Постраждалий маг

- М, - голодно сьорбав бульйон оголений Рапан, сидячи з другом на великій і сухій подушці, перед великим вікном печери. - Це, - з задишкою відняв він порцелянову миску від губ і подивився на залишки локшини з овочами, які плавали в юшці, - вас так у дитинстві годують? - жадібно заліз туди дерев'яною виделкою. - Об'їстися можна, - швидко відправив овочі в рот.

- Угу, - ненав'язливо кивнув голий Лам'є, спираючись на нього плечем і дерев'яними паличками поїдаючи зі своєї піали прозору локшину у спеціях. - У нас в їдальні багато різних страв, для дітей, які не можуть щось начаклувати собі самостійно, але з супів, я тільки цей їв. Не розумію, як ти можеш давитися тими юшками... - поклав невелику порцію локшини собі до рота.

- Порівняв! - усміхнувся воїн, знову виловлюючи наповнення тарілки. - Їжа звичайних людей і створена магами! Хах! - припав до краю миски губами, почавши жадібно пити бульйон.

- Так... - задумливо спостерігав юнак за вгамуванням цього звірячого голоду. - Маги лише повторюють те, що колись спробували самі...

- М? - подивився на нього Рапан, облизавши свої губи.

- Ця страва, - кивнув той на його тарілку, - була колись і кимось приготовлена власними руками. А я її скуштував і можу тепер повторити.

- Але навіть так, ти можеш будь-якої миті начаклувати собі миску найулюбленішої та найсмачнішої їжі, а ти тільки сирки підгризав, коли був Сирочком, - відвернувся він до решток своєї їжі та жадібно перевернув їх до рота, допомагаючи сповзти зі стінок миски виделкою.

- Магам, у моєму віці, й справді вже не потрібна їжа. Нам достатньо раз на кілька днів чимось перекушувати.

- Так? - недовірливо покосився на нього воїн, з набитим ротом. - А тоді чого ж ти зараз їси?

- Не можу спокійно спостерігати за твоїм апетитом, - розчулився Лам'є, дивлячись на його роздуті щоки, що нагадували хом'яка.

- Мм... - задоволено примружився Рапан, розтягуючи губи в широкій усмішці. - Тому, - продовжив він жувати, намагаючись хоч якось говорити, під час цього процесу, - ви всі й худі такі, - проковтнув грудку їжі, - що не їсте нічого. Так ще й паличками якимись користуєтеся, - кивнув він на них. - Якими ту їжу ще спробуй узяти.

- У нас є й дерев'яні виделки, для дітей зі змішаних родин. Але використовувати палички почесніше. Вчителі кажуть, що оволодіння паличками допомагає з тренуванням концентрації, витримки та вчить непомітного контролю над ситуацією. Але дітям більше подобається той факт, що рука на журавля схожа, коли ти їси, - повернув до приятеля долоню і швидко зробив кілька хапальних рухів паличками.

- Вічно голодного журавля... - сумнівно протягнув на все це воїн і відставив порожню миску вбік.

- Учитель Топнор, із тобою, не погодився б. Його зовсім не можна назвати струнким...

- Ось це вже справді загадка, як він із вашими паличками примудрився стати "не струнким".

- А він просто випічку полюбляє, - узяв юнак зі своєї піали порцію локшини й простягнув її другові. - Учитель Уман, наприклад, постійно чаї п'є.

- А ти - сири любиш, - взяв частування Рапан.

- Угу, - кивнув той, опустивши погляд до залишків сніданку в піалі. - Сири смачні. Їх стільки різних видів... - узяв він паличками ще локшини. - Я навіть невелику колекцію встиг зібрати.

- Так, я пам'ятаю, - вдумливо кивнув воїн, продовжуючи жувати. - Коли тільки зайшов у твою кімнату - справжнє сирне роздолля зустрів.

- Сири смачні... - мило простягнув чарівник нову порцію.

Але щойно Рапан встиг її обхопити зубами, ще навіть не забравши з паличок, з боку входу почулися швидкі й неспокійні кроки одразу кількох людей, слідом за якими пролунав схвильований вигук:

- Лам'є?!

- Вчитель Уман?! - здригнувся юнак і миттю повернувся до голоса.

- Ти вже прокинувся?! - здивувався наставник. - Як ти почуваєшся?!

Печерою рознісся гучний скрегіт кам'яної плити, що закривала собою прохід.

- Е! - обурено подивився на все це Рапан, з набитим ротом. - Що за прохідний двір?! Де у ваших вчителів почуття такту?! - притиснув він до себе друга, ковтаючи локшину. - Якщо вихід закритий, то в цього є причина! - змахнув на них рукою, змушуючи припинити.

- Ем... Ем... Е... - зовсім розгубився хлопець, не знаючи, що сказати наставникові, щоб він зараз сюди не заходив.

- Зроби туман, - розторопно шепнув йому воїн на вухо.

Маг швидко сунув йому в руку піалу з паличками і підніс кисті над головою. Печерою швидким темпом розкрутився серпанок непрохідного білого туману, який заповнив увесь її об'єм настільки щільною хмарою, що Рапан навіть свої плечі почав бачити насилу.

- Я осліп, Лам'є, - тихо зауважив він своєму другові.

- Вчителю! - злякано підскочив на ноги чарівник. - Тут не прибрано! Можете трохи почекати?! - стривожено втік він до свого одягу, розносячи по приміщенню відлуння з дзвінких хлопків голих ступень по мокрій підлозі.

- Ох, - заклопотано здивувався педагог. - Твій бардак - це найменше, що мене зараз хвилює!

- Все одно! - злякано підібрав той білі штани й застрибнув у них, висушуючи вже під час вдягання. - Тут дуже мокро! А раптом, - проліз він головою в комір сорочки, - ви посковзнетеся?

- Я? - здивовано перепитав учитель. - Посковзнуся?

Лам'є навіть застиг на секунду, не зрозумівши, що саме так спантеличило його викладача, як раптом, згадав про те, яка саме кров змішана в жилах його наставника:

- Ой! – миттю ляснув себе по обличчю руками. - Вибачте! - з червоними від сорому щоками підхопив він білий халат і швидко його вдягнув. - Я не хотів! Я просто...!

- Ми почекаємо, Лам'є, - прихильно кивнув вчитель. - Наведи в себе порядок і тоді ми увійдемо.

- Дякую! - метушливо затягнув той свій пояс і підняв омаре.

Впоравшись з одягом, юнак швидко махнув на свою зачіску, роблячи новий акуратний пучок, сховав засоси на шиї, взув чоботи й підбіг до коханого.

- Рапане! - пошепки здивувався маг його оголеній фігурі. - Ти не одягнувся?

- Я далі свого носа не бачу, - здивовано піднявся той, кажучи не голосніше і тримаючи в руці піалу з паличками. - Як я можу свій одяг знайти?

