Постраждалий маг

Був вже післяобідній час, коли Лам'є залишили всі його вчителі та золотий журавель, що залишив по собі дерев'яну шпильку на його комірі:

"Буду приходити до тебе у снах щодня, - говорив йому Наїн. - З другої до четвертої години ранку. Вдень, щоб практикувався і показував мені результат. Зрозумів?" Той швидко і слухняно кивав, уже продумуючи, як саме і в який час він практикуватиметься, лякаючи всю школу гуркотом своїх блискавок. Усе ж, слова середнього службовця Золотої вежі, були для нього чималим авторитетом, порівнянним, можливо, навіть з учителями. Юнак уважно слухав усе, що говорив йому цей маг, почасти навіть побоюючись його різкої мови і тієї могутності, що міститься в ахорі, чий розмір перевищував його власний на цілих півметра.

Але, коли Наїн нарешті пішов, Лам'є видихнув навіть із полегшенням. Чимало замучив його цей новий "вчитель", який примушував раз по раз створювати найбільші свої блискавки і плазмові кулі, бажаючи, щоб він відчув усю міць свого ахора.

- Точно, його духовним батьком був не вчитель Шийме, - тихо бурчав собі під ніс юнак, залишившись наодинці з собою. - Руку вчителя Топнора видно неозброєним оком. Навіть учитель Даікон нас так не мучив... - відвернувся він до обіднього столу і взяв із нього келих вина. - Чому тільки до нас не приїхав духовний син учителя Шийме, Умана, Ракора чи навіть Кайто? Ми б, із ним, знайшли спільну мову... - опустив погляд на рідину. - А тут - духовний син учителя Топнора... - обурено відпив. - Добре, що хоч не Оканта. Він би мене своєю суворістю взагалі добив. А цей хоч іноді жартує. Але жарти в нього злі, - невдоволено насупився. - Одне в його наставництві добре, - відставив Лам'є посудину й підійшов до вікна. - Він теж свої магічні сили збільшив у короткий термін і він добре розуміє, як мені швидко опанувати свої, - склав маг руки разом, дивлячись на краєвид. - Але того, що він злий - це не скасовує, - несхвально стиснув губи.

Природою насолоджувався чарівник кілька хвилин, перш ніж вирішив поцікавитися чим же зараз займається Рапан. Думалося, що в такий час, воїн вже мав би закінчити з усіма своїми справами і чекати, коли до нього хтось вийде за ворота магічної школи й супроводить усередину. Однак, зосередивши свою увагу на звуках, що оточували той самий золотий медальйон на сильних грудях, Лам'є почув злісні вигуки чужого голосу, які частково приглушувалися одягом.

- От тільки не бреши нам тут! - обурювався якийсь чоловік. - У тебе на обличчі все написано!

- Я вам не брешу, біс забирай! - намагався щось гнівно довести Рапан. - Я придбав її!

- Щоб ти й придбав?! На кой хрін тобі коняка, якщо ти навіть верхи їздити не вмієш?!

- Вмію я верхи їздити! Я її купив, щоб сюди швидше прибігти! Наче, ви самі того світла і гуркоту вночі не бачили!

- Бігти до епіцентру, коли всі біжать ВІД нього?! А в тебе з головою явно не все гаразд!

- Та яке вам діло з якою метою я сюди біг?! Я коняку хочу продати!

- Яку ти вкрав у когось!

- Та не крав я її! - ще голосніше кричав на своє виправдання воїн. - Я це довести можу! Я - не брешу! - дістав він з-за коміра свою витягнуту підвіску.

- О! Ще один магічний артефакт у когось спер?! Кого ти пограбував цього разу?! Забрав коня! Золото! Ти хоча б у живих того мага залишив?!

- ТА НЕ КРАВ Я НІЧОГО! МЕНІ ПОДАРУВАЛИ ЦЕЙ АМУЛЕТ!

- Кому ти тут чешеш?!

- ЦЯ ШТУКА ЗМУШУЄ ГОВОРИТИ ПРАВДУ! - протягнув Рапан підвіску незадоволеним.

- АНУ ПРИБЕРИ ЇЇ! - відскочив недруг назад. - СВОЄ ПРОКЛЯТТЯ НА МЕНЕ ПЕРЕНЕСТИ ХОЧЕШ?!

- ТА НЕ ПРОКЛЯТИЙ ЦЕЙ АМУЛЕТ!!! - уже не витримував воїн.

- ЗАЛИВАЙ ЦЕ КОМУСЬ ІНШОМУ!

"Тобі все одно не вірять? - дивувався Лам'є. - Ти ж добрий... Як тебе взагалі можна запідозрити в крадіжці? Або...? - згадалися вчорашні розмови. - Невже це через той випадок...? Але ж... - спантеличено насупився юнак. - Минуло вже стільки років, а місце того бою, звідси, зовсім не близько. Невже, до тебе прилип цей наклеп настільки сильно?"

- НЕ БРЕШИ МЕНІ ТУТ В ОБЛИЧЧЯ! - вичленував слух якийсь новий крик. - МАГІВ ВІН ДО СЕБЕ ПРИПЛІТАЄ! БУВ БИ ТИ З НИМИ СПРАВДІ ЗНАЙОМИЙ - ТАКИХ БИ СЛІВ ПОБОЯВСЯ!

Лам'є на це обурено насупився: "Що значить "був би з ними знайомий"? Він зі мною не тільки знайомий. Він мій друг. Дуже близький і душевний. Що за...? - роздратовано стиснув він кулаки, дивлячись у конкретну точку вдалині. - ...слова ти застосовуєш на адресу мого друга? Звинувачуєш у брехні, зводиш наклеп, кричиш про це на все місто. Можливо, ти сам із магами не знайомий, якщо дозволяєш собі до такої міри нахабну поведінку на адресу того, хто тобі вже не один раз заявив про свою невинність?"

Однак, той чоловік не вгамовувався, а Рапан просто не знав, який ще аргумент навести на свій захист - словам його не вірили, амулет, на який він сподівався, ця людина брати до рук не хотіла, а коняку купувати не збиралася, розполохавши гучними криками всіх можливих клієнтів. Воїн просто стояв тут, тримаючи стривожену тварину за вузду, і вислуховував усю цю брехню, яку намагалися йому приписати без найменших доказів.

Лам'є, слухаючи потік усієї цієї брехні, з кожною хвилиною хмурився дедалі більше.

- Та як він сміє, зрештою? - ненависно прошипів він крізь зуби, біля свого вікна. - Мого друга... - розвернувся і попрямував до ліжка. - Таким словом... З магами він не пов'язаний... Зараз ти з землею пов'язаний не будеш, - зняв омаре, поклавши його на покривало, і побіжно оглянув своє вбрання.

"Так, за поясом можуть упізнати і за стрічкою, - юнак швидко очистив магією перший, від будь-яких золотих орнаментів, а другу - знебарвив, позбавляючи свій образ будь-якого натяку на те, з якої магічної школи він може бути. - Наїн і вчителі сказали, що я вже маю право ходити в золотому хано, - повів він рукавом білого халата. - Але, поки я ношу стрічку і не можу повною мірою контролювати свою силу - буду в цьому ходити," - рішуче попрямував до вікна.

- Наскільки взагалі, - спантеличено він насупився, виглянувши назовні, - це матиме дивний вигляд? Маг у золотому хано та зі стрічкою на ахорі, - відштовхнувся від підлоги й завис у повітрі, змушивши всі тканини свого вбрання розправитися, ніби на них не діяла гравітація. - Учень що став безсмертним... - плавно опустився юнак на ступні. - Абсурд якийсь, - втомлено видихнув. - А для мене - реальність... - відштовхнувся він від підлоги й ширяючим стрибком вилетів назовні, почавши знижуватися до підніжжя скелі, раз по раз відштовхуючись від каміння на своєму шляху.

Довгими і легкими стрибками, Лам'є дістався до межі лісу, на верхівки чиїх дерев, він забрався таким самим чином. Озирнувся, не помічаючи ніде поблизу знайомих облич, і попрямував до міста, де перебував зараз Рапан, трохи допомагаючи своєму ширяючому тілу легким вітром, що дув у спину.

