Постраждалий маг

Минув місяць, протягом якого Лам'є щодня по кілька годин сидів перед своїм великим вікном і очікував від своїх розвідників хоч якихось новин.

Мухи літали, кружляли, поверталися на одні й ті самі місця, проникали в кожну хату, хлів і кухню. Прочісували ліси, борознили поля і заглядали в каравани. Вони були всюди, літаючи з однією лише метою - відшукати конкретну людину. На прилеглі райони обрушилася ціла напасть із мух, яких раз у раз вбивали, безуспішно відганяли травами й димом, проте ті все одно дзижчали над вухом і літали просто біля облич. Навіть, один день, без цих настирливих комах, здавався місцевим справжньою благодаттю. А рій, тим часом, розширював свої кордони.

Повністю захопивши одні міста, заглянувши в кожну хату, льох і руїни, вони розділялися і летіли далі, залишаючи частину своєї живої сили тут, ніби сподіваючись, що Рапан може вийти з лісу, непоміченим іншими розвідниками.

Лам'є витрачав на ці пошуки увесь свій вільний час, змушуючи мух летіти швидше, оглядати людей спритніше і щоразу порівнювати обличчя дуже схожих на Рапана чоловіків з оригіналом зі своїх спогадів. Саме в цьому занятті, він знаходив якусь химерну й нестійку душевну рівновагу, що раз у раз порушувалася двічі чи тричі на тиждень, від відчуття власного безсилля та безрезультатності пошуку людини, з якою хотілося просто поговорити і котрої зовсім ніде не було. Рапана не було ані в поселеннях, ані на дорогах, ані в лісах чи полях. Лам'є навіть починав шукати його незвичне ім'я на надгробних табличках, а обличчя - у повалених купою тілах, для поховання в братських могилах, але приятеля не було і там.

Вчителі, спостерігаючи за цією фанатичною діяльністю, сповнювалися співчуттям, навіть під час занять помічаючи, що юнак думає зовсім не про уроки. Нехай, його прогрес у приборканні своїх нових сил і був помітним, проте до інших наук, він геть втратив інтерес, зрештою, як і до їжі, що стояла на його столі недоторканою ще з самого першого дня.

Інтер'єр цієї печери перемінився, щойно Лам'є переїхав сюди, проте багато речей, якими він заставив приміщення, лиш припадали пилом, ніби на них не звертали навіть найменшої уваги, щоб помітити цей блідий наліт та одним помахом руки очистити його, привівши все житло до ладу. Юнак цікавився тільки своїм ліжко, в якому він спав, навіть не намагаючись його заправити, конторкою, за якою навчався, і м'якою подушечкою, на якій він годинами сидів, перед вікном.

Колись чисті стіни скелі, вже подекуди були вкриті сажею та подряпинами, через ті періоди втрати душевної рівноваги, коли меблі могли розлітатися в різні боки, а з тіла самі собою вивільнялися блискавки, врізаючись своїми розрядами в камінь. Лам'є картав себе за цю нездатність залишатися спокійним, проте, зростаюче почуття провини робило йому тільки гірше, заважаючи відновити душевну рівновагу якнайшвидше.

***

- Так, у Сораці повно лазень, але я рекомендую саме ту, що на вулиці Сільській, - переконливо кивав один із чоловіків Рапану, який вів їхню компанію з шести людей широкою дорогою. - Там особливо чиста й гаряча вода. Кажуть, що її господар - це вогняний або водяний маг, - закивав.

- Тоді, сходжу туди, - втомлено кивнув молодий воїн, навіть збираючись дошкуляти своїм запитанням про лист ще одному магу, який відповість йому одним й тим самим, що він уже чув.

