Постраждалий маг

- Влаштували тут із тобою безлад, - з усмішкою застібав Рапан манжети на своїй зеленій куртці, уже будучи повністю одягненим.

- Хм, та хіба це бардак, якщо прибирається одним змахом руки? - позитивно відгукнувся Лам’є, закінчуючи з новим пучком на потилиці, що завершував його образ сумлінного учня. - Трохи зім'яли постіль, - невимушено попрямував він до дзеркала, махнувши на ліжко, що саме собою почало заправлятися, - усього-то, - весело усміхнувся, пославши другові через плече зніяковілий погляд, і відвернувся, продовживши свій недовгий шлях до відбивної поверхні.

- Я з тобою ще пом’яв би ліжко, - провів його задоволеним поглядом воїн.

- Але сюди, тобі краще не приходити, без завчасної домовленності і супроводу, від самого підніжжя гори, - покрутився перед дзеркалом чарівник, оглядаючи себе. - На тобі, справді багато металу, і хтось із молодших учнів може ненароком нашкодити тобі.

- Тоді, як ти пропонуєш зустрічатися? - подивився на покривало Рапан, з якого самі собою підіймалися розсипані кубики цукатів і зникали в повітрі, поки перевернута ваза відправлялася на стіл. - Я ж не мисливець на монстрів, я людей на дорогах супроводжую. Я постійно кудись і з кимось ходжу, - підійшов він до подушок, запримітивши поруч із ними знайомий мішечок, повний золота. - Про якусь регулярність я і зовсім не кажу. Іноді, мій шлях може займати день, іноді - тиждень, але ж, - підібрав він гаманець і подивився на світлу спину друга, що заклопотано роздивлявся свою усіяну засосами шию, - потрібен ще час на те, щоб повернутися сюди.

- Я думаю, ми вигадаємо щось, - позитивно відповів той, одним рухом долоні приховуючи всі синці. - Зрештою, - повернувся до нього маг, - ти ще тут, і в нас ще буде купа часу усе обміркувати, - світло посміхнувся. - А гроші, - подивився Лам’є на вміст його руки, - краще залиш поки що тут. Усе ж таки, вони металеві, а я гадки не маю, що на нас чекає в розмові з учителями, - попрямував до дверей.

- Сюди точно ніхто не зайде, поки нас не буде? – з насторогою наблизився до нього Рапан.

- Ніхто, - ласкаво усміхнувся юнак. - На дверях магічний замок. Зайти можуть тільки ти і я.

- Та в тебе вся кімната магічна... - лишив той мішечок, поруч зі зброєю. - До речі, - вирівнявся воїн, - ти трохи не допрацював із вікнами, - сумнівно показав на них. - Виглядають дуже дивно, - підійшов він до приятеля.

Лам'є лише сміхом на таке подавився:

- "Вікно", - поправив той друга, виставивши вказівний палець. - Це одне вікно, - кивнув на ті. - Просто кімнату розширено за рахунок магії, і для більшої кількості світла, я розмножив одне й те саме вікно.

- То-то вони виглядають так схоже одне на одне... - підозріло на них покосився Рапан.

- Хах! Ходімо вже! Зможеш роздивитися їх, після розмови з учителями! – весело взяв його за руку чарівник і потягнув із собою за двері.

Вони минули кілька коридорів і сходів, перш ніж прибули до кабінету на третьому поверсі, біля якого не було помічено жодної душі.

- Тут так порожньо... - тихо й задумливо озирнувся Рапан.

- Просто заняття вже завершилися, - з усмішкою відгукнувся Лам'є і взявся за ручку, - ось всі й розійшлися.

Відчинивши кабінет, хлопці одразу ж зустрілися поглядами з чотирма вчителями, що сиділи в однаковому вбранні за одномісними учнівськими партами, один біля одного, і пили з піал гарячий чай. Серед них був і той самий учитель Уман, на якого молоді люди натрапили у дворі школи.

- Учителі, - увійшов Лам'є і шанобливо їм поклонився.

Рапан метушливо наслідував його приклад, зачинивши за ними двері.

- М, Лам'є, - подивився на нього невисокий і повненький чоловік, забираючи від своїх губ питво, - куди ти зник учора? Твоє зникнення чимало нас налякало.

- Вибачте, вчителю Топноре... - винувато затих юнак, вирівнюючись і ховаючи очі.

Воїн, поруч із ним, стояв і зовсім опустивши своє обличчя до підлоги.

- І кого це ти до нас привів? - продовжив той самий наставник, оглянувши воїна в обладунках.

- Ем... - ніяково попрямував до них учень, почавши м'яти долоні на рівні живота. - Зі мною дещо трапилося цієї ночі... - пригальмував він на півдорозі.

- Що ж? - відволікся від чаювання ще один учитель. - Не мовчи.

- Ем... Загалом... - повернувся до них спиною Лам’є і зняв зі свого волосся стрічку, давши йому безперешкодно розкрутитися, спадаючи до землі.

Чоловіки від такого жесту стривожено завмерли, насамперед, почавши думати про те, що їхньому учневі хтось зрізав ахор. Цей же незнайомець поруч, сам собою почав виконувати роль супроводжувача й охоронця, уважно стежачи за тим, щоб їхній підопічний благополучно дістався своєї школи.

Однак, коли волосся розплелося до попереку, все ще не показуючи свого очевидного кінця, вчителі з насторогою насупилися. Коли прикрили сідниці - спантеличилися, коли розкрутили останній виток на середині стегон - округлили очі. І зрештою поперхнулися, побачивши, як локони вирівнялися, похитнувшись своїм кінцем біля колін. Почувши таку реакцію, Лам'є ще сильніше стиснувся, відхилився назад і покрутив головою, даючи ахору повністю вирівнятися, показуючи справжню свою довжину.

- Що з тобою сталося? - приголомшено піднявся Уман і попрямував до нього, залишаючи піалу на столі.

- Я сам не розумію... - тихо відгукнувся юнак.

- До цього якось причетний цей чоловік? - кивнув на воїна інший педагог, що виглядав значно старшим за своїх колег.