- Ти взагалі нічого не бачиш? - спантеличено насупився хлопець.

- Я - сліпе кошеня. Я навіть тебе не бачу нормально.

- Ось же... - струснув чарівник руками і створив у них кілька елементів одягу. - Одягни це, - швидко сунув він приятелю в долоні. - Потім перевдягнешся, - забрав посуд і швидко пішов убік, продовживши наводити порядок.

Воїн залишився сам на сам із якимись відрізками тканини, які він навіть не міг розгледіти. Розгорнув усе це. Пара елементів упала на мокру підлогу. Присів і знайшов з усього цього сорочку, якісь вільні штани. Сидячи на камені, одягнувся. Лам'є підскочив і взув його в тканинні чоботи. Допоміг підвестися й розторопно вдягнув широкий білий халат, який перев'язав на животі товстим шнурком.

- Так вільно... - задумливо поколихав своїми стегнами воїн.

- Щоб мою реакцію на тебе було легше ховати, - швидко прошепотів юнак і припав до нього з бажаним поцілунком.

- Мм... - із задоволенням прикрив очі Рапан.

- Ти зараз по-особливому гарний, - ласкаво затримався біля його губ Лам'є.

- Хм, - задоволено посміхнувся той, поклавши долоні на його стрункий поперек, - то, може, мені завжди так одягатися?

- Я був би не проти... - заманливо його поцілував і відсторонився.

Воїн почув лише кілька квапливих кроків, перш ніж увесь туман, що їх оточував, одним упевненим махом забрало у вікно, знову прояснюючи видимість такого просторого і все ще вологого приміщення. Опісля, Лам'є зробив ще кілька стрімких жестів, що висушили, почистили й замінили на нові всі предмети інтер'єру та побуту, які були в цій печері. Дивлячись на все це, Рапан шанобливо закивав головою, вигинаючи дугою губи:

"Він і справді дуже сильний маг..." - опустив погляд на свій одяг, що являв собою ледь не повну копію вбрання чарівника, за винятком омаре, широкого пояса і стрічки на голові. - "Дуже непрактична річ... - задумливо помахав він широкими рукавами. - У цій одежі, - відсторонив Рапан ногу, дивлячись на поділ свого халата, - тільки магією й займатися... Ані мечем нормально замахнутися, ані через кущі без пригод пролізти, - сумнівно оглянув він легку тканину. - Але в одному, - задумливо струснув принадами, - вона справді гарна, - підняв погляд до юнака, що вже стояв перед кам'яною плитою, магією відсуваючи її вбік. - Взагалі нічого не тисне, - розв'язно попрямував він до обіднього столу. - Ох, - зніяковіло прикрив воїн пах долонею, - почуваюся, ніби голий," - ніяково усміхнувся і підійшов до залишків локшини в піалі, бажаючи взяти їх і все-таки доїсти.

- Вчителю! - розторопно схилився учень, перед наставником у проході. - Вибачте! Я сказав, не подумавши!

- Лам'є! - стривожено пройшов усередину чоловік. - Ти сам прокинувся?! – схопив він його за плечі й одразу ж вирівняв, злякано подивившись в очі.

- Е-е... - ошелешено застиг Рапан, бачачи на сходах ціле збіговисько вчителів, що проникали в їхню печеру. - Здрастуйте, - швидко всім їм уклонився.

- І це хто? - неспокійно глянув на воїна Уман.

- Це мій друг, з яким я спілкувався, - схвильовано дивився на викладача юнак, як несподівано помітив краєм ока когось у золотому омаре, що заходив усередину.

Миттю глянув на нього. Це був молодий чоловік, чиї запахнутий халат, чоботи і навіть натільна білизна мали однаково золотий колір. Нижній халат увесь був усіяний десятками вишитих блискавок. Широкий атласний пояс зав'язувався збоку живота в міцний вузол із густими китицями на кінцях. Омаре мало на собі цілі сцени, з вишитих кольоровими нитками журавлів. А широкий, відверто колосальний пучок на маківці утримувався завдяки двом золотим спицям, що схрещувалися між собою в безодні волосся, на верхніх кінцях яких знаходилися кольорові фігурки журавлів.

- Золотий журавель! - ошелешено вклонився йому Лам'є.

Безсмертний миттю покосився на юнака і відвів погляд на того, хто притягував до себе всю увагу вчителів. Пробігся по Рапану очима, особливо спантеличено затримавшись на його обличчі. Воїн насторожено зсунув на все це брови.

- Ви випускника Великого каменю запросили? - вирішив уточнити гість, насилу відриваючись від цього розглядання.

"Великого каменю? - здивовано насупився Лам'є і глянув на свого коханого: - У нього ж скроні поголені. Як його взагалі можна запідозрити в тому, що він маг?" - повернувся до людини в золотому.

- Ні, - відгукнувся вчитель Шийме. - Це звичайна людина, приятель Лам'є, - склав руки в рукавах і став неподалік.

- Хм, звичайна людина? - знову подивився на нього золотий журавель. - А обличчя, наче знайоме...

- Можу сказати теж саме, - підозріло дивився у відповідь Рапан.

- Ви знайомі? - наївно вклинився юнак.

- Гадки не маю... - вичікувально протягнув воїн.

- Теж не можу пригадати, - відвернувся від нього гість. - Якщо й бачилися, то давно, - глянув він на стривоженого учня. - Яких тільки людей, часом, не зіштовхує життя... Так? - кивнув йому. - Це тебе шукали кілька місяців тому?

- М? - нетямущо подивився в його очі Лам'є.

- Кілька місяців тому зник учень, а наступного дня знайшовся. Ти?

- Так, - кивнув за випускника Уман. - Він.

- Золоті промені знайшли твій слід глибоко в лісі, - продовжив гість. - Ще й наслідки магічного імпульсу виявили. Насичена в тебе була нічка... - невимушено повів бровою.

- Кхм, - зніяковіло опустив погляд юнак, почавши червоніти.

- Якщо тобі відрізали ахор, - повчально кивнув йому безсмертний, - треба було до школи повертатися, а не бігти ховатися до лісу.

- З чого ви взяли, що мені ахор відрізали? - злякано обурився Лам'є, миттю подивившись на нього.

Золотий журавель брови від такого здивовано підняв:

- Зірки розповіли. Поговорили з деревами, зі звірятами в лісі - ось вони нам усе й розповіли... За насиченістю твого сліду, звісно, - незадоволено насупився він. - Золоті промені можуть розповісти все, що сталося з тобою тоді в лісі. Де яке заклинання ти намагався застосувати, яким шляхом йшов твій "рятівник" і яким цікавим чином твій ахор у його компанії відновився. Не потрібно золотих променів сприймати за бовдурів. Вони бачать точно більше за нас із тобою. І можуть у подробицях переказати весь твій шлях того дня, вночі й наступного ранку.