Через деякий час, юнак наблизився до дороги, через яку, між дерев, утворювався десятиметровий пролом. Лам'є з легкістю його перестрибнув, сильніше відштовхнувшись від крайнього стовпа і підтримавши себе висхідними потоками вітру, що перенесли його на іншу сторону, наче пір'я. Двоє юнаків у блакитних омаре, що йшли цією дорогою за кілька десятків кроків, від здивування завмерли, побачивши цей знеособлений образ у білому, на чиїй потилиці не блищала жодна октала з металу чи скла. Нехай, вони й не розрізнили його профілю, але це світле волосся, постать, мова тіла і легкість, що намагалася наслідувати магів зі школи Легкого вітру, яким і зовсім не було потреби ось так відштовхуватися постійно від чогось, наводили на конкретні думки.

Схвильовано переглянулися між собою, підбігли до дерев і відштовхнулися від землі, почавши по великих гілках швидко здійматися до самих верхівок.

- Гей! - піднявся один швидше за другого, крикнувши тому невідомому магу, на якому не було бодай якогось символу, що вказував, з якої він школи. - Ти ж ще учень?! - відштовхнувся він від верхньої гілки й полетів у напрямку чарівника.

Лам'є завмер від переляку, тільки-но почувши цей голос. Стривожено обернувся, стаючи на неміцну верхівку дерева ступнями.

- Гей! - стрімко летів до нього цей юнак, підганяючи себе потоками вітру. - Почекай!

Той, хто втік із печери, схвильовано подивився в напрямку, куди він поспішав, на цього однокласника, що до нього прямував, і не міг швидко вирішити, що йому зробити важливіше. З одного боку, знову обмовляли Рапана, звинувачуючи його в крадіжці, якої той не вчиняв, а з іншого - наближався друг, якого Лам'є не бачив уже незліченну кількість днів. Юнак просто стояв на місці й кидався поглядом то в один, то в інший бік, не в змозі визначити, чого він хоче сильніше - якнайшвидше допомогти коханому, очистивши його ім'я від усієї тієї неправди, чи все ж таки побачитися з сусідом по кімнаті, з яким вони дружили всі ці десять років.

- Лам'є! - несподівано окликнув його здивований голос, обриваючи нерішучі думки. - Це ти?!

Блондин у сум'ятті повернувся до нього:

- Не кажи вчителям, що я вийшов із печери усамітнення.

Приятель спантеличено насупився, приземлившись на верхівку найближчого до нього дерева. З-за його спини прибув ще один юнак, який зупинився по сусідству. Перший покосився на другого:

- Хіба з печери усамітнення не за своїм бажанням виходять?

Вкрите веснянками обличчя здивовано закивало, теж не розуміючи таке прохання їхнього друга. Обидва подивилися на Лам'є.

- Уночі був такий галас, - стривожено продовжив Трокаф, який прибув швидше. - Грім, сяйво і земля тремтіла. Вчителі були дуже стурбовані. А вранці ще й золотий журавель приходив... І всі вони в печери усамітнення пішли.

- А потім, - неспокійно почав кивати Занор, - ще й увесь день гуркіт звідти долинав. Я навіть блискавку безсмертного бачив, - зробив вагомий рух головою і схвильовано переглянувся з приятелем збоку. - Що там відбувалося? - повернувся перший до Лам'є. - І чому ти не в омаре? - кивнув він на його одяг. - Ти ж його вдягнув у червні.

- Ем... - ніяково підібгав блондин губи. - Не кажіть учителям, що я покинув територію школи...

- Але чому? - дивувався сусід по кімнаті. - Хіба це заборонено? Ми ж випускний клас! Ще тижнів зо два і будемо вільні, як птахи!

- Так, - підтвердив кивком другий. - Одягнуть окталлу і все! Ходи, де хочеш!

- Але їм краще не знати, що я виходив... - невпевнено повторив Лам'є. - І ви не кажіть, що бачили мене, - повчально кивнув він друзям.

- Але чому? - не міг зрозуміти Трокаф. - Що з тобою взагалі відбувалося весь цей час? Ми розпитали вчителів - вони сказали, що ти був єдиним учнем у печерах усамітнення! А там такий гуркіт уночі був! Невже, в тебе такий сильний імпульс стався? - занепокоївся.

Блондин ніяково стиснув губи й опусти погляд убік, навіть не знаючи, як пояснити друзям, що це був далеко не імпульс за своєю силою.

- Але його імпульс у землю йде, - спантеличено подивився на мовця Занор. - Це в тебе він у небо гримить.

- То може це грім землі був, - глянув на нього той. - Я знаю як та земля гримить взагалі?

- Ну явно не так. Тим паче, з цим світлом у небі. Такий промінь під час імпульсу може бути тільки в магів зі школи Вічно сяючого сонця. Це точно був не він. Тим паче, вчителі як стривожилися. Був би це звичайний імпульс - вони б такими переляканими не були. Ще й золотий журавель прибув... Явно справа була серйозною.

- Це... - незручно подав голос Лам'є. - Це був не імпульс, - прикро підібгав він губи, вирівнявшись перед друзями. - Це був відхід у корас...

- У КОРАС?! - ошелешено повторили ті.

- ТА В МЕНЕ САМОГО ЗАРАЗ ІМПУЛЬС СТАНЕТЬСЯ! - схопився за серце Занор.

- Тихіше, тихіше... - жестами заспокоював їх блондин. - Не кричіть так.

- Та як нам не кричати?! - приголомшено йому заявив сусід по кімнаті. - Учителі кажуть, що крім тебе в печерах нікого не було, а ти тут заявляєш, що хтось там у корас поринув?!

- Що значить «хтось»?! - на високих тонах вразився юнак у веснянках. - Він же й поринув! - кивнув він на Лам'є.

- А Я ЗАРАЗ ЩО СКАЗАВ?! - розлютився на нього Трокаф.

- Тихіше, - намагався втихомирити їх Лам'є. - Не здіймайте такого галасу.

- Ну тепер ясно, чого до нас золотий журавель приходив! - глянув на нього Занор. - З кораса тебе пробуджувати!

- Ну... - ніяково протягнув блондин. - Прокинувся я ДО його приходу, тож...

- Та що там із тобою взагалі відбувалося?! - не міг зрозуміти інший. - Ти два місяці вже в тій печері сидиш! Ми думали це через те, що в тебе душевна рівновага похитнулася, після твоєї пропажі! А ти в корас там занурюєшся?! - спантеличено закричав він.

- Я справді там два місяці сидів...? - засмучено протягнув Лам'є.

- Менше, - косо зиркнув Занор на їхнього друга. - Просто цей дурень рахувати не вміє.

- За відчуттями...! - обурено повернувся до нього Трокаф. - ДВА МІСЯЦІ!

- За відчуттями, - відвернув свій погляд блондин, - це була ціла вічність...

Приятелі занепокоєно подивилися на нього, перезирнулися між собою і ніяково притихли, розуміючи, що їхньому другові, від того перебування в печері усамітнення, було зовсім не весело.

- А зараз ти як? - зніяковіло буркнув Трокаф.

- Буваю нестабільний, - сумно глянув на них Лам'є. - Мені зараз треба йти, - кивнув він у напрямку, куди поспішав, до їхньої зустрічі. - Але приходьте до мене ввечері. Ми так давно не бачилися... З днем народження тебе, до речі, - затримав юнак погляд на сусіді по кімнаті.

- Угу, - без задоволення кивнув той. - Ми практично не відзначали. Без тебе, було зовсім не те.

- Але це ж твій день народження, - гірко посміхнувся блондин.

- І що? Мені відзначати його, коли найкращий друг засидівся в печері усамітнення?

- Я тільки нещодавно дізнався, що пропустив його... - винувато похнюпив він голову.

- У печері усамітнення, час і справді йде по-іншому? - занепокоївся Занор.

- Угу... - сумно кивнув Лам'є. - Усі дні однакові... І втрачається їхній рахунок...

- Ми сумували за тобою, - продовжив Трокаф.

- Я теж, - підняв до них погляд блондин. - Приходьте до мене сьогодні ввечері в печеру.

- А нам можна? - зніяковів юнак у веснянках. - Ми ж порушимо твій спокій...

- Приходьте. Жити в одному спокої дуже нудно... Іноді потрібно, щоб хтось його порушував...

- Я принесу тортик, - рішуче кивнув на це сусід по кімнаті.

- Але ж твій день народження вже минув... - ніяково глянув на нього Лам'є.

- І що? Ми вже торт у своїй компанії з'їсти не можемо? - спантеличено підняв Трокаф плечі. - Принесу торт, розповімо тобі всі новини, що ти пропустив. Ти б тільки бачив, як цей, - крадькома показав він пальцем на Занора, - ледве вчителю Шийме підніжку не поставив.

