Постраждалий маг

Вранці Лам'є прокинувся пізніше за свого друга і побачив його вже повністю одягненого і зібраного, який сидів перед багаттям і поїдав свій хліб із засушеним м'ясом, запиваючи водою. Маг ліниво підняв себе рукою, зігнувшись на боці, і з невимушеною витонченістю протер обличчя долонею, нібито ще не до кінця прокинувшись. Воїн, почувши цей звук, обернувся:

- Хах, уже прокинувся? - пройшовся він поглядом по худому й вишуканому юнакові, що напівлежав на внутрішній частині свого білого халата в розсипі пшеничного кольору волосся.

- А ти, - сонно подивився на нього чарівник, - бачу давно вже не спиш...

- Насправді ні, - усміхнувся той. - Просто я одягаюся швидко.

Лам'є перевів погляд на його сніданок:

- Ти любиш м'ясо?

- М? – Рапан спантеличено глянув на вміст своїх рук. - Ти про це? - показав йому. - Ці штуки зберігаються довго і в спеку не псуються. Їх з собою в похід добре брати.

- Але ти не відповів, - трохи насупився маг, негодуючи. - Що тобі подобається з їжі?

- Я б зараз від печені не відмовився... - сумнівно оглянув свою провізію воїн. - Або від юшки. Знаєш, якщо ти не проти, - глянув він на приятеля, - то я можу зводити тебе в одну харчевню - там роблять відмінну юшку. Дійсно дуже смачно й ситно.

- А просто зараз ти б печені хотів? А якої? - невимушено нахилив голову Лам’є.

- Ти так питаєш... – усміхнувся той. - Я от фазана ніколи не їв. Хотів би його зараз.

На обличчі мага не здригнувся й мускул:

- А питво?

- А я знаю, що там до фазана подають? - з усмішкою відвернувся воїн, продовживши гризти свій шматок засушеного м'яса. - Я в їжі не вибагливий. Що буде - тим і підкріплюся.

Лам'є ж оглянув землю навколо свого знайомого, запримітив біля нього рівну ділянку, підняв другу долоню, прикрив для зосередженості очі, і, не вимовляючи ані звуку, заворушив губами. Зовсім скоро, Рапан відчув пряний запах, якого до цього не було. Насторожено обернувся і шоковано подавився, прикривши свій рот рукою, щоб не виплюнути пережований хліб.

Поруч стояла велика сервірувальна миска з тушкою фазана, що випускала пару, яка була прикрашена пір'ям, фруктами і якимись ягодами. Крім цього, поруч знаходився бутель вина, убраний у плетіння з лози, мідний кубок і тканинна серветка, на якій лежали столові прибори.

- Можеш їсти все сам, - спокійно відгукнувся чарівник, прийнявши сидяче положення.

- Це ТИ начаклував? - усе ще не відійшовши від шоку і не до кінця прожувавши вміст свого рота, повернувся до нього воїн.

- Угу, - сонно кивнув юнак, як раптом, обличчя його злякано змінилося: - Ой. Ой-ой, - приклав він до свого куприка руку. - Ой-ой-ой-ой-ой, - підскочив і, прикриваючи попу долонею, втік кудись у кущі, дорогою зібравши на плечі й усе своє волосся.

Рапан провів його стурбованим поглядом. Проковтнув хліб, що стояв у горлі:

- Що сталося?!

- У мене, ем... Ну...

- Відчув, що витікає?!

- Так, - ніяково принишкнув хлопець, уже прийнявши відповідну позу під деревом, і почавши метушливо збирати свою сплутану шевелюру в пучок на голові.

- Це моє сім'я! Не бійся! Тобі просто потрібно буде помитися!

- Твоє сім'я? - не менш стурбовано почулося з кущів.

- Пам'ятаєш, коли ти закінчив, то з тебе вийшла біла рідина?! Точно така ж вийшла і в мене!

- І вона зараз у мені...? - стривожено округлив очі юнак.

- Так, - задоволено усміхнувся воїн. - У тобі залишилася частинка мене! - відклав він свій прісний сніданок і повернувся до начаклованого фазана. - Хіба це не романтично?

Лам'є від усіх цих слів тільки зніяковіло почервонів, відвівши очі вбік.

До свого приятеля чарівник повернувся тільки через десять хвилин, коли зрозумів, що позиви до потреби й справді були спровоковані лише сім'ям, яке раптом почало з нього витікати. Рапан, побачивши, як з кущів повільно виходить абсолютно голий юнак, чиє розпатлане волосся втримувалося на голові тільки за допомогою маленької гілки, сам собою відволікся від трапези, бажаючи особисто простежити за тим, як же дбайливо й обережно той робить свої кроки холодною й сирою землею. Ця картина до певної міри заворожувала. Лам'є виглядав чоловічої статі німфою, що несподівано вийшла з гущавини лісу просто назустріч цьому занадто щасливому воїну.

Зробив йому невигадливий жест підійти. Юнак наївно глянув на свого знайомого, що відволікся від такого екзотичного для нього фазана і слухняно наблизився. Спустився поруч на коліна. Не встиг чарівник приземлитися сідницями на п'яти, як знайомий витягнувся до нього, поклав долоню на щоку й притягнув до себе, з'єднавшись у глибокому поцілунку.

"Як несподівано..." - вразливо притиснув руки до грудей Лам'є, відповідаючи абсолютною взаємністю.

- Мм... - із задоволенням відірвався від нього Рапан і подивився в блискучі очі, які нічого не розуміли. - М, - ще раз поцілував, обрамляючи його губи своїми.

Юнак просто мовчав, не знаючи, що на це сказати і як потрібно в такій ситуації реагувати. Однак його погляд і рум'янець, що став ще більш явним, мовили самі за себе, що йому цей жест припав до душі.

- Йди одягайся, - з усмішкою оглянув його обличчя воїн. - Чи ти весь день голяка ходитимеш? - повернувся до очей.

Той миттю похитав головою.

- Добре, - прибрав свою руку Рапан. - Іди. А то захворієш ще ось так босоніж по вологій землі бігати.

Лам'є кивнув. Відсторонився і встав, пішов до своєї спідньої білизни, що лежала там, куди її кинули у пристрасному пориві.

Одягався юнак мовчки та практично беззвучно, але воїну все одно хотілося поспостерігати за цим процесом. Тож, узявши свою страву у дві руки, він повернувся до мага, поставив фазана перед собою на землю, напівліг на бік і підпер свою голову долонею, бажаючи у всіх подробицях розгледіти, як його приятель наводить красу. Почувши характерне брязкання зброєю, Лам'є подивився в його бік, вже будучи в штанях, і шоковано відсахнувся, не розуміючи, як йому потрібно реагувати на таку пильну увагу до своєї персони.

- Ти такий вродливий, - розв'язно почав Рапан, - що я хочу поспостерігати за тобою якомога довше... - закинув якусь ягідку з тарілки собі до рота.

- Вродливий? - ніяково, але водночас гордо перепитав юнак, підіймаючи своє підборіддя трохи вище.

- Такий витончений, піднесений... - із задоволенням роздивлявся його молодий чоловік. - Навіть не віриться, що ти не відвернувся, коли тебе цілував такий виродок, як я, - гірко усміхнувся він.

- Виродок? - неприємно уточнив чарівник, бачачи перед собою цілком приємне для ока обличчя. - Ти симпатичний... - зніяковіло відвернувся і нахилився за сорочкою.

Приятель ніяк на це не відреагував, вважаючи, що той просто хоче його втішити. Одягнувши сорочку, Лам'є присів на край своїх халатів і почав взуватися.

- У тебе така біла шкіра... - задумливо і навіть трохи здивовано зазначив Рапан. - Ніби ти ніколи під сонцем не буваєш. Навіть руки з обличчям білосніжні, - звернув до них погляд.

Юнак лише посміхнувся:

- Я ж маг. Хоч під найпекучіше сонце мене вистав - я залишуся таким, - подивився він на нього і підняв свої халати, виплутав із них білий.

- Ще й одяг у тебе такий піднесений... - спостерігав за ним воїн, не відриваючи погляду.

- Це учнівська форма, - усміхнувся той, одягнувши рукави.

- До слова, про твою школу, - гірко зітхнув чоловік. - Тебе ж повернути туди треба... Такого піднесеного, ніжного й витонченого...

- Чого ти раптом так засумував? – нахилився Лам’є і взяв із землі свій пояс із золотими нитками. - Відпускати мене не хочеш? - обгорнув його навколо живота і почав перев'язувати так, щоб не було видно вузла.

- А може й так. Взяти в полон і використовувати у своїх хтивих цілях, - задоволено вишкірився Рапан.

