Постраждалий маг

***Дисклеймер***

1. У цій історії є багато детально описаних еротичних сцен між двома хлопцями.

2. Спойлер яким буде фінал всієї історії = під цієї частиною, під коментарем автора.

****

Ніч. Пітьма. Листяний ліс. І чути тільки шелест трави, тріск цикад, упереміш із шумом цвіркунів, і сов, які щойно вийшли на своє нічне полювання. Тільки усіяне зірками небо допомагало пробиратися через це коріння, що виходило із землі, і валуни об які легко можна було перечепитися.

Незважаючи на цей не найвідповідніший для прогулянки лісом час, із гущавини дерев чувся голос. Молодий, чоловічий і до остраху наляканий. Щось панічно шепочучи собі під ніс, він періодично скрикував, лаявся на чому світ стояв і невдоволено бурмотів, нібито не знаючи, чим така його поведінка може закінчитися.

Це був юнак. Одягнений у довге вбрання з широкими рукавами, з якого було видно просторий блакитний халат зверху та такий самий білий, що був під ним, скріплений широким поясом із золотою ниткою. Нижнім одягом виступали білі штани з сорочкою. Ноги були взуті у білі тканині чоботи. А пшеничного кольору волосся - зібрано на маківці блакитною стрічкою.

Він сидів під деревом і в паніці намагався щось створити своїми напруженими руками, що дивилися долонями одна на одну. Але як би він не намагався, з простору між пальцями, вилітали лише немічні іскри, зовсім не даючи йому те, чого він так сильно хотів.

- Трясця! - вибухнув він новою лайкою від невдачі. - Запалися ти нарешті! - струснув руками і в страху знову спробував начаклувати собі вогонь.

Кущі поблизу видали звук.

- Хто тут?! - в жаху підскочив маг і схопив свій посох з акації. - Я учень школи Злітаючого журавля! Якщо зв'яжешся зі мною - пошкодуєш!

З темряви спокійно виплив образ чоловіка, що розносив від себе тихе брязкання металу, немов це його зброя погойдувалася на кроці і билася об якусь застібку.

- Я володію мистецтвом блискавки і дощу! - направив чарівник своє дерев’яне знаряддя на нього.

- Краще б, - почувся скептичний голос, - ти мистецтвом тиші володів.

- Що тобі потрібно?! Гроші?! - зі страхом оглянув він розмитий у темряві силует.

- Щоб ти заткнувся, - жваво засунув меч у піхви невідомий, від чого маг скрикнув, подумавши, що той навпаки дістає клинок. - Заткнися ти нарешті, - підскочив і притиснув його рот долонею. - Чи ти, - знерухомив того, - хочеш, щоб тебе дракон спопелив? У них, - притих він до загрозливого шепоту, - зараз якраз шлюбні ігри - на будь-який шум реагують. Тобі взагалі пощастило з такими криками все ще живим бути. Смерті своєї в такий час шукаєш? - схопив його передпліччя з посохом і потягнув за собою далі в ліс. - Ще й без супроводу. Йолоп...

- Хто ти? - лякливо слідував за ним юнак, не маючи змоги вирватися чи якось постояти за себе.

- Коли вийдемо на безпечну територію - познайомимося. Дивись собі під ноги і мовчи. Заплатиш потім за свій супровід.

"Якби тільки в мене були якісь гроші..." - ніяково зауважив хлопець і раптово спіткнувся об камінь, не стримавши крику.

- Та що ж ти галасливий такий? - з шиплячим докором зупинився поводир і обернувся. - Мені тобі рот чимось заткнути, щоб ти ані звуку не видавав?

- Я вдарився... - з часткою провини пояснив маг.

- Принцеска яка, - підійшов той до нього. - Ви всі такі ніжні квіточки? Залазь мені на спину. Це буде швидше й тихіше, ніж якщо ти самостійно зараз іти будеш, - забрав у нього посох і повернувся потилицею, присів.

Чарівник незграбно намацав у темряві його шкіряний обладунок, лук на спині, стрижену потилицю, захищені металевими накладками плечі, й охопив його шию руками, торс ногами, шоковано зачепивши сталеві рукояті мечів з обох боків цієї людини. Стривожено притулився до нього всім тілом, не розуміючи скільки ж на тому зброї. Спаситель мовчки піднявся.