За стільки днів пошуку можливості передати своєму другові листа, до школи Злітаючого журавля, яку називали найзакритішим магічним закладом, Рапан вже втратив будь-яку надію знайти бодай якийсь шлях, яким він міг би повідомити Лам'є про те, що знову хоче зустрітися. Вони вже так довго не бачилися, не чули один одного і не торкалися один одного. Так, нехай вони й були знайомі менше доби, проте, цей юнак справді запав воїну в душу і хотілося знову з ним побачитися, дізнатися, як у нього справи, як його навчання і як узагалі він почувається, з тими новими силами. Чи приборкав він їх, чи все ще може перестаратися із застосуванням? Чи хоче сам побачитися й поговорити? Чи хоче з ним погуляти? Можливо, навіть сходити в ту харчевню, з якої Рапана, найімовірніше, будуть гнати мокрими ганчірками, після всіх тих криків, біля свого минулого місця роботи.

Зневірившись у тому, щоб зв'язатися з приятелем за допомогою листа, Рапан збирався особисто прийти до їхньої школи, під час випускного, що, як казали йому багато хто, повинен був бути вже через місяць.

- Може, - продовжив провідник, - ще й трактир якийсь порадите? - почухав він свою тижневу щетину. - І цирульника, напевно, теж... - раптово ухилився від мухи, що вилетіла з-за спини просто біля ока.

- Можемо назвати тільки ті, де самі їли, - подивився на Рапана інший супутник. - З приводу ночівлі, нічого сказати не можемо, - знизав він плечима, спостерігаючи як той відмахується від комахи, що кружляла біля обличчя.

- Біля тієї лазні на Сільській є один, - виставив палець інший чоловік.

- От же... - роздратовано зупинився воїн, стежачи очима за настирливою комахою. - Прив'язалася... - завмер, вичікуючи слушного моменту, і раптово схопив її рукою.

- Тобі, безумовно, потрібно в лазню, - усміхнувся на це один із супроводжуваних. - Вже мухи злітаються.

- Хах, сходжу, щойно з вами розпрощаюся, - стиснув той пальці, бажаючи розчавити свою здобич, і розкрив долоню. - От же... - прикро озирнувся воїн, шукаючи комаху, що втекла і непомітно сіла на його плече.

- Заодно, - продовжував той, що запропонував лазню, - рекомендую сходити і на наш ярмарок. Він уже за два дні.

- Боюся, - продовжив шлях Рапан, - мене за два дні, у вашому місті, вже не буде, - покрутив він очима, вишукуючи настирливу комаху, яка нарешті залишила його. - Якщо я завтра нікого не знайду для супроводу, то знайду післязавтра і покину місто.

- Усього за день до ярмарку... - засмутився чоловік. - А міг би затриматися й скуштувати наших страв, повеселитися.

- Не до цього мені зараз.

- Тримаєш свій шлях у якесь конкретне місце? - зацікавився інший. - Чи накопичуєш для чогось?

- У конкретне місце мені треба буде тільки через місяць, - повернувся провідник до спостереження за дорогою. - А гроші ніколи зайвими не будуть. Може, подарунок вирішу придбати...

- Подарунок? - пожвавився співрозмовник. - Та й куди ти збираєшся через місяць? Може, затримаєшся на один день у нас?

- Хах... У дорозі час спливає швидше. Та й веселитися мені наодинці не хочеться. Була б одна компанія - я б із радістю, а сам... До того ж, подарунок, який я хочу купити, напевно, мені в цілий статок обійдеться.

- Що ж це за подарунок такий? - здивувався інший.

- Прикраса для волосся, - подивився на нього Рапан. - Але поки що, - спрямував він свій погляд у далечінь, - я ще не зустрічав такої, яка мені потрібна. Можливо, запитаю у вашому місті, де таку можна купити. Сподіваюся, її можна купити... - прикро піджав губи.

Попутники лише переглянулися, взагалі не розуміючи, якою ж це має бути прикраса, що коштує непосильних грошей, так її ще й знайти неможливо. Однак, не встигли супроводжувані уточнити це запитання і поставити ще з десяток на тему, кому ж саме призначається такий подарунок, як попереду почулося стрімке гупання, а з лісу на них вийшов двометровий троль із дубиною. Четвірка, з переляку відскочила назад, а двоє самих войовничих, з Рапаном на чолі, дістали з піхов свої шаблі з мечами і кинулися в бій.