- Хах, ти бентежиш мене... - відвів юнак сором'язливий погляд, заправляючи кінці пояса під нього ж.

- А коли це ти не бентежився від моїх слів і дій?

- Хах, Рапане... - підняв із землі блакитний халат і накинув його, простягнувши через рукави широкі білі манжети.

- Який гарний... - із задоволенням оглянув його воїн. - І подумати тільки, що я на таку красу з мечем вийшов... - осудливо похитав головою на самого ж себе.

- Ти мене тоді добряче налякав, - усміхнувся чарівник і повернувся до нього спиною.

- А як насторожив мене ти... Лаючись і скрикуючи посеред ночі...

- Хах, давай не будемо про це? – чарівник дістав зі своєї зачіски гілку і дав своїм пасмам розплестися, падаючи на спину.

- Ох! - вражено взявся за серце Рапан. - Яке в тебе волосся...!

- Хм, - задоволено взявся за нього руками Лам’є й кілька разів струснув, позбавляючи від будь-яких гілок, листя, бруду й пилу, даючи йому спокійно вирівнятися, наче після гарного гребінця.

- А довге яке...! - здивовано спостерігав за їхнім помірним погойдуванням рятівник. - Таке блискуче! М'яке! Та я сам зараз з розуму зійду!

- Воно не тільки гарне, а ще й міці додає мені, - простягнув він убік руку і призвав до себе посох, не знаходячи його поглядом.

Той сам піднявся з-за кущів, у які впав під час підземного поштовху, вирівнявся і зі швидкістю вітру полетів у руку господаря. Та зробив він це так швидко, що Лам'є навіть зреагувати не встиг, як акація врізала йому по чолу.

- Лам'є! - злякано підскочив воїн, почувши цей глухий стук.

- Якого біса...? - болісно взявся юнак за лоба, обнявши передпліччям посох. - Він не мав нестися так швидко...

- Може, скучив? - іронічно усміхнувся рятівник і дбайливо обійняв приятеля збоку. - Чи образився, що ти зовсім забув про нього?

- Та це ж просто шматок палиці, - здивовано взяв той посох і вдарив ним у землю, змусивши розійтися по ґрунту тріщини.

- Так, - насторожено відреагував на все це Рапан. - Давай легше? – невпевнено посміхнувся другові. - Усього-то удар якоюсь палицею. Не треба так злитися... - став перед ним і лагідно взяв за обидві щоки. - Давай, я поцілую і боліти перестане...? - потягнувся він до його чола і притулився до шкіри губами.

Лам'є оглядав усі ці смуги на землі й тільки більше хмурився, не розуміючи, чому посох дає йому таку відповідь. Підняв обличчя на воїна, забираючи від його вуст своє чоло, притиснув до нього палицю і відсторонився, відійшовши на три кроки. Рапан стурбовано спостерігав, не знаючи, чого чекати далі.

Маг відсторонився, повернувся у бік, зосереджено видихнув, намагаючись заспокоїти свою спантеличеність. Підняв долоню до рівня грудей, спрямовав її до неба і створив вогник. Та миттю відсахнувся, побачивши в себе на руці метровий язик полум'я.

- Лам'є! - злякано скрикнув воїн, сподіваючись, що він не збирається підпалити своєю магією весь ліс.

Той швидко стиснув свої пальці, погасивши вогнище.

- Так, - уважно й обережно кивнув Рапан, - я ВІРЮ, що ти дуже сильний... Але давай, ти не будеш створювати такого вогню в оточенні стількох дерев...?

Чарівник ошелешено глянув на нього:

- Якої довжини моє волосся?

- До середини стегна.

Юнак ледь не зомлів, захитавшись на місці.

- Лам'є! - стривожено підскочив приятель і підхопив його, опустив на землю.

- Ти підеш зі мною... - із задишкою подивився на нього чарівник. - Нам треба розповісти вчителям... Ми з тобою щось зробили...

- Я не думаю... - сумнівно скривився воїн. - Що їм варто розповідати про наші поцілунки... - відклав він палицю й обійняв друга, притиснувши його до грудей.

- Мій ахор нижче сідниць! - з жахом крикнув на нього Лам’є. - Він був тільки до куприка! А він так сильно виріс! ВІН НЕ ПОВИНЕН БУВ ТАК ВИРОСТИ!

- Тихіше, тихіше... - стурбовано погладив плече Рапан. - Незабаром ми прийдемо до твоїх учителів і запитаємо, чому так сталося...

- Так! - налякано кивнув той. - І треба буде відзначити на карті це місце! - озирнувся. - Можливо, справа в ньому! У тебе є з собою карта?! - повернувся до приятеля.

- Так, я позначу... - переконливо кивнув провідник. - Тихіше...

Лам'є ж почав у паніці округляти очі, стискаючись усім своїм нутром, побачивши, як темне волосся, підстрижене під горщик, повільно здіймається в повітря, утворюючи собою пухнастий ореол навколо Рапана.

"Я втрачаю душевну рівновагу! - міцно стиснув його передпліччя маг, знаючи, що після наелектризованості атмосфери, він почне битися струмом. - Треба терміново це зупинити!"

- Спантелич мене! - злякано крикнув він на воїна.

- Спантеличити? – збентежився той такому несподіваному проханню.

- Так! Зроби, щоб я розгубився! Що завгодно! Швидше!

Рапан схвильовано оглянув усе його тіло, що лежало в нього в руках. Затримав свій погляд на промежині, через яку друг і справді багато разів приходив у замішання. Рішуче схопився за неї, натиснувши середнім пальцем точно на отвір. Маг встиг тільки вражено вдихнути на такий зухвалий жест, як до його губ припали інші губи, одразу ж почавши свою розв’язне дійство у роті.

Це було настільки раптово, сильно, пристрасно й незвично, що будь-яка напруга повітря одразу зникла, темне волосся впало на свою голову, а Лам'є сором'язливо підібгав свої коліна одне до одного.

- Мхм... - сплітався він язиком, відчуваючи як внизу живота стає спекотніше. - Мх... - звивився під войовничим напором.

- М, - відірвався Рапан, облизавши забруднені слиною уста. - Достатньо розгубився?

- Угу, - наївно кивнув той, стиснувши його передпліччя внизу ногами.

- Тоді, давай я позначу це місце на карті і ми підемо, - відірвав рятівник пальці від його розпалених і підвівшихся геніталій. - Відпусти мене, - розсунув юнацькі коліна, забираючи руку до себе.

- Це було так несподівано... - сором'язливо опустив погляд чарівник і прикрив губи рукавом.

- Ну, ти ж попросив тебе спантеличити. А що може більше збити тебе з пантелику, ніж моя рішуча хіть? - потішно усміхнувся воїн.

Лам'є на такі слова лише сильніше притиснув свої ноги одна до одної, прикриваючи стегнами пах.

- Добре, давай, - відірвався від нього Рапан. - Поснідай, поки твій фазан ще не до кінця охолов, а я, поки що, займуся картою, - невимушено поцілував мага у чоло, прибрав свої руки, піднявся та відійшов у вбік.

- Ти більше птиці не будеш? - подивився йому вслід юнак.

- Що мені залишиш - те я й доїм, - поліз той собі за пазуху.

- Тобі не сподобалося?

- Ну чому ж? Смачна дичина. Я б іще її колись поїв, - з усмішкою глянув на нього молодик, дістаючи згорток паперу й олівець.

- Тоді, - відвернувся Лам’є, затихнувши в голосі, - я тобі залишу... - зніяковіло подивився на тарілку, перевернувся на бік, прикривши коліном пах, і потягнувся по вино, справді бажаючи попити.

Ледве їхнє приблизне місце перебування було позначено на карті, а фазана з вином благополучно з’їдено, молоді люди піднялися, і Лам'є привів їх обох до пристойного вигляду, зробивши собі пучок на голові та перев'язавши його блакитною стрічкою. Після чого, вони пішли до його магічної школи, що знаходилася у найближчих горах.

На всьому своєму шляху вони зробили лише один привал для прийому їжі, від чого, Рапан навіть трохи здивувався, не почувши від свого друга жодної скарги на втому. Для нього, це худе і витончене тіло виглядало до такої міри слабким і вразливим, що він взагалі ніяк не міг повірити в те, що воно навіть трохи не втомилося. А Лам'є тим часом просто йшов, з кожним своїм кроком упираючись посохом у землю. Втоми він не знав уже кілька років, уміло насичуючи своє тіло енергією через магію, а зі збільшеними за цю ніч силами, він і зовсім міг не думати про щось на кшталт уповільнення їхнього кроку. Єдину ж зупинку вони зробили, за великим рахунком, тільки через воїна, якому потрібно було підкріпитися.