"Дідько," - викотив юнак очі, відчувши, як же впевнено і жорстко йому поміж ніг упирається нижня частина лука.

- Хто ти такий? - притулився він губами до вуха воїна, намагаючись говорити так тихо, як тільки він міг.

- У тебе хоч іноді рот затикається? - несхвально поправив той ремінь на своїх грудях, де був кинджал, і пішов далі, тримаючи в долоні дерев'яну палицю свого непередбаченого клієнта.

"Звичайно затикається, тільки..." - відвів приголомшений погляд убік, відчуваючи, як під час кроку він і лук починають тертися один об одного.

Чарівник намагався абстрагуватися від цієї взаємодії, протягом усього їхнього шляху, до того самого "безпечного" місця на маленькій галявині серед дерев, де рятівник нарешті зупинився.

- Переночуємо і підемо далі, - спустився він на присядки, даючи вантажу з плечей зійти на землю.

- Ти навіть не спитав, куди мені треба, - зі збентеженим несхваленням розплів маг ноги та став на них, ніяково закриваючи полами одягу реакцію свого тіла на той невгамовний лук.

- Куди б тобі не було потрібно - ти вибрав не найкращу дорогу і не найкращий час, для того, щоб нею піти, - піднявся той, розвернувся і всунув йому посох у руку. - Сиди тут і не галасуй. Я зараз назбираю хмизу і розведу вогонь.

- Я взагалі-то... - гордо почав юнак, піднявши своє підборіддя до неба.

- Сиди й не галасуй, - твердо повторив йому рятівник і пішов кудись за спину.

- Я чарівник, узагалі-то, - ніяково принишкнув він, дивлячись незнайомцеві вслід.

"Який навіть вогонь начаклувати собі не може," - закотив воїн очі.

Назбиравши вдосталь гілок і листя, молодий чоловік повернувся на місце їхнього привалу, склав усі свої знахідки пірамідкою і дістав два кремнієвих камені, якими почав висікати іскру. Щойно та запалила собою перше листя, рятівник роздмухав полум'я і допоміг йому поширитися на всі гілки. У тьмяному світлі багаття озирнувся, знайшовши поглядом пом'ятого й розгубленого мага, що сидів під деревом у численних складках свого дорогого й легкого вбрання. Чарівник вперше нарешті зміг роздивитися образ свого супутника.

Це був молодий чоловік не старший за 25 років. У зеленому шкіряному обладунку, обвішаний зброєю з голови до ніг: двома мечами, кількома кинджалами, сагайдаком зі стрілами і луком, що так добре запам'ятався. Його темне волосся було стрижене під горщик, а все обличчя понівечене величезним шрамом, який лежав по його діагоналі. Якби не цей слід, то, можливо, його обличчя можна було б назвати навіть симпатичним.

- Хто тебе так? - миттю кивнув чарівник на воїна, навіть не запитавши його імені.

- Не звертай уваги. То стара рана, - відвів той погляд на полум'я, відхилився назад і сів на землю. - Їсти хочеш? - невимушено поліз до себе за пазуху.

- Не відмовився б від сиру й вина, - зацікавлено попрямував до нього навкарачки маг.

Рятівник тільки сміхом подавився:

- Сиру й вина? То я справді на якогось принца натрапив? - подивився на нього, діставши невеликий згорток. - Що ти серед лісу в такий час робив? До того ж сам.

- Ем... - ніяково опустив погляд чарівник.

- Хто тебе відпустив у таке місце самого? - змінив той запитання. – Того, хто зовсім не знає, як треба в лісі поводитися. Хоч би супровід собі найняв, - відкрив згорток і простягнув йому шматок хліба із сушеним м'ясом.

- Ем... - незатишно взяв юнак цей перекус.

- А куди тобі треба взагалі?

- А що ТИ робив у цей час у лісі? - несхвально подивився він на воїна. - Наче ТИ серед ночі підозрілим не виглядаєш. Ходиш тут, весь обвішаний зброєю. Як розбійник якийсь.

Співрозмовник потішно усміхнувся:

- Я тролів ішов убивати. А от що робив серед лісу і вночі ти - дуже гарне питання, - повільно оглянув його: - Ніжна квіточка якоїсь із магічних шкіл, яка жодного разу за своє життя не виходила за її стіни, щоб знати, що лісами вночі тинятися не треба, - з поблажливою ласкою подивився в очі. - У тебе хоч якась зброя із собою є? Чи ти своїм посохом від вовків відбиватися збирався?