- Вибачте... - винувато похнюпив голову учень.

- Зараз питання в іншому, - підняв золотий журавель свій погляд на вчителів: - ви казали, що він занурився в корас. Хто його пробудив?

- Кхм-кхм, - ніяково прочистив горло Рапан.

Усі подивилися на нього.

- Він при мені прокинувся, - видав воїн.

- Як ти вижив узагалі? - здивовано насупився гість.

- Ну, кхм... Я сам не знаю. Лам'є зробив мені захисний амулет. Коли в мене прилетіла блискавка - він мене захистив.

- У тебе блискавка прилетіла? - миттю занепокоївся юнак.

- Що за амулет? - наполегливо пішов до воїна безсмертний.

- Медальйон, - дістав його з-за одягу Рапан. - Ми спілкувалися по ньому, - показав тому магу.

- Хм, - взяв він його кисть і покрутив цей предмет перед своїми очима. - Яка цікава в цього амулета форма... Гадаю, "спілкувалися" ви не тільки словами.

Лам'є сором'язливо потупив погляд.

- А це ще яке відношення до справи має? - обурився воїн і вирвав долоню з його пальців.

- Насправді, - спостерігав бесмертний за тим, як медальйон знову ховають, - це може мати безпосереднє відношення. Як він прокинувся? - подивився він людині в очі.

- Та я не знаю, - виразно підняв той плечі. - Я прийшов, побачив його мало не мертвим, - змахнув на ліжко. - Почав витирати. До речі, - обурено насупився воїн вчителеві, який особливо заклопотано стояв біля Лам'є, - якого біса він був чорним, як вугілля? Ви його помити не могли? Ви можете робити це за помахом руки!

- Це була печатка, дурню... - прошипів йому крізь зуби золотий журавель. - Її не можна просто так зняти.

- Ага! - перебільшено йому кивнув Рапан. - Що у вас за магія, що не може змити якийсь бруд, з яким моя хустка впоралася?!

- Ти хусткою її зняти зміг? - перекосився той в подиві.

- Не всю, але хоч частково! А потім узяв свій медальйон і з його допомогою спробував його очистити! Він - очистився! - демонстративно показав він на юнака.

Гість тяжко і протяжно випустив повітря через ніс, заплющуючи очі і беручись за перенісся пальцями:

- Дай вгадаю: і прокинувся...

- Ну, - сухо опустив руку воїн. - Так.

- Хто цього недоумка сюди взагалі пустив...? - змучено похитав він головою.

- Гей, - обурився такому Рапан. - Я не недоумок.

- Я так і помітив... - злегка кивнув співрозмовник і відняв руку від обличчя. - Наше щастя, що в нього хоч якісь зачатки свідомості залишалися, раз він оговтатися зміг, після твого "пробудження"...

- Його потрібно було просто сильно спантеличити.

Золотий журавель подивився на нього, як на справжнього кретина:

- Корас - це не порушення душевної рівноваги, це не криз. Це - агонія. З неї не можна вивести якимось "спантеличенням".

- Але я - вивів! - здивовано насупився воїн, взагалі не розуміючи, чому його слова не сприймають серйозно.

- Зараз Я тебе звідси виведу. Він прийшов у норму не з тієї причини, з якої ти думаєш.

- А з якої?

- Мабуть, якимось чином, ти зміг розрядити його напругу і встановити нову душевну рівновагу. Тобі відверто пощастило, під час цього процесу, не померти, - повчально кивнув йому той. - Зараз, постає наступне питання: як тобі вдалося зняти з нього печатку? За допомогою амулета - я це можу пояснити, бо це розпечатування за допомогою його власних сил. Але як ти це зробив хусткою - я не розумію.

- Та просто взяв хустку. І протер йому обличчя. Звичайну, лляну.

- Звичайну лляну хустку? - спантеличено перепитав золотий журавль. - У такому разі, ТИ маєш бути якимось незвичайним, - пройшовся він по воїну поглядом. - На єдиного мага, на якого ти міг бути схожий - ти схожий так погано, що це стає ганебним, - повернувся до очей.

- Він - ахор, - підмітив збоку вчитель Даікон.

- Ох, як зручно вийшло, - уїдливо прокоментував це гість. - Дякую, наставнику, - повернувся він до педагога і вклонився. - Ахор, значить... - відступив бесмертний від воїна на кілька кроків і поліз у свій рукав. - Цікаво тільки, хто тебе цими силами наситив, - дістав неонор і подивився через нього на Рапана.

- У вбивстві драконів свого часу брав участь, - похмуро відповів той.

- Хм. І як же багато зараз драконоборців? Де тільки ти тих драконів примудрився знайти, якщо на цій місцевості, останніх трьох убивав я, зі своїми знайомими?

Воїн неприємно йому насупився, повільно оглянувши цю людину з голови до ніг.

- Наїн? - повернувся він до обличчя.

Той спантеличено відняв прилад від очей.

- Того-то я думаю, що за пика знайома і характер мерзенний...

- Чуєш ти, "пика", я золотим журавлем став. Май повагу.

- Ага. Так само, як і ваша зграя. Тільки по сімдесят золотих нам заплатили.

- Радій, що взагалі не помер! - перебільшено кивнув той. - І взагалі, навіть 70 золотих - не маленька така сума. Кожному з тридцяти-то чоловік.

- Паладинам ви по 150 платили, - невдоволено насупився Рапан.

- Порівняв себе з паладинами! - обурився золотий журавель. - Де ти, а де - вони?! - кивнув угору. - Та й узагалі! Хто ти такий?! Я досі твого обличчя згадати не можу!

- А якщо зі шрамом на все обличчя? - показав воїн рукою, де той був.

- Ах ти, падло! - оскаженіло підскочив до нього маг й добряче ляснув у плече. - Ще й обурюватися смієш, що мало заплатив?! Постійно під руку ліз, недоумок!

- Хто з нас тут недоумок, а хто - скнара?! - кричав у відповідь Рапан.

Вчителі, дивлячись на всю цю перепалку, красномовно і важко видихнули.

- Яка, все-таки, земля тісна... - задумливо висловився Топнор, дивлячись на те, як його вихованець у золотому вбранні, б'є долонями просту людину.

- Ніколи не знаєш, яку зустріч нам приберегло це життя... - філософськи продовжив Шийме.

- Але все ж таки, - обурено насупився на все це Уман, - ми тут зібралися не для того, щоб з'ясовувати, хто кому не доплатив у минулому, і хто кому заважав реалізовувати свої амбіції, - наполегливо вийшов до молодих людей і став між ними, відштовхнувши обох у боки.

- Зграя скнар, які по 100 золотих зажали, для простих людей! - плювався на адресу гостя Рапан.

- Меркантильний самовбивця! - кидався в нього жестами золотий журавель.

