Спекотний вечір п'ятниці

— Ти, що робиш?!! — ошелешено дивлячись на мене своїми блакитними очиськами, обурилася Софія.

— Я... Я не знаю, — на моєму обличчі засяяла божевільна посмішка. Очі самі опустилися на її прочинені в подиві вуста, які нестерпно хотілося поцілувати. Я закусила губу і, запхавши купюру в отвір для поглинання грошей, весело додала: — Побачила цю штуковину і мені захотілося тебе сюди затягнути.

Пригостившись хрумкою п'ятисоткою, приймач утробно звуркотів і, за якусь мить, з динаміків полилася гомінка музика, натякаючи на початок фотосесії.

— Навіщо? Хочеш зробити кілька спільних фото на згадку? Не варто! — Поглядом, яким вона обдарувала мене, можна було заморозити пів района. Клац. Моя люба дівчинка сердилася, дуже сердилася, і навіть не збиралася цього приховувати. — В мене немає настрою для подібних забав. Дай мені вийти, Кіра!

Я не зрушила з місця. Клац-клац. Легенько торкнулася пальцями тильної сторони її долонь і почала підніматися вгору. Клац. Оголена шкіра вкрилась мурашками, очі разом з зіницями розширилися, а з її вуст вирвалося одиноке зітхання. Клац. Я нахилилася до Со́фі і провела кінчиком носа вздовж витонченої шиї, де несамовито билася жилка, зупинившись біля вушка.

— Будь ласка, зроби це для мене.

Вона здригнулася і напружилася ще більше, коли я опинилася за її спиною. Ми зачудовано роздивлялися наші схвильовані обличчя, що завмерли на невеличкому екрані планшета, відзеркалюючись у ньому. Клац-клац. Мої руки обвили її струнку талію, груди вперлися в гострі лопатки, а підборіддя зручно розмістилося на тендітному плечі Со́фі. Ми гармонійно дивилися разом, гадаю, вона теж це бачила. Потершись щокою об її збентежене обличчя я примружила свої очі, кайфуючи від отриманих відчуттів. Моя крихітка діяла на мене як наркотик, від якого неможливо було відмовитися, який дуже збуджував та п'янив, даруючи незабутню насолоду.

— Ти граєш не за правилами, — в тихому голосі Со́фі було чутно звинувачення. Клац. Її пальці вп'ялися в мої стегна, чи-то щоб притиснутися ближче, чи-то, навпаки, хотіла мене відштохнути, проте я міцно її тримала. — Так не чесно.

— А хто сказав, що я граю? — Вона повернула до мене голову. Торкнувшись своїми вустами її ідеальної лінії підбарідля я поступово наближалася ніжними поцілунками до чуттєвого кутика вуст. — Трясця, яка ж ти в мене красива. Я так скучила за тобою, кицю, — мазнула язиком по її нижній губі, через що Софія з шумом втягнула повітря, — Я не хочу щоб ти їхала.

Ухилившись від поцілунку вона розвернулась до мене обличчям і сперлася чолом в моє плече. Її руки лягли на мій поперек. Клац-клац-клац. Пальці боляче вп'ялися в шкіру, лишаючи на ній відмітини.

— Я також не хочу щоб ти їхала, Кіра, — ледве чутно прошепотіла моя люба дівчинка, — Але хіба це щось змінить? — з гіркотою в голосі запитала вона.

«І справді, що ж нам тепер робити? Я дійсно хочу бути з нею але вона має повертатися в Чернігів, до батьків, на роботу. А я маю їхати в Чехію. Якнайдалі звідси... Чи тепер вже не маю, адже в цьому більше немає потреби. Мене ніхто не збирається пристрелити. Принаймі так каже Со́фі. А що як вона бреше? Чорти б ухопили мої сумніви! Навіщо їй це робити?!»