Троль бив сильно і розмашисто, залишаючи після своєї дубини справжні вм'ятини на землі, здіймаючи в повітря клуби дорожнього пилу. Люди навколо нього метушилися, як вжалені, тут і там намагаючись встромити клинок в найвразливіше місце. Рапан узяв на себе праву руку, двоє інших - ліву. Однак, цю допомогу, провідник сприймав більше як тягар, а не як реальне полегшення в бою.

- Трясця вашій матері! - гнівно крикнув він тим двом, яких ледь не прибив своєю дубиною монстр. - Не підставляйте під обух голову! – заскочив Рапан велетню за спину і стрімко увійшов лівим мечем під ребра.

- ААААААА! - несамовито заволав той, обернувся, заніс палицю над головою і з усієї сили обрушив її на цю комаху.

Воїн спритно відскочив ліворуч, почув, як деревинка врізалася в землю поруч і стрімко проткнув передпліччя троля правим клинком, увійшовши поміж кісток, як ніж у свіже масло.

- АААААААААААААА! - ще лютіше закричав монстр, полишив дубину і стрімко повернувся через ліве плече, бажаючи іншою рукою знести цього настирного чоловіка, повалити на землю й затоптати, лишаючи по собі лише криваве місиво.

Ледве помітивши іншу стійку і рух корпусом, Рапан ривком відстрибнув назад. От тільки не пролетів він і половини свого шляху, як врізався в когось спиною, втратив рівновагу і побачив зліва, від голови, величезну долоню, що мчала на нього з цілковитим наміром убити.

"Коротке життя і дурна смерть," - промайнуло у нього в думках.

Але, не сягнула брудна рука пункту свого призначення, як з гучним хлопком врізалася в магічний бар'єр, який блакитними хвилями оточив все тіло Рапана і так само швидко перестав бути видимим.

"Таки я не помру?" – здивувався провідник, глянув на спантеличеного троля, який переламав собі цим жестом кілька кісток у долоні, і стрімко застрибнув йому на спину. Перерізав горло, повалив на землю і простромив клинком серце, щоб вже точно цей монстр не вижив.

- Фух, - важко видихнув закривавлений захисник, дивлячись на цю тушу. - Хто з вас маг? - спантеличено подивився він на купку тих, хто в страху тримався подалі.

Супроводжувані стривожено помотали головами, ще не відійшовши від шоку зустрічі з велетнем.

- Ти? - обернувся Рапан на приголомшеного сміливця, через якого їх двох мало не вбили.

- Н-ні, - так само похитав головою той.

- Але те, що ти придурок, - зло перемінився провідник, - це факт, - відвернувся він до троля. - Якого хріна ви в бій втрутилися? Щоб мені заважати?! - нахилився воїн до потворної голови монстра і зрізав його вуха. - Якщо сконаю я - ви теж! Від голоду, холоду і в гущавині лісу! Йолопи... - витер він кров з клинків об шкіру велетня і засунув їх у піхви. - Самі хоч живі? - подивився Рапан на цих двох горе-вояків, ховаючи трофеї в мішечок на поясі.

- Начебто, так, - невпевнено відгукнувся другий, повертаючи шаблю на її місце.

- Чудно, - підняв провідник голову і подивився на небо в бік сонця. - Можемо зробити зараз привал, щоб ви отямилися, або пообідаємо вже біля річки. До неї йти годину, - красномовно подивився він на супроводжуваних.

- К-краще, - боязко дивився на мертву тушу той самий, через якого вони зараз ледве не загинули, - пройтися і перепочити в безпечному місці, - схвильовано засунув він меч у піхви.

- Якщо ви вмієте битися з людьми, - вичерпно дивився на них провідник, - це ще не означає, що ви зможете перемогти троля, - глянув він на решту їхньої компанії та махнув до себе рукою, продовживши шлях дорогою.

Сміливці подивилися йому вслід:

- Ми так і залишимо його валятися посеред дороги? - кивнув один із них на монстра.