- Ну все! Все! - почав кричати над ними викладач. - Заспокоїлися! Обидва! У нас тут нестабільний безсмертний, а не ринок, де два продавці місце не поділили!

Колишній учень замовк, зціпивши зуби й кулаки.

- Скнари, - їдко прошипів йому Рапан.

- Я, на цей захід, кілька років збирав, - невдоволено шепотів йому гість. - Називай скнарами тих, хто мені мало платив за послуги і дощ.

- Та ти маг. Яка тобі проблема зібрати багато грошей, якщо тобі на життя не треба витрачатися?

- Візьми рахівницю в руки. Тридцять осіб, з яких десятьом по 150, п'ятьом по 100 і решті по 70. А потім на три помнож. Дохріна золота виходить, ти так не думаєш?

- Так! - суворо взяв його за вухо Уман. - У стінах школи не можна лаятися!

- Вибачте вчителю! - жалібно відсторонився золотий журавель. - Саме вирвалося! - вивільнився з його руки й погладив вухо.

- От же... Нахапався грубих слів, - перевів чоловік погляд на Рапана: - Ви теж гарні! У нас тут Лам'є після кораса, а ви за якісь 90 золотих суперечку влаштували!

- Вибачте... - некомфортно відвернув той очі. - Просто цей ваш маг, - роздратовано на того покосився, - обдурив нас свого часу. Обіцяв одну плату, а заплатив іншу.

- Наїне, - непохитно подивився на нього педагог.

- Та я не розрахував! - здивовано пояснював той. - Дракон виявився сильнішим і людей знадобилося більше! Потрібно було просто розділити оплату, щоб вони всі не повмирали!

- Чому ти не взяв собі наставника, коли вирушив на таку серйозну справу? - насупився йому Даікон.

- Та взяв я наставника. Нас там узагалі семеро було, з різних шкіл. Просто не у всіх грошей і чесності з амбіціями вистачило, щоб додати цим людям ще по півтисячі на дракона... - косо подивився він на воїна.

Той невдоволено мовчав.

- Загалом, ясно тепер, - неприємно погладив своє вухо золотий журавель, - як ти своєю хусткою ту печатку зняти зміг. У самому сил на безсмертного. Більше або еквівалентно цьому Лам'є... - обернувся на того.

Юнак на все це зніяковіло мовчав. Рапан неприємно відвернувся вбік, подивився на заставлений їжею стіл:

- Лам'є, не будеш проти, якщо я доїм? – простягнув він руку до тієї самої піали із залишками скляної локшини.

Гість миттю покосився на цю людину і в'їдливо прошепотів:

- Залежний від їжі...

- Ні... - легко відгукнувся випускник на те саме запитання.

- Наїне! - різко перекрив усіх Топнор.

- ...можеш їсти, що хочеш... - неголосно завершив Лам'є.

- Вибачте, вчителю, - вклонився педагогу гість.

- Зустрілися хлопчаки, що не билися десять років... - важко видихнув Шийме.

- Ваші особисті розбірки залиште за стінами цієї печери і, бажано, самої школи, - суворо кивнув Даікон. - Ти сюди прибув не для того, щоб із якоюсь простою людиною стосунки з'ясовувати.

- Тим паче, - продовжив Уман, - що конфлікт уже старий і піднімати його зараз, вже не має сенсу.

- Правильно, - схвально кивнув на все це воїн, беручи піалу в руки. - Прислухайся до того, що тобі кажуть, і дотримуйся цих порад.

У золотого журавля аж очі від такого повилазили:

- Які цікаві слова ти за ці роки вивчив, - здивовано подивився він на Рапана. - "Прислухайся до того, що тобі говорять..." От було б чудово, якби ти познайомився зі змістом цієї фрази ще ДО того, як почав під руку до сильних магів лізти. Скажи, - знущально нахилив голову, - це твоє захоплення вискакувати перед магами і заважати їм робити свою роботу, наражаючи себе на ризик померти, а їх - приговорити до відрізання ахора?

Воїн некомфортно на нього подивився.

- Тобі, - продовжив Наїн, - відверто пощастило тоді не померти й не підставити нікого з моїх друзів своєю смертю. А от звичка лізти, куди тебе не просять - досі залишилася.

- Я й гадки не мав, що Лам'є прокинеться, - незатишно відповів на все це Рапан. - Вчитель, який мене сюди привів, сказав, що сам він не прокинеться, а я його розбудити не зможу.

- Як ми можемо бачити, - показово вказав золотий журавль долонями на ніякового юнака, - ті припущення виявилися хибними. Усім нам дуже пощастило, - склав він руки разом, - що в Лам'є залишалися хоч якісь зачатки свідомості, печера усамітнення витримала його розряди, а ти - не помер. Сподіваюся, що він хоча б не довго перебував у ще одній агонії, за такої-то компетенції того, хто його пробудив, - повчально кивнув маг на людину.

Рапан відвів винуватий погляд убік:

- Я просто хотів витерти його від сажі...

- Бачимо ми до чого твої добрі спонукання призводять. Тоді, ти теж під руку всім ліз "зі своїх добрих спонукань".

Молодий чоловік ніяково на нього покосився і відвернувся вбік:

- Краще займіться Лам'є. Старі конфлікти вже немає сенсу ворушити, - взяв він виделку і почав засмучено намотувати на неї локшину.

Коханий співчутливо підібгав на його стан губи.

- Гей, - гукнув юнака голос Наїна. - Іди сюди, - вказав поглядом на підлогу поруч. - Покажеш свій ахор.

- Угу... - кивнув йому випускник і швидко підійшов. - Ви зможете відрізати мені його? - розплів стрічку. - До куприка, яким він був, - струснув головою і дав волоссю безперешкодно розмотатися, спадаючи вздовж усього його тіла.

- Спочатку, ахор свій покажи, - відступив на крок золотий журавель, уважно спостерігаючи за світлими локонами.

- Просто, в мене не виходить нічого... - тужливо заявляв Лам'є, намагаючись тиснути на жалість. - Я хочу вийти звідси... Я вже давно з друзями не бачився...

- Вони до тебе не приходять? - опустив погляд на останній моток, що в скрученому стані впав до подолу омаре.

- Ні... - засмучено похитав головою учень. - Не можна ж порушувати спокій тих, хто перебуває в печерах усамітнення... Вони б цю заборону не порушували...

- З одного боку - так, а з іншого, - поліз Наїн у рукав, дістаючи неонор, - за таких умов, твоя душевна рівновага не зможе прийти в повноцінну норму і стати стабільною, - приклав до очей прилад. - Зараз, тебе все одно вже жоден учительський бар'єр не стримає - можеш бачитися з друзями, - повільно пройшовся він поглядом по світлому волоссю. - Тільки в безпечній атмосфері, яка не зможе похитнути твою душевну рівновагу.