- Так, - схвильовано хитнув головою Лам'є, опустивши незграбний погляд на підлогу. - Вони відросли, коли... - зніяковіло стиснув губи. - Рапане, - незатишно подивився він на нього, - як називається те, що ми робили...?

Той аж стрепенувся від такого запитання:

- Що?! - подивився на друга.

- Ну...

- Ніяк! Ми... Вони росли в тебе, коли ми цілувалися, - повчально кивнув воїн, показуючи все своє небажання озвучувати таку інформацію перед сторонніми людьми. - А більше, ми нічим не займалися, - глянув на чоловіків, миттю злякався їхніх уважних поглядів і швидко опустив очі, затихнувши самим нутром.

Учителі красномовно переглянулися.

- Мій друг, - обернувся учень до педагогів, - відзначив на карті місце, де це сталося... Можливо, справа в ньому...

- Нам було б украй цікаво дізнатися, - задумливо піднявся зі свого місця невисокий і повненький Топнор, - що ж це за місце, що за одну ніч змусило тебе перейти "рубіж невразливості"...?

- "Рубіж невразливості"?! - ошелешено округлив очі Лам'є й опустив їх до свого волосся, почавши кружляти, намагаючись побачити, де ж саме знаходиться їхній кінець. - Рапане! - злякано подивився на нього. - Ти ж уранці сказав, що моє волосся до середини стегна!

- Так і було! - стривожено підняв на нього очі приятель й швидко глянув на дружні локони: - Коли ти вранці збирав своє волосся - воно ще не доходило до колін! Я це точно бачив! - повернувся до обличчя: - Воно в тебе знову відросло!

- Я не знаю чому! - схопився за голову юнак, у паніці опустивши очі на підлогу. - Я нічого не розумію! - стиснув своє волосся пальцями.

Атмосфера навколо почала наелектризовуватися.

- Не хвилюйся, - швидко підійшов до нього вчитель Уман і торкнувся пальцем чола, повертаючи учневі його душевну рівновагу. – Зараз, ми з усім розберемося.

- Угу... - жалібно кивнув Лам'є, опускаючи руки до свого вбрання.

- Таке швидке зростання магічних сил, - піднявся з-за парти найстарший Даікон, - можливе, якщо хтось наситив тебе ними понад міру... - підійшов він до випускника, уважно оглядаючи його волосся.

- Понад міру...? - розгублено подивився на педагога юнак.

- Так, - кивнув той. - Цей механізм допомагає у випадках, коли магу зрізають ахор.

Лам'є ніяково стиснувся, опустивши свій погляд до землі.

- Якщо інший маг, - продовжував оглядати його локони найстарший, - з такою самою, або більшою, силою наповнить потерпілого своєю енергією - ахор відновиться. Але, щоб він почав рости довшим за первісний розмір, магічна сила має значно, але не критично перевищувати можливості приймаючої сторони. Якщо ж магічної сили буде занадто багато і її подача буде раптовою, то мага просто розірве... - задумливо пройшовся він очима по всій довжині світлого волосся. - Маг, що наситив тебе нею, безумовно перейшов "межу безсмертя", - взяв одне пасмо і погладив його пальцями, перевіряючи в ньому течію магії. - А може, й більше.

- Але... - невпевнено подав свій голос учень. - Я б, напевно, відчув поруч із собою присутність такого сильного мага... - підняв на наставника очі. - А я... Не відчув... - ніяково зім'яв він руки.

- І це дивно, - відпустив його локон Даікон. - Як мені відомо, такий спосіб неможливий без фізичного контакту або хоча б амулета. Ти вчора не отримував або не знаходив якогось амулета?

Лам'є стривожено помотав головою.

- Але через амулет, - відгукнувся Уман, - цей процес зайняв би більше часу, і він не був би таким ефективним. У мого учня ахор перейшов "рубіж невразливості" всього за ніч. Без фізичного контакту, це було б неможливо.

- Але... - тихо відгукнувся юнак. - Я мав фізичний контакт тільки з Рапаном... - кивнув у його бік. - Починаючи з пізнього вечора, я був тільки з ним...

Усі подивилися на воїна. Той - на них.

- Але я не маг! - приголомшено підняв руки чоловік у обладунку. - Я навіть трохи магією не володію!

- Можливо, на вас був якийсь амулет, - задумливо пройшовся по ньому поглядом Топнор.

"Угу, - саркастично і подумки кивнув Рапан. - Особливо коли ми обидва були голими. Куди я цей амулет собі засунути мав?"

- Не думаю, що це можливо, - відгукнувся останній викладач, який все ще сидів за партою. - Звичайну людину, від подачі такої сили, саму б розірвало. Та й через амулет, сила ніяк не могла перейти комусь, окрім того, в чиїх руках він був. Навіть, якби вони трималися за руки, магічна сила не перетекла б від цього чоловіка до Лам'є. Тим паче, в такій кількості, - піднявся Шийме. - Найпростіше, просто подивитися на нашого учня, через неонор і з'ясувати, чий на ньому магічний слід, - поліз до свого рукава й дістав із нього маленький чорний бінокль, із золотою окантовкою.

Колеги на цю пропозицію тільки кивнули і трохи відійшли вбік, щоб не засвічувати образи молодих людей, у приладі, своєю власною магією. Шийме приклав бінокль до очей, спрямував його до учня, який ніяково стояв перед своїми вчителями, м’явши свої руки, та уважно оглянув перебіг у ньому жовтого світла, що являло собою магічну силу. Світло це було яскравим, насиченим і чітким, показуючи явні можливості учня, але разом із тим, воно виходило за межі його тіла, даючи розуміти, що Лам'є ще не повною мірою його контролює. Зробивши деякі висновки, з приводу цього юнака, наставник перевів свій погляд на Рапана й одразу ж скрикнув, вронивши неонор і притиснувши свої очі руками.

- Вчителю Шийме! - стурбовано підскочив до нього Топнор. - Що сталося?

- Я мало не осліп! - злякано потирав той свої очі.

- "Осліп"? - спантеличено подивився на нього Даікон.

- Так! Самі подивіться, як ця людина світиться!