- А ви хочете, щоб я його підняв і відтягнув убік? - скептично відгукнувся Рапан, дістаючи з-за пазухи хустинку, щоб витерти нею заляпане кров'ю обличчя й одяг. - Він важить як дві корови. Я його, навіть за всього бажання, з місця не зрушу. Нехай, з ним щось зроблять або маги, які будуть тут проходити, або люди, у яких є коні, - покрутив очима, вишукуючи, серед дерев, того самого чарівника, який уберіг його від смерті.

Чоловіки сумнівно оглянули труп велетня, справді помічаючи, що відтягнути його до лісу вони не зможуть навіть усією своєю компанією, а якщо й зможуть, то на це знадобиться цілий день, вирішили залишити цю ідею та поспішити за провідником, зовсім не бажаючи залишатися поблизу монстра, до якого можуть вийти його величезні родичі.

Лам'є, в цей час, просто плакав, сидячи на м’якій подушці, перед величезним вікнто, то упираючись у кам'яну підлогу руками перед собою.

- Знайшов... - тихо він хникав, відчуваючи, як носом стікають величезні сльози, зриваючись із його кінчика і розбиваючись об підлогу, породжуючи маленькі бризки. - Я знайшов його... - болісно зігнувся маг. - Він живий... - тремтячими рухами втягнув соплі. - Водить когось дорогами... Захищає їх від монстрів... Рапан живий... - судорожно вдихнув чарівник. - А той чоловік... - несхвально насупився він. - Просто під руку поліз... Рапану потрібен амулет, - вирівнявся юнак і швидко витер усі сльози. - Якби не мій щит - він би постраждав... - піднявся і поспішив до свого столу, бажаючи якнайшвидше взятися до створення амулета.

Сам амулет чарівник зробив за дві з половиною години, вклавши в нього всі властивості, які він замислював і якими хотів поділитися з Рапаном. Начаклував білого голуба, тривожачись, що іншого птаха його друг може не сприйняти мирно. Повісив йому на шию двохсотграмовий золотий медальон на ланцюжку, який обмотав навколо тварини. Наклав захисні заклинання, щоб жоден хижак не вбив голуба по дорозі. Та випустив його у світ, спрямувавши птаха на поклик тієї самої мухи, яка так само не полишала Рапана.

Летів голуб, на північний захід, увесь день і вечір, тож, коли він прибув на місце, влаштованого посеред лісу привалу, вже була ніч. Багато хто готувався до сну та влаштовував свої спальні місця на м'якеньких ділянках землі, поблизу багаття. Сам Рапан сидів осторонь під деревом і роздивлявся металеву частину, одного зі своїх кинджалів, ніби оцінюючи, наскільки він уже затупився.

- Уруру! - впевнено почулося збоку.

Воїн спантеличено подивився в напрямку звуку, дивуючись з того, що в такий пізній час якийсь птах не спить.

З тіні дерев, розміреним кроком вийшов білосніжний голуб, із десятисантиметровим блискучим медальйоном на своїх грудях, що погойдувався надад-вперед так само, як і його голова, під час кроку. Присутні зацікавлено прилипли очима до цієї тварини, чиє тіло було оповите золотою ниткою, що виблискувала у світлі вогню.

- Уру, уру, уру, уру, - воркував той, оглядаючи своїми уривчастими рухами всіх людей навколо, йдучи вперед.

- Оце птах... - тихо прокоментував один із мандрівників і повільно піднявся, розчепіривши свої руки, в намірі його схопити.

- Я не думаю, що його варто ловити, - насторожено відгукнувся Рапан. - У цей час, птахи вже мають спати. Це явно не якийсь звичайний голуб.

- Ми його миттю відпустимо, - спокійно відповів той самий, намагаючись не злякати тварину. - Просто медальйон заберемо... - повільно й обережно зробив він крок до птаха, зачаївся і, трохи почекавши, спостерігаючи за тим, як звір уважно оглядає його, кинувся на здобич.

Голуб злякано спурхнув просто з-під рук, стривожено замахав крилами, відлітаючи вбік, приземлився на землю і швидким неспокійним кроком підійшов до Рапана, почавши клювати його ногу вище коліна. Воїн, від такого, насторожено завмер, узагалі не розуміючи, що від нього хоче ця дивна тварина.