Прийшовши до підніжжя необхідної скелі, у самий розпал дня, Рапан неквапливо оглянув широкі кам'яні сходинки, що йшли вгору, які загортали через пару десятків метрів за ріг, і перевів погляд на Лам'є.

- Ми спочатку зайдемо до мене в кімнату, - повернувся до нього маг, - залишимо наші речі й підемо до вчителів.

- А чому не одразу до них? – воїн пішов із ним на витесані в гірській породі сходи.

- У нас не можна ходити зі зброєю, - юнак співчутливо оглянув увесь його пояс. - А ти ним буквально обвішаний весь... - повернувся до обличчя. - До того ж, посох залишити потрібно. І грошей тобі дати.

- Грошей? – спантеличився той.

- Адже ти врятував мене... Ще й намучився за ніч...

- Я б, - відвів ніяковий погляд Рапан, - не назвав нашу нічну діяльність мукою...

Чарівник аж почервонів, зрозумівши, про що той подумав:

- Я... - швидко втік він очима в інший бік. - Я говорив про випадок із тролем...

- А, ну тоді ти, звісно, підставив мене, - вагомо кивнув молодик. - Але ж далі... - таємниче повернув до нього голову.

Лам'є вже плечі до шиї почав піднімати, стискаючись від усього цього збентеження, не розуміючи, як йому з ним впоратися ледь не на очах у всієї школи, як попереду почулися веселі хлоп'ячі голоси, котрі наближалися до них. Приятелі миттю подивилися в їх напрямку.

Сходами, швидкими кроками збігали троє учнів 12-13 років, голосно перемовляючись між собою. Їхні ноги прикривали чорні ткані чоботи й білі штани, що в них заправлялися, тіло - вільне блакитне вбрання, зав'язане на чорний пояс, з вузькими рукавами й прорізами на подолі, який доходив до середини стегон. А волосся, що торкалося лопаток, втримувалося на потилицях у високих хвостах, перев'язаних небесного кольору стрічками.

Побачивши попереду старшого учня, діти одразу ж підбігли до нього і швидко вклонилися, трохи здивувавши таким проявом поваги Рапана, після чого відсторонилися і весело попрямували далі. Молоді люди провели їх поглядами.

- А тебе тут шанують... - задумливо висловився воїн, повертаючись очима до Лам'є.

- Це просто звичай, - непримітно відвернувся той і продовжив йти вгору. - Молодші всім старшим вклоняються. Я ж омаре вдягнув і в мене посох є, - подивився він на знайомого, - ось вони й поклонилися.

- "Омаре"? – спантеличився.

Той повів тканиною верхнього халата.

- Хм, - зацікавлено пройшовся по ньому поглядом Рапан. - Тобі дуже личить.

- Звісно, - трохи усміхнувся у відповідь Лам’є. - Усі в омаре добре виглядають.

Пройшовши кілька десятків метрів нагору й у далечінь, молоді люди повернули разом за сходами й побачили перед собою колосальних розмірів дерев'яну браму школи, без жодного металевого елементу, що стояла поміж двох скель, на яких росли якісь кущі й гомоніли птахи. Вхід до навчального закладу був зараз навстіж відкритий, даючи учням і вчителям можливість безперешкодно виходити за його межі у своїх справах. Дехто пустував на сходах, бавлячись із місцевими жуками, хтось мчав до лісу або в найближче місто, а хтось просто гуляв, відпочиваючи після уроків. Атмосфера тут стояла легка та невимушена, така, що Рапан навіть почав шкодувати про те, що не має жодних магічних здібностей, щоб мати змогу жити й навчатися тут.

- Ай! - раптом пролунало з компанії десятирічних хлопчаків, що спіймали якогось незвичного жука, біля скелі.

Воїн миттю подивився на них, занепокоївшись, чи не вкусила когось небезпечна комаха.

- Гидкий жук! - пролунав миттєвий розряд струму і подальший передсмертний писк, з якого швидко піднялася цівка диму.

Рапан ошелешено стиснувся. Швидко перевів погляд убік, на інших дітей. Прямо біля воріт стояла інша компанія - трохи старші хлопчаки, що з веселим гомоном "бавилися" зі щуром, тримаючи його за хвіст і тикаючи пальцями, спостерігаючи, як по його наелектризованій шерсті бігають маленькі блискавки. Очі насторожено повернулися до Лам'є, що невимушено крокував сходами вгору, ніби не помічаючи всіх цих забав.

"Я володію мистецтвом блискавки і дощу!" - сама собою згадалася його фраза, кинута на самому початку їхньої зустрічі. "Це була погроза, - стривожено покосився воїн на інших учнів, що розрядами зі своїх пальців намагалися щось написати на скелі, обвуглюючи її поверхню. - Справжня..." - нервово проковтнув слину.

Зайшовши за ворота школи, Рапан озирнувся - вони опинилися на рівному майданчику подвір'я, де перебувало ще більше різних людей у їхньому різноманітному вбранні блакитних кольорів. Прямо перед очима височіла головна будівля, а праворуч і ліворуч йшли різні стежки, що вели, поки що, не відомо куди. Трохи покрутивши головою, оглядаючи все це оточення з підлітками, дітьми та юнаками, воїн занепокоєно зайшов одним плечем за Лам'є, кладучи свою руку на рукоять меча. Тут було занадто багато магів. Багато сильних і садистських магів, що вже з дитячого віку легко підсмажували жуків і щурів. А його знайомий... Начебто, був добрим, наївним і милим, наче не здатним на такі жорстокі речі. Нехай у Лам'є і були проблеми зі швидкістю реакції, але він умів робити міцний щит, а якщо що, то і залікувати рани, з його збільшеними силами, для нього не мало скласти проблем...

Учні ж школи, поглядали на цього воїна в зеленому з не меншою настороженістю. Весь обвішаний зброєю, у шкіряних обладунках, ще й руку свою на меч поклав... Хто його знає, що ця людина собі задумала і під яким приводом до них зайшла?

Вчителі цьому гостеві теж раді не були. Один із них саме проходив повз, коли побачив цю появу свого зниклого підопічного, в компанії такого підозрілого супутника. Підійшов. Чоловік цей був середніх років, зі спокійними і впевненими рисами обличчя, поголеним ніби десять хвилин тому. Зі світлою шкірою, темним волоссям і в багатошаровому вбранні, білий халат якого був прикрашений блакитними блискавками і зав'язувався на золотий атласний пояс. Блакитне омаре - прикрашене кольоровою вишивкою журавлів. А широкий пучок на маківці був зібраний у золоту прикрасу для волосся, що оточувала його по всьому об'єму, наче товстий парканчик або клітка.

- Вчителю Умане! - стривожився цій зустрічі юнак і миттю вклонився.

Переляканий таким рухом Рапан, теж вийшов з-за приятеля і схилився, зовсім не бажаючи накликати на себе гнів когось із магів.

- Куди ти пропав, Лам'є? - неспокійно оглянув учня його наставник. - І кого це ти з собою привів? - повільно огледів воїна, що вирівнявся і ніяково уникав з ним погляду. - У нашій школі заборонено носити зброю, - повернувся очима до випускника.

- Так, вчителю, я знаю, - слухняно кивнув той. - Я збирався залишити його зброю у своїй кімнаті... - метушливо глянув на друга, що знову трохи заступив йому за плече, і швидко повернувся до викладача.

- Але навіщо ти взагалі його сюди привів? - дивувався педагог. - Тут багато молодших учнів, - провів рукою в повітрі, ніби показуючи йому дітей, які перебували навколо. - А він весь обвішаний металом, - оглянув воїна. - Це може бути небезпечним для нього самого, - подивився у схвильовані очі юнака. - Ти вже забув правила безпеки? Щодня повз них на уроки ходиш.

"Він ще й правил безпеки не знає? - таємно викотив очі Рапан. - Я думав, це просто заборона, а не ПРАВИЛО БЕЗПЕКИ ДЛЯ МЕНЕ Ж САМОГО!"

- Будь ласка, вибачте мене, - винувато заговорив Лам'є. - Я простежу, щоб усе пройшло добре. Але нам потрібно поговорити з вчителями... - ніяково піджав він губи.

- Вам обом? - спантеличився педагог, узагалі не розуміючи, що йому та іншим викладачам може сказати ця стороння людина в зеленому.

- Так, - поспішно кивнув юнак. - Дещо сталося... Можна, я прийду до вас, коли ми віднесемо його зброю?

Уман з насторогою оглянув воїна, починаючи думати про найтривожніше:

- Гаразд. Віднесете зброю і зайдете до мене, - почав він відвертатися, збираючись йти.