- Учителю Шийме? - злякано глянув на того блондин.

- Я не думав, що він ходить так швидко, - ніяково відвернув погляд однокласник. - Тим паче задом.

- Це ж учитель Шийме! - здивувався Лам'є. - Він завжди швидко ходив!

- Та пам'ятаю я, - неприємно видав юнак. - Ну не може "світло пізнати вітру", чого причепилися?

- Ой, а я вам, - трохи нахилився до них блондин і затих, - розповім, як випадково образив учителя Умана, зовсім забувши про те, яка в нього кров...

Сусід по кімнаті від сміху приснув:

- У нього напевно "пар пішов", від твоєї нахабства!

- Ну, - ніяково вирівнявся Лам'є, - він залишився спокійним, але я все одно це запам'ятав...

- Можливо, у тебе теж є в предках хтось зі школи Безкрайньої гладі, якщо ти так переживаєш? - занепокоївся Занор.

- Ой, та це ж наш "вогник"! - махнув рукою Трокаф. - Найменший рух поруч і він вже у хвилюванні!

Лам'є неприємно покосився на мовця:

- "Мій вогонь роздмухуєш..."

- Хах! Я завжди цим займався!

- Але зараз, - заклопотано подивився блондин у бік міста, - мені й справді треба йти. Я поспішаю до однієї людини... Приходьте до мене ввечері, - повернувся він до приятелів. - Обговоримо всі новини та плітки.

- До людини? - зацікавився сусід по кімнаті. - Чи не до того самого, з яким ти прийшов тоді і який сьогодні виходив за ворота нашої школи?

- До того, - сором'язливо відвів погляд Лам'є і склав руки разом, почавши вкриватися рум'янцем.

- Як багато ти бачиш... - в'їдливо покосився Зпнор на Трокафа.

- Займаюся просто багато, - повчально кивнув йому той.

- А кульову блискавку міг стабілізувати тільки другим, - показав йому язика.

- А ти взагалі четвертим, - показав свій у відповідь.

Блондин ніяково й мовчки подивився на них, не наважуючись долучитися до цього вихваляння власними результатами.

- А ти свою кульову блискавку вже стабілізував? - залучив його до розмови сусід по кімнаті.

- Звісно стабілізував, - перебільшено кивнув за нього Занор. - Стільки часу в печері усамітнення провів. Він її не тільки стабілізував, але, напевно, і в самостійний політ уже відпускати навчився.

- А ти за нього не відповідай, - махнув на приятеля Трокаф. - А раптом, він тільки на своїй душевній рівновазі концентрувався?

- Я вже стабілізував, - поступливо кивнув їм Лам'є.

- Ооот! - красномовно протягнув тій недовірі однокласник у веснянках. - Я ж казав, що він уже стабілізував!

"От тільки вам її треба стабілізувати від того, що вона згасає, а мені - від того, що вибухає..." - зніяковіло підібгав губи блондин.

- А я ще й світло-блакитну плазму навчився робити! - гордовито підняв свій ніс сусід по кімнаті. - А ти так можеш? - кивнув він на Лам'є.

"Я і білу можу робити... - ніяково слухав той. - Поки ви намагаєтеся посилити потік своїх магічних сил, я намагаюся його зменшити..."

- Поговоримо про це ввечері, - невпевнено кивнув їм блондин. - Мені справді вже треба йти...

- Так ти навчився? - несхвально насупився Трокаф.

- Покажу вам увечері, яку плазму я можу робити... Зі мною багато всього сталося, доки я був у печері усамітнення... Розповім вам потім, - розвернувся в бік, куди він прямував до їхньої зустрічі, затримавши погляд на друзях. - І... Не кажіть вчителям, що бачили мене за межами школи. Я б не хотів, щоб вони про це дізналися... - відвернувся від них, відштовхнувся від верхівки дерева і полетів, попрямувавши легкими ширяючими стрибками далі, раз у раз підганяючи своє тіло вітром.

Приятелі провели його неспокійними поглядами.

- Так чому не говорити? - спантеличено насупився всьому цьому Занор. - Це ж не заборонено.

- Ти помітив, що в нього пучок на потилиці став більшим? - насупився від цієї деталі другий.

- Він же скільки часу в печері усамітнення провів, - подивився на нього приятель. - Провів би ти стільки - теж став би сильнішим.

- Ще й омаре зняв, наче не хоче, щоб інші знали, з якої він школи... - повернувся Трокаф до друга. - З ним явно щось сталося за цей час... І мене це насторожує, - відштовхнувся від гілки, на якій стояв, і великими стрибками попрямував до дороги, з якої вони сюди прилетіли.

- Головне, що з ним усе гаразд, - здійнявся за ним однокласник. - А про решту, ми з ним уже ввечері поговоримо.

Лам'є ж активно наближався до того самого міста, на вулиці якого продовжувала розгортатися гучна і лайлива сварка на адресу його коханого, який у ній перестав брати активну участь. Рапан лише стояв, насилу утримуючи на місці стурбовану тварину за вузду, і з похмурою міною все це вислуховував, не маючи навіть шансу вставити щось поміж слів наклепників. А ті й не вгамовувалися, з кожною новою хвилиною долучаючи до їхніх промов усе більше й більше людей, не обізнаних у тому, що ж справді сталося, хто в чому винен, і яка в цьому роль невідомого їм провідника, котрий бажав продати якусь конячку, з усією її амуніцією.

Лайка ця була до такої міри гучною і провокуючою, збираючи довкола себе цілий натовп із роззяв, що зовсім скоро нею зацікавилися і вартові, що мали охороняти порядок на ринку. Підійшли й ледве протиснулися через те збіговисько людей, частина яких уже долучилася до спільного осуду Рапана, що в їхніх очах уже точно обібрав когось, забрав у нього все золото, коня, та ще й зарізав, кинувши помирати на узбіччі якоїсь дороги, в цей неспокійний час. Міліція намагалася заспокоїти й розігнати цих скандалістів, кажучи, що зараз вони в усьому розберуться й покарають усіх винних, але раз у раз хтось обов'язково вигукував із натовпу щось їдке, через що решта людей у мить забували про спокій. У якийсь момент, навіть почулися заклики до того, щоб стратити цього несумлінного провідника, який щоразу, супроводжуючи різних людей, обов'язково грабував їх, ґвалтував жінок і вбивав дітей, залишаючи їх помирати десь глибоко в лісі, віддаючи на поталу різним монстрам і вовкам.

Люди, які справді користувалися послугами Рапана, слухали всі ці звинувачення з приголомшеними обличчями. Дехто навіть намагався висловитися на його захист, наводячи, як приклад, цілісність своїх власних доньок і речей, після подорожі з ним, проте, всіх їх швидко називали покривачами крадіїв та їхніми співучасниками, що хотіли продовжити свої злодіяння, над чесними людьми. Декого, такі впевнені та брехливі слова зачіпали до такої міри сильно, що починалася нова перепалка, яка в якийсь момент перетікала в бійку. Вартові намагалися розборонити цих людей, розігнати всіх інших, але все одно, в натовпі, залишалися підбурювачі цих заворушень, які провокували натовп дедалі більше й більше, звинувачуючи того нещасного Рапана ледве не в усіх убивствах провідниками, що взагалі коли-небудь траплялися на дорогах.

Той слухав усі ці слова з відвертою втомою і роздратуванням: "Ніде мені спокою від цього наклепу не буде... - повільно заплющував Рапан очі, стискаючи губи, в спробі стриматися від лайки. - Померти за придбану коняку... Вона мені й так у цілий статок обійшлася, а тепер, ще й життям за неї розплачуватися... - покосився чоловік на тварину, стривожену всіма цими криками. - Можливо, це й справді моє захоплення - лізти в ситуації, де мене від смерті відмежовує проста удача? Наче, я не знав, у яке місто суюся, - косо подивився він на призвідників усього цього конфлікту, що були його колишніми колегами. - Потрібно було їхати кудись на північ і захід, щоб продати цю конячку, - відвів погляд, - щоб я назад добирався годин п'ять."

Але раптом, увесь натовп різко замовк, замінивши слова на якесь гнівне мукання.

- ХТО, ТРЯСЦЯ ВАШІЙ МАТЕРІ, ПОСМІВ ОБМОВЛЯТИ ЙОГО?! - з оглушливим гуркотом рознеслося над їхніми головами.