Я пригладила однією долонею її шовковисте волосся, іншу руку опустила нижче, обіймаючи свою крихітку, міцно-міцно. Поки ми з Со́фі ось так стояли, обмінюючись теплом, наші серця розтривожено билися в унісон. Клац-Клац-Клац. Не одній мені було страшно — вона також мала страхи. Заклавши за її вушко темне пасмо волосся я з ніжністю поцілувала Со́фі у скроню. Вона знову смикнулася, наче я зробила їй боляче.

— Тільки ти здатна змусити мене передумати їхати, кицю.

Під монотонне клацання, щоразу з щілини з'являлися нові фотокартки і падали в кошик. Можливо, це було трохи підступно з мого боку, казати їй про це, але я була готова піти ще й не на таку хитрість. На все що завгодно, тільки би вона не закривалася від мене, поки я не вигадаю щось путнє. Та біда була в тому, що я недооцінила ступінь образи та недовіри Софії, які зросли до мене, поки ми не бачилися, поки я уникала зустрічей з нею.

— Яким чином? Ти ж давно все продумала і вирішила для себе. За нас двох. Чи не так, пані Гупало? — випалила Со́фі, — Виробила закордонний паспорт і мультивізу. Єдине що тобі залишилося зробити, це розвести мене на прощальний секс. І все. Можна собі спокійно їхати в Чехію.

— Поки ти не згадала про секс я навіть не думала про нього, — віджартувалася я, щоб хоч трохи знизити ступінь напруги між нами.

Насправді я й тут трохи лукавила, відчуваючи на своїх трусиках ознаки збудження. Від сексу я точно би не відмовилася. Хіба що від прощального — такий мені нафіг не здався. Не хочу розлучатися з моєю кицюнею. НЕ-ХО-ЧУ!

— Та невже? — Софія відсахнулася від мене і іронійно вигнула брову, виказуючи мені свою недовіру, — Тоді навіщо ти мене сюди затягла?

Не вигадавши нічого кращого, я накрила її красиве обличчя долонями, а глумливу усмішку владним вимогливим поцілунком. П'яніючи від солоду та м'якості її вуст, що зводили мене з розуму, я зминала їх наполегливим натиском. Заривалася пальцями у волосся, притискалась до неї всім тілом аж поки зрештою не отримала бажане. Відповівши на мій заклик віддатися почуттям, моя люба крихітка сама вже блукала руками по моїй спині, стискала пальцями потилицю, поглиблюючи палкий поцілунок. Нас охопила пристрасть. Ми зминали і шарпали одяг, тихо стогнали та поводилися наче якісь тінейджери (безсоромно й зухвало), що живуть одним днем. Коли Со́фі почала розщібати гудзики на моїх джинсах, я накрила її пальці своїми, і засапано прохрипіла:

— Чекай, кицю. Що... Що ти робиш? — поки я говорила, ґудзики повискакували з петельок. Настирливі вуста моєї дівчинки вп'ялися в мою шию, лишаючи на шкірі багряні мітки, — Сюди може хтось зайти.

Останні крихти ґлузду, що ще жевреніли у темних закутках моєї підсвідомості, бубоніли сварливим голосом: Це не найкраще місце для цього! Со́фі заслуговує на краще...

Однак моїй пристрасній крихітці схоже було на це байдуже...

— То тримай ручку міцніше.

Ось і все що вона сказала, рвучко спустивши мої джинси разом з трусиками до колін.

— Бля-я-я...ха!

Виконавши її рекомендацію, я невдовзі зустрілася зі злегка ошалілим поглядом Со́фі. Вона граційно звелася на ноги і стисла пальцями моє горло — це насторожувало і збуджувало водночас. Іншу руку вона поклала мені на живіт і тепер повільно спускалася нею до низу. Пульсація між ногами зводила мене з розуму. Вуста, що повернулися до своєї справи, обпікали шкіру, лишаючи на ній відчутні чудернацькі малюнки. Коли її пальці відшукали мою вологу, на її вустах з'явилася самовдоволена усмішка.