Решта викладачів насторожено переглянулися, Лам'є стривожився, а Рапан напружився, взагалі не розуміючи, про що вони говорять.

- Невже, так багато? - підкликав до себе бінокль найстарший, змусивши його злетіти одним помахом пальця.

- Зменшіть чутливість неонора! - продовжував кричати Шийме. - А то осліпнете так само, як я! - остаточно погладив свої очі й нарешті розплющив їх, із невдоволеною підозрою подивившись на воїна.

Той, від такого погляду, стиснувся ще більше.

- Зараз поглянемо... - задумливо протягнув Даікон, покрутив коліщатко на біноклі, і приклав його до очей, роздивившись усе, що відбувалося, у приглушених чорним склом кольорах.

Їхній невідомий гість і справді випромінював світло. Біле, яскраве і сліпуче насичене, що безперешкодно виходило за межі його тіла і розчинялося в навколишньому просторі. Розгледіти перебіг у ньому магічних сил за такого засвічення було важко, тож наставник поволі покрутив коліщатко на приладі в бік затемнення, занурюючи картинку в загальний морок. Однак, навіть дійшовши до межі, коли нічого, крім сірої світної плями, видно в бінокль не було, чоловік так і не побачив бодай якогось руху в молодому чоловікові магічних сил. Збільшив чутливість приладу, щоб мати можливість бачити обриси тіл присутніх тут магів, і перевів погляд на вчителя Умана, бажаючи порівняти магічні сили цих двох. На подив, але гість світився відчутно сильніше. Повернувшись до учня, Даікон помітив у його магічній силі виразні домішки білого світла, що видавали свою приналежність тому гостеві.

- Це він наситив тебе магічною силою, - чітко висловився найстарший і відняв бінокль від очей.

- Але я не маг! - здивовано висловився Рапан, який взагалі не розумів, як він міг когось там чимось наситити.

- Так і є, - ствердно кивнув Даікон, повертаючи неонор його власникові. - Ти - ахор.

Колеги, на таку заяву, задумливо переглянулися, Лам'є спантеличено насупився, а воїна взагалі перекосило - він гадки не мав, що таке ахор і думав, що це просто інша назва волосся у чаклунів.

- Але я стрижений! - демонстративно показав він на свою зачіску.

- Я не казав, що в тебе Є сильний ахор, - повчально кивнув йому найстарший. - Я сказав, що ТИ І Є ахор.

- Питання тільки чий, - задумався Топнор і подивився на воїна через бінокль.

- У ахора не обов'язково має бути власник, - відповів Даікон і попрямував до їхнього гостя. - Мене зараз більше цікавить, чому в ньому зберігається так багато сил... – підійшов до молодого чоловіка, уважно оглянувши його з голови до ніг.

- Такої чистої та яскравої... - прибрав від очей прилад повненький.

- Або його хтось наситив, - почав обходити Рапана найстарший, - або, він наситився магією сам... - зробив коло, зупинившись біля обличчя. - Молодий чоловіче, - подивився в його насторожені очі, - а чим ви займаєтеся по життю?

- Людей дорогами супроводжую, - некомфортно відгукнувся той. - І монстрів вбиваю іноді...

- Людей супроводжуєте? - зацікавився цим Уман. - Можливо, ви контактували з якимись магічними артефактами?

- У руках, ніколи не тримав, - непривітно опустив він погляд.

- Та й якої сили мав би бути артефакт, щоб наситити його магією, в такій кількості? - обурився Топнор, всунувши в руки Шийме його ж бінокль.

- Цей артефакт мав би бути з ним просто зараз, - розсудливо підтримав цю ідею Даікон, - щоб надавати такий постійний і сильний ефект.

- Сила в ньому біла й чиста, - відгукнувся власник неонора, ховаючи його назад у рукав. - Це не схоже на вплив якогось мага - у них, магічна сила має хоч трохи забарвлений колір. Я більше схиляюся до того, що він вбив якусь магічну істоту, яка на останньому подиху намагалася розірвати його своєю магічною силою, от тільки не змогла, і натомість - наситила.

Усі звернули свої уважні погляди до Рапана.

- Чи вбивали ви, коли-небудь, магічних істот? - миттю поставив своє запитання найстарший.

- Брав участь у вбивстві дракона, - відгукнувся воїн. - Тричі.

- Одного й того самого? - округлив очі Даікон, не розуміючи, як проста людина змогла вижити, після битв із таким сильним супротивником.

- Трьох. Різних.

- Ви сильніші, ніж здаєтеся, - задумливо похитав той головою.

- Не лестіть мені, - відвів Рапан погляд убік. - Я там був далеко не один і виконував не найважливішу роль...

Лам'є зі співчуттям піджав губи:

- Це там ти отримав свій шрам...?

- Ні, - відсторонено відізвався той.

Вчителі ж подивилися один на одного.

- Якщо там справді було багато людей, - почав міркувати Шийме, - то останній подих дракона міг розподілитися на всіх них. Сила магічного потоку ослабла і це не змогло розірвати його на шматки, - кивнув на Рапана. - А наступні вбивства, в таких самих умовах, вже мали накопичувальний ефект.

- Але що буде з моїм другом надалі...? - схвилювався учень. - Його розірве, коли магічні сили перевищать межу...?

- Лам'є, - серйозно подивився на нього Даікон, - невже ти забув найперші класи свого навчання? Ахор - безмежний.

- Вибачте, - неспокійно повернувся до нього юнак і швидко вклонився, - я просто турбуюся... Адже... Рапан... - подивився на того. - Не наш звичайний ахор... - перевів він погляд на вчителя.

- Нехай, форму він має і не саму звичну, - задумливо оглянув воїна найстарший, - проте, суть його така сама, як і у звичайного ахора.

- Не хвилюйся, - склав руки у своїх рукавах учитель Шийме. - Якщо сила магічного потоку не перевищить його межі - він продовжуватиме наповнюватися. Тож, - повчально подивився він на їхнього гостя в обладунку, - не ходіть вбивати драконів у компанії меншій, ніж та, в якій ви були раніше. Усе ж таки, ви - проста людина, і розірвати вас може навіть магічний імпульс учня середніх класів, не кажучи вже про останній подих дракона.