- Мій посох не для цього призначений, - невдоволено насупився маг.

- Тим більше, - усміхнувся. - Ходиш тут абсолютно беззахисний і кричиш на весь ліс. Як тебе звати хоч?

- Лам'є.

- А я - Рапан, - простягнув йому долоню.

- Рапан? - спантеличено насупився юнак.

- Саме так. Сьомий у сім'ї рибалки - фантазія на імена вже закінчилася, - підняв його долоню і потиснув її. - То куди тобі треба? – відпустив він хлопця і подивився у свій згорток, звідки взяв ще одну порцію хліба з сушеним м'ясом.

- Ем... - опустив погляд чарівник. - У Шайну.

- До завтрашнього вечора прибудемо, - невимушено подивився воїн на вогонь, жуючи просту вечерю. - Зайдемо вдень у Калассі поповнити провізію...

- Ні! - перелякано його перервав Лам’є, не бажаючи, щоб Рапан виявив у нього цілковиту відсутність грошей і кинув одного.

- Чого кричиш? - скептично покосився на нього той. - Я добре тебе чую.

- Давай... Не заходити в Калассі?

- Але в мене немає більше провізії, - кивнув на свій згорток із залишками їжі. - Якщо є в тебе - покажи скільки її. Чи ти хочеш голодним йти?

- Маги... - гордо вирівнявся юнак. - Можуть обходитися без їжі протягом довгого часу...

"А ти сам-то маг узагалі?" - мовчки відреагував на все це супроводжуючий.

- Це прекрасно, - безпристрасно відгукнувся воїн, - але мені потрібно їсти. Якщо я буду голодним - я не зможу захистити тебе від того, кого ти своїм галасом привернеш.

- А якщо я буду поводитися тихо? - жалібно викотив Лам’є очі.

- Щось я дуже сумніваюся в тому, що це можливо, - вкусив той м'ясо.

- І все ж... Я хочу дістатися до Шайни якомога швидше. Навіщо нам заходити в місто і витрачати на це невідомо скільки часу?

Поводир із дуже помітним скепсисом оглянув це молоде й ніжне тіло, яке явно ніколи у своєму житті не долало таких відстаней власними ногами:

- Ти хоч до Калассі дійди, не почавши скиглити про те, як ти втомився, - продовжив вечеряти. - Та й узагалі, - потягнувся він за бурдюком на своєму поясі. - Із нас двох тільки я знаю, як тобі дійти туди живим, - узяв шкіряний мішок і відкрив, почавши пити джерельну воду.

- Та я...! Я...! – намагався маг підібрати слова для правдоподібної погрози.

- Що? - відняв воїн від своїх губ питво. - На жабу перетвориш?

- А ось так! - ствердно вдарив кулаком по повітрю зверху вниз.

Рапан подивився на нього, виразно піднявши брову. Озирнувся, знайшов неподалік себе камінь, потягнувся до нього і поставив перед юнаком:

- На жабу перетвори - тоді повірю, - продовжив спокійно їсти.

Лам'є така зневага образила до глибини душі:

- Та я десять років магії навчався, щоб зараз каміння перед тобою на жаб перетворювати?! – підскочив він.

- Ти хочеш своїми криками привернути увагу тролів? - підняв поводир роздратований погляд до нього. - Заспокойся і сядь, якщо тобі твоє життя дороге.

- Немає тут ніяких тролів! – кинув юнак хліб із м'ясом прямо на землю. - Ти просто дуриш мене!

- Трясця твоїй матері, - оскаженіло відклав Рапан власну вечерю на згорток і почав підніматися.

- Спочатку дракони! Тепер - тролі! – відступив маг, помічаючи, що той збирається його схопити. - Та ти сам не знаєш, що тут водиться!

- Стулися, врешті-решт! - з шиплячою злістю накинувся на нього чоловік, повалив на землю і затулив рот долонею.

- М! М! - намагався вирватися той, упираючись у його груди руками.

- Що більше ти галасуєш - то... - болісно завмер воїн, відчувши у своєму тілі імпульс, ніби йому молотом ударили в живіт.

- Яку ще казку, - вирвався з його рук чарівник і перевернув їх, ставши зверху, - ти хочеш вигадати, щоб обдурити мене?! Куди ти взагалі мене вести зібрався?!

