Спекотний вечір п'ятниці

***

Січень, с. Девошин.

~ Снігу випало настільки багато, що здавалося, от-от, важкі кучугури витиснуть прикрашені зимовими візерунками склопакети і, разом з хуртовиною, увірвуться до будинку. Хвіртки натужно рипіли, тримаючись мідними петлями за віконні рами з останніх сил. Дубові двері знадвору були підперті сніговими наметами. Присівши навпочіпки навпроти каміна я підкидала в топку поліняччя, аж поки не почула якісь дивні звуки. Насторожившись, почала прислухатися до завивання вітру та хрумкоту крижаної кірки, що кришилася під підошвами черевиків. Знявши з гака коцюбку я підкралася до вікна. Визирати було дуже лячно, проте невідомість лякала ще більше. Глуха ніч разом з хмарами проковтнули повний місяць і зорі, позбавивши мене можливості добре бачити. Коли очі трохи звикли до темряви я невдовзі помітила рух. Змазані тіні спритно перелізли через невисокий паркан, перетнули подвір'я і упевнено попрямували до ґанку. Мідна ручка повільно опустилася до низу. Я заклякла, похоловши від жаху. Мить, і вона затремтіла в чиїхось дужих руках. Обтерши об штанину впрівшу дороню я занесла над головою коцюбку, готуючись зустрітися з непроханими гостями... 

БАХ! На тому місці, де щойно була клямка, утворилася велетенська чорна діра. Серце несамовито закалатало у грудях...

— Кіра-а-а... Виходь до нас.

На тлі басовитого голосу, що звертався до мене, чувся відьомський сміх.

БАХ! Запах паленего дерева змішався з морозним повітрям. Очі прикипіли до цівки сивого диму...

— Садковська, виходь... — чоловічий окрик був таким же різким, як і постріл.

БАХ! Дрібні скалки посипалися на килимок, вгризаючись гостяками в м'який ворс. Я силилася закричати, та мій голос поцупила паніка...

— Ви-и-ихо-о-одь!

БАХ! Двері, злетівши з петель, з гуркотом гепнулися на підлогу. З темного отвору визирнула кремезна постать... ~

— Забирайся!..

Рвучко звівшись я мало не впилялася чолом у чиєсь обличчя, яке надто близько схилилося наді мною. Не розуміючи де я знаходжусь і хто тримає мене за плечі, я відштовхнула когось, і цей хтось, лаючись, гепнувся на з дивана підлогу. Хапаючи ротом повітря я наполохано переводила погляд з вікон на двері, аж поки не помітила сестру, яка ошелешено витрішалась на мене. Я нарешті допетрала, що у вітальні окрім неї нікого не було, і що це був лише сон. Чергове жахіття, яке не давало мені спокою упродовж тижня.

— Якесь біснувате, їй Богу,  — заклавши за вухо світле пасмо волосся, Бажена невдоволено підібгала вуста.

— Сама така, — не вигадавши нічого кращого, як повернути їй звинувачення, я мляво усміхнулася.

— Привіт, мала. Що у вас тут відбувається? — визираючи з кухні, поцікавився у нас Тарасик. В одній руці він тримав кружальце ковбаси, в іншій відкриту банку пива. На плечі швагра сидів Гівнюк і щось напискував йому на вухо. Помітивши дружину, що сиділа на килимі, він здивовано запитав: — Лялю, ти що там робиш?

— Кіра скинула мене з дивана, — пожалілася вона йому на мене, — Я просто хотіла її розбудити, а вона кинулася на мене.

— Я ж тобі казав, не займай сестру, хай собі спить. Але ж ти хіба коли когось слухаєш? От і маєш. Я пішов розбирати пакети.

Сьорбнувши з банки Тарасик повернувся на кухню. В сестринські чвари Нагорний намагався не лізти — собі дорожче вийде. Він аргументував це тим, кажучи: «Жінки сваряться, жінки миряться, проте крайніми чомусь завжди стають чоловіки».

Ніде правди діти. Останнього разу, коли ми погаркалися з сестрою, «по шапці» й справді отримав саме він...