Рапана, від таких слів, пробрало до кісток. "Це просто магічний імпульс... - самі собою повторилися слова Лам'є, сказані вночі. - Буває під час сильних емоцій..." У воїна очі в жаху завмерли, від усвідомлення, що через секс він міг сьогодні померти.

Наставник же перевів свій погляд на учня:

- А зараз, я вважаю, нам варто оцінити, наскільки ж зросли твої реальні можливості. У неонор я побачив, що ти не до кінця можеш їх контролювати.

- Я можу контролювати яке закляття використовувати, але не його силу... - схвильовано кивнув юнак, підтверджуючи ці слова.

- Не хвилюйся, - підійшов до молодого покоління Даікон і поклав долоню на його плече. - Що більше ти хвилюєшся - то більше стаєш схильним до втрати душевної рівноваги. Будь у собі впевненим і тоді все пройде благополучно.

- Угу, - поступливо кивнув учень.

"Благополучно...? - у тихій паніці повторив про себе гість, не пригадуючи у свого друга твердого почуття впевненості в собі. - Про яке "благополучно" взагалі йде мова?"

Вчитель Шийме вказав Лам'є на кам'яний виступ, що виходив з кімнати на вулицю, через великий отвір у зовнішній стіні, і запросив його до випробування своїх сил. Юнак неспокійно кивнув та попрямував до цього місця, з усіма наставниками. Вийшов за межі будівлі, приготувавшись чаклувати ті закляття, які йому скажуть. Рапан спостерігав за цим, напружено стоячи на місці.

- Запали вогонь, - скомандував Уман.

Учень виставив свою руку, зосереджено видихнув, готуючи себе до того стовпа полум'я, який він зараз породить, і створив його. З долоні вистрілив пекельної температури червоний язик, що піднісся над Лам'є, як над другосортною істотою, не гідною дивитися зверхньо на його схвильований кінчик. Вогонь цей був із самого мага заввишки, яскравий, гарячий і неспокійний, раз у раз тріпочучись зверху.

Приятель, дивлячись на цю збільшену міць, насторожено зробив півкроку назад. Вчителі ж пройшлися по цьому творінню та самому учню оцінювальними поглядами.

- Посиль його, - висловився Даікон.

- Зробити гарячішим? - невпевнено подивився в їхній бік юнак.

- Так. Покажи найсильніше полум'я, яке ти можеш зробити.

Той перевів погляд на вогонь перед собою, що зігрівав обличчя і руку своїм жаром, неспішно видихнув, збираючись із силами, і почав його посилювати.

Полум'я почало повільно змінюватися - колір його ставав від помаранчевого до жовтого, кінчик тремтів дедалі швидше, а сам язик поступово переставав хвилюватися на вітрі. Старші маги спостерігали за цими перетвореннями, з граничною уважністю, у будь-який момент готуючись надати допомогу своєму учневі, у разі якщо його сила вийде з-під контролю. Однак, Лам'є тримав себе у вузді і поводився з вогнем так обережно, наскільки він це взагалі міг.

Деякий час протримавши на своїй руці світло-жовте полум'я, що нагрівалося біля самої долоні до білизни і починало забарвлюватися лише ближче до кінця, що стояв до неба так рівно і стабільно, ніби вогонь і зовсім не був "живим", Лам'є почув прохання своїх вчителів починати знижувати температуру, чим він зосереджено і зайнявся. Вогонь знову почав перетворюватися, але вже в інший бік - усе його світло поступово ослабло, колір почервонів, а тіло, що чітко стояло догори, розширилося, почавши реагувати на кожний рух довкілля, яке надсилало йому й зовсім непомітні потоки вітру.

- Ще менше, - прокоментував цю картину Даікон.

Учень напружено зібрав брови, не розуміючи, як він може дати цьому полум'ю ще менше своєї магічної сили, але щоб воно не згасло. Проте, через зусилля, вогонь вдалося зробити нижчим і темнішим, змусивши його колихатися своїм ледь видимим багряним кінчиком на рівні чола, після чого, він просто зник. Юнак прикро підібгав губи, стиснувши свою долоню в кулак.

- Ну, - задумливо відгукнувся на це Уман, привертаючи до себе увагу учня, - сил у тебе й справді більше, ніж ти можеш контролювати...

- Це всього лише одне закляття, - недбало обурився Топнор, почувши хоч якісь висновки. - Нехай краще покаже блискавку і дощ, яких ми його навчали тут десять років. Контролювати вогонь - багато науки не потрібно. Тим більше на рівні, якого навчають у нас, - повчально кивнув на своїх колег. – Це, нехай, школа Червоної лілії своїх учнів "вогниками" перевіряє, - незадоволено склав свої руки в рукави. - А в нас, - твердо подивився він на Лам'є, - школа Злітаючого журавля. Нехай покаже мені блискавку. І тоді, я буду готовий слухати хоч якісь вердикти про те, як сильно він може контролювати свої нові сили.

- Загалом, - спокійно почав Даікон, - я згоден з учителем Топнором. У нас немає спеціалізації на вогні чи світлі, як в інших школах. І зараз важливо дізнатися, наскільки ти можеш контролювати саме блискавку. Адже, якщо ти перестараєшся в силі із захисними заклинаннями чи тими, що використовуються в побуті, то нічого страшного не станеться, а от якщо не зможеш утримати під власним контролем електричний імпульс - можеш накоїти великої біди...

"Не зможеш утримати під контролем імпульс...?" - з жахом повторив про себе Рапан, відчуваючи, як на спині й потилиці волосся стає дибки. Він не особливо розумів, що таке "електричний", проте "імпульс" було вже ясно дуже чітко. "Магічний імпульс, що розірве на шматки, - із застиглим серцем дивився він на свого ніжного й чутливого друга. - Який трапляється від "сильних емоцій". Це ж як легко його можна викликати?! - у паніці заволав гість про себе. - Просто від емоцій розірвати іншу людину!"