- Та замовкни ти врешті-решт, - крізь зуби й біль зашипів Рапан, обхопив його торс і притиснув до себе. - Якщо життя дороге, - із зусиллям перекотився на нього та придавив усім своїм тілом, обладунком і зброєю.

- ААААА! Вбивають! - заволав Лам'є, сподіваючись, що поблизу є люди, які врятують його з цієї компанії і відведуть на дорогу, куди йому треба.

- Замовкни, - безсило поклав той йому долоні на рот, бажаючи хоч якось втихомирити.

- Ааа! - вирвався з-під рук юнак. – ДОПОМОЖІТЬ! - задер голову. - НА ДОПОМОГУ! - знову вразив свого рятівника імпульсом у груди і перевернувся, опинившись зверху.

Ще кілька разів вони перекочувалися один на одного, по черзі намагаючись домогтися кожен своєї мети, перш ніж Рапан завмер, почувши виразний тріск гілки неподалік.

- НА ДОПОМОГУ! - верещав чарівник на все горло, сидячи на воїні зверху, придушивши весь його опір. - РЯТУЙТЕ! ДОПОМОЖІТЬ!

Ще тріск. Два тріски. Лам'є не чув їх через свої власні крики, а от воїн насторожився. Поклав долоню на тверду землю. Відчув вібрацію потилицею. Наближався вочевидь важкий і великий супротивник. "Троль..." - роздратовано подивився він на джерело шуму, яке його сюди привернуло. Покрутив очима, намагаючись визначити напрямок, звідки той наближався. Праворуч - ні, ліворуч - ні, з-за голови - ні... Він наближався з ніг, точно з-за спини цього крикливого юнака, що все не заспокоювався, ледве не вперше за життя буваючи в цьому лісі. Діяти треба було швидко, поки цей троль не підійшов і одним ударом не прибив їх обох, що так зручно розташувалися один на одному.

Рапан пробігся поглядом по магу - він виглядав не таким масивним і важким, щоб його не можна було скинути з себе одним несподіваним ударом. Зігнув ноги в колінах, уперся ступнями в землю і з силою підкинув юнака стегнами, вочевидь спантеличивши і стривоживши його настільки відвертим жестом.

- Рапане? - зніяковіло впав він на свої руки з боків понівеченого шрамом обличчя.

"Замовкни," - роздратовано взяв той його м'яку потилицю та притиснув обличчя до свого плеча, відкриваючи огляд на велику тінь, що пробиралася до них через дерева. Вихопив із грудей кинджал. Підвівся і, зі швидкістю світла, метнув його прямо в загрозу. Лам'є перебував в абсолютному шоці, абсолютно не розуміючи, як на все це треба реагувати. Воїн стиснув його волосся сильніше, нехай і не до ситуації, але із задоволенням помічаючи, наскільки воно м'яке і приємне на дотик.

Почувся загрозливий рев, явно зачепленого лезом монстра. Тінь почала наближатися швидше. Рапан скинув із себе мага, піднявся і кинувся в бій, діставши з піхов обидва свої мечі. Юнак від усього цього злякано відповз до найближчого дерева.

Замовне вбивство троля все ж було виконане. Але не було жодних гарантій, що це був саме той троль, на якого скаржилися і за якого обіцяли винагороду. Міркуючи над тим, як усе це виставити перед замовником, Рапан просто зрізав у того вуха, на знак скоєного вбивства, і засунув їх у невеличкий мішок, який повісив на поясі. Дістав із монстра запущений раніше кинджал, повернувся до багаття. Красномовно подивився на попутника - той мовчав як риба, стривожено притискаючись до дерева.

Ще добиваючи того троля, воїн був відверто злий на свого нового знайомого, що кричав так, наче його різали, привертаючи до них обох усіх монстрів, що тільки жили довкола. Однак зараз, дивлячись на цю перелякану істоту, що у численних складках брудного вбрання та розпатланою шевелюрою сиділа під деревом і наївно споглядала на свого рятівника, Рапан сам собою теплів у погляді. Лам'є зараз був до того ніжним і вразливим створінням, що його в жодному разі не хотілося підпускати навіть до вбитого троля, щоб не осквернити його піднесеного образу такою жахливою істотою.

- Ми, - чітко й неголосно почав воїн, - йдемо.