— То кажеш, що навіть не думала про секс зі мною в кабінці? — увійшовши в мене одразу двома пальцями, Софія промуркотіла спокусливим голосом: — Як тобі не соромно мені брехати? Ти ж вся тічеш. — Додавши третього пальця, моя пристрасна крихітка рвучко увійшла глибше, змусивши мене видати зойк, який загубився у блаженному стогоні. — То що ти тепер на це скажеш, Кіра? — Я прикрила невидячі очі, відчуваючи, як обертом йде голова. Відпустивши горло, Со́фі забралася рукою під мою футболку, обхопивши груди, і почала гратися з сосками. Її пальці виробляли зі мною щось неймовірне, я не могла навіть думати, не те що б щось говорити. — Тобі подобається те, що я роблю? — Відповіддю їй було важке дихання і нестриманні гучні стогони, що безперервно виривалися з грудей. Со́фі було цього замало, вона вмить припинила всі дії, зароджуючи в мені паніку, що все на цьому і закінчиться, а я ж так була близько до оргазму. — Відповідай!

— Та-а-а-к, — жалібно прохникала я, тримаючись обома руками за її плечі та відчуваючи, як швидко слабнуть ноги.

— Що? Я нерозчула.

Ох вже ці мені відьомські витребеньки.

— Трясця... Та-а-ак! — натиснувши великим пальцем на пульсуючий комочок нервів, Со́фі взірвала мій світ.

Міріади яскравих зірочок розсипалися перед очима. Втративши стійкість і рівновагу я почала повільно сповзати вниз, але невдовзі відчула, як сильні руки підхопили мене, не даючи впасти. Важко дихаючи я майже висіла на Софії, повільно повертаючись до тями.

— Боже... Ти божевільна, — промимрила десь у її шию, розсіяно усміхаючись.

— Ти хотіла сказати, неймовірна? — перепитала моя люба крихітка, грайливо хихікнувши.

— І це також, кицю, — не стала сперечатися я, насолоджуючись її голосом та обіймами.

Тільки тепер згадавши за двері, які я вже давно не тримала, я поспіхом насунула на голі сідниці трусики з джинсами. Софія знову почала хихотіти, а я, закотивши очі, вийняла з кошика наші фото і, не переглядаючи їх, запхала до своєї сумки. Знайшовши там почату пачку вологих серветок я передала їх Со́фі.

— Ось, тримай.

— Хм... Дякую, — ретельно обтираючи кожен пальчик, вона хитро мружила очі та загадково посміхалася.

Слідкуючи за кожним її рухом я не могла відвести від неї очей. Вона була бездоганна у всьому. Кмітлива, наполеглива, весела, пристрасна та вродлива, ще й мала вправні руки і чудове почуття гумору. Мрія, я не жінка.

— Це найменше, що я можу для тебе зробити, — натякаючи на нещодавно отриманий оргазм від неї, я пустила хвильку бровами і щасливо усміхнулася.

Кинувши використані серветки у смітник та підвівши на мене уважний, і якийсь надто серйозний погляд, Софія раптово сказала:

— Ходімо. Проведеш мене до моєї автівки. — Самостійно відкривши дверцята кабінки, яку ми щойно з нею осквернили, вона першою випурхнула на вулицю. Я видихнула з полегшенням, коли нас з Со́фі не зустрів аплодисментами натовп, бо ж поводилася я не надто тихо, — Не хочеться їхати додому всю ніч, — те, що вона сказала, неабияк мене збентежило.

«Що?.. Як це додому?! Сьогодні?! Але ж... Невже на цьому все закінчиться?!»