- Вчителю! - ніяково підняв палець Лам'є.

- Що? - повернувся той до розмови.

- Мені... Нам потрібно поговорити не тільки з вами... З кількома вчителями... - уривчастими рухами опустив він руку. - Одразу...

- Одразу з кількома? - спантеличено насупився чоловік. - Що ж сталося, що ти хочеш зібрати моїх колег?

Лам'є потупив погляд:

- Я не хочу говорити цього тут... Але там справді серйозно... І воно мене лякає...

Педагог неупереджено оглянув свого учня з голови до ніг. Оцінив розмір пучка на потилиці - ахор явно не був зрізаний. Але що ще такого важливого могло статися за участю цього юнака, він не дуже розумів.

- Гаразд, - відповів у підсумку Уман. – Тоді, приходьте за годину до четвертої зали. Вислухаємо, що ви нам скажете.

- Дякую, вчителю, - вклонився Лам'є.

Рапан занепокоєно повторив за ним. Ще раз оглянувши цих двох, викладач завершив розмову і пішов. Молоді люди переглянулися один з одним. Юнак зробив своєму другові жест слідувати далі.

Вони попрямували до головного входу будівлі навпроти.

Минувши кілька коридорів, зустрічаючи по дорозі різних учнів, стурбованих цим невідомим гостем у зеленому, приятелі зайшли до житлового крила, на вході до якого висіло невеличке, але дуже помітне зведення правил, якими Рапан швидко пройшовся поглядом:

"УЧНЯМ ЗАБОРОНЕНО:

Одягати на себе або носити із собою металеві предмети.

Примітка: Особисті предмети з металу дозволяється тримати у своїх кімнатах учням від 6 класу.

Заводити пухнастих тварин або птахів.

Примітка: Заводити інших тварин дозволяється учням від 4 класу.

Ходити в мокрому або вологому одязі.

Примітка: Якщо ваша одежа промокла і ви не знаєте, як її висушити, зверніться до старших учнів або вчителів.

Одягатися не в шкільну форму.

Виходити за межі території школи учням молодше 5 класу.

Примітка: У разі необхідності вийти за межі школи молодшим учням - необхідний супровід у вигляді старшого учня або вчителя."

- Лам'є, - відгукнувся раптом воїн, зачепившись поглядом за ці слова, - а в якому ти класі? - подивився на його потилицю і швидко підскочив, помітивши, що вони трохи віддалилися один від одного.

- У 10-му, а що? – обернувся той.

- Просто там, - кивнув Рапан у бік, звідки вони прийшли, - я бачив за воротами десятирічних дітей, а в правилах написано, що учням молодше 5 класу виходити за територію школи не можна. Але я б не сказав, що ти виглядаєш на 14 чи 15, - повільно пройшовся по ньому поглядом.

Юнак потішно усміхнувся:

- Територія школи закінчується біля підніжжя гори, - відвернувся маг, подивившись на підлогу, якою вони йшли. - Та й ті хлопчаки, що нам назустріч вибігли, далеко від неї навряд чи відходитимуть - найімовірніше, десь поблизу на дерева залізуть або пташині гнізда шукати почнуть.

Рапан, від цих слів, неприємно знітився, добре пам'ятаючи ті садистські ігри зі щурами та жуками, що навели його на думки про те, що ці веселі й безпосередні діти так само знущатимуться над пташенятами.

- Скажи, - тихо почав воїн через кілька кроків, невпевнено поглядаючи на світлу потилицю, - а ТИ з тваринами теж так грався...?

- А? - розсіяно обернувся чарівник. - Як? Гнізда шукав?

Але не встиг приятель уточнити суть свого запитання, як їх обох перервав юнак, що визирнув з однієї кімнати, будучи в такому ж одязі, як Лам'є:

- Гей! Лам'є! - стурбовано оглянув він його. - Куди ти пропав учора?! - подивився в очі. - Що сталося? Я тебе півдня по місту шукав!

Той лише сором'язливо опустив обличчя, прикривши зброю попутника рукавом, що спадав донизу.

- А ЦЕ з тобою хто? - не вгамовувався Трокаф, подивившись на дивного гостя в зеленому.

- Мій новий приятель, - закрив його своїм тілом Лам'є, щоб не показувати скільки на тому зараз металу. - Зі мною все гаразд, - підняв він погляд до однокласника. - Я... Заблукав просто. А він допоміг мені знайтися...

- Заблукав? - спантеличено насупився приятель. - Ти ж двісті разів ходив там зі мною всіма вулицями.

- Ну, хах... - ніяково усміхнувся чарівник. - Пішов туди, а потім туди... Кудись завернув і заблукав, загалом...

Однокласник із дивним виразом обличчя пройшовся очима по всій цій людині.

- Ну, хах, - усміхнувся цій реакції Лам'є, вбачаючи гарний момент, щоб піти. - Усього один день навчання пропустив. Не так уже й страшно, так? Надолужу ще, - навпомацки знайшов позаду себе руку Рапана, схопив її і стрімко підійшов до наступних дверей, що розташовувалися за два метри від цих. - Можливо, - відкрив рятівникові кімнату і повернувся до Трокафа, приховуючи від нього свого гостя, - я просто прогуляти сьогоднішній день вирішив. Хтозна, що мені там на думку спало, - нервово усміхнувся, крадькома хлопаючи по спині воїна, щоб він швидше заходив.

Рапан окинув кімнату, що розкрилася перед ним, з деяким шоком. Це була не кімнатка учня, не опочивальня якогось заможного сина, а справжні покої, з великим різьбленим ліжком, золотими світильниками, шикарними меблями і величезним килимом, що застеляв усю підлогу. Насторожено ступив усередину.

- Хах... - невпевнено посміхнувся Лам'є своєму однокласнику і заскочив до кімнати, швидко зачинивши за собою двері. - Фух... - з полегшенням видихнув, попрямувавши ліворуч, до своєї конторки та шафи-вітрини, де було розкладено різне учнівське приладдя, на кшталт книжок та амулетів. - Почувайся як удома, - поставив у кутку посох і струсив із подолу свого омаре невидимий пил. - Усе тут у твоєму розпорядженні, - пройшов він повз приголомшеного гостя до правої частини кімнати та змахнув рукою, вказуючи нею на усіяний різними сирами й винами обідній стіл, змінюючи його наповнення на м'ясо, рибу та десерти, залишаючи лише дві мисочки з сирами, якщо раптом Рапан захоче їх скуштувати. - Можеш перекусити. Відпочити, - невимушено вказав юнак на ліжко і підійшов до свого великого дзеркала, що стояло біля правого вікна, вид з якого був ідентичний лівому. - Роби, що хочеш і бери, що хочеш, - оглянув себе, крадькома пригладивши волоски на голові. - Їж, відпочивай, бешкетуй, - з привітною посмішкою подивився на друга. - Ні в чому себе не обмежуй. Якщо щось зламаєш - я полагоджу це магією, - попрямував він до приятеля, поклав долоню на плече і, уривчастими рухами наблизившись, ніяково поцілував у щоку. - А я зараз сходжу по гроші, - вкрився рум'янцем. - Крім мене, - опустив руки Лам’є, з'єднавши їх кінчиками пальців у своїх рукавах, - сюди ніхто не зайде, тож можеш не хвилюватися, - світло усміхнувся. - Почувайся як удома, - обійшов друга і вийшов за двері.

Рапан провів його одним лише поглядом, зовсім скоро повернувшись до розглядання інтер'єру, який заворожував його своїм багатством. Посередині кімнати стояло величезне різьблене ліжко з балдахіном, зав'язаним на його опорах. Праворуч - повний їжі стіл і дзеркало. А ліворуч - магічні атрибути, за допомогою яких Лам'є, найімовірніше, й навчався. На підлозі - строкатий килим. На стелі - кришталева люстра. А на стіні, навпроти виходу, два ідентичних вікна, вид з яких гостя доволі сильно напружував.

Насторожено підійшовши до лівого, по дорозі намагаючись не зачепити своїми піхвами нічого магічного, він визирнув назовні - побачив подвір'я, якихось учнів, дерева, стежку. Стурбовано обійшов ліжко, і застиг, ледь минувши дзеркало. Повернув голову до його поверхні, здивовано моргнув і відкрив свої очі ширше. Перед ним був… Хоч би хто це був – він був досить симпатичним. Навіть схожим на нього. Ось тільки зовсім без шраму, що спотворював усе обличчя.