Маг нервово кивнув, погоджуючись із цією пропозицією. Рапан подав йому руку, допомагаючи встати, затоптав багаття, забрав провізію, взяв його посох і повів знайомого далі в ліс, якомога далі від місця, до якого, напевно, зараз прямувала не одна загрозлива життю тварюка. Крокували вони мовчки.

Прийшовши на нове місце привалу, вони розвели багаття і сіли на землю. Рапан втомлено ліг, тримаючи долоню на животі. Нехай він і не зазнав від троля сильної шкоди, проте боротися з наслідками магічно нанесених ран - він не міг. Болісно відвернувся, підібравши коліна до грудей. Чарівник, дивлячись на все це, ніяково відвів погляд убік, цілком усвідомлюючи свою провину в цій ситуації. Покосився на воїна, піднявся і підійшов. Опустився поруч на землю, склавши під собою ноги.

- Гей... - тихо колихнув він його плече. - Давай я тебе підлікую?

- Підлікуєш? - іронічно усміхнувся чоловік. - Ти навіть вогонь начаклувати не можеш, - підняв до нього погляд. - І камінь на жабу перетворити. Єдине, на що тебе вистачає, так це на удари по вразливих ділянках тіла.

Лам'є відвів засмучений погляд убік.

- І щось мені підказує, - продовжував Рапан, - що це той самий прийом, який мав відкинути мене на десять метрів, вбивши об найближче-ліпше дерево, а не просто змусити скрутитися від болю, через півгодини, після свого нанесення.

Чарівник опустив голову, прекрасно розуміючи правду всіх цих слів. Потягнувся до свого волосся і мовчки розпустив стрічку, що ледь утримувала його розпатлану зачіску на місці. По плечах повільно розтеклося пшеничного кольору волосся, що золотим сяйвом відливало у світлі багаття. Світле, блискуче, нестерпно гладке і шовковисте, воно було зрізане. Трохи нижче плечей, воно обривалося рівним і свіжим зрізом, зробленим ніби сьогодні.

Побачивши все це, воїн змінився у співчутті. У цьому й була причина невдачливості та слабкості того, хто вже завершував свій шлях навчання магії. Волосся - вмістилище магічних сил чарівників, які носилися з ним, як божевільні. Накладали закляття, оберігали, забороняли чужинцям торкатися і відганяли будь-кого, хто насмілювався підійти до нього з ножицями чи ножем. Маги хизувалися довжиною своїх шевелюр так, немов нічого для них не мало такого значення, як їх розмір. Що довшими були локони, то вище піднімалося підборіддя їхнього власника, то сильнішим він був, то більше магічних сил він міг використовувати. А тут...

Мабуть, колись довгу шевелюру, якою можна було пишатися зі свого становища учня, жорстоко зрізали, залишивши по собі лише невеличку копицю, яку так сором'язливо збирали в пучок.

Рапану все було зрозуміло без слів. Лам'є хотів допомогти і навіть знав як, ось тільки його магічних сил не вистачало навіть для того, щоб запалити вогонь, не кажучи про те, щоб залікувати якісь серйозні рани.

- Ну, - втомлено перекинувся на спину воїн, - можеш хоча б спробувати. Сам же ти якось завдав цих ушкоджень? Можливо, і сил, щоб вилікувати їх, у тебе достатньо.

Чарівник слухняно кивнув, не в силах оцінити силу залишків своєї магії.

- Можеш роздягнутися? - тихо відгукнувся юнак. - Твій обладунок може не пропустити частину моєї магії.

- Ну це вже якось сам давай, - кивнув той на нього. - Побив тут мене, своїм галасом троля привернув, якого я вбив з останніх сил, а тут ще й роздягатися перед ним. Сам мене роздягай, якщо так хочеш.

Приятель ніяково глянув на нього, згадуючи той відвертий кидок стегнами під зад. Пару секунд подумав, нібито не наважуючись на таку дію, опустив очі до його обладунку і почав розстібати куртку знизу. Рапан же просто заплющив очі, бажаючи, щоб його якнайшвидше позбавили цього болю.

Коли шкіряна куртка вже була розкрита на животі, Лам'є неспішно взявся за наступний шар одягу, призначений вберегти тіло від сильних і тупих ударів, заглушаючи їх своїм ватним наповненням.

- Так... - задумливо і несподівано протягнув воїн. - Що ти в лісі в цей час робив? - розплющив очі, подивившись на співрозмовника.