Люди в мить завмерли, злякано подивившись на небо. Рапан теж швидко озирнувся, притримуючи поруч стривожену тварину.

- ХТО?! - з ненавистю повторив Лам'є, м'яко приземлившись між коханим і незадоволеним натовпом. - Я ЧУВ КОЖНЕ СЛОВО, З ЦІЄЇ ОБУРЛИВОЇ БРЕХНІ! - пройшовся він спопеляючим поглядом по мовчазних обличчях. - НАКЛЕП! ОДИН ТІЛЬКИ НАКЛЕП! ЗВИНУВАЧУЄТЕ У ВБИВСТВАХ! У КРАДІЖКАХ! - відрізав юнак долонею повітря. - А САМІ НЕ МОЖЕТЕ ХОЧ ЯКОСЬ ДОВЕСТИ ПРАВДИВІСТЬ СВОЇХ СЛІВ! БРЕХУНИ! - плюнув він у ноги першому ряду людей. - ГНИТИ В КАНАВІ! КАЗНИТИ! ЩО ЩЕ ВИ ПРИСУДИЛИ МОЄМУ ДРУГУ?! ЯКОГО Ж САМІ Й ОББРЕХАЛИ! НЕ МАЮЧИ ДОКАЗІВ! НІЧОГО! ТІЛЬКИ СВОЇ БРЕХЛИВІ СЛОВА! СВІЙ НАКЛЕП! - заплющив він очі і склав свої руки в непростій фігурі. - НЕЛЮДИ, ЩО ВВАЖАЮТЬ МОГО ДРУГА ВБИВЦЕЮ!

Дехто ошелешено впав на коліна, провалившись кінцівками в багнюку, з жахом слідкуючи за діями цього всесильного мага, що забрав у них владу над власними тілами.

- БРЕХУНИ, ЯКІ ВВАЖАЮТЬ ЙОГО ЗЛОДІЄМ! - гучно продовжив Лам'є, саджаючи на землю ще більше людей. - НАКЛЕПНИКИ! - гнівно підняв він повіки, оглянувши цей натовп, більша частина якого стояла перед ним на колінах. - РАПАНЕ! - повернувся він до приголомшено застиглого провідника: - ПОКАЖИ, ХТО З НИХ ПОЧАВ ЦЕ! - ткнув пальцем на збіговисько мовчунів. - Я НЕ БАЧИВ ОБЛИЧЧЯ! - пройшовся він спопеляючим поглядом по цих наляканих людях. - АЛЕ ЧУВ ГОЛОС! ОГИДНИЙ! ЧОЛОВІЧИЙ! ЯКИЙ ЗВИНУВАЧУВАВ МОГО ДРУГА У ВСІХ ЛЮДСЬКИХ ГРІХАХ! НАЗИВАВ ЙОГО ЗЛОДІЄМ! ВБИВЦЕЮ! НАЗИВАВ ПРОКЛЯТИМИ ЙОГО АМУЛЕТИ! - вражено стиснув кулаки, витягнувшись на своєму місці до хмар. - ТІ АМУЛЕТИ, ЯКІ ПОДАРУВАВ ЙОМУ Я! ПОДАРУВАВ ЙОМУ ВЧИТЕЛЬ ШКОЛИ! - почав червоніти від обурення. - Я ВАС НА ЧАСТИНИ РОЗІРВАТИ ГОТОВИЙ, ЗА ТАКЕ НАХАБСТВО!

- Лам... - стривожено подався до нього воїн.

Чарівник швидко зімкнув його губи магією. Глянув на нього і неголосно видав:

- Не називай мене на ім'я, зараз, - розвіяв над ним магічні сили.

"Напевно, щоб до його школи не було претензій, після всього цього," - швидко дійшов висновку Рапан.

- Я просто турбуюся, - тихо продовжив провідник. - Тобі нічого не буде за такі...? - невпевнено оглянув він натовп, що стояв перед ними на колінах. - Дії...

- Доки, їхні тіла не пошкоджені, - категорично розвернувся до людей Лам'є, - нічого не буде, - пройшовся по їхніх обличчях роздратованим поглядом. - Покажи. Хто. Це. Почав.

- Ну, - зніяковів Рапан, від того, як за нього впевнено і сильно заступалися, - там було кілька людей...

- Хто? - грізно покосився на нього коханий.

- Ну... - показав він пальцем на деяких. - Ось цей, - затримався на одному, - найбільше кричав, - опустив руку.

- Отже, з нього й почнемо, - рішуче попрямував до нього чарівник, магією розсовуючи людей на своєму шляху. - Добрий день, падло, - ненависно схопив чоловіка за волосся і кинув головою до землі, притягнувши обличчям у багнюку всією своєю міццю.

Навколо розлетілися бризки, змусивши оточуючих з огидою зморщитися. "Туди ж нечистоти виливають..." - гидливо відсторонився Рапан.

- Моєму другові смерті бажаєш?! - Лам'є люто поставив ногу на його потилицю, придавивши своєю вагою до дороги. - Думаєш, він бреше, кажучи, що дружить із магами?! А ТИ САМ-ТО З МАГАМИ ЗНАЙОМИЙ, РАЗ ТАКИМИ ПРОМОВАМИ КИДАТИСЯ СМІЄШ?! - нахилився до нього. - ВБИЙСТВА! КРАДІЖКА! ЯКИЙ ЩЕ НАКЛЕП ТИ ЙОМУ ПРИПИСАВ?! БРЕХУН! НАЗВАВ ЗОЛОТИЙ АМУЛЕТ ПРОКЛЯТТЯМ! - вразився. - Я СТАНУ ТВОЇМ ОСОБИСТИМ ПРОКЛЯТТЯМ, ПАДЛО! - прибрав із нього забруднений білий чобіт і взяв за волосся, піднімаючи це перелякане обличчя над брудом. - ТИ В МЕНЕ ЗЕМЛЮ ЇСТИ БУДЕШ! - зустрівся він поглядом із цими очима. - Я ТЕБЕ ПРОКЛЯНУ ДО КІНЦЯ ТВОЇХ ДНІВ! УСЕ ТВОЄ ЖИТТЯ БУДЕ СПОВНЕНЕ РОЗЧАРУВАНЬ! ТИ САМ СТАНЕШ РОЗЧАРУВАННЯМ! УСЕ ЖИТТЯ, ЯКЕ ТИ ПРИПИСАВ РАПАНУ - СТАНЕ ТВОЇМ!!! - загрозливо навис над ним юнак.

Наклепник вже стискався від страху, ледь не віддаючи богам душу прямо в цей момент.

- НАВОЛОЧ! - підняв його голову Лам'є і потягнув за собою до Рапана, допомагаючи своїй руці магією. - ВИБАЧСЯ! - кинув цього чоловіка просто в ноги приголомшеному коханому. - СКАЖИ ПРАВДУ! - зняв із нього свої заклинання.

- ВИБААААААААААААЧ! - миттю розревівся наклепник, упавши перед провідником на землю. - Я НЕ ДУМАВ, ЩО ТИ СПРАВДІ ЗНАЙОМИЙ ІЗ МАГАМИИИИ!

Воїн, із неприязню відступив, дивлячись на всі ці поклоніння, від яких смерділо нечистотами.

- Я НЕ БУДУ БІЛЬШЕ НАЗИВАТИ ТЕБЕ ЗЛОДІЄМ! ВБИВЦЕЮ!

- Він ніколи нічого не крав! - розлютився Лам'є. - І НЕ БУВ УБИВЦЕЮ!

- Не був убивцею...! - у сльозах повторював наклепник.

- ГОЛОСНІШЕ! Я НЕ ЧУЮ!

- НЕ БУВ УБИВЦЕЮ...! - похитав головою винуватий.

- Вибачся перед ним, за всі ці слова! - ненависно показав на друга чарівник.

- ПРОБАЧ, РАПААААНЕЕЕЕЕ!!! - опустився той лобом на землю. - НЕ ПРОКЛИНАЙ МЕНЕ...! Я БУВ НЕПРАВИЙ...!

Юнак суворо подивився на свого друга:

- Пробачаєш?

- Ну... - невпевнено протягнув воїн, спостерігаючи за цими вибаченнями у нього в ногах.

- РАПАНЕ! - з жахом подивився на нього давній знайомий. - ВИБАЧ МЕНІ!