— Бляха, вибач, я не навмисно, — подавши набундюченій сестрі руку я потягнула її на себе. Коли вона знову опинилася на дивані, я розгублено запитала: — Що ви тут робите?

— Ми привезли тобі продукти і тортик. З днем Народження! — радісно вигукнула вона.

Розгублено кліпаючи очима я не могла збагнути: хто з нас більше збожеволів? Я — бо не помітила коли закінчилася зима, промайнула весна і почалося літо, чи Бажена — гадаючи, що я народилася взимку.

«Може я досі марю?»

Вщипнувши себе за зап'ясток я переконалася що це не сон.

— Ти, що, встигла прикластися до чарки з самого ранку? Про яке в біса день народження ти лепечеш?

— Взагалі то вже друга половина дня, — іронійно вигнувши брову, довела мене до відома сестра. А тоді вийняла з сумочки шматок пластику і передала його мені, — Тримай свій новий паспорт. Тепер ти Гупало Кіра Юріївна, яка народилася в с. Девошин, 20 січня 1990 року.

Розглядаючи ID-картку я ледве втрималася щоб не закотити очі. Бажена, якогось милого, навіть рік мого народження змінила, зробивши мене молодшою на два роки. З прізвищем все було зрозуміло: ми разом вирішили що можна старе замінити на мамине дівоче. Рідна тітка Тарасика, яка жила в Девошині, і мала потрібні зв'язки у сільраді, погодилася допомогти нам підшаманити моє свідоцтво про народження. Єдиною правдивою деталлю в «липовому» паспорті було тепер лише фото та ім'я... Ну, і батька мені вирішили не міняти, бо Бажена заявила, що то буде вже занадто.

— А інші документи коли будуть готові?

Для того щоб почати життя з чистого аркуша мені були потрібні мої дипломи, трудова книжка і водійське посвідчення, видані на нове прізвище.

— З цим доведеться зачекати до весни. Нам не хочеться ризикувати, без нагальної на те потреби. Тебе ж більше не шукали? — уточнила Бажена. Я заперечливо похитала головою. Ходоровські кудись зникли. Підвівшись на ноги, вона смикнула мене за руку. — Пішли святкувати. В честь твоєї днюхи Тарасик замаринував шашлики.

Плентаючись за нею на кухню, я запхала ID-картку у кишеньку чохла телефона. Здавалося, я малася б стрибати від щастя, бо нарешті отримала те що хотіла, проте чомусь радощів не відчувала. Мене взагалі останнім часом мало що тішило — радше обтяжувало і дико дратувало. Я постійно відчувала смертельну втому, нікого не хотіла бачити і чути. Але хіба комусь було до цього діло? Можливо саме через неробство я стала такою відлюдькуватою. Або ж вся справа була в тягарі, який тиснув на мене, бо я вкотре переклала свої проблеми на плечі родичів і знову відчувала за собою провину. Хрін його знає! Гасло: «Тільки вперед і ні кроку на зад!» — більше не підбадьорювало, як колись, а тільки гнітило.

— Закордонний паспорт також весною буде готовий? — спершись плечем на одвірок, запитала я у Бажени.

— Трохи раніше. Можливо до дня всіх закоханих вийде його забрати, — відповів замість дружини Тарасик, згодовуючи Гівнюку шматочок ковбаски. Відкоркувавши пляшку шампанського, яку вони приволокли з собою, швагро розлив його у високі келихи. — Ну, що, вітаю тебе, мала, з днем Народження. — один з них він передав мені. — Будь щаслива!

— Буду, коли все закінчиться. — без ентузіазму промимрила я.

Принюхавшись до буржуйського пійла я мимоволі скривилася. Ходоровська обожнювала шампанське, мені ж воно ніколи не подобалася. Кислятина з бульбашками, от і все що я можу про нього сказати.

— Залишайся завжди такою, яка ти є, — долучилася до привітань Бажена, урочисто цокаючись зі мною.