- Я й сам не знаю, - втомлено зітхнув юнак, розстібаючи його ватник. - Я просто... Йшов... Не знаючи, куди мені податися...

- Але мені ти сказав, що тобі в Шайну треба.

- Повинен же я був хоч щось сказати, щоб ти мене в лісі одного не кинув? - сумно подивився він в очі.

- Я б тебе й не кинув... - оглянув його Рапан, підвівся на передпліччя і вирівнявся на руках, прийнявши сидяче положення. - Скажи... - простягнув хлопець долоню до його волосся і взяв одне пасмо, погладивши його м'яку структуру подушечками пальців. - Хто так тебе? Провинився чимось? - звернувся до очей.

Чарівник засмучено похитав головою, опускаючи її:

- Побився...

- І за одну бійку у вас так жорстоко карають? - оглянув рівний зріз на спині. - Ніколи б не подумав.

- Це не покарання... Це в бійці його відрізали... - відвів учень погляд убік.

- Давно?

- У-у, - похитав юнак головою, від чого деякі локони сповзли з плечей і прикрили його засмучене обличчя з боків.

- А змінити це якось можна? Чи тільки чекати, поки воно знову відросте? - взяв Рапан його пасма зі свого боку і завів за вухо, відкриваючи для себе цю абсолютно сумну гримасу.

- Не знаю... Я б запитав у вчителів, от тільки... Як я їм покажуся в такому вигляді...? – зігнувся Лам’є, ніби бажаючи сховатися за шторами з власного волосся.

- А пучок? Ти ж збирав своє волосся в пучок, та й...

- Коли вони почують про мою проблему - одразу зрозуміють, що я поганий учень... - ще більше засмутився чарівник. - Що я не захистив своє волосся, що я не гідний зватися їхнім учнем... - болісно закрив обличчя долонями, починаючи здригатися від сліз.

- Гей... Тихіше... - взяв його плече Рапан і посунув до себе. - Не плач... - обійняв. - Зрештою, ти ж не позбувся всієї магії... Ти зміг мене побити... Значить, не все втрачено...

- Та я вогонь створити не можу! - подивився той на нього. - Нас цього на другому році навчання вчать!

- Тихіше, не кричи...

- Усе одно... - опустив погляд. - Я більше не чарівник, а невідомо хто... - впустив голову на його плече.

- Лам'є... - приголубив його рятівник, заспокійливо погладивши потилицю. - А якщо випити з цілющого джерела, або скупатися в ньому? - підбадьорливо відсторонив його від себе і подивився в очі, піднявши двома пальцями обличчя за підборіддя. - Як думаєш, тобі це допоможе?

- Цілюще джерело? - засмучено дивився на нього юнак, шморгаючи носом, знехотя заспокоюючись від сліз.

- Так, - кивнув воїн, провівши пальцями по його шовковистій шкірі на щелепі.

- Але я зовсім не знаю дороги...

- Я - знаю, - твердо відповів на це німе запитання Рапан.

- Але в мене немає грошей...

- Я про це вже давно здогадався, - усміхнувся він і подався до юнака, пригальмувавши прямо біля губ. - Але... - подивився в очі, провівши долонею по його ніжній щоці, витираючи на своєму шляху вологі потоки сліз.

Лам'є зробив непримітний рух назустріч. Їхні губи торкнулися одне одного. Рапан без сповільнення прикрив повіки, заповз рукою на його потилицю і притиснув цього парубка до себе, розтікаючись із ним у швидкоплинному задоволенні від спокійного і глибокого поцілунку. Юнак не зовсім розумів, що з ним зараз роблять, але й відсторонюватися він не дуже хотів. Він відчував на собі тепло чужого подиху, самовільність язика в роті і дряпаючу обвітреність чоловічих губ, які, попри свою жорсткість, відкривалися перед ним із якоюсь м'якістю та ласкою.

- Кхм! - подавився Лам'є, вдихнувши в неправильний момент. - Кхм! - зовсім розгублено відсторонив знайомого в груди.

- Я налякав тебе своїм напором? - неголосно відгукнувся воїн, який без зусиль відчув закляклість губ і язика, до яких він припав.

- Кхм! - ніяково опустив маг обличчя, притиснувши уста рукавом.

Щоки чарівника горіли вогнем, погляд не розумів, куди себе подіти, а тілом розтікалося дивне тепло, що затуманювало розум думками про продовження.