- Але... - невпевнено з'єднав руки Лам'є і почав їх м'яти.

- Що?

- Адже всім буде легше і краще... Якщо ви мені відріжете ахор...

- У мене таке відчуття, що ти не розумієш, про що ти просиш.

- Ну, не до кореня, - зніяковіло покосився в його бік юнак. - А до куприка... Мені ж... - ніяково стиснув губи. - Уже відрізали ахор... - опустив погляд.

- Тобі відрізали "учнівський" ахор. Відрізати ахор безсмертного значно складніше. Тим паче, що в нього змінюються властивості, - відняв неонор.

- Так? - невпевнено подивився в його бік Лам'є.

- Так, - змахнув він пальцями, повністю вирівнюючи його волосся вздовж тіла і на підлозі. - Учнівський ахор можна відрізати будь-якими ножицями, повноцінний - тільки магічними, невразливого - магічними, створеними вищим магом. А ось відрізати ахор безсмертному можуть тільки ножиці, створені чільним магом твоєї школи, - пройшовся поглядом по локонах, від його голови до самих кінчиків, чиї двадцять сантиметрів лежали на підлозі. - Ось тільки, після відрізання, одразу потрібно ставити печатку. Як думаєш, чому? - спрямував він красномовний погляд до його обличчя.

- Щоб він не зміг потім відновиться...? - ніяково притих учень.

- Як ти думаєш, чому лінію п'ят називають "рубежем безсмертя"?

- Ем... - зніяковіло відвів той погляд. - Тому що... Маг стає настільки сильним, що... Ем...

- Тому що мимовільна регенерація стає настільки швидкою, що мага стає неможливо вбити. І при зрізанні ахора, ця властивість не пропадає. Ахор безсмертного може повністю відновиться протягом одного-двох місяців. Так що ти ВЗАГАЛІ не розумієш, про що ти просиш. Припустимо, я відріжу тобі ахор так, як ти цього хочеш, але він повністю відросте вже за кілька тижнів. А якщо ти будеш продовжувати так "тісно спілкуватися" з цією людиною, - кивнув він у бік Рапана, - то він і зовсім за кілька днів відновиться.

Лам'є від усіх цих слів, засмучено опустив голову.

- Тобі потрібно думати не над відрізанням свого ахора, а над тим, як оволодіти його силами, - повчально кивнув Наїн.

- Але в мене нічого не виходить... Скільки я пробую... Скільки намагаюся...

- Знаєш чому?

- Не знаю! - відчайдушно здернув він руками. - Я просто безнадійний! У мене нічого не виходить! І не вийде! - безсило зігнувся юнак, закривши своє обличчя долонями.

- Лам'є! - схвилювався всьому цьому Рапан.

Уман на це співчутливо зсунув брови, не знаючи, як допомогти своєму учневі.

- Я - знаю, - упевнено ступив до юнака золотий журавель і поклав два пальці йому на центр чола, передаючи йому свою душевну рівновагу. - Бо твій ахор ріс. Закономірною є поява відчуття, ніби ти стоїш на місці, якщо ти постійно працюєш над одними й тими самими прийомами, опановуєш їх, і раптом вони в тебе знову не виходять. Мабуть, твій ахор ріс ривками, якщо твої успіхи чергувалися з невдачами. Якби цей процес був поступовим, помітних успіхів ніхто б не побачив.

Юнак на все це мовчки впустив свої руки з головою. Гість подивився в бік воїна і підкликав його до себе кивком. Рапан стривожено підійшов, залишивши піалу на столі.

- Більше за мене, - відсторонився Наїн, не прибираючи руки з молодого чола, - ти, від дракона, магічної сили отримати не міг, - доклав неонор до очей і почав вдивлятися в різницю насиченості світла між цими двома.

- А може... - з надією і невпевненістю підняв свій погляд Лам'є. - Ви заберете мою силу собі...?

Золотий журавель спантеличено глянув на нього, відхиливши прилад від очей.

- Ну... - ніяково зам'явся випускник. - Вам вона потрібніша... Можливо, є якийсь спосіб, щоб забрати мою магічну силу...? Зменшити її концентрацію... Щоб... Я був таким як раніше... Просто... Учнем...

- Зазвичай, маги прагнуть, навпаки, збільшити концентрацію своїх магічних сил. Якщо спосіб зменшити концентрацію й існує, то я його не знаю. І немає абсолютно ніяких гарантій, що після нього, ти не відновишся так само, як після відрізання ахора.

- Так...? - засмучено видихнув юнак, знову опускаючи голову і зовсім не розуміючи, що ще він може придумати.

- Угу, - кивнув Наїн і продовжив роздивлятися цих приятелів через неонор. - Але можу тебе втішити. Твій ахор виросте ще сантиметрів на п'ять, якщо ти не знайдеш собі "ближнього друга" сильніше, - відпустив чарівника і почав повертати прилад на його місце в рукаві.

- Сантиметрів на п'ять? - підняв на нього сумний погляд юнак.

- Саме так я й сказав. Концентрація ваших сил практично зрівнялася. Ще трохи і він, - кивнув на Рапана, - перестане насичувати тебе. Залишилося тільки оволодіти цими силами і зможеш спокійно собі жити. Навіть, податися в Золоту вежу можеш, якщо буде бажання.

- Але в мене нічого не виходить... - жалібно протягнув Лам'є. - Ну скільки я вже в цій печері сиджу...? - безсило тупнув ногою. - У мене просто нічого не виходить...

Гість знову поклав два пальці на його чоло, тим самим заспокоюючи:

- Твої невдачі були пов'язані зі зростанням ахора. Зараз, коли ахор рости перестане, тобі стане легше і твоє просування стане помітнішим. Більше не буде тих відскоків назад.

- Але який у моєму навчанні сенс? - засмучено дивувався юнак. - Я нестабільний, небезпечний... Моє навчання ніколи не закінчиться. Я ніколи звідси не випущуся...

Наїн перевів погляд на вчителів:

- Невже, з його просуванням усе настільки погано?

- Я б так не сказав, - відгукнувся Уман. - Він робив успіхи. Не вистачало лише душевної рівноваги та концентрації. А так, він уже й кульову блискавку стабілізував, і блакитну плазму навчився робити.

- Вона в мене тільки раз вийшла! - відчайдушно заявив викладачеві Лам'є.

- І все ж, - дивився на нього чоловік. - Вийшла.

- Ви йдете від сильних заклинань до слабких? - відступив до плеча учня золотий журавель, продовжуючи тримати на його чолі руку.

- Так, - кивнув Шийме. - Він може контролювати, яке заклинання використовувати, але погано справляється з його силою.

- А як часто його максимум перевіряєте?

Вчителі переглянулися.

- Максимум? - здивувався Уман.

- Так, - кивнув Наїн.

- Ми практикувалися по нижній межі, - продовжив Топнор.