- Гей, - делікатно взяв воїн його тіло і розвернув від себе, - лети куди тобі там треба.

Але голуб не послухав, розвернувся до нього і знову почав клювати ногу.

- Немає в мене їжі, відчепись, - насупився молодий чоловік, узяв його і знову відвернув.

Птах невдоволено повернув до нього свою голову. Подивився в очі, спурхнув, приземлився на коліна і дзьобнув у свій амулет на грудях, породивши чистий дзвін. Підійшов по ногах до чоловічого тіла і клюнув Рапана в живіт.

- Ти це мені приніс? - здивовано скривився провідник.

- Уруру, - схвально відгукнувся голуб, склав під собою ноги і сів прямо на людських стегнах, дивлячись воїну в обличчя.

- Ем... - незграбно простягнув той до посланця руки і зняв з його шиї досить важку прикрасу, забравши з нею і весь ланцюжок.

Птах, від такого полегшення, навіть крила розправив, поправивши своє оперіння. Рапан уважно простежив за цим жестом, не помічаючи, щоб тварина збиралася покидати його коліна, дочекався, доки вона заспокоїться, прийнявши свою позу, наче для сну, і опустив погляд на вміст своїх рук.

Це був золотий медальйон діаметром близько десяти сантиметрів, у центрі якого розташовувалося невелике кільце з отвором, від якого відходили множинні промені, що перепліталися між собою, немов доріжки лабіринту або судини вен. Промені ці, та й усе тіло медальйона було виконано недбало і майстерно одночасно. З одного боку, всі ці лінії не були однорідними і мали в різних місцях то потовщення, то потоншання. А з іншого - вся поверхня була добре зачищена і відполірована, самою своєю гладкістю нагадуючи дзеркало, яке відбивало будь-яке світло, що на нього потрапляло. Ланцюжок був самим звичайним і взагалі ніяк не вирізнявся.

Річ це була справді гарна, важка і, напевно, дуже дорога, але ось те, що її прислав зовсім невідомий Рапану дарувальник, м'яко кажучи, насторожувало. Ще й подарована вона була за допомогою якогось дивного голуба, який поводився зовсім не як звичайний птах.

"Краще буде продати цю штуку скупнику, - неспокійно подумав воїн, уважно оглядаючи золотий виріб. - Мало якого мага я міг випадково зачепити, а він мені - відплатити якимось прокляттям, за допомогою такого подарунка, - сховав він підвіску в кишеню. - Або ще гірше - залишу цю штуку в себе, а мене звинуватять у тому, що я її в когось вкрав. Нові проблеми мені точно не потрібні. Продам завтра скупнику і справа з кінцем. Коштувати ця штука має багато - золота, та ще й важка, - опустив він очі на птаха, що вмостився на ньому так, ніби Рапан був його рідним гніздом. - Куплю на ці гроші Лам'є прикрасу для волосся, як у його вчителів. Цих грошей точно має вистачити," - делікатно взяв голуба з боків, підняв і переставив на землю, після чого встав на ноги сам і пішов у кущі, щоб відлити, перед сном.

Птах, простеживши поглядом за провідником і зрозумівши, що ж саме він зібрався робити, піднявся, розвернувся до спантеличених людей, які спостерігали за ним, оглянув їхні обличчя і злетів, вже наступної миті напавши на того самого чоловіка, через якого, одержувач подарунка сьогодні ледь не загинув. Коли воїн поспіхом завершив свої справи і скуйовджено прибіг на крики своїх супроводжуваних, то голуб вже всіма силами тримався за волосся цього винуватця лапами, злобно бив його по скронях крилами та гнівно клював у голову.

- Гей! Гей! - підскочив до них Рапан, розштовхавши решту присутніх, що намагалися відігнати птаха. - Ти що коїш?! - схопив він голуба за боки і з зусиллям відтягнув, дивуючись тому, як же багато невдоволення живе в цій істоті. - Що тут узагалі сталося?! - насильно склав він крила до тіла тварини, стиснувши її разом із ними.

- Та цей голуб сказився! - злякано відійшов потерпілий, провівши рукою по своєму волоссю, з огидою збираючи з нього пташиний послід.