- Кхм, - остаточно прочистив юнак горло. - Я, ем... Я мав... - очі ковзнули до розстебнутих обладунків. - Підлікувати тебе. Давай, ем... Займемося цим... - вирівнявся, опускаючи руки до його живота.

- Ну... Гаразд, - дещо спантеличено відреагував на це Рапан і ліг, починаючи думати про те, що не вірно витлумачив той рух до нього назустріч.

Лам'є ніяково розкрив ватник, зустрівся з нижньою сорочкою і задер її до ребер, поклав долоні на міцний і жорсткий прес, усіяний старими шрамами. Кров ударила в голову ще сильніше. Він ледь не втрачав свідомість від незрозумілих почуттів, що послаблювали його тіло. Було так тепло, дивно приємно і якоюсь мірою збентежено, ніби з ним відбувалося щось таке, що він не міг контролювати, але водночас мусив приховувати. Схвильовано завів пасмо собі за вухо, даючи приятелеві безперешкодно бачити його червоні щоки й схвильовані очі.

Рапан же від такого жесту насупився. Однак не з тієї причини, з якої юнак міг спочатку подумати. Воїн жваво піднявся, прийнявши сидяче положення, відсторонив від себе стривоженого мага, змусив вирівняти спину і підняв його голову.

- Що ти робиш? - тихо дивувався Лам'є.

Попутник же взяв усе його волосся й одним рухом закинув йому на спину. Зазирнув за дружнє плече, оцінюючи, як воно лягло, і спантеличено перекосився, взагалі нічого не зрозумівши. Чарівник із тривогою помітив ці зміни на обличчі:

- Що сталося? З моїм волоссям щось не так?

- Ем... - навіть не знав рятівник, як пояснити те, що він бачив. - Його зріз змінився. Воно, ніби, відросло трохи.

- Відросло? - жваво обернувся юнак, бажаючи особисто побачити підтвердження цим словам.

- Так... - з дивним виразом дивився на все це воїн. - На сантиметр чи два... Воно ж щойно було рівно зрізане, - насупився. - У магів так швидко відростає волосся? - спрямував погляд до його очей.

- У нас, волосся - це не просто волосся, - повернувся до нього маг. - Це відображення магічних сил. Воно росте не від часу.

- Але твоє, наче відросло, - дуже спантеличено вказав той поглядом на пасма.

"Ці відчуття, - обережно й насторожено почав думати Лам'є, опустивши очі, - це тепло в грудях і дивне відчуття в усьому тілі... Вони відновлюють мій ахор...?" - покосився на рятівника.

Цей погляд був аж надто однозначним, щоб Рапан його не зрозумів.

- Але я взагалі не володію магією, - вражено заявив воїн. - Ти не міг узяти ці сили від мене.

- Це працює не так, - трохи наблизився до нього юнак. - Можеш зробити зі мною те саме, що ти робив щойно?

- Ем, ти про що? – насупився чоловік. - Волосся твоє чіпав? Чи поцілунок?

- Ем... Друге, - ніяково зімкнув чарівник губи, ніби соромлячись свого прохання.

- Ну... - задумливо оглянув його воїн. - Я, звісно, можу це зробити, щоб перевірити, чи не від нього твої сили раптом зросли, але...

- "Але"? - стривожено перепитав Лам’є. - Ти хочеш щось натомість?

- Без сумніву, однак, зараз мова про інше, - відвернув він ніяковий погляд убік. - Після поцілунку ти якось, ну... Відсторонився... Можливо, я здався різким або якимось занадто наполегливим... Загалом, я знову поцілую тебе так глибоко, - подивився на нього. - Але я б хотів знати сам ти, як до цього ставишся? Ти... Ти дуже гарний, а я... Якось не дуже. Я хочу дізнатися, чи взаємна моя симпатія, чи ти просто хочеш повернути свої магічні сили в такий спосіб?

Лам'є від усіх цих запитань розгубився ще більше, ніж від поцілунку. У всі ці слова вкладалося стільки важливості, а він навіть не знав як свої думки скласти, щоб самому зрозуміти, що з ним відбувалося і як це називається.