- Та ти мене перед усім містом оббрехав! - розлютився той. - Приписав мені всі крадіжки, які сам і вигадав! - відштовхнув його від себе ногою. - Поширюєте почутий невідомо де наклеп так, ніби це правда! Я стільки років працював вірою і правдою! Мене підставили! Оббрехали! Ледь не вбили! А ця брехня з пограбуванням прилипла так, ніби я справді мав до неї хоч якесь відношення! Ти навіть гадки не маєш, за яку саме подію, провину ти намагаєшся мені приписати! - ненависно нахилився над ним Рапан. - Скількох клієнтів я втратив, через вашу брехню! Скільки разів ціну збивав! Скільки разів мене гнали з різних міст, через вашу тупу віру в те, що я злодій і вбивця! ТА ВИ САМІ ОБІКРАЛИ І ВБИЛИ БІЛЬШЕ ЛЮДЕЙ, НІЖ Я У ВСІХ ВАШИХ ІСТОРІЯХ! - вражено відштовхнув його від себе. - Мерзоти, яким краще в канаві гнити, ніж людей на дорогах захищати! Втечете, піджавши хвоста, замість того, щоб кинутися в бій, за чуже життя! - харкнув йому на спину.

Лам'є озлоблено покосився на весь натовп, що зібрався тут. Махнув до себе двома пальцями, притягуючи обличчями до землі всіх, на кого вказав раніше Рапан:

- Усі ви винні в тому, що зараз відбувається. Усі обмовляли мого друга. Усі псували його добре ім'я. Гнити вам усім у канаві, брехливі покидьки, - прикрив очі, зосереджуючись на заклинанні, і проявив на шиї кожного з них зелену печатку, яку вони не зможуть змити до кінця своїх днів. - Ну? - повернувся юнак до того самого наклепника, що лежав в ногах його друга. - Будеш знову обмовляти його ім'я, перед іншими людьми?

- Звісно! - сильно кивнув той, лякаючись власних слів. - Усі мають знати, що я його вважаю злодієм і вбивцею, не маючи для цього жодних доказів! Ще про напад мага донесу!

- АХ ТИ МРАЗОТА! - замахнувся ногою Рапан та врізав йому з усіх сил.

- За печатку правди, - роздратовано нахилився до винуватця Лам'є, - мені нічого не зроблять. Вона абсолютно нешкідлива. Точно так само, як і твоє стояння на колінах. Ти не отримав від мене жодної травми. Навіть очі й ніс цілі, - вирівнявся він, опустивши погляд на своє зовсім забруднене взуття, і крадькома махнув пальцями, очищаючи себе, від усього цього бруду.

- А ОСЬ ВІД МЕНЕ, ТИ НЕ ФАКТ, ЩО БЕЗ ПОШКОДЖЕНЬ ПІДЕШ! - ще раз вмазав провідник наклепнику по ребрах чоботом. - СУКО! ЩОБ ТИ В КАНАВІ ПОМЕР! МЕРЗОТА БРЕХЛИВА!

- Більше, - підняв на коханого свої очі юнак, - він ніколи, у своєму житті, брехати не зможе, - презирливо подивився на чоловіка в багнюці. - А зняти мою печатку йому не під силу.

- ТА ЩОБ ТИ ПОМЕР УЖЕ ЗАВТРА! - плювався Рапан на адресу наклепника. - СУКО! ЖИТТЯ СТІЛЬКИ РОКІВ ПСУВАВ! БЛАГОДІЙНИК СРАНИЙ! - харкнув у нього і глянув на мага.

Лам'є повернувся до натовпу:

- Якщо ще раз я почую, що хтось когось звинувачує, без найменших доказів на його адресу, - я на цілі міста почну накладати печатку правди. Повірте, мені це під силу. А от вам, жити в тотальній четності - навряд чи, - махнув від себе долонею, знімаючи з усіх цих людей свої заклинання.

- Трясця, дідко... - стривожено почали шепотітися ті, нарешті видихаючи, після такого тривалого мовчання і спостереження за всім, що відбувалося.

Люди, що лежали в багнюці, швидко піднялися, гидливо почавши витирати свої обличчя від землі, змішаної з вмістом нічних горщиків. Інші повставали з колін. І практично всі почали неспокійно розходитися, бажаючи якнайшвидше зникнути з очей цього гнівливого мага.

Вартові спостерігали за всім цим процесом мовчки. Підходити до Рапана і призначати йому штраф, за нанесення своєю ногою дрібних тілесних ушкоджень, вони не наважилися.

Тільки-но все це збіговисько розсмокталося, а з-під ніг закоханих відповз той дратівливий наклепник, молоді люди поглянули один на одного.

- Ну й сил у тебе, - приголомшено підмітив Рапан.

- Та він мене вибісив, - озлоблено стиснув кулаки Лам'є, покосившись у бік, куди пішов головний винуватець усього цього скандалу. - Насмілився називати тебе злодієм, брехуном і вбивцею. Подивився б я, як тепер він буде все це заявляти, у своїй неможливості сказати хоч одне брехливе слово. Мерзота.

- Яких ти лайок зі мною нахапався.

- А як мені його ще називати? - невдоволено глянув він на Рапана. - Хіба він не мерзота?

- Ще та, - однозначно кивнув провідник. - Але, все ж таки, - глянув він на скакуна у своїй руці, - галасу він здійняв чимало. У цьому місті, цю кобилу в мене вже ніхто не купить... - важко видихнув через ніс. - Потрібно спробувати удачі в якомусь іншому. Або знайти якісь стайні, в які її можна здати.

Лам'є перевів погляд на тварину:

- А навіщо тобі її продавати? Вона... - повільно оглянув копитне. - Начебто має гарний вигляд.

- Гарна-то-гарна, але я не знаю, що мені з нею робити. Я її купив тільки для того, щоб до тебе швидше прибігти, - повернувся він до коханого. - А далі, що мені з нею?

- А верхи ти не можеш супроводжувати людей?

- А в разі нападу? Як я людей маю захищати верхи? Поки я зістрибну - мене вже прибити можуть. Та й сама коняка може злякатися якогось троля і втекти, - подивився він на кобилу. - Зі мною на спині, - похлопав її по шиї.

Чарівник простежив за цим жестом:

- Отже, ти підеш у якесь інше місто?

- Так, - кивнув воїн. - На північ або захід, найімовірніше. Якщо в тебе немає на сьогодні справ - можемо піти разом, - повернувся він до коханого.

Лам'є поступливо кивнув:

- Тільки ввечері я до себе вже друзів запросив. А до того часу, я вільний.

- Ну, я не можу дати гарантій, що встигну повернути тебе до школи до вечора.

- А я можу дістатися сам. По верхівках дерев, це відносно швидко.

- По верхівках дерев? - спантеличився Рапан.

- Ну, пам'ятаєш, як тебе маг зі школи Легкого вітру ніс? Я можу приблизно так само, але мені постійно відштовхуватися від чогось потрібно, щоб вітер міг мене нести.

- Хм, зручно.

- Угу, - згідно кивнув Лам'є.

- У такому разі, підемо? - кивнув провідник у бік дороги. - Тут затримуватися все одно вже сенсу немає, - ступив він на зовсім пом'ятий бруд, після стояння тут такого натовпу, і попрямував кудись убік, ведучи за собою неспокійну кобилу.

- Ем... - ніяково затримався на своєму місці чарівник. - Рапане...

- М? - пригальмував той і подивився на нього.

- Просто... - зніяковіло опустив юнак погляд і зімкнув пальці, поворухнувши на місці білими чобітками. - Дорога така брудна...

Воїн потішно посміхнувся:

- Таки я не прогадав, коли називав тебе чистюлею? Коли ти тут страх на людей наводив - не погребував зануритися в це болото ледь не по коліно, - жартівливо кивнув він на багнюку.

- Я був тоді на емоціях, - гордовито вирівнявся Лам'є і відвернувся. - І мені що, бруду боятися, коли йдеться про захист твого імені? - поблажливо покосився він на друга. - А взагалі, - ніяково відвів він погляд, міцніше стиснувши свої руки, - я не боюся бруду. Просто...

- Що? - ласкаво підійшов до нього коханий.

- Ну... - невпевнено стиснувся той. - Ти ж... Скоро продаси свою конячку...

- Мені застосувати на тобі той довгий амулет, щоб ти сказав мені правду? - потішно усміхнувся Рапан.

- Покатаєш мене...? - зніяковіло визирнув на нього юнак, з-під свого чола. - Я ніколи на конячці не катався... - покосився він на велику тварину.