Лам'є ж відреагував на слова своїх учителів із розумінням і тривогою. Все ж, їхня школа і справді спеціалізувалася саме на навчанні управління блискавкою, а з його збільшеними силами, треба було перевірити вміння контролювати її, в першу чергу. Зосереджено видихнув, збираючись із силами викликати те, нестабільності до чого він боявся понад усе. Повернувся до пейзажу. Оглянув дерева вдалині, хмари в небі й прикро підібгав губи, відверто хвилюючись, що не впорається з нею. Однак, впоратися потрібно було. Рано чи пізно, йому було необхідно приборкати свою нову міць, щоб випадково не завдати шкоди оточуючим. Зокрема й Рапану, з яким він хотів іноді бачитися...

У думках, були їхні плани піти після зустрічі з учителями до купалень, зануритися, провівши там весь день, спільно перекусити. "Рапану, вочевидь, сподобаються наші купальні, - тихо розмірковував про себе Лам'є. - Ці казани з водою, каскади водоспадів, дерева... Можливо, нам навіть вдасться зустріти червоних синичок і погодувати їх... Треба буде тільки не обпалити його температурою води... Так, - непримітно кивнув. - Я краще використаю свій найменший вогонь... Нехай, він розслабиться, після цієї ночі... З тролем я його справді дуже сильно підставив... Нехай, відпочине. І поспить потім. Здається, йому сподобалося моє ліжко. У будь-якому разі, воно м'якше від тієї землі, на якій ми спали сьогодні... - покосився він в бік учителів. - Попрошу його не виганяти до завтра... А там, - зітхнувши, відвернувся до краєвиду, - проведу його і повернуся до занять. Напевно, мені призначать додаткові уроки, щоб я скоріше приборкав сам себе..." - струснув плечима, нарешті заспокоївши своє хвилювання, перед блискавкою, подібними думками.

Зробив крок назад, подивився на небо вдалині, рішуче видихнув і зробив крок уперед, викинувши до хмар праву руку, з якої вистрілила блискавка, пославши свій кінець у небо. Рапана з жахом пересмикнуло, змусивши відскочити назад. Він дивився на цього витонченого юнака, що зніяковіло звивався під ним ще двадцять хвилин тому, і в паніці притискався до стіни, відчуваючи, як разом зі звуками електричного розряду, скажено калатає його серце. Лам'є володів нелюдською силою, справжньою міццю природи, якак в мить може спопелити будь-кого, хто невчасно попадеться йому під руку. Блискавка - сліпуча, палюча, розгалужена, вона все не припиняла випромінюватися з білосніжної й ніжної руки, поступово стаючи дедалі товстішою й гучнішою, примушуючи саме небо світитися довкола місця, куди вона впиралася.

- Мх! - невпевнено похитнувся учень, відступивши назад, ніби під натиском своєї ж сили.

"ВІН ЇЇ НЕ КОНТРОЛЮЄ!" - з жахом з'їжився Рапан, відчуваючи, як усе волосся на його тілі піднімається дибки. І це було не тільки через страх. Помітивши над своїм чолом якусь тінь, він одразу виявив, що його зачіска повільно розчепірюється так само, як і шерсть того нещасного щура, якого мучили біля воріт діти. "ВІН МЕНЕ ПІДСМАЖИТЬ ТАК САМО!" - подумки заволав воїн і вилетів за двері.

- А?! - злякано почув цей звук юнак, втрачаючи останні нитки контролю над своєю силою.

- Лам'є! - стривожено підскочив до нього Уман і швидко схопив падаюче назад тіло за плечі.

- Що...? - розгублено і злякано озирнувся той, припинивши нарешті випускати блискавку. - Де Рапан...? - подивився в його бік, побачивши там тільки відчинені навстіж двері. - Де мій друг...? - невпевнено стиснувся він.

- Тихіше, - спокійно розвернув його до себе наставник.

- Він...? Я його зачепив...? - злякано подивився Лам’є на вчителя перед собою.

- Ні. Можливо, він злякався, - заспокійливо погладив його плечі Уман. - Не хвилюйся, - поклав палець у центр його чола і передав частину своєї душевної рівноваги.

- Я... - розгублено, але вже більш спокійно відгукнувся Лам'є. - Я хочу дізнатися, як він. Можна?

- Звичайно, - кивнув педагог. - Але гадаю, зараз йому краще залишити територію нашої школи. Усе ж, він проста людина і не підготовлений до того, що може тут побачити.

- Я його проведу, - судорожно кивнув учень. - А потім повернуся. Можна?

- Так, звісно, - спокійно завів його всередину і відпустив із рук.

Лам'є миттю поквапився до свого приятеля, щиро бажаючи дізнатися, чи не зачепив він його якимось ненавмисним електричним розрядом, який сам собою міг попрямувати до однієї з металевих застібок обладунку.

Однак, вже наближаючись до входу в житлове крило, він із тривогою побачив свого друга, який з усіх ніг біг на вихід, притискаючи до грудей оберемок власної зброї.

- Рапане! - перелякано поспішив за ним юнак.

- А! - в жаху стрепенувся той, прискоривши крок.

- Рапане! Почекай!

- Не наближайся! - вискочив той на вулицю.

- Що...? - приголомшено стиснувся самим серцем Лам’є. - Рапане! - стривожено вилетів за ним за двері. - Почекай!

- НІ! - на все горло закричав воїн, рятуючись втечею.

- Рапане! СТІЙ! - зі сльозами, витягнув до нього руку юнак.

- АААА! - з жахом підстрибнув той, побачивши, як поруч зі скронею пронеслася блискавка. - НЕ НАБЛИЖАЙСЯ ДО МЕНЕ! - вискочив за ворота, величезними кроками тікаючи вниз.

- РАПАНЕ! - з усієї сили вдарився юнак у бар'єр, який з'явився прямо перед ним. - РАПАНЕ! - уперся в нього кулаками, відчуваючи, як по щоках стікають гарячі сльози. - ПОЧЕКАЙ! РАПАНЕ! - впав на коліна, миттю схопившись за опущену голову. - Рапане... - з усієї сили стиснув волосся пальцями, чуючи, як поміж піднятих кінчиків починають тріщати електричні розряди.