- Йому ж, - відгукнувся насуплений Даікон, - потрібно оволодіти мінімумом своїх сил. Максимум він демонструє легко.

- Так? - покосився гість на Лам'є. - Зроби мені плазму. Найяскравішу й найгарячішу, яку ти можеш.

Юнак на таке прохання, зніяковіло опустив голову і склав руки за спиною.

- Ну? Де плазма? - чекав Наїн.

- Не буде... - ледве чутно відповів випускник.

- І чому?

- Не хочу...

- А що хочеш? Мені потрібно оцінити твої можливості.

- Можу туман зробити...

- Туман - це прекрасно, але я його щойно бачив. Покажи мені розряд струму. Його я НЕ бачив.

- Ні, - тихо буркнув юнак і відвернувся.

золотий журавель важко на все це видихнув і озирнувся:

- Хто його духовний батько?

- Я, - відгукнувся Уман.

- Що з ним не так? - здивовано скривився Наїн чоловіку. - Ви й на заняттях його так вмовляли?

Вчитель перевів співчутливий погляд на учня:

- Лам'є, що сталося? Ти не хочеш створювати блискавку в присутності свого друга? - подивився на стурбованого воїна, що стояв поруч.

- Через мене? - тихо уточнив Рапан.

- М, - засмучено видав юнак.

- Не бійся... - підбадьорливо зашепотів коханий і взяв його за край рукава. - Мене твій амулет захистить...

- Ти знову втечеш...

- Не втечу, - ласкаво посміхнувся. - Від твого ж пробудження, я не втік...

Лам'є сумно покосився на нього, затримався на очах, і знову відвернувся:

- Я не хочу більше використовувати небезпечні заклинання. Ніколи...

Золотий журавель вклинився в їхню тиху розмову:

- Твій пацифізм і любов до "ясної погоди" - це прекрасно, але як ти збираєшся опанувати мистецтво блискавки, якщо ти не хочеш цю блискавку створювати?

- Я не хочу опановувати мистецтво блискавки... - тужливо заявив випускник. - Не хочу бути грозовим магом... - засмучено відвернувся.

Наїн приголомшено витріщив очі й відсахнувся, зробивши крок назад:

- Вчителю! - миттю він глянув на Умана. - Це що таке?! - обурено вказав пальцем на Лам'є. - Не хоче бути грозовим магом?! У випускному класі?! Що мені з усього цього в Золоту вежу передати?!

- У нього, такі думки з'явилися нещодавно... - занепокоївся духовний батько. - Він терпів дуже багато невдач, перебував у смутку, не міг сконцентруватися... Пропустив фестиваль кольорів... Він у глибокій тузі перебував уже кілька днів, перш ніж сказав мені про такі його думки. На нього особливо вплинув переляк його друга, - вказав він кивком на Рапана, - коли вони щойно повернулися після того зникнення... Він просто втік, коли побачив силу Лам'є, яка в той момент перебувала на "рубежі невразливості"...

- А ти, - роздратовано повернувся гість до учня, - що скажеш на все це?

- Це все правда... - сумно протягнув той. - Не хочу бути грозовим магом... Ніхто їх не любить...

Золотий журавель ще більше округлив очі від такої заяви:

- Я люблю грозових магів! - ляснув він себе по грудях. - Вчитель Уман, - показав на нього, - любить грозових магів! Учитель Даікон любить грозових магів! Навіть цей твій друг, - тицьнув на Рапана пальцем, - любить грозових магів!

- А всі інші люди - не люблять! - відчайдушно подивився на нього юнак. - Вчителі будуть любити всіх грозових магів, тому що вони їхні учні! А Рапан мене любить не тому, що я грозовий маг! Він робить це всупереч!

- Лам'є... - співчутливо відреагував воїн.

- Люди не люблять дощ! - продовжував болісно кричати випускник. - Не люблять сніг! Не люблять град! І тим більше не люблять блискавку! Вони жодне наше мистецтво не люблять! - зморщився на порозі сліз: - І нас не люблять! І ніколи не будуть любити! - безсило тупнув ногою. - Чому тільки я не народився зі здібностями до безпечного мистецтва?! - приречено відвернувся він і закрив обличчя долонями, почавши здригатися від жалібних схлипів. - Чому я не вступив до школи Легкого вітру...?!

Наїн витягнувся подібно до струни, ледве стримуючись від лайки, після цих слів:

- До школи Легкого вітру...? – перепитав він, стискаючи зуби й кулаки. - Тобі пощастило народитися з такими здібностями. З такими нахилами до одного з найскладніших і найрізноманітніших мистецтв, - змахнув рукою. - А ти віддаєш перевагу якомусь вітру? Невагомості? І все? Що цей твій вітер ще може дати?

- А що може дати гроза?! - несамовито закричав Лам'є, повернувшись до Наїна заплаканим обличчям. - Смерть?! Руйнування?! Пожежу?!

- Наче вітер усього цього дати не може, - роздратовано прошипів той крізь зуби. - Різноманітність мистецтв грозових магів може перевершити навіть школу Вічно сяючого сонця, якби вони кожен свій новий світ окремим мистецтвом не називали. Усі види опадів, управління хмарами, іонізація, тяжіння, розряди струму. І це я ще не все назвав. А ти всьому цьому віддаєш перевагу школі Легкого вітру? - здивовано скривився.

- Так!

- Після десяти років навчання тут?! - вибухнув гість гучним криком. - Після того, як опанував мистецтво блискавки і дощу для того, щоб скласти випускні іспити?!

- Я НІКОЛИ ЗВІДСИ НЕ ВИПУЩУСЯ! - заволав Лам'є, змушуючи волосся оточуючих підніматися в повітря.

- Усі випускалися, а ти - не випустишся?! - ненависно поклав Наїн пальці йому на чоло, встановлюючи душевну рівновагу.

- У мене нічого не виходить... - тихіше продовжив плакати юнак. - Я нестабільний... Безнадійний... І люди мене не полюблять... Вони не люблять наші мистецтва... - відвернувся до Рапана і впав на його плече головою.

- Лам'є... - співчутливо обійняв його воїн, почавши гладити по спині.

- "Не люблять"... - роздратовано повторив золотий журавель. - Кого ти там питав, що вони тобі таке сказали? Явно не тих, хто знає, звідки в них їжа на столі береться.

- А що хорошого в блискавці...? - хникав учень. - Що хорошого в граді...? - тужливо оплів коханого руками.

- Градом збивають непотрібні посіви або високу траву, яку, під час орання, закопують у землю. А блискавка... Я й гадки не маю чому, але вона покращує врожайність полів, якщо на початку посівів добряче пропалити нею землю. Кожне, - директивно продовжив, - наше мистецтво спрямоване на сільськогосподарську діяльність людей. Хочуть вони того чи ні - вони залежні від їжі. Залежні від опадів і конкретно - дощів, які їм приносять саме грозові маги. Ті недоумки, які могли тобі сказати, що не люблять наші мистецтва - недорозвинені душевнохворі, які не мають у голові навіть найменшого зв'язку між їхньою їжею на столі й тим, звідки вона береться.