«Може, - наблизився до свого відображення Рапан, - якесь магічне дзеркало? - покрутив головою, з усіх боків оглядаючи своє обличчя. - Хм, а я досить нічого такий, - погладив він своє абсолютно гладке підборіддя, на якому чомусь не проявилася сьогоднішня щетина. - Хм, - трохи відсторонився, оглянувши себе здалеку. - Задуматися так - я навіть симпатичний без шраму, - розтріпав своє волосся, укладаючи його рівними пасмами на лоб. - Чи віддався б такій людині якийсь красень? Хм! Та легко! Хоча… – заінтриговано обернувся він на двері. - Один таки віддався, - закусив губу і задоволено похитав головою, відводячи погляд убік. – Не знаю, – знову оглянув воїн своє відображення, – може, він і бачить мене таким. Інакше, чому він не відштовхнув мене, коли я потягнувся за поцілунком? Хто взагалі таке каліцтво цілувати б наважився?» - усміхнувся і таки визирнув у найближче вікно, до якого він спочатку і йшов. Вигляд з нього був такий самий, як і з лівого. Здивовано зиркнув на те. Знову глянув на це.

"Дурня якась," - відвів погляд і відійшов до ліжка, почавши по дорозі розстібати ремінь на своєму поясі, який тримав мечі на тілі. Знявши з себе піхви, він так само розправився з сагайдаком, луком та кинджалами. Покрутившись, воїн так і не знайшов поглядом місце, куди б він міг покласти свої речі, тож залишив їх прямо на підлозі – перед ліжком. Не особливо бажаючи контактувати і взагалі наближатися до якихось магічних речей, в яких він взагалі не розбирався, Рапан зацікавився розставленими поблизу від себе стравами, деякі з яких він навіть ніколи не куштував.

- І чому він казав, що чарівники можуть обходитися без їжі довгий час…? – задумливо підійшов воїн до кришталевої вази з цукатами. - Такі бенкети щодня собі проставляти можуть... - взяв один зелений прозорий кубик, підніс до очей, бажаючи розглянути і переконатися, що це все ж таки не шматок якогось дорогоцінного каменю, і обережно надкусив його. - Хм, - зацікавлено подивився на вазу. - Він сказав, що я можу брати, що я хочу? Заберу ці штуки, - узяв усю вазу, відійшов з нею до ліжка і впав на перину сідницями. – Аа! - злякано провалився він в матрац, не очікуючи, що той виявиться настільки м'яким. - Він на цьому спить? – приголомшено глянув на подушки, складені біля узголів'я.

Помацав одну, іншу, глянув на своє взуття і роззувся, наступної миті вмостившись посередині цього шикарного ложа, продовжуючи смакувати цукати з вази на своїх грудях. Тут було так затишно, комфортно, тепло, ситно й розкішно, що Рапан уже й забув про тих жорстоких дітей, що бігали за вікнами, той підземний поштовх, породжений Лам'є цієї ночі, та й взагалі про всіх цих небезпечних магів, які оточували його спокій з усіх боків. Якоюсь мірою він забув навіть про те, що зараз перебував в гостях і рано чи пізно, але йому доведеться піти.

Не було зрозуміло, як скоро повернувся Лам'є, але коли він це зробив, то побачив свого друга так само лежачим на ліжку із напівпорожньою вазочкою, яку продовжували спустошувати.

- Відпочиваєш? - усміхнувся йому маг, заходячи всередину, з мішечком монет у руці.

- Угу, - невимушено промимрив Рапан, кидаючи в рот новий кольоровий кубик.

- Після зустрічі з вчителями, можемо піти в купальні, - попрямував до нього юнак, з лівого боку. - Думаю, тобі там сподобається. Правда, - ніяково усміхнувся і присів на край, біля його стегон, - якщо купальню грітиму я - то буде гаряченько ...

- Нічого, - взяв той кришталеву вазу за ніжку, віднісши її убік. – Зате добре попаримось! - обхопив він чарівника другою рукою за пояс і потягнув до себе.

- Хах! Рапане! – упав упоперек його тіла Лам’є. - Що ти робиш? - обернувся, перевернувшись на бік.

- Не знаю, - весело підтягнув він мага вище.

- Хах! Рапане! - підібгав коліна, піднявся на карачки і підійшов до друга, влаштувавшись на правій його половині. - Що ти коїш взагалі? – зі зворушеною усмішкою поглянув у його очі.

- Насолоджуюся життям, - підніс воїн них цукати, взяв один червоний кубик і спокійно приблизив його до Лам'є.

- Ам! – спритно вкусив його маг, почавши жувати.

«Який він славний…» - з благодаттю спостерігав гість за цим світлим і юним обличчям, яке так слухняно брало частування з його власних рук.

- Це просто оазис! - потішно посміхнувся Рапан, узяв ще один цукат і так само простяг його другу.

- Тобі тут подобається? - з усмішкою взяв той і цю порцію.

- Хіба є місце краще? Навіщо ти взагалі втікав? - простягнув йому ще. - Тут же так добре!

Але Лам'є на ці слова лише неприємно піджав губи і сумно опустив очі:

- Ця кімната породжена моєю магією… Якби не ти, не твоя допомога з ахором… – болісно стиснув він кулак на його грудях. - То мене чекала б тісна кімнатка, в якій я насилу міг би розвернутися. Де стоїть звичайнісіньке ліжко з матрацом, набитим соломою, і стіл із моїми книжками… Не було б «оазису», якби не було моєї магії… — сумно ліг на його плече щокою.

- Ну ж бо… - співчутливо відклав цукат у вазу воїн, відставив її убік, і обійняв приятеля, сердечно притискаючи його до себе.

- Все, що ти бачиш зараз у цій кімнаті – існує тільки завдяки тобі… Якби я не зустрів тебе – не було б усього цього…

- А що взагалі сталося? – стурбовано почав гладити його спину Рапан, намагаючись втішити. - Твій учитель і цей сусід, - кивнув на стіну, за якою той жив, - помітно переживали за тебе... Це сталося вчора?

- Угу… - жалібно кивнув той, стиснувшись від усіх цих спогадів.

- А що було? З ким ти побився?

- Це… - відвів Лам’є погляд. – Це складно назвати бійкою… Учням школи не можна вступати у конфлікти з простими людьми і тим більше не можна використовувати на них небезпечні закляття… Я… – схвильовано стиснувся у грудку. – Я не розумію, як усе трапилося… Просто… Мій друг відійшов, а я… Якось… Конфлікт зав'язався через якусь дрібницю… Я навіть не пам'ятаю через яку… Один із них штовхнув мене – я штовхнув у відповідь, а потім вони ще штовхнули… - злякано втиснув голову в плечі.

- Тихіше-тише… - приголубив він юнака, пригорнувши м'яку потилицю до своєї шиї.

- Що ще я міг зробити проти кількох міцних хлопців…? – стривожено затремтів чарівник. - Магію застосувати? Мене б миттю виключили... Перед самим випуском... Я міг тільки штовхатися і обзиватись... У результаті, вони мене оточили... - сумно затих. - Від їхніх загрозливих слів і поглядів я перелякався, розгубився і не зміг навіть щита собі поставити... - болісно заплющив очі Лам’є, притиснувши всі кінцівки до тіла. - Я нічого не встиг зрозуміти, як хтось розпустив мій пучок, схопив волосся і одним жестом відрізав…

- Чщ ... – воїн дбайливо притулився губами до його голови.

- А потім, я просто втік, не бажаючи потрапляти на очі взагалі нікому на всьому світі…

- У тебе був якийсь план? – заспокійливо прошепотів Рапан, так само погладжуючи його спину. - Що ти збирався робити, якби Я тебе не почув і не прийшов?

- У-у… - засмучено похитав головою маг. - Я просто… Якби ти мене не врятував, то… – жалібно охопив його шию руками. – Мене б просто вбив якийсь монстр… Троль чи дракон, від якого, я ніяк би не зміг урятуватися…

Рапан від таких слів несхвально насупився, міцно обійнявши тендітне тіло руками.

- Але ти мене врятував... - підняв до нього свої мокрі очі юнак.

- Лам'є… - переповнився співчуттям приятель, від його вигляду.

- І навіть ахор допоміг відновити… Я не знаю, як і чим можна віддячити тобі за все це… Якби не ти, то…

- Чщ ... - заповз Рапан долонею на його потилицю і притиснув до плеча. – Не треба мені дякувати…

- Але хоча б гроші, - стурбовано підвівся той на руці і витяг з-під себе мішечок із монетами. - Ти супроводжував мене. Візьми їх, як за супровід, - відібрав від себе його долоню і поклав у неї гаманець.

Рапан спробував його на вагу, відчувши приємну тяжкість:

- Ну гаразд... Гроші - візьму, - відклав їх убік, щоб не заважали обійматися. - Але більше мені дякувати не треба, - сповз обома руками йому на поперек. – Все ж таки, я тебе рятував не заради нагороди, а якщо і через неї – то я її вже отримав.