Воїн біг щодуху, бажаючи зникнути з цього місця так швидко, як він взагалі міг. Діти, яких вони з Лам'є зустріли, піднімаючись кам'яними сходами, простежили за воїном спантеличеними поглядами, зовсім ненадовго відволікаючись від своєї погоні за земляною жабою.

Рапан біг стрімголов. Перестрибуючи через коріння, валуни, пригинаючись під гілками і прослизаючи крізь кущі, він мчав так швидко, як ніколи у своєму житті. І зупинитися зміг лише через кілька хвилин, коли його дихання збилося, центр ваги порушився, а серце вже збиралося вилетіти з грудей. На всій швидкості врізавшись у якийсь кущ, він проломив його усім своїм тілом, впав на землю, в оточенні поламаних гілок, і з жахом обернувся, подивившись у бік, звідки він мчав. Там був лише ліс. Місцями освітлений сонцем, що пробивалося крізь листя, але зарослий, дикий і без будь-яких розпізнавальних знаків. Лам'є б, у такій глушині, його своєю блискавкою точно не знайшов.

"Дідько... - з калатаючим серцем і гучною задишкою відповз Рапан до найближчого дерева. - Дідько б тебе забрав... - сперся на стовп спиною і підняв погляд до неба, намагаючись прийти до тями. - Як тільки...? - не розуміючи самого себе, закрив він обличчя руками. - Ми ж... Ми ж так цілувалися... Уночі він був таким беззахисним і милим... - впустив долоні, відвівши виснажений погляд убік. - Так дивився на мене... Так бентежився... То невже...? - болісно підібрав до себе коліна і стиснувся, прикриваючи голову руками. - Невже, він монстр...? Такий милий, вразливий... Який ніяковіє від будь-якого дотику і... - відвернув обличчя. - Він так смішно погрожував перетворити мене на жабу... - перелякано скривився, намагаючись вичавити з себе усмішку. - Так... Побив мене своєю магією... Він же... Він же не хотів справді мене тоді вбити...? У нього ж зовсім не залишалося на це сил... А потім... Він намагався вилікувати мене... - безсило стиснув свое коротке волосся пальцями. - І погодував уранці... І всього мене до ладу привів... Він навіть заплатив мені! Хоча я не просив! - болісно стиснувся воїн. - Він же хороший?! Лам'є ж - ХОРОШИЙ?! - кричав він сам собі. - Він же провів мене у свою кімнату! Дозволив робити все, що я хочу! Так, він дурник, що не сказав мені про те, що металеві предмети наражають на небезпеку! Але потім же він сказав, щоб я не приходив до нього без запрошення! Без супроводу! АДЖЕ ЦЕ МОЖЕ БУТИ ДЛЯ МЕНЕ НЕБЕЗПЕЧНО! - судорожно втягнув соплі. - ВІН ЖЕ МИЛИЙ! ВІН ЖЕ ПІКЛУВАВСЯ ПРО МЕНЕ! У МІРУ СВОЇХ СИЛ, АЛЕ ВСЕ Ж! - не розуміючи самого себе похитав Рапан головою. - Як він струсонув уночі землю... Він же лежав піді мною, я був абсолютно голий... Я б ніяк і нічим не зміг від нього захиститися... Але він струсонув землю, а не розірвав мене... Навіть, у перший свій раз. Він навіть не пестив себе, до зустрічі зі мною, а тут я таке з ним витворяти почав... Звичайно, в нього був шок, він узагалі не розумів, що відбувається і чим це закінчиться... Хах... - гірко посміхнувся, пригадавши цей несамовитий зойк, під час оргазму. - Як він закричав тоді... Він зовсім не розумів, що я з ним роблю... - заплющив очі, притулившись ними до колін. - І навіть у такому стані... Він відправив свій імпульс у землю, а не в мене... - шмигнув носом, затихнувши на деякий час. - До того ж... - детально розглянув у спогадах образ поваленого задоволенням юнака. - Його волосся... Вже тоді, воно було нижче його сідниць... А він казав, що його волосся було тільки до куприка, коли йому його відрізали... - відвів невпевнений погляд убік. - Але він усе одно спрямував свій імпульс у землю... Можливо, він усе-таки вміє керувати цими своїми імпульсами у посиленому стані...? До того ж... - притих. - Коли ми це робили зараз - імпульсу й зовсім не було... - незатишно сховався від усього світу за плечима. - А його сила зросла... - жалібно втягнув соплі. - Можливо, він може їх контролювати...? - нерішуче запитав. - Або ж... Просто вміє їх спрямовувати в безпечне русло... - стривожено стиснувся: - Але зараз... Він ледве не підпалив мене своєю блискавкою... Якщо, він знову розлютиться, то підсмажить мене, як качку на рожні... - незатишно сховався. – Нехай, спочатку навчитися її контролювати. Його блискавка, навіть його самого, назад своєю силою відносить..."

Сам же Лам'є досі перебував під жахливим враженням, після цієї втечі. Нехай йому і повернули душевну рівновагу за рахунок власної, щоб юнак не бив усіх оточуючих своїм струмом, однак, ефекту цього вистачило ненадовго. Уже за десять хвилин, його стан знову дестабілізувався, тіло оточили десятки блискавок, а волосся оточуючих піднялося в повітря. Дивлячись на все це, вчителі ухвалили рішення, що їхнього учня варто тимчасово ізолювати в одній із "печер усамітнення", де він зможе повернути собі стійку душевну рівновагу, а заразом із тим навчитися контролювати свої нові сили, без шансу поранити когось із учнів. Лам'є на цю ініціативу відреагував мовчазним і сумним кивком.

Менше півгодини знадобилося вчителям, щоб супроводити свого підопічного до окремо розташованої скелі, в якій були видовбані просторі й роздільні печери на різній висоті, з величезними вікнами, які більше були схожі на відсутність однієї стіни. Зупинившись на кам'яних сходах, перед найпершим входом, що являв собою простий арочний отвір, наставники запросили юнака всередину. Той слухняно кивнув, вирушаючи в місце, де його замкнуть на невизначений термін, без можливості вийти. Разом з учнем, у цю сіру скелю перенеслися і всі його книги, амулети і посох, які вчителі залишили осторонь, даючи підопічному повну свободу, в плануванні його нового місця проживання.