Розгубленість, занепокоєння, страх — то ось що Со́фі відчувала коли я щоразу зникала? Мона Ліза, дилетант, в порівнянні з Ходоровською. Загадковості в її діях та погляді в кілька сот раз більше ніж в тій усміхненій жіночці з картини Леонардо да Вінчі. Ось, здавалося, ми, так би мовити, навели мости, і тут БАЦ! — піднесений настрій розмазався огидною шмарклею по асфальту.

— Со́фі, не варто кудись їхати посеред ночі — це небезпечно. Ти можеш переночувати у мене. Тобто в будиночку мого швагра, в Девошині, — наздоганяючи її запропонувала я. Однак вона так глянула на мене, наче я щойно зморозила найбільшу в світі дурницю, тому мій запал швидко згас. — Там є дві кімнати, якщо тобі буде зручніше спати окремо від мене, — розгублено промимрила я.

— Дякую, звісно, за запрошення, але я не можу залишитися на ночівлю, — не збавляючи кроку кинула вона через плече.

Я вхопила її за руку і розвернула обличчям до себе, дивлячись на Софію сумними очами побитого пса. Вона намагалася безтурботно посміхатися, та в неї не досить добре виходило це робити — кутики вуст мимоволі гнулись до низу.

— Але чому? Хіба не безпечніше буде поїхати зранку?

Я воліла аби Со́фі взагалі нікуди не їхала, а залишилася зі мною, на завжди, та на одних бажаннях далеко не заїдеш.

— Мені завтра зранку потрібно бути в офісі, — стиснувши наші пальці, моя крихітка відвела погляд, про щось задумавшись. Щось тут було не так. Взмахнувши довгими віями, Софія пронизала моє нутро холодним сяйвом очей, — Якщо так хвилюєшся за мене, ти можеш поїхати разом зі мною. Підміниш мене за кермом, якщо я втомлюся в дорозі.

Вона уважно дивилася на мене, мої ж очі нажахано збільшилися. Прокляття, я не була готова повернутися в Чернігів, тим паче на її автівці.

«Як мені линяти звідти, якщо щось піде не так. Що, як її тато дізнається, що я в місті і він захоче зі мною зустрітися... Що як він її обдурив, сказавши, що не проти наших стосунків, а насправді зробив це лише за для того, щоб заманити мене в Чернігів, а там...»

Поки я блукала в своїх думках, то не помітила, що ми вже підійшли з Со́фі до «Кавоварки». Тільки коли вона пілікнула сигналізацією, я зрозуміла, що вона відчинила дверцята своєї автівки.

— Я так розумію, ти не поїдеш, — почувся наче з далля сумний її голос, — Вочевидь не так вже й хвилюєшся за мене, — її пальці вислизнули з моєї долоні і вона нагнулася, щоб дістати з салону квіти. Коли я дивилася на неї, то мені вдалося розчути її невдоволене бубоніння: — Тільки ти здатна змусити мене передумати, Со́фі. А як же. Знову розвісила вуха. Ото вже дурепа, їй Богу. — Вручивши мені мій букет, з помітно зів'явшими пелюстками троянд, Софія криво посміхнулася. — Що ж, рада була знову з тобою зустрітися, — подих вітру здмухнув всі приємні риси з її обличчя, замінивши на відьомський лик. — Щасливо залишатися. Не дзвони мені більше.

— Що? — я не могла повірити власним вухам, — Що ти таке кажеш?

— Що чула. Я не хочу більше ані бачити тебе, ані чути, — в грудях боляче стиснуло від її слів, та це був тільки початок гнівної тиради, — Я не можу вічність ганятися за тобою. Правду тато казав, не варто цього робити. Якщо людині байдуже до тебе і твоїх почуттів — відпусти — хай йде своєю дорогою. Якщо вона може дозволити собі спокійно жити, знаючи, що за нею хтось сумує — не чіпляйся за марну надію. Якщо власні бажання для тієї людини, цінніші за все інше, то вона сама нічого не варта, особливо витраченого часу на неї. Тепер я розумію про що він казав. Чому радив мені почекати поки ти сама не подзвониш. І я чекала, та з кожним днем моя віра танула, мов сніг по весні. Я вже й не сполівалася, що ти подзвониш, — розлючене обличчя Со́фі прорізала сумна усмішка. — Я так зраділа коли нарешті почула твій голос, коли ти запропонувала зустрітися, та тепер шкодую, що взагалі відповіла на твій дзвінок. Зайвий раз переконалася в тому, що я мрійниця і дурепа.