З вуст сестри побажання прозвучало злегка лицемірно, проте я вирішила залишити свою думку при собі. Як не як, вона все ж таки погодилася піти на ризик заради мене і я була їй вдячна за це.

— Дякую, — мляво посміхнувшись, я пригубила напій.

— Щось ти не дуже радісно виглядаєш, сестричко, — зауважила Бажена, граційно присівши на стільчик, через що подол її темно-сірої сукні трохи підскочив.

Грайливо перекинувши ногу за ногу, сестра торкнулася пальцями кульчика, що лежав у ложбинці грудей. На обличчі швагра засяяла мрійлива усмішка. Тарасик майже ніколи не зводив з дружини очей: вона про це знала, тому хитро усміхалася.

— Я рада. Просто не виспалася. — Вливши в себе рештки шампанського я запитала: — Цигарки мені привезли?

Запхавши руку в пакет, Нагорний вийняв звідти цілий блок і спробував мені його передати але Бажена перехопила пакунок. Невдоволено насупивши брови, вона поклала цигарки на підвіконня.

— Ніякого курева поки ти щось не з'їсиш. Нема чого шмалити на голодний шлунок. Вже й так стала схожа на жертву голодомору. Чоловіки не собаки, на кістки не кидаються.

«Типу мені на них не пофіг!»

— Як скажеш, мамцю, — обійшовши сестру, я зазирнула в холодильник.

Сперечатися з нею не було сенсу, вона упорота в своїх переконаннях до коренів волосся. Влаштовувати чергову сварку, в якій не буває переможців, не було ані найменшого бажання. До того ж, я й справді втратила кілька кіло, через що одяг висів на мені, як на опудалі. Принаймі так стверджували сестра і швагро.

Показово закинувши до рота кілька маслин я вхопила цигарки і вийшла на вулицю. Коли прикурила і присіла на ґанок, застрелений покривалом, до мене приєднався Тарасик. Він мовчки всівся поряд і, накинувши на мої плечі куртку, теж закурив. Міг би й не перейматися через такі дрібниці: холоду я давно не відчувала, звикла до нього. Коли в середині пустка, нічого не має значення.

— Слухай, мала, тут таке діло, — чіркнувши сірником і спостерігаючи за вогником, він продовжив говорити, — Я запросив на шашлики одного свого дружбана, з яким ми разом працюємо. Ти ж не проти?

— Це твій будинок, можеш робити що хочеш, — збивши в банку з-під концервованого горошку попіл, я смикано знизала плечем.

Чого взагалі про це питати? Я була тут лише гостею, тому носом крутити не збиралася. Врешті решт він має повне право запрошувати сюди хоч цілий натовп людей і гульбенити з ними до самого ранку. Мені ж не обов'язково з ними сидіти і підтримувати розмову, чи не так?

— Якщо ти проти, я можу все відмінити, тільки скажи. — Запевнивши турботливого Тарасика що все нормально, я безцільно споглядала на сиву цівку диму, що здіймалася з моєї цигарки. — Ми з Баженою подумали, що тобі не завадить трохи розвіятися. Вона каже що ти з кожним днем все більше стаєш схожою на відлюдька, — я лише криво посміхнулася, намагаючись вичавити з себе привітнішу усмішку, проте не дуже виходило. — Бодька нормальний мужик, веселий та компанійський. На гітарі грає. Він тобі має сподобатися.

— Кажеш так, наче хочеш мене з ним посватати, — пожартувала я, гасячи свій недопалок об сходинку і кидаючи його в банку.

— Навіть в думці не було. Я ж розумію, що ти байдужа до чоловіків.

— Ну хоч хтось це розуміє, — пирхнула я, надто рвучко звівшись на ноги, що аж в голові запаморочилось. Дивлячись зверху вниз на швагра я запхала руки до кишень куртки, муляючи пальцями знайдену там копійку. — Зізнавайся, старий, це ж була ідея Бажени познайомити мене з твоїм Бодькою, чи не так?

— Від вас неможливо щось приховати, — реготнув Тарасик і, з удаваним жахом в очах, глузливо додав, — Відьми Конотопські!