- Сьогодні, - попрямував до його величезного вікна Даікон, - ми тебе залишимо, - махнув на отвір рукою, ставлячи бар'єр, попереджаючи можливу спробу Лам'є впасти зі скелі. - Ми, та інші вчителі, будемо приходити до тебе щодня й давати уроки, дивитися, як ти себе почуваєш, - повернувся він до юнака, склавши долоні за спиною. – Щойно, ти опануєш свої здібності і твоя душевна рівновага буде в нормі - ми випустимо тебе.

- Добре... - засмучено кивнув той, опускаючи обличчя до підлоги.

- Якщо тобі стане гірше, - стурбовано підійшов до нього Уман, - ти можеш покликати нас. Ми повернемо тобі душевний спокій і допоможемо освоїтися з новими силами, - мимохідь торкнувся його чола і взяв за плечі, намагаючись підбадьорити.

- Угу... - сумно кивнув учень.

- Якщо хочеш, - жалісливо стиснув губи вчитель, - то хтось може залишитися з тобою, щоб наглянути за твоїм станом...

- У, - заперечно похитав головою юнак. - Якщо мені знадобиться допомога, я когось покличу...

- Ну добре... - потер його плечі наставник і відсторонився.

Після цього, всі пішли, поставивши бар'єр і на сам вихід. Лам'є провів їх засмученим поглядом, подивився на своє величезне вікно, підійшов до нього і впав навколішки, опустивши очі до сірої, холодної та кам'яної підлоги.

"Рапан не хоче мене бачити, не хоче мене чути... - болісно скривився юнак у передчутті сліз. - Він вважає мене чудовиськом... - закрив він обличчя руками. - А ким ще він може вважати мене, після того як я ледь не влучив у нього блискавкою...? - болісно зігнувся, почавши тихо схлипувати. - Я жахливий... Непередбачуваний... І некерований... Але..." - стиснув долоні біля свого схвильованого серця.

- Я хочу просто поговорити... - тихо простогнав він собі під ніс. - Пояснитися... Я не хотів йому нашкодити... Не хотів у нього влучити... Та чи буде він узагалі мене зараз слухати...?! - відчайдушно закрив обличчя рукавами. - Такого як я! Я його мало не вбив! До жаху налякав! Але... - з надією визирнув він у величезний отвір в стіні. - Можливо, він усе ж таки... Зможе вислухати хоч кілька моїх слів...?

"Нам же було добре разом... Ти цілував мене... І навіть після магічного імпульсу був зі мною м'яким... Ти обіймав мене, пестив..."

- Якщо я створю йому захисний амулет... Своїми ж руками, - опустив Лам’є погляд на них. - Він точно зможе заблокувати мою силу. Я фізично не зможу йому нашкодити - шкода буде рівна захисту. І в разі нового зростання моїх сил - зростатиме й захист амулета. Так, - рішуче подивився у вікно. - Зроблю йому амулет. Але... - розгублено опустив плечі. - Як я його передам...? Я й гадки не маю, куди він міг утекти... Він так добре знає ліс, - оглянув верхівки дерев, - що навіть уночі по ньому може без ліхтаря ходити... Він може бути будь-де... Тим паче, що він казав, що займається супроводом людей на дорогах. Ось зараз він прийде в одне місце і за дві години він буде вже в зовсім іншому... Та й мене звідси не випустять, доки я свою силу не опаную... - засмучено повернувся до виходу.

Роздуми про те, що ж у його ситуації робити, перервало виразне дзижчання якогось великого жука, що вилетів із печери у вікно. Стривожено обернувшись на цей звук, до Лам'є прийшла геніальна, на його думку, ідея:

- Комахи-розвідники! Вони швидкі, маленькі, непомітні і можуть літати будь-де. Тільки їх птахи можуть ловити... - сумнівно притих чарівник. - Але вони ж маленькі. Створити нових проблем не складе. От тільки яких комах вибрати...? - задумливо виглянув назовні, прислухаючись до звуків природи.

"Метелики, - погляд ковзнув до одного з них, - надто помітні, та й не надто швидкі... Бджоли, - відхилився він вухом у бік їхнього дзижчання, - швидкі, непримітні й... Але Рапан може боятися бджіл... - засмутився. - Тролів із драконами він не боїться, а от бджіл... Може й боїться, - незатишно підібгав губи. - До того ж, вони доволі примітні - смугасті. Він їх помітить і, можливо, навіть щось запідозрить, якщо десь там, де бджоли не літають, літатиме одразу кілька, переслідуючи його по п'ятах. Ще й стривожити можуть думкою про те, що він зачепив якийсь вулик... - опустив плечі. - Бджоли теж не підходять, - відвів погляд на підніжжя скелі. - Але от мухи...! - загорівся. - Вони літають практично всюди, дуже швидкі й настирливі! Вбити їх складно, а якщо одна чи дві ув'яжуться за ним - це не виглядатиме підозріло! Тим паче, - ніяково відвів погляд і затих, - що від нього може досить неприємно пахнути..."

- Так, - рішуче кивнув, піднявши свій погляд до пейзажу Лам’є. - Мухи - гарний варіант. Комарів він вбиватиме, великі жуки повільні й дуже гучні, а всякі бабки - надто помітні, - обернувся він на свою шафку з книжками. - Треба тільки подивитися заклинання на підкорення, - піднявся юнак, вирушивши до наукових праць. - І створити цілий рій, поширивши його по всій окрузі. З моїми новими силами, це більш, ніж можливо.

Сам же Рапан, до цього часу, вже піднявся з-під дерева, під яким він заспокоювався, обтрусився від гілок із листям, одягнув усю свою зброю і підкинув подарований Лам'є мішечок із золотом, гірко стискаючи губи на той факт, що він ось так от втік. Однак, повертатися просто зараз він, м'яко кажучи, побоювався - все ж, кілька разів поспіль він чув, що знаходження на території школи людини, так сильно обвішаної металом, є небезпечним для його життя.