— Чому ти так кажеш?

— Бо це чиста правда! Я приїхала в Овруч, розуміючи, що сама ти до мене не приїдеш. Бо маєш страхи. Все тобі розповіла, сподіваючись, що після цієї розмови щось зміниться. Що ми обговоримо все і разом вирішимо, що далі робити. Але ж ні! Ти цинічно запитала, чи треба мене провести до автівки. Мовляв, їдь собі додому і не тріпай мені більше нерви, а я поїду собі в Чехію. Тобі на мене начхати. Все що тебе турбує, це як затягти мене в ліжко! Ти отримала своє, тому я їду!

— Не кажи так, Со́фі! Це не правда!! Я кохаю тебе!!! — гарячково випалила я, хапаючи її за плечі, — Чуєш? Кохаю! Трясця, кицю, більше за все на світі я хочу бути з тобою. Моє серце більше не витримає туги, яку я відчуваю щодня, коли тебе немає поруч.

Вперше зізнавшись їй у своїх почуттях Со́фі, я відчула невеличке полегшення. Проте не на довго. Люди, що проходили повз нас і все чули, почали на нас озиратися і дивитися так, наче ми з нею якісь потвори. Звісно, якби я привселюдно зізналася в своїх почуттях хлопцеві, то нам можливо навіть поаплодували. Однак я зізналася в коханні жінці, яка тепер дивилася на мене, наче бачила вперше — і це все змінювало в їхніх очах. Аби не наражати нас на небезпеку я почала говорити тихіше:

— Кицю, поїхали зі мною в Чехію. Давай поїдемо туди разом. Тут нам нічого не світить. На нас завжди будуть криво дивитися, мов на якихось хворих збоченців. Там ми зможемо гуляти містом, вільно триматися за руки та цілуватися, не ховаючись по кутках. Там не потрібно буде паритися через те, що нас хтось засудить за наші почуття, чи натовче пику.

— Агов, то ви збираєтеся цілуватися? — вигукнув до нас якийсь бовдур, стоючи в компанії таких самих смердючих козлів, що дудлили пиво з літрових пляшок і голосно реготали.

— Поцілуй мене в сраку! — показавши йому «fack», я тільки потім збагнула, що дарма так вчинила.

— Ах ти ж бісова курва! Іди-но сюди. Зарез ми з мужиками навчимо тебе гарних манер, — визвірився на мене менший на зріст леприкон, в спортивному костюмі і кедах.

— Приволочіть її сюди, — наказав їм заводило з червоною пикою від надмінго вжитку хмільного.

Вони вже було кинулися до нас але дорогу їм загородив потік із автівок, які були прикрашені стрічками та повітряними кульками, що їхали святкувати весілля. Ніколи би не подумала, що мою дупу коли-небудь врятує весільний кортеж.

— Кіра, швидко сідай в машину. Поговоримо по дорозі, — не зводячи очей з місцевих придурків, прошепотіла Со́фі.

Двічі мені повторювати не довелося. Спритно перескочивши через капот і проїхавшись по ньому на дупі, я зайняла пасажирське місце. Як тільки за мною захлопнулися дверцята Софія одразу рвонула з місця, аж задимілася гума. Ми втекали не отримавши жодної подряпини, хіба що фарі дісталося, коли котрийсь з довбнів кинув нам навздогін пляшку.

— М-да, Садковська, своєю смертю ти точно не помреш, — суворим голосом директорки школи пожурила мене Ходоровська.