- Ем... - спантеличено простежив за всім цим воїн. - Краще віднесу його подалі й випущу, - притиснув голуба боком до своїх грудей, закрив долонею голову, щоб він нічого не бачив, і пішов, із ним, у темряву лісу.

Минувши близько двадцяти кроків, Рапан зайшов за якийсь високий кущ, з-за якого точно не було видно світла їхнього багаття, нахилився й посадив птаха на землю. Той миттю стрепенувся, поправляючи своє оперіння.

- Ну все, лети давай, - вирівнявся воїн. - І не нападай більше на тих, кого я супроводжую. Цій людині й так вже дісталося сьогодні.

Голуб підняв свою голову до нього ну дуже невдоволено. Розкрив крила і злетів, приземлився на чоловіче плече.

- Тепер, і мене клюватимеш? - скептично повернувся до нього провідник. - Ти ж не звичайний птах. Напевно, й розумієш, що я кажу.

Той надув свою шию і почав голосно воркувати, широко розправивши білий хвіст:

- Уруууу! Уруууу! - неквапливо наблизився звір до людського обличчя, розмірено киваючи сильно вгору і вниз. - Уруууу! Уруууу! - підійшов до чоловічої щоки, легенько дзьобнув її, спурхнув і швидко полетів.

Рапан провів його спантеличеним поглядом.

Наступного дня, все сталося саме так, як молодий чоловік і планував: розпрощавшись зі своїми клієнтами, та отримавши, від них, кілька монет за супровід і порятунок від троля, за чиї вуха він теж отримав винагороду, воїн вирушив до скупника, бажаючи, вже після нього, піти до лазні та трактиру, щоб добре помитися, наїстися і відпочити, перед новою дорогою.

Увійшов у пристойну крамницю, чиї полиці були заставлені найрізноманітнішими речами, які тут продавали вже з других рук, пройшов до скупника, що стояв за своєю стійкою, і дістав з кишені той самий амулет:

- Хочу продати, - поклав Рапан медальон його на стільницю.

- О, - зацікавився чоловік такою нетиповою і масивною золотою прикрасою, яку він міг перепродати за дуже гарною ціною. - Куплено чи вкрадено? - дістав він з-за прилавка пробірний камінь, маючи намір перевірити метал на справжність.

- Ем... Подаровано. Я не знаю ким, тож хотів би якнайшвидше його позбутися.

- Угу... - задумливо взяв той медальйон, підніс до самих очей і почав уважно розглядати його поверхню, ніби оцінюючи якість виплавки.

Але не встиг скупник видати якийсь вердикт і оголосити ціну на такий якісний виріб, перевіривши, чи справді він зроблений зі шляхетного металу, як від його пальців почулося неприємне шипіння, у повітря здійнявся димок, а крамниця заповнилася дивним запахом смаженого м'яса.

- АААА! - із несамовитим криком викинув чоловік цей медальйон. - ЩО ТИ МЕНІ ПРИТЯГНУВ?! - з жахом подивився він на свої обпалені руки і закричав ще сильніше: - ЗАБИРАЙ ЦЮ ХРІНЬ ЗАРАЗ ЖЕ! - показав йому на двері. - НІХТО В ТЕБЕ ЦЮ ПРОКЛЯТУ ПРИКРАСУ НЕ КУПИТЬ!

Переляканий усіма цими словами і підсмаженими долонями Рапан, миттю схопив амулет і, зі швидкістю вітру, вискочив за двері, а там і в якийсь провулок, через кілька вулиць, сподіваючись, що цей скупник не викличе на нього варту, за принесений настільки небезпечний виріб.

"Трясця твоїй матері, - приголомшено подивився він на вміст своєї руки, яку це золото не обпалювало. - Що ти, курва, таке?"

Хотілося замахнутися і викинути цей медальон якнайдалі, щоб він не накоїв ще якоїсь біди, або, не дай боже, не обпік долоні вже самого Рапана, для якого, така втрата була подібна до смерті. От тільки... Це було золото і досить важке. Жаба душила викидати такі статки в якесь багно.