- Але... - ніяково почав Лам’є, очевидно, бажаючи щось сказати, проте опустив свій погляд і затих, ніби не наважуючись озвучити якісь слова.

- Що? – заспокійливо погладив його спину рятівник.

- Ти... Я віддячив тобі тільки за свій порятунок, а боргів у мене ще цілих два…

- Два? – спантеличено підняв той брови. – Ну один, припустимо, за те, що твоє волосся знову відросло. Але за що ще один?

- Ну… - незручно сховав юнак очі. – Я так кричав тоді у лісі… Побив тебе магією… А ти…

- Ти вже спокутив свою провину, - мило посміхнувся Рапан, погладивши його боки.

- Я, ем... - відвернув обличчя маг і відпустив його, ніби дуже соромлячись своїх слів. – Ем…

- Лам'є, - підняв він руку до його щоки і лагідно спрямував це обличчя до себе. – Говори, не бійся…

- Ну… - все одно опустив очі маг. — Коли… Ем… — ніяково зім'яв долоню біля його шиї. – Загалом… Можна я не говоритиму? – злякано закрив рум'яне обличчя та притулився до чоловічої ключиці.

- Звичайно можна, - здивовано спостерігав за цим Рапан, - але я тоді не зрозумію за що ти хочеш віддячити мені.

- Ти… Коли… – ще більше стискався від збентеження юнак. - Загалом ... - сором'язливо підвівся і відвернувся, соромлячись навіть дивитися йому в обличчя. – Коли ти «грав на струнах моєї душі»…

- Робив що…? – спантеличено підняв той брову.

- Ну, коли «зачіпав найбільш заховані мої почуття»… - ніяково покосився на нього чарівник.

- Можеш прямо сказати, ЩО я робив?

- Ну, коли… - опустив погляд.

- Прямо, Лам’е, - наполегливо кивнув рятівник.

Той стривожено заплющив очі, стиснувшись усім тілом:

- Коли ти гладив мене. Коли… Коли твоя частина… Вона… Загалом… Коли ти зайшов у… У бентежне для мене місце… Коли ти торкнувся моєї… Мого… Загалом…

- Лам'є... - лагідно посміхнувся Рапан і поклав долоню на його м'яку потилицю, сердечно притягнувши до себе в обійми.

- За ці почуття... - ніяково притих юнак, розплющивши очі в безпосередній близькості до його шиї. - У мене… Я… – розгублено опустив погляд. - Це було…

- За таке не треба дякувати… - потішно посміхнувся той його наївності.

- Але ж ти втомився... - стурбовано глянув на нього Лам’є. – Ти… Ти так довго робив ці рухи… – зніяковіло сховав погляд, покриваючись рум'янцем.

- Насправді, це було не дуже довго, - заспокоюючи погладив його волосся воїн. - Ми насолоджувалися один одним не кілька годин поспіль, та й проникав я в тебе не більше чверті години. Можливо, навіть менше десяти хвилин, - лагідно підняв він його обличчя до себе, подивився у розгублені блискучі очі і притягнув його до себе, бажаючи сплестися із таким гарним юнаком у розслабленому поцілунку.

Їхні губи зімкнулися, язики торкнулися один одного, а в грудях Лам'є щось вразливо відгукнулося. Обидва прикрили свої повіки.

- Мхм, - ніжно здригнувся юнак, піднявши себе трохи вище на руках.

- Знову ковтаєш слину посеред поцілунку…? – непомітно прошепотів Рапан.

- Мх, - винувато посунувся до нього Лам’є, і опустив голову точно на це обличчя, чий язик проникав в нього так глибоко, що починала резонувати сама душа. - Кхм ... - зворушливо вигнув до приятеля спину.

- М... - продовжував цілуватися воїн, відчувши як виразно в його стегно уперся цей юний пах. - Мм… - заповз він другою долонею на його шию ззаду і, ледве торкаючись шкіри пальцями, провів ними по цьому пушку, породивши на знайомій шкірі схвильоване тремтіння.

- Мх, - вразливо вкрився мурашками чарівник.

«Ти такий м'який… - розслаблено заліз Рапан кінчиками пальців між його волосся, чий пучок ослаб. - Такий...» - палко стиснув його потилицю.

- Мх! - міцніше притулився до нього Лам’є, ще помітніше вигинаючи спину.

Воїн з небажанням відірвався від цих м'яких губ, які бажали його ласки. Подивився у млосні блискучі очі, на палаючий юнацький рум'янець, і мало не кинувся на нього з новим поривом, зупинивши себе в останній момент, бажаючи поставити одне запитання. Однак ледве він відкрив рота, як до нього ніжно припав Лам'є, видавши ледь чутний, але такий виразний стогін, упираючись у його ногу всіма своїми принадами.

- Мх, - знову сплівся з ним Рапан, відчуваючи, як його дихання стає глибше і частіше, серце - швидше, а в штанах - тісніше.

- Мхм… - бажано звівся чарівник, не розуміючи звідки знову взявся цей жар у тілі, який з таким потягом тягнув його до друга.

Гість на мить відсторонив його від своїх губ та швидко прошепотів:

- У нас є час до зустрічі з твоїми вчителями…?

- Угу, - кивнув той і притягнув їх вуста одне до одного, наче сильними магнітами.

- Мх! – в шоці зіткнувся з ним у поцілунку Рапан і знову поринув у подушки.

- М… - бажано обійняв його голову юнак, не бажаючи відпускати зі свого глибокого поцілунку взагалі нікуди.

Рапан притис його до себе не слабше. Лам'є від такого акту жадібності, лише здригнувся, вкрившись мурашками ще сильніше.

Захоплено цілувалися молодики кілька хвилин, перш ніж одна чоловіча рука сповзла чарівнику на сідницю, пристрасно стиснувши її всіма пальцями.

- Мх… - вразливо відірвався від губ юнак і розгублено обернувся.

Пальці відпустили його ніжне тіло, зухвало подавшись до складки під тією округлістю. Лам'є спостерігав за цим жестом не відриваючи погляду, відчуваючи всім своїм тілом, як же зараз жарко і млосно у нього внизу. Ця долоня зайшла під сідницю, відчула її округлий тонус, погладила саму складку, ласка по якій робила подих юнака ще глибше, і повільно зайшла в область між ніг, змусивши власника цієї попи, від лагідного шоку прикласти невпевнену руку до серця. У тій області було зараз так тепло, так… Юнак ніжно набрався повітря, млосно прикриваючи очі. Декілька пальців зім'яли частину сідниці в цьому чутливому місці. Погладили вперед-назад. Відчули на собі всю її м'якість і тонус, і… Хлопець тремтячи витягнувся, відкриваючи губи від цих лагідних почуттів. Пальці повільно зайшли глибше, прямо в його обпікаючу пристрастю і потом область, між його ногою і пахом. Це його місце в даний момент... Чарівник чуттєво видихнув і знову вдихнув, покриваючись зворушливими мурашками, що змушували його щоки червоніти ще помітніше. Рапан знову повільно зайшов і вийшов із цього теплого місця, чий збуджений тонус і жар він відчував навіть через три шари одягу з легких штанів та двох халатів.

Лам'є насолоджувався цими незвичайними рухами в нього внизу, майже цього не приховуючи. Його груди здіймалися від збудженого подиху, щоки й шия червоніли від крові, що наситила їх, а долоня сором'язливо прикривала серце рукавом, начебто приховуючи його схвильований і гучний стукіт від сторонніх очей. Знайомий в обладунку споглядав цей стан з очевидним задоволенням, дедалі більше й більше заражаючись станом свого розпаленого друга. Пучок зі світлого волосся вже трохи опустився, послабивши такі блискучі й м'які пасма, що створили ореол навколо юного обличчя. Складки учнівського одягу зім'ялися, продовжуючи розтікатися на їхніх збуджених тілах, а губи, що залишили одне одного, знову бажали злитися в одне ціле.

Рапан обхопив пальцями дружню потилицю, повернувши всю увагу приятеля до себе, подивився в ніжні очі, що ледве відкрились для нього, і пристрасно підняв свій пах, одним тільки виразом обличчя показуючи, як же він хоче знову притиснутися до свого друга цим своїм місцем. Лам'є повільно зігнув брови, насичуючись однією тільки ласкою у відповідь на цей однозначний жест.

- Сядеш, як уночі...? - жадібно спостерігав за ним воїн, погладжуючи пальцями шкіру під його волоссям.