— Вибач, воно саме якось вирвалося. Я була трохи на нервах, от і ляпнула не подумавши.

Мені дійсно було соромно за мою гарячковість, через яку ми обидві ледве не втрапили в неприємну історію.

— То ти це серйозно казала? — оминаючи маршрутку запитала в мене Со́фі, уважно слідкуючи за дорогою.

— Ти про Чехію? — перепитала я, поправляючи на собі ремінь безпеки.

— Про інше. Те що ти казала перед тим.

«І чому жінкам так подобається розмовляти загадками?»

— Про те, що я кохаю тебе? — вона мовчки хитнула головою. — Так, і готова тобі про це казати щодня.

— Як давно ти це зрозуміла?

В голосі Со́фі чулася недовіра, але хіба можна було її звинувачувати в цьому? Звісно що ні. Бо такої ухилянтки, як я, треба було ще пошукати..

— Коли вперше тебе побачила, кицю. Олег Миколайович вивів тебе до нас на оглядини і сказав, що ти тепер будеш працювати з нами. Побачивши тебе поряд з шефом і взнавши, що ти його донька, я вже тоді зрозуміла, що ти принесеш мені купу проблем. Я не могла відвести від тебе очей, вродливішої жінки я в житті не бачила. Я закохалася в тебе з першого погляду, Со́фі.

— М-да... Ти ще той конспіратор, бо я й гадки про це не мала.

Софія нарешті усміхнулася від чого в салоні одразу стало затишніше і тепліше. Вона з'їхала з дороги і зупинила автівку на узбіччі. Коли я поцікавилася у неї причиною нашої зупинки Со́фі вийняла свій телефон з сумочки і дала його мені.

— Якщо хочеш щоб я сьогодні залишилася в тебе, ти маєш відпросити мене на з роботи.

— Я маю подзвонити шефу? Тобто, твоєму батькові? — нажахано пискнула я.

— Гарненька, ще й кмітлива, — пожартувала Со́фі, без жодного натяку на глузування.

Дідько! Це була ще одна перевірка, через яку я мала пройти. Ризикнути заради неї, як вона колись ризикувала заради мене. Справедливо? Ще й як! Почавши вбивати перші цифри номера телефону я невдовзі помітила кумедний надпис, що з'явився над ними — «Ходор». Повернувши телефон екраном до Со́фі, я насмішкувато гигикнула.

— А-йа-йай, Софіє Олегівно, я не очікувала від вас такого.

— Не хочеться відбиватися від колективу, — безпечно знизавши плечем, вона осяйно усміхнулася, — То ти будеш дзвонити?

— Чекай, кицю. Дай мені ще трохи часу, щоб налаштуватися на розмову, — я насупила брови і почала терти пальцями перенісся, мугикаючи під носа промову. Вона почала хихотіти. — Що? Я завжди так роблю, коли збираюся подзвонити шефу по важливому питанню.

— Мовчу-мовчу, — Софія підняла догори руки, роблячи вигляд наче здається.

Я поняття не мала, що маю казати її тату, тому вирішила з цим не тягнути і натисла на виклик. Забившись в куточок сидіння я ледве дихала, поки йшли довгі гудки. Со́фі поклала свою долоню на моє коліно, в знак підтримки, і мені стало спокійніше. Коли я нарешті почула басовитий голос шефа, то якимсь дивним чином навіть не втратила свідомості, ще й наче нормально почала розмову:

— Добрий вечір, Олег Миколайович. Вибачте за пізній дзвінок. В мене є до вас важлива розмова. — Впізнавши мене він привітався, за звичкою назвавши мене Кірюшкою, через що тривога, яка засіла під серцем, його відпустила. — Що я хотіла? Відпросити у вас Софію з роботи на завтра. — Шеф одразу занепокоївся за доньку, задаючи мені купу питань. — Ні, з нею все добре, вона сидить поряд зі мною. Це вона мене змусила вам подзвонити, — бовкнула я не подумавши, через що Ходор почав реготати разом з донькою. — Просто ми трохи заговорилися з Со́фі і мені б не хотілося щоб вона вирушала на ніч в дорогу. — Він похвалив мене, і знову посипалися запитання про те де Софійка має ночувати. — За це не хвилюйтеся. В будиночку, де я живу, є дві кімнати і всі зручності знаходяться в середині, тож її ніхто не вкраде. Комарів і мух ще немає, думаю виживе. — Шеф оцінив мій жарт і знову зареготав, а Сафія вщипнула мене за стегно. Коли він відсміявся, то наказав нам обом з'явитися в офісі в понеділок, що неабияк мене здивувало. — Але ж я у вас давно не працюю. Хіба ви про це забули? — Ходоровський лише фиркнув, кажучи, що не підписував моєї заяви на звільнення і що всі думають, наче я поїхала на курси по підвищенню кваліфікації. — Он воно як. Гаразд. — Шеф ще раз наголосив, що чекає нас обох в понеділок і на останок порадив мені не зволікати з переїздом. Перечити йому не було сенсу, та й бажання такого не було. Побажавши йому гарного вечора, я промимрила: — До зустрічі.

«Інколи Бог руйнує твої плани, бо знає, що ті плани зруйнують тебе». Цією цитатою часто полюбляла користуватися Бажена і тепер я, як ніколи, розуміла істенність цих слів.

Після розмови з татом Со́фі, тягар, що тиснув на мене своєю вагою, став відчутно легшим. Повернувши власниці телефон я ніяк не могла стерти з обличчя щасливу усмішку. Здається, вона назавжди прилипла до моєї пики.

— Ти знала, що він це скаже? — запитала я у Со́фі, хоча наперед знала відповідь на це запитання.

— Так. Тому й попросила тебе йому подзвонити. Хотіла, щоб ти сама переконалася в тому, що мій тато дружньо налаштований до тебе.

— Трясця, досі не віриться, що все так склалося. Ти тут, зі мною. Заради того, щоб щодня бачити твої очі, твою чарівну усмішку, я ладна гори перевернути і кинути виклик цілому світу, — перевівши подих, я зітхнула з полегшенням, — Я думала, що впісяюся, коли почула голос шефа, але все пройшло краще ніж я очікувала. Твій тато досі мене лякає і думки про розправу наді мною нікуди не ділися, але мені хочеться вірити, що все тепер буде добре.

— Все так і буде, сонечко. Навіть якщо у нас виникнуть якісь проблеми, ми неодмінно впораємося з ними, разом. Ти молодець. Я пишаюся тобою, — нахилившись до мене, моя люба дівчинка з ніжністю торкнулася своїми вустами моїх. — І я також тебе кохаю, Кіра. Дуже сильно. — Серце гухнуло десь у шлунок, стягнувши нутрощі приємним вузлом. Я й не сподівалася цього почути від Со́фі, але коли вона це сказала, я їй повірила. Бачила це в її очах, які дивилися на мене з любов'ю. — Виходь з машини.

— Навіщо? — здивувалася я.

— Сядеш за кермо. — Коли ми обидві вийшли на вулицю і зустрілися біля капоту, Софія обхопила моє обличчя руками і промуркотіла: — Відвези мене у свій барліг. Я хочу кохатися з тобою.

— Аж до самого ранку? — з мрійливою усмішкою перепитала я, розчиняючись в небесно блакитних очах, які так обожнювала.

— Саме так. І якщо ти більше не будеш тупити, ми будемо кохатися з тобою кожної ночі і зустрічати разом світанки.

— Мені подобається, як це звучить, — накривши її вуста ніжним поцілунком я з жадібністю стиснула її сідниці, — Я кохаю тебе, кицю.

— І я тебе, моє любе сонечко.