- Він має рацію... - почав заспокійливо говорити Рапан Лам'є на вухо. - Якби не дощі, то тут була б одна посуха...

- Ось же знайшовся експерт у сільському господарстві! - саркастично заявив Наїн.

- Може, - неприємно йому насупився воїн, - я і не орав ніколи поля, але я щодня їм по кілька разів. І в мене в голові точно є зв'язок між тим шматком м'яса, який я кладу до рота, і тією хмарою, яка збирається полити найближчі поля.

- Який ти тямущий, однак, - їдко зауважив гість.

- До того ж, - опустив Рапан погляд на свого приятеля, знову затихнувши йому на вухо, - якби не дощі, то не було б твоїх сирів... Знаєш, як їх роблять?

- У-у... - засмучено похитав головою Лам'є.

- Для їхнього виробництва, потрібно дуже багато молока... Його беруть у корів, які цілими днями пасуться на полях. Потім, з цього молока виділяють сир, пресують його і відправляють на зберігання у вологому погребі... Якби не дощі, у нас не було б корів, їм не було б чим харчуватися. Якби не дощі, то в льохах не було б достатньо волого для того, щоб сир дозрів... - лагідно йому посміхнувся, намагаючись підбадьорити. - Сходимо з тобою якось на сироварню. Подивишся, як твої улюблені ласощі роблять.

- А ти звідки це знаєш? - підняв до нього заплаканий погляд коханий. - Ти ж син рибалки... - жалібно шмигнув він носом.

- Ну, син-то я рибалки, - витер його сльози воїн, - але ж я провідником далеко не перший рік працюю. Стільки всього дізнався від людей, поки їх супроводжував... У спілкуванні шлях іде швидше, - поцілував його в чоло. - От ми з ними й розмовляли постійно про всяке різне.

- Все одно, - тужливо поклав голову йому на плече Лам'є. - У мене небезпечне мистецтво...

- Та що ж за... - роздратовано підійшов до них золотий журавель і магією відштовхнув ці два тіла одне від одного.

- Гей! - обурено глянув на нього Рапан.

- Хоч би посоромилися, - крізь зуби зашепотів йому Наїн, - так обійматися при вчителях. Знімай свій амулет, - кивнув на нього.

- Навіщо це? - стривожено притиснув той прикрасу до серця.

- Вбити тебе хочу, щоб мені відрізали ахор і посадили в Антору, позбавивши всіх преференцій і моєї кар'єри, до якої я пробивався все своє життя.

Рапан істотно напружився, трохи відхилившись назад.

- Доводити цьому п... - запнувся на першій літері гість. - "Прекрасному юнакові" будемо, що його мистецтво не настільки небезпечне, як він думає.

Воїн насторожено глянув на вчителів, на засмученого Лам'є, що розгублено стояв поруч, і повернувся до золотого журавля:

- Зі мною все буде гаразд?

- Звісно ж ні, - здивовано фиркнув той. - Я ж так сильно хочу пустити під хвіст усе своє життя, убивши тебе на очах у стількох учителів, - витримав паузу. - Ворушись давай, - штовхнув він його в плече. - Куди поділася твоя "блискавична" реакція і швидкість?

- Та лякаєш ти мене, - вичікувально відступив Рапан і зняв із шиї медальйон, простягнув його коханому, який стривожено його забрав.

- Не хвилюйся, далі буде гірше, - Наїн створив два металеві прути, сунув кожен йому в окрему руку, встановив їх на одному рівні, поруч один з одним і трохи розвів верхні краї в сторони.

Учитель Шийме, дивлячись на все це, насупився:

- Ти хочеш зробити в нього в руках дугу?

- Угу, - пішов Рапану за спину золотий журавель. - Буде провідником, - поклав долоні на його шию.

- Гей, - насторожився такої інтимності воїн. - Ти що робиш? - покосився назад.

- У коханці тобі напрошуюся - дуже сподобався мені. З розуму зводиш своєю настирливою поведінкою і нестримним потягом до самогубних дій. Можеш кричати, - став серйознішим, - тільки руками не воруши, - пропустив він через нього струм.

Рапан миттю почув гул і тріск електрики між своїх рук. Подивився туди й одразу ж сіпнувся:

- ДІДЬКО!

- Прути не відхиляй, придурку! - вигукнули ззаду.

- Та, гаразд, - злякано вирівняв їх так, як були.

- Можеш насолоджуватися удаваною думкою про те, що ти - грозовий маг.

Воїн в шоці дивився на вміст своїх долонь, на ці два металеві прути, поміж якими з характерним звуком бігла догори справжнісінька блискавка, зникала на верхівці та знову відроджувалася біля його пальців, розпочинаючи новий шлях нагору. Волосся на голові просто ставало дибки. Але й видовище це було справді захопливе. Страшне, моторошне, незрозуміле, і при цьому неймовірно цікаве.

Рапан повільно вирівняв прути, плавно зупиняючи хід розряду, розгледів цю тріскучу блискавку, що чіплялася своїми маленькими "лапками" за метал, і неквапливо розвів верхні кінці, роблячи її сходження швидшим.

Зміни на обличчі Рапана відбувалися дійсно дивовижні. Від крайнього переляку і відвертого жаху, перед цією дією, що розгорталася у нього в голих руках, він поступово дійшов до захопливого спостереження, навіть, до певного роду, гри з цим розрядом, що то сповільнювався, то прискорювався, раз по раз вирушаючи від його пальців до кінчиків прутів.

Але, в якийсь момент, така захоплююча блискавка зникла.

- Награвся в грозового мага? - запитав Наїн, виходячи з-за його спини.

- А що це було? - обернувся на того воїн.

- Якась гра із середніх класів, - забрав той з його рук прути й дав їм розчинитися в повітрі. - Ну що? - подивився маг на Лам'є, який уже заспокоївся. - Будь-яка блискавка вбиває?

Юнак винувато похнюпив голову:

- Ні...

- Будь-яке мистецтво небезпечне, - продовжив Наїн, - коли маг, що практикує його, не може повною мірою контролювати силу і спрямованість свого заклинання. Грозові вважаються найбільш нестабільними і залежними від душевної рівноваги, через наші блискавки. Але, при всьому цьому, ми самі можемо виправити наслідки своїх невдалих заклинань. Якщо твоя блискавка спричинила пожежу - створи дощ, якщо вона поцілила в людину - витягни свою енергію та залікуй, якщо вона зруйнувала стіну або кам'яну вежу - притяганням і відштовхуванням вбережи оточуючих від обломків. Якщо пожежу влаштує хтось зі школи Вічно сяючого сонця, з Червоних квітів - вони її швидко загасити не зможуть. Якщо хтось із Легкого вітру завалить вежу - вберегти інших вийде лиш малою кров'ю. Школи Злітаючих птахів - найнебезпечніші саме своєю нестабільністю. Але, коли маги, які в них навчаються, встановлюють у себе стабільну душевну рівновагу і вміють використовувати свої заклинання - вони стають не більш небезпечними за інших магів.