"Я зможу відвідати його тільки з якимось супроводом, - поправив він лук на спині, дивлячись у бік, звідки прибіг. - Але все одно, не зараз, - відвернувся воїн, почавши свій шлях в одну з сторін. - Нехай, спочатку приборкає свою силу. Напишу йому з міста листа, що поки що не хочу бачитися..." - повісив гаманець собі на пояс.

Вийшовши до того самого Калассі, що був за кілометр на захід, молодий чоловік насамперед, зайшов у корчму й поїв, у самого корчмаря потім запитавши, чи не знає той, як можна доправити до магічної школи листа. На що отримав відповідь, що магічні школи взагалі листів не отримують і не відправляють. Рапан, від такого, лише невдоволено насупився, не розуміючи, як тепер він має зв'язатися зі своїм другом. Розпитавши ще кількох людей у цьому місті і нічого по суті не з'ясувавши, воїн був змушений вирушити в Шанне, з якого він вийшов учора ввечері на полювання.

Прибувши туди вже за годину, він вирушив до гільдії винищувачів монстрів і виклав на стіл горезвісний мішечок із загостреними вухами троля. Перевіривши трофей на справжність і дізнавшись, де саме було скоєно це вбивство, Рапану протягнули кілька золотих монет, які він задоволено сховав у свій новий гаманець, подарований Лам'є. Попитавши і тут, щодо доставки листа в магічну школу – він отримав таку саму відповідь, як і раніше. Засмутившись, воїн тяжко видихнув та відправився до агенції поводирів, де він часто брав замовлення на супровід кого-небудь у дорозі.

Однак, шляхом його дещо затримало, те, чого він, м'яко кажучи, не очікував. Проходячи повз ту саму харчевню, юшка з якої йому особливо подобалася, молодик сам собою подивився в її вікна, пригадавши те саме запрошення, адресоване його новому другові, як спантеличено завмер, побачивши у віддзеркаленні, не найчистішого скла, своє власне обличчя. З насторогою підійшов, думаючи, що йому здалося. Швидко протер вікно, позбавляючи його від дорожнього пилу, і здивовано розширив очі. Поклав на щоку пальці, бажаючи власними руками переконатися в тому, що він бачив. Доторкнувся іншою рукою до носа, чола, провів під оком:

"Та моя шкіра така ж рівна і гладенька, як у нього! - здивувався Рапан, дуже дивно для оточуючих мацаючи своє обличчя. - Виходить, у нього в кімнаті стоїть не магічне дзеркало? - покрутився він перед відображенням, оглядаючи всі свої риси. - А звичайнісіньке? Дідько, а я справді гарний, у такому разі, - трохи відсторонився. - Тільки коли він мені його залікувати встиг? - спантеличено пішов далі, виглядаючи свій образ у всіх подорожніх вікнах. - Якщо я прийшов до його школи вже без шраму, то він міг залікувати його вранці. Але вже тоді він казав, що я симпатичний, - задумливо насупився. - Отже, шраму вже тоді не було? Тоді коли? Вночі? Ну, - відвів він неоднозначний погляд, - це пояснює, чому він так стогнав, коли я роздягнувся. От тільки залікував він мене зовсім непомітно," - покрасувався перед якимось вікном.

На місце, він прийшов у доброму гуморі, навіть гордо підіймаючи підборіддя, ніби показуючи всім довкола, який же він насправді гарний, без свого потворного шраму. От тільки хазяїн, тільки-но побачивши це підліковане обличчя, вигнав Рапана ледве не стусанами, на всю вулицю звинувачуючи його в тому, що він "знову вкрав якийсь магічний артефакт, який його вилікував". І хоч би як молодик кричав на своє виправдання те, що його підлікував новий приятель, який володіє магією - ніхто йому не вірив. А тим паче не повірив, коли Рапан згадав школу Злітаючого журавля, яку місцеві знали як найзакритіший магічний заклад, гордовитих учнів якого вони точно не сприймали за "доброчинців", готових допомагати " крадіям магічних артефактів", одним з яких називали Рапана.

Слухаючи всі ці незаслужені звинувачення одразу від стількох людей, молодий чоловік просто стояв у їхньому оточенні і не знав, яке слово сказати, щоб його почули і нарешті повірили, залишивши в спокої виконувати свою роботу поводиря. Але, в господаря агентства, були інші плани - він не збирався продовжувати наймати таких сумнівних особистостей, "чиї нахили з року в рік не змінюються".

- Я повірив тобі! – плювався він слиною у свого працівника. - Взяв до себе! Думав, що ти виправишся! А ти яким був, таким і залишився, злодюга! Щоб не бачив я тебе більше! - відрізав долонею. - Ще й наших клієнтів, напевно, обкрадав!

- Та нікого я не обкрадав! - здивовано кричав у відповідь Рапан.

- Хто ж у такому зізнається?! - махнув на нього господар. - Яким був - таким і залишишся! Дай вдачу тобі справді попастися в руки когось зі школи Злітаючого журавля - одразу все зрозумієш!

- Та я сьогодні був у тій школі!

- Ой не бреши! Забрешешся ще!

- Я - не брешу! - стиснув він кулаки.

- А ось свій характер ти мені тут не показуй! - побоюючись кивнув на його позу чоловік. - Стражу покличу - відразу ж по-іншому співати почнеш!

- Не збираюся я ні на кого нападати! - безсило струснув руками воїн. - І не грабував я нікого!

- Своєму відображенню в дзеркалі це скажи! ПІШОВ ГЕТЬ! - вказав у бік дороги.

Рапан просто відвернувся і пішов. Не було великого сенсу продовжувати цю розмову, та й залишатися в цьому місті - теж.

***

Тг група по магу, де є свіжі новини, можна його обговорити, дізнатися новини про друк та придбати мерч (брелоки і стікери) - Постраждалий маг (https://t.me/injured_mag)

Тг канал по моїй творчості загалом - Пишу слеш-драми (https://t.me/nemchenko_writter)