— Так, ми такі. — В середині трохи потеплішало, чи то від осяйної усмішки швагра, чи то від дії шампанського, що почало гріти шлунок. — Дзвони своєму павуку, обіцяю поводитися чемно.

— Чого павуку? — поцікавився у мене Тарасик, кумедно примруживши око.

— Ну, знаєш, як в тій пісні. Бодька бос всіх павуків, — почала я співати.

— Він їв мух і комарів, — підхопив за мною пісеньку Нагорний, яку ми продовжили співати вже разом. — Хавав в мене прямо з рук. Дресирований павук! Бо-бо-бо-Бодька, бос всіх павуків, він їв мух і комарів, хавав то саме, шо я. Шкода, Бодьки вже нема!

— Бо-о-оже, яке ко-о-ончене! — скопіювавши інтонацію мемної бабці, Бажена визирнула з вікна і також сяяла пришелепкуватою усмішкою, що й ми.

Коли ми втрьох розреготалися, паскудний настрій наче вітром здуло. Мені дійсно не завадить відволіктися від похмурих думок. Збагнувши це я більше не виглядала, мов маринована в оцті цибулина.

Невдовзі приїхав Богдан: міцний хлопчина з рудим волоссям і ямочками на щоках. Тарасик познайомив мене з ним і одразу ж забрав його колоти дрова. Їхнім завданням було розпалити мангал, нашим — підготувати все до застілля. В принципі нічого такого готувати не довелося, Нагорні привезли з собою куплені в магазині салати, різноманітні нарізки, фрукти, цукерки. Хіба що за помідорками, огірочками та грибочками потрібно було спуститися в підвал і все це розкласти по мискам. Ну і ще овочі нарізати, які хлопці малися готувати на грилі разом з м'ясом.

За клопотами ми й оком не встигли змигнути, коли на дворі стало темно. Поки готувалася основна страва ми з Баженою кілька разів виходили з будинку до хлопців і виносили їм чарки з канапками аби вони геть не задубли. Бодя сипав жартами і до кожного слова в нього знаходився новий анекдот чи якась кумедна історія. Він справді був веселим і компанійським мужиком, як і казав мені Тарасик. Сестра поїла та годувала свого чоловіка, я ж доглядала за Бодькою. Хлопчина, в свою чергу, не забував підносити до моєї цигарки вогонь, щоразу як тільки та опинялася в моєму роті. А ще він відбирав і згодовував мені найсоковитіші шматочки смаженого м'яса, борючись за кожен з них з Тарасиком, жартома викликаючи його на дуель на шампурах. Коли я переводила погляд на сестру, вона підмигувала мені і показувала «клас», від чого мої очі самовільно закочувалися до зірок.

— Ану станьте разом, я хочу вас сфоткати, — Бажена, націливши телефон на наші з Бодькою обличчя, засліпила нас спалахом фотокамери. Поки я мружила очі, рудий вже стояв за моєю спиною, — Ви такі класнючі, — визирнувши з-за телефону, вона додала:  — Бодька, що ти там стоїш, як неприкаянний? Бігом обніми Кіру.

Намагаючись не зважати на закидони моєї притрушеної сестри, я здебільшого весь вечір робила вигляд наче не помічаю, що вона задумала. Ця бісова сваха вирішила, що раз вже ми весело проводимо час разом, то з мене й Бодьки обов'язково має вийти гарна пара.

— Мені віра не дозволяє торкатися дівчат до шлюбу, — віджартувався рудий, через що всі розреготалися, але тим не менш поклав долоні на мої плечі.

Усмішка вмить злетіла з мого обличчя. Не те щоб мені були не приємні його доторки, просто я не хотіла аби через слова Бажени, Богдан подумав що я ним зацікавилася. Він дійсно чудовий хлопець, тому було би не справедливо (якби я цього навіть хотіла) морочити йому голову, знаючи що ніколи не зможу дати йому щось більше за дружні стосунки.