- Але я - не стабільний... - засмучено протягнув випускник.

- Саме тому, я - тут, - показав гість пальцем собі під ноги. - Візьми й покажи мені зараз свій максимум.

Той нерішуче покосився на Рапана:

- Я... - безсило опустив той погляд із плечима. - Не можу...

- Чому?

- Я нашкоджу комусь... - прикро вирівнявся Лам'є і підійшов до воїна, знов надягаючи на нього амулет.

- З більшою ймовірністю, - неприємно продовжив золотий журавель, - ти комусь нашкодиш, якщо не навчишся своїм максимумом керувати.

- Але я можу контролювати, яке заклинання використовувати в той чи інший момент... - сумно обернувся юнак на гостя, проводячи долонями по сильних грудях.

- Лам'є, - тихо покликав його Рапан і зловив ці руки своїми.

- А? - засмучено подивився він на коханого.

- Тебе ж моя присутність бентежить?

"Вона нас усіх бентежить," - закотив очі Наїн, відвертаючись убік.

- Можливо, мені краще на деякий час піти? - спитав воїн.

- Піти? - стривожився юнак. - Але ти тільки прийшов, - болісно стиснув він тканину під своїми пальцями.

- Але я йти не на все життя збираюся. Піду зараз у місто, з тою конячкою розберуся, - кивнув назовні, - ще чимось займуся. Зрештою, ти завжди був у цей час зайнятий уроками. Зараз, час твоїх занять.

- Але... - безсило дивився в його очі Лам'є.

- Адже, ти завжди будеш знати, де я перебуваю, - потішно посміхнувся йому Рапан. - Я повернуся сьогодні. Якщо, - неоднозначно скривився, - мене через ворота пропустять, звісно.

Вчителі, слухаючи цю розмову, самі собою переглянулися.

- Загалом, - почав міркувати Шийме, - ми всі бачили, як ти сумував за цим своїм другом, - подивився він на таку виразну пару. - Тож, розривати вас буде не найкращим рішенням, якщо ми бажаємо все ж таки встановити в тобі стабільну душевну рівновагу ДО церемонії вручення окталли.

- До церемонії вручення окталли? - засмучено подивився Лам'є на педагога. - Але ж я нестабільний... У мене нічого не виходить...

- Ми дізналися причину твоїх невдач, - приєднався до цієї розмови Уман. - Ми самі не знали, що вони пов'язані з постійним зростанням твого ахора. Але зараз, коли його ріст припиниться, ми цілком реально можемо тебе випустити й цього року, - задумливо кивнув, склавши разом руки. - Ти старанний, зі сприянням золотого журавля, - вказав він на того головою, - зможемо встановити в тобі нову душевну рівновагу. А там і до освоєння твоїх сил не далеко. Адже, зауваж, не зважаючи на те, що суттєвого результату ми не бачили, але ми поступово опановували кожну сходинку твоїх сил, які раз за разом зростали, - спокійно кивнув. - Ту синю плазму ти зробив уже не як невразливий, а як вищий. А від вищого до безсмертного не такий уже й довгий шлях. Навіть попри те, що за цю ніч твій ахор знову став більшим.

- У принципі, - вирішив висловитися на всі ці слова Топнор, - я з усім цим згоден. Потрібно тільки докласти трохи більше зусиль, - упевнено стиснув він кулак. - І до вручення окталли цілком можливо встигнути.

- Але ж, - сумно здивувався випускник, - уже друга половина серпня...!

- До вручення окталли, ще три тижні, - заспокоїв його духовний батько. - Це не так й мало.

- Три? - здивовано насупився юнак. - Але ж першого вересня...

- Першого вересня випускний, - кивнув йому Уман. - Якщо за ці десять днів, ми зможемо досягти деяких успіхів і встановити в тобі стабільну душевну рівновагу - цілком можливо, що ти зможеш приєднатися і до нього. Однак, це свято має не таку сакральну важливість, як вручення окталли. Воно відбувається 15-го числа.

- А хіба не на випуску? - зніяковів Лам'є.

- Ні, це два різні заходи. Після випуску, випускники зазвичай їдуть додому. А ось на 15-те число знову всі збираються.

- Питання тільки, - замислився Наїн, - як пройде це вручення окталли, якщо на ній буде присутній нестабільний безсмертний, замість звичайного учня? Випускників Великого каменю буквально розірве від радості, під час ініціації... - невпевнено прикусив він губу.

Усі вчителі подивилися на мовця.

- Я думаю, - висловився Уман, - у такому разі, йому можна сказати, - прихильно кивнув.

- А він не проговориться? - засумнівався золотий журавель, перевівши погляд на юнака. - Ініціація є серйозним заходом, для випускників Великого каменю. І якщо вони не пройдуть своє випробування, з тієї причини, що хтось усе розбовтає... - подивився на вчителя. - Буде дуже згубно, для них, у майбутньому.

- Так, я розумію, але якщо в Лам'є станеться магічний імпульс - це буде для них згубно вже не в майбутньому... - сумно похитав головою педагог.

- Гадаю, - запропонував Даікон, - буде краще запросити когось із вчителів або представників Великого каменю, щоб вони розсудили, що нам із ним робити, - глянув на випускника.

- Це буде найвірнішим рішенням, на даний момент, - задумливо кивнув на таку пропозицію Топнор.

Сам же учень залишився в цілковитому невіданні, про що ж велася, в даному випадку, мова.

Рапан, дивлячись на всю цю бесіду, в якій він узагалі нічого не зрозумів, окрім того, що під час якоїсь ініціації, на церемонії вручення золотої прикраси для волосся, в Лам'є може трапитися імпульс, вирішив, все ж таки, поквапитися піти, щоб його приятель нарешті міг приступити до занять. Невигадливо поцілував його у скроню і відсторонився, випускаючи із заспокійливих обіймів. Попрямував до того самого стільця, біля письмового столу, на який коханий склав усі його речі, під час поспішного прибирання в тумані. Юнак поспішив за ним.

Незабаром, переодягнувшись за ширмою і знову попрощавшись з Лам'є, Рапан покинув цю печеру усамітнення і, в супроводі одного з учителів, попрямував до воріт, бажаючи отримати біля виходу і всю свою зброю. З-за спини почувся оглушливий розряд блискавки, від звуку якої, воїн аж підстрибнув, миттєво прискоривши свій переляканий крок.