- Ніколи? - здивовано підняв той брови.

- У-у, - похитав головою. - На ній складно кататися? - повернувся чарівник до Рапана.

- Ну, я б так не сказав, - провів воїн копитне трохи вбік і поставив його боком до друга. - Давай, допоможу залізти. Загалом, берешся за основу гриви, - показав сам, - ставиш ногу на стремено і застрибуєш, - кивнув угору.

- А їй не буде боляче? - занепокоївся юнак, дивлячись на ту руку, що стискала кінську гриву.

- Було б їй боляче - вона б брикалася. Давай, - кивнув Рапан до себе. - Підсаджу.

- М, - зніяковіло підійшов Лам'є, відштовхнувся від землі й легко підлетів у повітря, посадивши себе в шкіряне сідло. - А я не нашкоджу їй...? - нерішуче оглянув він покривало під сідлом, на якому лежали його коліна, розділяючи їх з кінською шерстю.

- Хм. Зручно. Але з чого б ти їй нашкодив? - воїн засунув юнацький носок у стремено, до якого він трохи не діставав. - Ти ж легкий, - обійшов кобилу і повторив тут ж процедуру з іншою ногою.

- Ну, я маг, - поклав він руки на передню луку.

- І що? - подивився на нього Рапан.

- Не знаю, - зніяковіло опустив Лам'є погляд на волоски гриви, до яких могли дотягнуться його пальці. - Просто, в нас у школі не можна заводити пухнастих тварин...

- Так їх не можна заводити, найімовірніше, через ваших дітей, які з них знущаються, - повчально кивнув воїн. - А ти вже дорослий, - узяв коняку за вузду і пішов далі.

- Знущаються? - невпевнено подивився на нього маг зі своєї висоти, погойдуючись у сідлі при кожному кроці.

- Ну, всі діти знущаються над тваринами, - неоднозначно похитав головою воїн. - Але ваші якось по-особливому. Мене досі жах бере від цих спогадів, - нервово здригнувся.

Лам'є, на все це, нерішуче мовчав, навіть не знаючи, як продовжувати розмову, коли він сам перебував на тварині, якій гіпотетично, міг завдати шкоди.

- Рапане, - вирішив він раптово поцікавитися, - а ти любиш пухнастих тварин? У тебе була колись кішка?

- Хах, "пухнастих тварин"... Мені Сирок подобався, - обернувся воїн на друга, змусивши його зніяковіти й опустити погляд. - А з приводу кішок, - повернув він очі на дорогу, - саме моєї, в мене, ніколи не було. Але, коли я був малим, навколо нашої родини багато їх терлося - ми їм нутрощі риб віддавали.

- Кішки люблять нутрощі риб? - ніяково покосився на нього чарівник.

- Не знаю, - знизав той плечима. - Навколо м'ясників їх теж повно було. Можливо, вони в принципі, будь-які недоїдки їдять. Хоча, розповідають, що вони гризунів дрібних ловлять. Не знаю. Я бачив тільки, як на голубів полювали і як несамовито нявкали, випрошуючи з рук їжу. Дармоїди якісь, загалом.

- Так? - невпевнено відвернувся Лам'є.

- А що? Тобі кішки подобаються? - обернувся провідник на приятеля.

- Не знаю... - похнюпив голову юнак. - Вони милі, пухнасті такі... Об ноги труться...

- Особливо, коли їжу випрошують, - усміхнувся Рапан.

- У мене ніколи не було кішки...

- Так розумію, після школи, ти її миттю заведеш, - повернувся він до дороги. - А чим ти взагалі збираєшся займатися, після випуску?

- Якби я тільки міг... - важко зітхнув Лам'є, на пропозицію щодо улюбленця. - Не знаю, - подивився він на приятельську маківку. - У мене, не було особливих планів. Я б міг поїхати до батьків, але що мені робити у них - я теж не особливо розумію, - знизав маг плечима. - Бачилися ми не дуже часто й довго, тож це буде зустріч майже незнайомих одне одному людей...

- Ой... - махнув рукою Рапан. - Я до своїх теж повертатися не дуже хочу.

- Ти теж, - оживився чарівник, - по 11 місяців на рік жив у школі?

- 11 місяців на рік? - спантеличено обернувся той.

- Ну, у нас канікули в січні. Хтось міг залишитися, а хтось поїхати до батьків.

- Ні, - воїн відвернувся до дороги. - Мене в 14 років батько з дому вигнав. Ну сам подумай - сьомий син у сім'ї. Явно прогодувати таку ораву нелегко, а в мене ще й молодші брати-сестри були.

- Ого... Велика в тебе сім'я...

- Та я й не пам'ятаю, скільки нас там було, у підсумку. Після мого уходу, можливо, мати ще когось народила. Такі плодовиті предки, що страшно стає.

- Оо... А я один у сім'ї.

- Один?! - ошелешено глянув на нього Рапан.

- Угу. У магів не буває таких великих сімей, як у тебе.

- Якісь ви не плодовиті зовсім... - відвернувся провідник, все ще оговтуючись від цієї новини.

- Ну, можливо. Найбільшу сім'ю, яку я знаю - це три дитини було.

- Як тільки у вас так виходить, практично не плодитися? Я, звісно, помітив, що магів не надто багато по вулицях ходить, але, щоб ви ще й не плодилися майже... Цього я не знав.

- Не знаю, - знизав плечима юнак. - Можливо, про це варто запитати в дівчат. Вони ж приносять у світ нове життя, як ти казав.

- А, ну або ця версія, - неоднозначно кивнув воїн, пригадавши, що його другові ані батьки, ані вчителі, за все його життя, взагалі нічого не розповіли про секс.

Лам'є на його фразу тільки насупився, узагалі не зрозумівши, що за версія і до чого приятель це сказав.

- Так... - повернувся до попередньої теми Рапан. - У тебе жодних планів на майбутнє немає?

- Можна й так сказати, - злегка кивнув юнак. - Хіба що силами своїми оволодіти. А далі - я не знаю. золотий журавель казав, що я можу податися в Золоту вежу і стати молодшим службовцем, але якось... Для багатьох, це робота мрії, а мені цього не хочеться... - відвернувся він убік. - Можливо, у мене не такі великі амбіції...

- Хм, то може... - зупинився воїн і задумливо подивився на коханого. - Будемо жити, як раніше?

- Як раніше? - спантеличився той і опустив на нього погляд.

- Ну, як тоді, коли ти був моїм Сирочком. Походимо, подивишся світ, побачиш, як інші люди й маги живуть. Помандруємо... Ти ж бачив у своєму житті зовсім небагато. Навіть те, що ти міг спостерігати через Сирка - це далеко не все, що є у світі.

- Помандруємо?

- Угу, - кивнув йому приятель. - Хочеш, будемо разом людей супроводжувати, хочеш - складу тобі карту цікавих місць і відправлю у вільний політ. Будеш усе дивитися, вивчати і будемо іноді разом зустрічатися.

Юнак нерішуче відвернув погляд:

- Ну... Може, разом будемо цікаві місця дивитися...? - ніяково похлопав коняку по боках п'ятами.

Кобила миттю почала йти.

- Хах! Стій! - притримав Рапан копитне за вузду. - Не роби так, - весело зупинив він приятельські ноги. - Це команда прискориться.

- А, ой, - зніяковіло підібрав той кінцівки.

- Ні, просто розслаб, - погладив воїн його струнку гомілку.

- Вибач...

- Хах, та нічого. Я й не проти мандрувати разом із тобою, але тобі це може здатися нудним і повільним. Усе ж таки, я проста людина. Я не вмію літати, як маги вітру.

- Маги вітру? - спантеличено насупився Лам'є. - Ти маєш на увазі магів школи Легкого вітру?

- Ну, - зніяковів той, - так. Хіба це не одне й те саме?

- Не зовсім... - незручно підібгав той губи. - Літати можуть усі маги, окрім магів школи Великого каменю, хіба що... Не зважаючи на те, - неоднозначно повів він головою, - що маги Легкого вітру називають це зовсім не польотом, а ширянням... Просто, не зовсім коректно називати якихось певних магів магами вітру, вогню, світла тощо... Усі маги володіють усіма мистецтвами, від самого народження. Просто до деяких, вони мають більші здібності, а до деяких - менші. Я ось теж можу підняти вітер, але чи робить це мене "магом вітру"? - знизав чарівник плечима. - У дійсно повноцінному вигляді, мистецтво вітру розвинене тільки у магів школи Легкого вітру. Решта ж знають тільки кілька базових прийомів.