"Може, - знехотя замислився молодий чоловік, - це просто заборона на те, щоб я його продавав...? - засмучено видихнув він, опускаючи плечі. - Якась незрозуміла штука, незрозуміло від кого... Ну що мені з ним тепер робити...? - безсило зітхнув воїн. - Я планував на ці гроші Лам'є прикрасу для волосся купити. А тепер... - подивився навколо. - Може, спробувати віддати його в кузню, щоб його переплавили? А чи захоче ця штука плавитися...? - опустив він на неї сумний погляд. - Усе ж таки, вона магічна, - важко видихнув Рапан і засунув амулет назад, у ту ж саму кишеню. - Треба скоріше йти і з цього міста, - невпевнено озирнувся. - Поки варта мене не схопила за те, що я руки скупникові обпік," - визирнув із провулка на вулицю, подивився на всі боки і швидким кроком попрямував до вже відомого трактиру, де він збирався знайти собі нових клієнтів.

На щастя, вже завершуючи з якоюсь посередньою юшкою, до Рапана самі собою підійшли кілька людей, які помітили кількість на ньому зброї і запечених крапель крові, які він досі не відмив від обладунку, після вчорашньої сутички з тролем. Йти цій компанії треба було терміново, тож вони вирушили в дорогу, щойно провідник спустошив свою миску.

Шлях був відносно неблизький, до того ж, один із попутників підвернув собі ввечері ногу, тож нічний привал був неминучий. Рапан швидко назбирав хмизу, з сушеною травою, розклав багаття і оглянув гомілкостоп підлітка, який невдало оступився на схилі. Обережно покрутив ступнею, слухаючи хворобливі завивання хлопчака, розслабив щиколотку і несподівано вставив суглоб на місце, породивши дзвінкий хрускіт. Підліток навіть замовк від шоку, що його нога вже не так сильно болить і він може нею рухати.

- Не воруши нею, - притримав цю активність воїн. - Відпочивай до ранку. А там подивимося, як швидко ти зможеш йти, - взяв тканинну стрічку в його батька і перемотав гомілкостоп, фіксуючи його положення.

- Угу, - слухняно кивнув хлопчик.

- Молодець, - поклав Рапан його ногу на землю і піднявся. - Поводьтеся тихо, - говорив він усім супроводжуваним, - якщо почуєте щось із лісу - одразу ж говоріть, - відійшов до дерева неподалік вогню і сів під нього, діставши рештки свого сушеного м'яса і хліба.

Інші дістали свої запаси, теж взявшись за вечерю.

Завершивши з вечірньою трапезою, більшість почала готуватися до сну, неголосно перемовляючись між собою. А Рапан, тим часом, дістав зі своєї кишені той самий амулет і почав його розглядати, бажаючи знайти хоч якийсь знак або символ, який натякав би йому на те, ким може бути дарувальник цієї речі і яка сама її суть.

"Можливо, він десь підписаний? - покрутив він золотий медальйон у руках. - Хоч десь... - придивився воїн до внутрішнього кільця, очікуючи знайти там дрібно вигравірувані слова. - Ну хоч щось... - із сумом подивився Рапан через цей отвір на багаття, думаючи, що він зможе побачити щось нове. - Ех... - важко видихнув, опускаючи плечі й амулет. - Хоч би якийсь лист доклали, що пояснив би мені, що це таке і як мені ним користуватися... - погладив він пальцями внутрішнє кільце. - Але зроблено непогано, - знову підніс виріб до обличчя і почав його роздивлятися, мацаючи в різних місцях. - Дивне, звісно, але річ магічна, можливо, воно так і треба..." – одягнув він медальйон отвором на палець і розкрутив його, змушуючи ланцюжок метатися по колу, розрізаючи повітря.