— Посміхнися, сестричко. Виглядаєш так, наче ти знову в дитячому садочку, і тебе змушують фоткатися на віньєтку, причепивши до трьох волосин бант, завбільшки з твою голову.

— Принаймі в мене тоді колготки не збіглися на колінах і не відвисала матня, наче я напудила туди. Пам'ятаєш те фото, сестричко? — повернула я шпильку, уїдливо посміхаючись.

Під голосний регіт хлопців Бажена зробила ще кілька фотографій, ховаючи за камерою похмуре обличчя та плануючи план помсти. Їй не дуже подобалося коли насміхалися саме з неї, але, як то кажуть: «Не вмієш тримати удар, не виходь на ринг».

Після тривалої фотосесії ми гуртом завалилися до будинку. Гівнюк, що мирно дрімав у в'язанці, вискочив з неї і зустрів нас радісним писком. Видершись до мене на руки він вхопив з миски шмат м'яса і одразу поволік його на другий поверх. Під бубоніння сестри, про жирні плями та хутро на ліжку, хлопці винесли стіл з кухні і поставили його поряд з каміном. Бажена сіла з Тарасиком на диван, ми з Бодькою зайняли стільці. Рудий згадав про свою гітару і вискочив на вулицю, щоб забрати її з автівки.

Тільки-но за хлопцем зачинилися двері, сестра одразу ж почала співати йому дифірамби

— Бодя такий класний, має роботу, машину, чудове почуття гумору, ще й на гітарі вміє грати — справжня знахідка!

Слухаючи щебетання своєї дружини, Тарасик награно надувся, мов сич, дорікаючи їй:

— Про мене ти ніколи із таким захватом не говориш.

Не звертаючи на них увагу я залипла в телефоні. Коли Богдан повернувся і підійшов до столу, він, зніяковіло усміхаючись, простягнув мені невеличку коробочку, яка була пов'язана бантом.

— Мало не забувся про подарунок. Ще раз вітаю з днем Народження.

— Оу, дякую, — розгублено кліпаючи очима, я ледве стрималася аби їх не закотити, чуючи Баженине: «Це так мило!» — Що це?

— Тарас казав, що ти IT-шнік. В магазині мені порадили подарувати тобі навушники і флешку, — сівши на стільчик, хлопець поставив собі на коліна гітару, спершись ліктями на її ребро.

— Мої старі «вуха» погриз малий Гівнюк, то ж твій подарунок якраз в тему. І з флешкою добре придумали. — Розриваючи гладенький папір я невдовзі дісталася до подарунків, — Фісташкові! Мій улюблений колір. Ще раз дякую.

— Та нема, за що, — було схоже що Бодька знітився ще більше, бо його щоки запапалали червоними маками. — Радий, що зміг догодити.

— Догодити жінці не кожен чоловік вміє, — елейним голоском зауважила невгамовна сестра, натякаючи мені, щоб я не проґавила свого щастя.

Рипнувши зубами і стрельнувши в Бажену очима, я ледь втрималася аби не показати їй «Fack». Її поведінка почала виходити за рамки, тож мій гарний настрій потроху почав згасати.

— А хіба це взагалі реально зробити? — глузливо вигукнув Тарасик, та почав мавпувати перед дружиною, — Тарасе, ти чого без трусів ходиш по хаті? Тарасе, ти точно добре поскуб свого «бобера»? Я бачу там волосину! Тарасе, чого ти так довго сидиш в туалеті? Ти шо там, дрочиш?

— Бо-о-оже, яке воно ко-о-ончене! — зробивши великі очі, заливисто розсміялися Бажена, шлопнувши чоловіка по стегну. — Стишся, дурне. Не сором мене.

Нагорний завжди знав, як знизити між нами з сестрою напругу переводячи все на жарти. Відчуваючи, як в мене вже почали боліти щоки від усмішки, я попросила Бодьку щось нам зіграти. Він охоче погодився і ми деякий час насолоджувалися грою та його співом. Голос у хлопця був добре поставлений, тож слухати його було одне задоволення. Наливочка Тарасика заходила в нас, як в суху землю, та сильного оп'яніння не відчувалося. Так часто буває, коли знаходишся в гарній компанії і чудово проводиш час.