- Але, - здивовано насупився Рапан, - я пам'ятаю, як Наїн згадував сьогодні "грозових магів".

- Ну, грозові маги є, до певної міри, винятком, у цьому випадку, - ніяково кивнув чарівник. - Крім них, ніхто більше не може створити грозу або спровокувати дощ. Інші можуть спробувати, за допомогою вітру, пригнати звідкись дощову хмару, але немає жодних гарантій, що вона не перестане випускати дощ, або не розсіється, поки дійде до місця свого призначення, - знизав він плечима.

- Але все одно, всі ці інші маги концентруються у своїх школах на чомусь конкретному. На вогні, світлі, вітрі, грозі, - повчально йому кивнув воїн. - Чому неправильно їх так називати? - спантеличено підняв плечі. - Ну, нехай вони й уміють усе інше потроху, але основне ж, в них, щось одне.

- Ну... Ти можеш називати їх магами вогню, вітру тощо... - поблажливо кивнув Лам'є. - Але це не зовсім коректно... Мабуть, простим людям легше розуміти нас, як "магів грози", "магів світла"...

- Та просто, з вашими цими школами, заплутатися можна, - похмуро відвернувся від нього Рапан і пішов із конякою далі. - Назви - одні пафосніші за інші. Одні ось ці з сонцем чого тільки варті.

Юнак потішно усміхнувся.

- Тільки двох речей я зрозуміти не можу, - невдоволено продовжував Рапан. - Чому в одних із вас нормальні назви, які говорять про те, чого вас навчають, а в інших - ні. І чому у вас дві школи розділені - ось ці два птахи і дві квітки.

- Ну, з приводу другого, - задумливо почав Лам'є, - вчителі кажуть, що це зроблено для збереження душевної рівноваги. Ніби, у підлітковому віці вона частіше й легше порушується, під впливом іншої статі. І щоб виключити це в школах, де душевна рівновага має дуже велике значення - школи розділили за статтю. Але ми регулярно зустрічалися з нашою дружньою школою, - кивнув він приятелеві. - Проводили спільні уроки, змагання. Вона, до речі, не дуже далеко звідси.

- Я починаю ревнувати... - покосився той в його бік.

- Хіх, - зніяковіло прикрив юнак усмішку долонями.

- А як щодо іншого мого запитання? - підняв він куточок губ, повертаючи свій погляд на дорогу.

- Ну, хах... А якої б школи ти боявся більше - школи Червоної лілії чи школи Розпеченої лави, яка спалює все на своєму шляху?

- Кхм, - зніяковіло притих воїн. - Я зрозумів...

- Школи названі відповідно, щоб людей не лякати, коли їм маги представляються. От скажи, маг зі школи Злітаючого журавля - безневинно ж звучить? - мило посміхнувся чарівник, поклавши руки на передню луку.

- Так, - нервово проковтнув слину Рапан, пригадавши, якої ж неприборканості й міці блискавка налякала його, під час першого візиту до цієї школи. - Безневинно...

- Ось і всі інші так вважають, - трохи нахилив він задоволене обличчя на бік. - Хіба що школа Великого каменю не зовсім зрозуміло, чим займається... - задумливо насупився маг.

- У сенсі? - спантеличено обернувся провідник. - Камінь же в назві - із землею щось пов'язано.

- Ну, з одного боку так, а з іншого, - вирівнявся той, - у них паросток на емблемі. Чому не школа якоїсь там Родючості?

- Можливо, щоб люди їм не дошкуляли проханнями збільшити родючість своєї землі? - знизав той плечима.

- Можливо... - неоднозначно кивнув Лам'є. - Але мене більше спантеличує, чому нам учителі так мало розповідали про те, чого там навчають, - відвів він погляд убік. - Ще й прийомів навчали не тих, які збільшують родючість земель, вирощують щось чи рухають каміння, а тих, як пускати свої імпульси в землю. Це трохи дивно...

- Хм, до слова, про дивацтва, - відвернувся до їхньої дороги Рапан. - Сьогодні, від ваших учителів, я почув дещо, чого я не зрозумів.

- Що? - подивився той на його маківку.

- Один з учителів, назвався твоїм духовним батьком, але... Я не помітив, щоб ти був релігійним, - обернувся воїн на друга. - Чи в магів якась своя релігія є?

- Релігія? - спантеличився юнак.

- Ну, духовний же батько, - зупинився провідник.

- А в людей, це звання якось пов'язане з релігією? - зсунув він брови.

- Ну... Так. А у вас не так?

Юнак заперечно похитав головою:

- Духовний батько - це батько "по духу". Він як рідний, тільки не кровний. Ми їх собі в молодших класах вибираємо. По суті, це вчитель, з яким в учня вибудовуються теплі довірливі відносини.

- Кхм, - зніяковів Рапан і відвернувся, продовживши свій шлях. - Теплі й довірливі...? Слухай, а... Ці ваші вчителі, бува, не чіпають вас там, де це з тобою роблю я...?

- М? Ні, - покрутив маг головою. - Вони нас можуть тільки обіймати і то не всі. Наприклад, учителі Даікон і Топнор цього зі своїми духовними синами взагалі не роблять. Не знаю, як так можна, - відвів він погляд, - але їх, начебто, все влаштовує.

- Хм, а якби твоїми духовними батьками були саме ці вчителі? - задумався той, заспокоївшись, щодо попереднього запитання. - Адже ти... Дуже м'який, - обернувся він на приятеля. - Чутливий. Як би ти жив, якщо б колись там у дитинстві обрав собі не того вчителя?

- А його можна поміняти, до четвертого класу, - подивився юнак на друга. - Коли ми тільки приходимо до школи, то нас знайомлять з усіма вчителями, видають картки, з кольорами наших магічних сил, і аркуші, де написано, які вчителі можуть підійти нам у духовні отці.

- Колір магічних сил? - спантеличено насупився той.

- Угу, - кивнув Лам'є. - У мене, от, жовтий, наприклад. А у вчителя Умана - зелено-блакитний. Я міг обирати між ним і вчителем Шийме, у якого він помаранчевий, але вибрав першого. Він ще потім казав, що я можу змінити своє рішення і вибрати іншого духовного батька, але я не вибрав, - знизав плечима.

- А чого це раптом він сказав таке? Не сподобався чи що? - відвернувся Рапан до дороги.

- Просто, в нас кров протилежна. Він чесно думав, що мені буде краще з учителем Шийме, який буде "роздмухувати" мій вогонь, а не "гасити", як би це робив він. Але мені, у вчителя Умана подобалося, - весело похитав чарівник ногами. - Він хороший духовний батько.

- Питання тільки, чому ви їх собі обираєте за якимось там кольором, а не за характером, наприклад.

- А вони трохи пов'язані між собою, - кивнув маг темній маківці. - На колір магічних сил орієнтуються, щоб швидко зрозуміти, чи можна знайти одне з одним спільну мову. От у моїх друзів, вони блакитнуватого й червоного кольору. А у вчителя Даікона - бордового, у Топнора - фіолетового... Я б із ними просто не ужився, - знизав він плечима. - Утім, - відвів погляд, - навіть, не знаючи кольору їхніх магічних сил, я б навряд вибрав їх собі в духовні батьки. Мені з ними не було так комфортно, як з іншими вчителями... - подивився вперед і злякано застиг, махнувши долонею.

Коняка із воїном миттю зупинилися, нібито їм перегородила шлях невидима стіна.

- Рапане, - стривожено нахилився до нього чарівник, - давай, підемо іншим шляхом...?

- Що сталося? - миттєво занепокоївся приятель і повернувся до дороги.

- Ем... - незатишно стиснувся Лам'є.

- Скажи прямо, - покосився на нього коханий.

- Пам'ятаєш, як я тобі розповідав, як мені ахор відрізали...? - засмучено притих він. - Загалом...

- Там хтось із цих виродків? - обурено показав воїн у бік, куди вони йшли.

Юнак нерішуче кивнув.

- Так давай я їм морду наб'ю, - обурився Рапан. - Тобі їх бити не можна. Зате мені можна. Руки в мене сильні - так пику розмалюю, що мати рідна не впізнає.

- А тебе вартові не затримають...?

- Бігаю я теж швидко, - завзято кивнув йому той. - Давай, - повернувся до кривдників, - показуй, хто тебе образив?

Лам'є полохливо подивився в той бік і показав на трьох:

- Он ті, біля прилавка...