Юнак мовчки нахилився до нього, сором'язливо притулився грудьми до грудей і прикрив очі, почавши піднімати таке обважніле й ослабле коліно зі сплетіння їхніх ніг. Переніс його за межі дружніх стегон з того боку, не навмисне відкривши свою промежину більше.

- Мх...! - пристрасно зайшов Рапан у цю область одразу трьома пальцями.

- Ах...! - чуттєво вигнувся Лам’є, відчувши цей упевнений рух від його отвору до яєчок, через який там ставало ще спекотніше. - Кхм... - вразливо подавився жаром.

- Ти такий гарячий... - пройшовся по ньому бажаним поглядом приятель. - Лам'є... - повільно сповз долонею з його потилиці під комір халатів.

- Ах! - вразливо вирвався той з його рук і вирівнявся, сівши просто на пах, стривожено подивившись на друга.

- Лам'є? - стурбовано насупився Рапан, подумавши, що він зробив щось не так.

- М, - відвернув він збентежений погляд, приклавши обидві руки до свого серця.

- Не хочеш, щоб я тебе там гладив...? - поклав воїн долоні на його стегна, ближче до тазу. - Я не буду...

Чарівник крадькома покосився на нього.

- Тобі не жарко? Ти зараз такий збуджений... – із задоволенням пройшовся він по юнакові поглядом, пригальмувавши роздивляння на одній частині, що височіла в складках тканини просто над його животом. - Такий... - попрямував до його пеніса рукою.

Лам'є смиренно спостерігав за цією неквапливою долонею, що з невимушеним дотиком пройшлася його стегном і пахом, аж раптом... Рішуче охопила найгарячішу його ділянку, примусивши здивовано зітхнути, витягаючи свою маківку до стелі.

- Хм, - задоволено підняв куточок губ Рапан, побачивши таку реакцію. - Лам'є, а ти пестив себе в цьому місці, ДО нашої зустрічі...? - почав у спокійному темпі його нагладжувати.

- Мхм, - зніяковіло прикрив той свої губи рукавами, млосно відчуваючи і спостерігаючи цю взаємодію їхніх тіл.

- Це "так"? - з усмішкою дивився в його блискучі очі коханець. - Чи "ні"?

- Мхм, - вразливо похитав він головою.

- Мм... - із задоволенням пройшовся по всій його довжині Рапан. - То ти й зовсім не знаєш свого тіла...?

Юнак підняв до його обличчя спантеличений погляд, не розуміючи, як це можна "не знати свого тіла".

- Хм, - самовдоволено усміхнувся воїн. - А давай... - зупинив свої рухи долонею. - Ти САМ зараз зробиш собі приємно...?

- Сам? - вражено округлив той очі.

- Угу... - заманливо кивнув рятівник. - Давай, - опустив погляд до його долонь. - Ти правша? - потягнувся до цієї руки своєю лівою. - Я тебе зараз навчу, - обережно взяв він ніжне зап'ястя й опустив до стоячого члена. - Так... - розпахнув білий халат іншою долонею, відкриваючи їм обом ніжну картину юнацького збудження. - Краще це робити на голе тіло, однак... - поклав білу руку на його власний фалос. - Зараз ми спробуємо це через одяг... - заінтриговано закусив він губу. - Обхопи його пальцями, - поклав з іншого боку свою долоню, допомагаючи йому з усім розібратися. - І починай водити нею... - методично слідував своїм настановам Рапан. - Взад-вперед... Взад-вперед...

- Мхм, - чутливо стривожився Лам'є і розірвав їхні руки, повернувши свою на груди.

- Не хочеш? - підняв до нього очі воїн.

- Я... - розгублено подав той голос. - Я... Покажи на собі, - злякано і зніяковіло закрив обличчя рукавами.

- Хм, - задоволено усміхнувся приятель. - Ну добре... - опустив погляд на свої штани, виповз з-під юнака до подушок, сів і розстебнув гульфик, дістаючи з нього збуджений член. - Дивись...

Приятель опустив неспокійний погляд на цей орган, який у денному освітленні здавався йому більшим, ніж уночі, і стривожено позадкував:

- І ти... - упав він сідницями на чоловічі коліна. - Ти... - не відривав очей. - Він був у мені...?

- Хм, - задоволено посміхнувся йому Рапан. - Так. Можливо, він ще в тобі побуває... Хто його знає... - послав йому загадковий погляд.

- А він у мене поміститься...? - зніяковіло притих юнак, відводячи погляд убік.

- Але сьогодні ж уночі він помістився... - потягнувся він до нього руками, взяв за талію і підтягнув до себе.

- Мені було так добре тоді... - ніжно ховав Лам’є очі прикриваючи свої губи рукавами.

- Він був у тобі повністю... - заінтриговано наблизився воїн до щоки.

- Повністю? - чуйно здивувався той. - Як він зміг поміститися? - вразливо подивився в приятельські очі.

- Ти просто... - жадібно оглядав це обличчя Рапан. - Дуже... Збудився... - підтягнув його ближче, змусивши геніталії притиснутися одне до одного.

- Мх...! - вражено витягнувся чарівник, наповнюючись новим жаром.

- Ти так сильно збудився, що зміг умістити в собі все моє бажання... - проник він долонями до нього під верхній халат і міцно взявся за сідниці, змушуючи юнака вивернутися ще чуттєвіше. - Ти такий прекрасний... - роздивлявся його почервоніле збентежене обличчя. - У тебе такі привабливі лінії... - провів лівою долонею по його боці, відповзаючи нагору. - Такі ніжні риси... - заліз цією рукою на шию і спрямував великим пальцем його чуйне підборіддя до себе. - Настільки м'яке волосся... - пройшовся по розслабленій зачісці побіжним поглядом. - Блискучі очі... - подивився просто в них. - От скажи, як я можу не бажати такого чудового юнака всією своєю суттю...?

Той опустив збентежений погляд на зелені груди. Рапан вичікував якоїсь нової його дії або слова, щоб продовжити обійматися, цілуватися або навіть навчати його самозадоволення, але Лам'є, хай би як незручно він не почувався, лагідно забрав від своїх губ руку, уривчастими й невпевненими рухами підніс до обладунку, й обережно вклав нижче дружньої ключиці. Воїн мовчав, не наважуючись порушити загальну тишу чимось, крім звуків їхнього глибокого й частого дихання.

Кімнатою рознеслися одночасні й множинні звуки тихого клацання застібок і ляскання ґудзиків об шкіру.

- Лам'є? - здивовано опустив очі Рапан на свій одяг, що став йому вільнішим, від того, що всі замочки й ґудзики виявилися розстебнуті.

- Твої слова... - тихо відгукнувся чарівник, та переніс й другу долоню на його груди.

- Подобається, коли роблять компліменти? - із зацікавленою посмішкою покосився на нього приятель.

- Мхм... - ніяково кивнув той, відчуваючи, як з його талії повільно сповзає вже розв'язаний пояс.

- Хм... - задумливо опустив він погляд на його груди, запАх на яких став вільнішим. - А як багато часу в нас залишилося до зустрічі з твоїми вчителями...? - таємниче опустив до його ключиць руку з шиї й повільно проник нею прямо під халат.

- Ах... - сором'язливо, але не сильно притиснув Лам’є краї вбрання до свого живота. - Час ще є...

- Але як багато...? - зацікавлено заповз глибше воїн і підняв його сорочку, доторкнувшись, нарешті, до теплої шкіри.

- Ах...! - бажано вигнувся юнак, змушуючи правий рукав сповзти до самого краю плеча.

Рапан дивився на цю недомовленість із жадібністю.

- Коли час прийде, - гаряче продовжив маг, - до нас постукають...

- До нас...? - бажано посунув Рапан його до себе, не зводячи погляду з цього червоного, збентеженого й ніжного обличчя. - Лам'є, я б хотів із тобою бачитися іноді... Я хочу приходити в гості...

- У гості...? - невпевнено повторив той. - Ти носиш на собі багато металу... - співчутливо огорнув його шию долонями. - Це може бути небезпечно... - трохи нахилив голову вбік, глибоко й часто дихаючи.

- Тоді як...? - подався до нього воїн. - Я ХОЧУ бути з тобою...! - обхопив їхні члени, через тканину його штанів.

- Аа...! - блаженно вдихнув чарівник, витягуючись до стелі й притискаючи лікті до тіла.

- Як...?! - нетерпляче підвищив той голос, почавши дрочити.

- Рапане...! - вражено прикрив очі, закинувши голову.

- Скажи мені! - трохи прискорився гість.

- Я! - відповів на видиху Лам’є. - Я до тебе буду приходити!

- Як? - рішуче взяв другою рукою його за сідницю, проникнувши пальцями прямо до того отвору.