- Ем... Ем... Е... - ніяково відгукнувся юнак. - А я... А це було надто недовго і я подавився, - вирівняв він спину та трохи підняв підборіддя. - Я... Мені потрібно більше часу, щоб розібратися. Стільки питань не можуть вирішуватися таким нетривалим контактом. Мені потрібно затвердити свою думку кілька разів, щоб я міг ухвалити рішення в цьому питанні.

- Ну, тоді йди до мене, якщо ти ще не розібрався, - знизав воїн плечима.

Знайомий підсів ближче, трохи нахилився до нього і приготувався прийняти на собі його губи, як зніяковіло відсторонився, трохи насупившись неповноцінності нового поцілунку.

- Щось сталося? - тихо відгукнувся Рапан, помітивши такий настрій.

- Минулого разу ти взяв мою потилицю.

- Я думав, ти злякався мого натиску... - поклав він долоню на його волосся.

- Ні. Повтори зараз усе точно так само.

- Добре... - заповз рятівник пальцями на його потилицю, опустив повіки й притиснув цю людину до себе, зімкнувшись із його губами.

Юнак неспішно прикрив очі, знову відчуваючи, як по грудях розпливається тепло. Таке м'яке, ніжне, немов це його серце розквітало величезною і красивою квіткою. Воїн знову щось робив у його роті своїм язиком, знову м'яв його губи своїми і... притискав до себе за потилицю. Лам'є подався до нього, ніяково приклавши слабо стиснутий кулак до серця. Невпевнено відповів його язику своїм. Сплелися в спіраль, розійшлися, потерлися і закрутилися в каруселі.

- Кхм, - вразливо подавився чарівник внутрішнім жаром.

Рапан поклав другу долоню на його поперек і притягнув до себе.

- Кхм, кхм, - відсторонився юнак від його вуст і миттю прикрив свій рот рукавами, абсолютно беззахисно дивлячись на молодого чоловіка.

"Трясця... - дивився воїн на ці блискучі очі, палаючий рум'янець і трепетну позу, яка сором'язливо намагалася приховати від нього свій збуджений стан. - Та йому ще ЯК подобається!" - задоволено посміхнувся.

Лам'є від такого сміху незграбно опустив обличчя й уривчастими рухами поклав руки на коліна:

- Й... Як...?

- Як твоє волосся? - заспокійливо погладив Рапан його поперек долонею.

Маг схвильвано кивнув. Приятель зі зітханням поцілував його в чоло, щоб він так сильно не хвилювався, і зазирнув йому за плече, від чого приголомшено подавився:

- Кхм! Та воно тобі вже на лопатку заходить!

- П-продовжимо...? - ніяково покосився чарівник на друга.

- Тільки цілуватися? - повернувся до нього воїн.

- А... А ти хочеш щось... Щось іще...?

- Ну... - задумливо оглянув Рапан його тіло, закутане в кілька шарів легкої тканини. - Ми могли б обійматися... Пестити один одного в різних місцях... - завуальовано пропонував йому трохи більше.

- У яких це?

- А скрізь, - невимушено підняв рятівник брови. - Скрізь куди рука полізе - там і можна погладжувати, - провів долонею його попереком, крадькома помацуючи бік.

- А я... А я можу тебе пестити?

- Звісно, - ґрунтовно кивнув Рапан. - Ти ЗОБОВ'ЯЗАН мене пестити. Гладити, цілувати в різні місця... А якщо тобі неприємно або не хочеться, щоб я тебе торкався десь - скажи про це, або просто забери мою руку... Добре?

- Угу, - слухняно кивнув Лам’є.

- Тоді... - зацікавлено подався воїн до його губ.

- А в мене ще питання, - трохи відсторонився той.

- Звісно. Яке?

- Я можу торкатися твого живота... - ніяково затих юнак. - ...під сорочкою...?

- Торкатися можна скрізь, де ти захочеш, - схвально посміхнувся Рапан. - Захочеш під одягом - торкайся під одягом... - таємниче наблизився до нього. - Якщо мені не сподобається - я просто приберу твою руку, - спокійно притулився вустами до куточка його губ.

Лам'є опустив свій ніяковий погляд на ледь оголене тіло Рапана і простягнув до нього пальці. Тепло знову розтеклося по всіх грудях, зваблюючи навіть не погладити, а крадькома стиснути цей жорсткий бік долонею. Воїн із задоволенням віддзеркалив подібний жест його на тілі. Підняв свої очі до схвильованого погляду чарівника і злився з ним у глибокому поцілунку.