- Ну, - різко вдихнув носом Рапан і витер його пальцями, - зараз буде махач, - вдарив кулаком у долоню. - На вулицях, я не бився років десять вже. Ох молодість, ох дитинство, - покосився він на коханого. - Але тебе з коняки краще зняти, - відсторонився і простягнув до приятеля руки.

- Угу, - піддатливо кивнув йому чарівнки, вирівнявся, уперся руками в передню луку і став невагомим, перенісши одну ногу через кобилу.

Рапан швидко спіймав ці стегна і допоміг юнакові спуститися на землю. Той поправив свій халат, отримав у долоню вузду такого великого копитного, якому він усе ще боявся зашкодити своєю блискавкою, і провів коханого поглядом до тієї самої компанії, на чиїх шиях виднілися фіолетові печатки, якi забирали в них вдачу, на якийсь термін.

Воїн підійшов до цієї трійці, щось запитав, нібито розпочинаючи звичайнісіньку розмову на світську тему, отримав не надто впевнену відповідь, щось сказав й різко вмазав одному з них кулаком по морді. Одразу почувся крик, з носа бризнула кров, а парубки почали з жахом відступати. Але надто гарний був Рапан у вуличних бійках, набивши не мало облич свого часу. Від нього не пішов побитим ніхто.

Воїн кожному з цієї трійці набив обличчя якщо не до напівсмерті, то так, щоб юнаки цього точно ніколи не забули. Пом'яв їм носи, вибив пару зубів і навіть зламав кілька кісток. Компанія валялася на землі, немов побиті самим життям діти, на яких обрушився незбагненної жорстокості фатум, який побажав забрати свою ціну за минулі гріхи прямо в цей день. Забризканий червоними краплями крові провідник, із сильним і видимим подихом обернувся на свого коханого, якщо й не в почутті повної помсти, то у частковому задоволенні, що за страждання його друга був хтось покараний.

Закохані покинули місце своєї помсти відносно швидко. Все ж, для інших, це дійство було самим простим побиттям, до якого вдавався молодий чоловік, котрий, невідомо за що, побажав вибити з цих юнаків усю їхню дурість.

Звернувши на іншу дорогу, Рапан спритно притиснув до своїх грудей руку, за допомогою амулета очищаючи весь свій обладунок від слідів свіжої крові та бруду, що вкрили його під час цієї бійки. Дав Лам'є залікувати свої вкриті саднами та забоями руки, що особливо постраждали, під час вибивання зубів. І знову посадив свого коханого в сідло, продовживши їхню спокійну прогулянку до воріт міста.

Пройшли вони кілька кварталів, перш ніж воїн несподівано зупинився, втупившись на вивіску однієї харчевні.

- Рапане? - неголосно гукнув його юнак.

- Слуууууухай...! - зацікавлено повернувся до нього молодий чоловік, вже заспокоївши своє дихання, після бійки. - А пам'ятаєш, я запрошував тебе на найсмачнішу юшку?

- На найсмачнішу юшку?

- Угу. Не пам'ятаю коли, - задумливо виставив той вказівний палець, - але пам'ятаю, що колись тобі таке пропонував... - почав розмірено кивати воїн, намагаючись пригадати, коли ж.

- Ну, здається так, було таке, - подивився Лам’є в бік громадського закладу.

- Давай сходимо? - заманливо кивнув приятель.

- Зараз? - опустив той на нього погляд.

- Ну так.

- А конячка...? - стурбовано подивився юнак на її гриву. - Що буде з нею...?

- Хах! Ти що, вже так до коняки прив'язався?

- Ну, - ніяково сховав чарівник очі, - вона мила. І кататися на ній весело... - похитав ногами вперед-назад.

- Хах! То може, віддамо її в кінне господарство і заплатимо, щоб тебе там верхи їздити навчили?

- А так можна? - невпевнено покосився він на Рапана.

- А чому б і ні? - весело знизав той плечима. - Грошей у мене достатньо! Хочеш верхи їздити? - завзято кивнув коханому вгору.

- Хочу... - зніяковіло усміхнувся Лам'є, опускаючи погляд. - На цій конячці хочу, - вказав підборіддям на її голову.

- Добре. Будеш на цій, - позитивно поплескав її по шиї воїн. - А зараз, ми прив'яжемо її до конов'язі й підемо пообідаємо.

- А з нею нічого не трапиться, поки ми будемо їсти? - почав хвилюватися чарівник.

- А що з нею трапиться? - повів він її до горизонтального стовпа, біля харчевні. - Прив'яжемо і вона нікуди не піде. Постоїть тут, відпочине, - почав прив'язувати кінці повідців до деревини.

- А ти давно її годував? Можливо, вона теж зголодніла? - уперся юнак долонями в сідло і злетів, перенісши свою ліву ногу через кобилу.

- Ну, - неоднозначно зауважив Рапан, - вона кілька годин тому паслася. Найімовірніше, справді вже зголодніла, - відсторонився від тварини й подивився на коханого, який плавно опустився своїми ступнями на землю.

- Може, їй начаклувати їжі? - підійшов до нього маг.

- Ну, коні сіно й овес люблять. А ще п'ють неміряно, - сильно кивнув воїн.

- А багато їм треба?

- Ну... - оглянув той кобилу. - На таку тушу - порядно.

Лам'є теж оглянув тварину, оцінюючи весь її розмір, опустив погляд до порожнього місця під конов'язью і змахнув рукою, створюючи там довгу дерев'яну годівницю, повну води й вівса, які розділяла перегородка. Кобила миттю стрепенулася, лякаючись цієї щедрості на свою адресу.

- Щось не так? - схвилювався юнак.

- Хах, ні, - підійшов до тварини Рапан і почав хлопати її по шиї, заспокоюючи голову. - Просто коні дуже полохливі й твоя магія її налякала.

- Я не хотів... - стурбовано підійшов до неї чарівник. - Не бійся, конячко... - нерішуче простягнув він до неї руку. - Усе добре...

- Хах, - покосився на цей жест воїн. - Та погладь ти її, вона не кусається, - упевнено взяв його кисть і поклав на сильну шию, зробивши кілька рухів по її блискучій шерсті.

- Хм, - зніяковіло стиснувся і притих Лам'є. - Це приємно... - боязко вислизнув із люблячих рук і закрив невпевненими кулачками своє серце.

- "Приємно"? - з веселим здивуванням глянув на нього Рапан. - Так говориш, ніби коня ніколи не гладив!

Той заперечно похитав головою:

- Я й кішку ніколи не гладив...

- Кішку не гладив? - спантеличено насупився той. - Мені здалося, що ти їх любиш. Як ти міг полюбити їх і ніколи не гладити?

- Ну, - ніяково відсторонився юнак, опустивши очі, - у нас у школі заборонено заводити пухнастих тварин, а на вулиці я не наважився, думаючи, що якось нашкоджу... - засмучено подивився він на Рапана.

- Ось зараз пообідаємо, - упевнено показав той на юнака, - і знайдемо тобі кішку, яку ти затискаєш до смерті.

- До смерті?! - злякано відсахнувся чарівник. - Я не хочу її вбити!

- Хах! Це вираз такий... - підійшов до нього Рапан і ласкаво обійняв, почавши заспокоювати. - Означає, з дуже великою любов'ю, когось обіймати й гладити... - провів долонею по його потилиці.

- Як ти мене? - наївно подивився той в його очі.

- Хах, ну, так сильно, я тебе ще не обіймав, - задоволено усміхнувся воїн. - Але наодинці, я обов'язково це зроблю. А от на вулиці, робити це непристойно, - відпустив його.

Коняка, тим часом, наважилася наблизитися своєю мордою до поїлки, подивитись, що ж у ній таке, й опустити у воду свої губи, маючи намір повною мірою втамувати свою незбагненну спрагу. Молоді люди подивилися на це.

- І ми підемо свій голод втамовувати, - легко видав Рапан, взяв коханого за руку і потягнув за собою в харчевню. - Щонайменше, двом, із нашої трійці, необхідна для життя їжа.

Лам'є ніжно на це посміхнувся.

______

Продовження у "Маги та їх стосунки"

Тг група по магу, де є свіжі новини, можна його обговорити, дізнатися новини про друк та придбати мерч (брелоки і стікери) - Постраждалий маг (https://t.me/injured_mag)

Тг канал по моїй творчості загалом - Немченко_письменниця (https://t.me/nemchenko_writter)