Коли стрілки на годиннику перевалив за опівніч, ми з Баженою позбирали посуд і віднесли його на кухню. Хлопці тим часом вийшли на перекур, залишивши нас наодинці.

— То що ти думаєш про Бодю? — змиваючи з миски піну, поцікавилася в мене сестра.

— А що я маю про нього думати? — приймаючи з її рук чистий посуд, я протирала його рушником, і складала в шафу.

— Не прикидайся шлангом. Ти знаєш про що я, — пирхнула вона, намилюючи цього разу дошку.

— В цілому непоганий.

Я розуміла до чого хилить сестра, однак не збиралася полегшувати їй завдання, тому відповідала так щоб її побісити. Нє, ну а що? Не одній же мені весь час злитися...

— Не поганий? НЕ ПОГАНИЙ?! Ти, що, геть сліпа? Чи глуха? — обурилася вона, розплискавши воду, — Та він реально класнючий!

— І що з того? — апатично потупивши погляд на мокру пляму, що розповзлася по моїй кофті, я чула, як вона роздратовано сопить носом.

— Чому ти так поводишся, Кіра? Що з тобою не так? — забувши про миття посуду, Бажена сперлася стегном на мийку і войовниче схрестила руки.

— Зі мною, що не так? Це що з тобою?! — обурилася я у відповідь, скопіювавши її позу, — Я нещодавно розірвала стосунки з жінкою, в яку була довгий час закохана, і ти пропонуєш мені ось так просто забути про все і почати зустрічатися з кимось іншим? Ще й чоловіком?! Серйозно?!!

— А чому б і ні?

Твердолобість сестри інколи мене веселила, та цього разу було не до сміху.

— Бо я лесбійка! Як ти не можеш цього зрозуміти!

— Говори тихіше. Тебе може почути Богдан, — шикнула вона на мене, виглядаючи у вікно.

— Мені пофіг. Мені нічого приховувати. Або хай сприймає мене такою як є, або забирається в пекло. Але спершу хай встане в чергу за тобою! — вся лють, яка довгий час накопичувалася в мені, вигулькнула одним великим гнійником, — Упоротим гомофобам, як ти, саме там місце.

— А таким як ти, в психлікарні! — кажучи це, сестра все ще виглядала хлопців, які швидше за все були зайняті чисткою мангала.

— То чого ж ти мене туди не здала? Не хочеш аби хтось дізнався, що в твоїй родині є хвора сестра? Боїшся попсувати свою репутацію?! Не хвилюйся за це, як тільки я отримаю всі документи, то одразу ж зникну.

Озирнувшись до мене, Бажена зміряла мене пильним поглядом. Я зрідка ображала сестру, та вона вже реально дістала мене за цей вечір. Проковтнувши болючий комок, я відвернулася від неї, важко дихаючи і намагаючись заспокоїтися. Непрохані сльози наверталися на очі і душили горло. Сестра підійшла до мене і поклала руку на плече, яким я рвучко смикнула, бо не хотіла аби вона до мене торкалася. Ще потім звинуватить, що заразилась від мене, чи ще щось....

— Як ти не розумієш, я лише хочу щоб ти нарешті почала жити нормальним життям, а не бігала з міста у місто, рятуючись від халеп.

— Я теж цього хочу. Хочу жити нормально! Мати поряд люблячу жінку і ні від кого не ховатися, наче ми якісь прокажені. Але такі як ти, чомусь вважають, що їм краще знати, як і з ким треба жити, — нахилившись над краном я увімкнула воду і плеснула нею в обличчя, змиваючи сліди миттєвої слабкості.

— Кіра... — сестра не встигла договорити, бо прийшли хлопці і Тарасик крикнув Бажені, щоб вона збиралася.

Вони з Бодькою викликали таксі, яке малося приїхати десь за десять хвилин. Попрощавшись з ними я вибігла на гору і зарилася обличчям в подушку, кусаючи її.