- Аа...! - чуттєво застогнав чарівник, починаючи тремтіти від збудження.

- Як?! - знову запитав воїн. - Я ніколи не буваю на одному місці! Я постійно вожу людей дорогами! ЯК ти прийдеш до мене?! КУДИ ти прийдеш до мене?!

- Я не знаю! - опустив на нього погляд юнак, узяв за щоки і стрімко припав до губ, розчиняючись у їхньому мокрому і глибокому поцілунку.

- Мх! - від несподіванки відхилився назад гість, але дуже швидко забрав усю ініціативу собі, взявши його голову за потилицю.

- Мх, мх... - захоплено сплітався з ним язиком Лам’є. - Мм... - чуттєво вигнув він брови.

- Мм... - із задоволенням збільшив натиск воїн, змусивши відхилитися його трохи назад.

- Рапане... - вразливо прошепотів маг, на мить розірвавши їхні губи. - Я хочу...

- Чого бажає мій чарівник...? - знову сплівся він в поцілунку, жваво оголивши дружнє плече.

- Рапане, я...

- Так...? Мх, мх... - зняв халати з другого.

- Рапане... - вислизнув юнак від його губ до вуха. - Я хочу побачити твоє сім'я... Ах...! - вражено витягнувся до стелі, відчувши на своїй шиї його мокрий і пристрасний поцілунок, через який ставало ще спекотніше.

- Моє сім'я...? - задоволено посміхнувся приятель.

- Так, - схвильовано кивнув Лам’є. - Я... - блаженно розкрив рот, обдавши жаром його не прикрите волоссям вухо.

- Мм... - бажано залишав після себе справжній засос Рапан. - Хочеш побачити, як я вивергну його просто на тебе...? - знову взявся цілувати.

- Так...! - приголомшено закинув він голову.

- Мм... - пристрасно притиснув той тендітний поперек до себе.

Лам'є просто знемагав від цих ніжних і водночас жорстоких поцілунків, які залишали по собі незабутні сліди на його шкірі. Ставало спекотніше... Ще гарячіше від того, як його обіймали, цілували і що робили з ним унизу, змушуючи потіти, як у найспекотніший літній день.

- Мхм... - опустив чарівник свою голову на знайоме плече і звільнив рукави від халатів. - Рапане, тобі спекотно...? - млосно від збудження взявся він за ґудзики на обладунку, почавши розсовувати їх у сторони.

- Нестерпно, - ледве відсторонився той від його шиї, забрав руки до себе і стрімко позбувся куртки, підлатника і сорочки, відкинувши їх кудись убік.

- Ах...! - чуттєво підібгав свої руки до грудей юнак, у світлі дня побачивши це рельєфне чоловіче тіло.

- Таки я тобі подобаюся...? - з підступом покосився на нього воїн, узявши дружню сорочку за поділ.

- "Подобаєшся"...? - здивовано перепитав той, думаючи, як тільки можна його неосяжні почуття назвати таким простим словом.

- То ти на мене дивишся і жадано зітхаєш... - задоволено підняв Рапан його предмет одягу, змусивши друга випрямити руки. - То уникаєш поглядом... - підозріло наблизився, відкидаючи сорочку вбік. - Що накажеш мені думати...? М? - оточив він худе тіло сильними руками.

- Аа... - тихо протягнув чарівник, відчувши всюди ці м'язи.

- Тож, подобаюся...? - не до кінця впевнено взяв його долоню і поклав на свої груди, повільно провівши нею вниз. - М? - уважно спостерігав Рапан за реакцією.

Лам'є від такого починав просто задихатися, не знаючи, як усе це можна назвати. Йому хотілося схопити цю людину, вкусити, стиснути, зробити щось ще, не розуміючи, що ж саме. Нестерпно хотілося, щоб із ним щось зробив і сам володар цих форм, від чого жахливо починала паморочитися голова.

- Подобається...? - цікаво стежив за цим поглядом воїн, уже чудово бачачи відповідь на своє запитання.

- Мугу... - заворожено кивнув юнак, сам собою облизавши губу, глибоко і збуджено дихаючи.

Не впоравшись із собою від спостереження за такою прекрасною картиною, воїн схопив свого друга, повалив на матрац і стрімко стягнув із нього штани, разом зі взуттям.

- Ах...! - вразливо відгукнувся на цю рішучість Лам'є.

- Бажаю тебе! - відкинув той його речі на підлогу.

- Я тебе... Теж...! - з придихом потягнувся до нього грудьми чарівник, сором'язливо прикриваючи серце руками.

- Якого тільки дідька в нас потім запланована зустріч із твоїми вчителями?! - роздратовано зійшов на підлогу Рапан і зняв зі своїх ніг усе, що на них залишалося. - Чому ми не можемо насолоджуватися одне одним цілий день?! - заліз на нього.

- Насолодимося ввечері! - чуттєво подався до нього юнак.

- Після вчителів, хочу з тобою в купальню, - ліг своєю промежиною на його пах і почав жадано тертися, змушуючи їхні члени притискатися один до одного.

- Аа...! - вражено закинув голову назад, а руки на його шию.

Їхні пестощі тривали хвилин 10, перш ніж Рапан почав помітно прискорюватися, часто видихаючи на свого стомленого друга справжнім полум'ям:

- Я... - з червоним обличчям говорив він магу. - Уже... Скоро... - відштовхнувся від нього, взяв їхні члени однією рукою і почав активно дрочити. - Дивись...

- Дивлюся... - заворожено видихнув чарівник, відчуваючи, як же в нього внизу стає до межі гаряче й напружено.

- Мх-мх-мх-мх-мх, - ритмічно й чутно Рапан видихав, прикривши очі, перед своїм знайомим, перш ніж брови його ніжно піднялися, рот відкрився, а назовні вирвався тихий тремтячий стогін, адресований тільки Лам'є.

- Аа...! - вражено піднявся той на руках, спостерігаючи за тим, як ритмічно з чоловічого пеніса викидається біла рідина, що з бризками падає йому на живіт. - Гаряче! - миттю вигукнув, відчувши, як кілька розпечених крапель потрапили йому на голівку, почавши затікати прямо в уретру. - Ах! - закинув голову юнак, відчуваючи, що Рапан продовжує терти їхні вологі від сперми пеніси один об одного, розтираючи білу рідину ще сильніше. - АХ! - стиснув кулаками ліжко. - Ах, ах, ах, ах...! - уже задихався він у передчутті того почуття, яке мало пронизати його тіло тисячами блискавок. - Мх! - заплющив очі, сильніше стиснувши зуби.

- Давай, глибоко поцілуємося... - нахилився до нього коханець, охочий сплестися з ним у ще одному витку задоволення.

Юнак тільки-но прочинив свій рот, виставивши розечений пристрастю язик, на загальний огляд, як несподівано вигнувся всім тілом, стиснувши ковдру поблизу руками і видавши протяжний стогін, що супроводжувався блаженним викидом сперми, котра змішувалася з дружнім в одну єдину масу на його шкірі. Рапан, під час цього процесу, насторожено пригнувся й озирнувся, чекаючи на такий самий потужний підземний поштовх, як уночі.

- Хм... Хм... - глибоко й голосно дихав Лам'є, оговтуючись після всіх цих пестощів.

- Цього разу... - обережно подивився на нього Рапан, пригальмовуючи свою руку. - У тебе не сталося того магічного імпульсу...

- Хах... - потішно усміхнувся той. - Просто цього разу, я знав, чого мені очікувати, - піднявся він на руках, щоб потягнутися до нього й поцілувати, як стривожено завмер, відчувши, як по його животу починає щось стікати. - А! - злякано опустив юнак очі на своє тіло, побачивши різномасті білі потьоки й краплі.

- Хотів побачити моє сім'я? - задоволено спустився перед ним на п'яти Рапан. - Ось воно, - кивнув йому на живіт.

- Воно... - насторожено доторкнувся до цієї маси Лам’є, відчувши пальцем її слизькість. - З мене вийшло дуже схоже... - підняв він погляд до приятеля, промацуючи структуру цієї рідини.

- Воно у всіх чоловіків приблизно однакове, - ніжно усміхнувся той. - І наше з тобою не виняток, - узяв його за руку, потягнувся до обличчя й ласкаво поцілував у губи.

Пролунав стукіт у двері. Молоді люди стривожено на них подивилися.

***

Тг група по магу, де є свіжі новини, можна його обговорити, дізнатися новини про друк та придбати мерч (брелоки і стікери) - Постраждалий маг (https://t.me/injured_mag)

Тг канал по моїй творчості загалом - Пишу слеш-драми (https://t.me/nemchenko_writter)