Рапану було відверто нудно і нічим себе зайняти, раз він почав так себе розважати, з незрозумілим йому медальйоном, невідомого для нього призначення. Однак, таке заняття йому теж скоро набридло, тож молодик зупинив прикрасу, що розкручувалася, і ланцюжок, що міг ударитися об груди, зачепившись своїм кінцем за якусь застібку або кинджал, зняв амулет із пальця і здивовано завмер, побачивши, що внутрішнє кільце стало трохи товстішим, вкрившись однорідними буграми, зверненими всередину. Насторожено спробував цю ділянку подушечкою пальця - вона була тепла, навіть дуже. Обережно погладив навколо, знову спробував отвір і відклав прикрасу собі на ногу, не зовсім розуміючи від чого ж метал так приємно нагрівся. Його фаланга на пальці, звісно, теж потеплішала, від того тертя об золото, однак, її тепло було не таким сильним і доволі швидко почало остигати.

"Дивно все це... - підозріло погладив свої пальці Рапан, дивлячись на цей амулет. - Можливо, він справді тільки від мене й нагрівся? - знову взяв його й оглянув з усіх боків. - Він же магічний, може нагрітися і більше, ніж, від мого власного тепла. Напевно... - спантеличено насупився він й обережно доторкнувся до внутрішнього кільця, помічаючи, що воно не охололо навіть трохи, за той час, що лежало віддалік від рук, на холодному обладунку. - Але чому він набряк?" - затиснув воїн медальйон між долонями і почав активно розтирати його, бажаючи перевірити, чи буде він так само добре зберігати тепло по всій своїй поверхні, а не тільки навколо отвору в центрі.

Тер Рапан це золото досить довго, щоб почати самому відчувати жар металу, яким його наситили власні руки. Відняв прикрасу від долонь, поклав на вбрану в обладунок ногу і подивився на вогонь, бажаючи дати подарунку час на охолодження. Минуло хвилин п'ять, перш ніж воїн знову звернув увагу на ту золоту дрібничку, що лежала у нього на стегні. Взяв до рук і з шоком округлив очі - медальйон усе ще був дуже теплим, хоча вже й не обпікав, як у момент, коли Рапан залишив його на нозі.

"Хм, - задумливо вразився молодий чоловік, вже шукаючи у себе в голові застосування такій цікавій властивості. - Все ж таки, не марна штука. Можна руки холодними ночами зігрівати, - стиснув він усю прикрасу долонями, відчуваючи як кінчики його пальців трішечки замерзли. - Так, - кивнув Рапан. - Можна для цього використовувати. Їсти не просить, скупники не приймуть, а викинути шкода, - зітхнув. - Можливо, від нього і буде якась користь. Але, краще було б, щоб мені пояснили, як цією штукою користуватися. А то хто його знає, може, вона справді корисна, а я нею тільки руки свої грітиму, - опустив погляд на звисаючий донизу ланцюжок, узяв його кінець, знайшов застібку і надів цю прикрасу собі на шию. - Так, я тобі все ще не довіряю, тож під сорочку не пущу," - розстебнув він верхні ґудзики обладунку і поклав амулет на ватник, усе ще переживаючи, що він може нести в собі якусь небезпеку.

Наступної ночі, яку Рапан провів у цій самій компанії людей, молодий чоловік знову відчув, як його руки починають мерзнути, нехай і від літньої, але все ж таки прохолодної ночі, у вологому лісі. Дістав свій амулет, з вже визначеною для нього роллю, зняв із шиї, щоб було зручніше, і почав посилено його розтирати між руками, бажаючи зігрітися примноженим теплом.

"Усе ж таки, не марна штука, - зупинив він свою діяльність, притиснувшись до золота всіма пальцями. - Корисна, хоч у якомусь сенсі. Можливо, пора б вже підшукувати собі хороші рукавички на осінь. Питання тільки де я їх куплю, поки холоди не настануть, - озирнувся провідник, відчувши долонями, як внутрішнє кільце амулета повільно роздувається. - І все ж таки, - задумливо опустив він погляд до прикраси, - не зовсім зрозуміло, що це за штука і для чого вона справді потрібна," - відігрівши руки, воїн відняв їх від медальйона і знов оглянув усю його поверхню, вишукуючи, які ж ще відбулися зміни, в порівнянні з "холодним" його станом. Однак, крім набряклого кільця, навколо отвору, він нічого не побачив.

"Дивна ця річ, - задумливо провів Рапан кінчиком пальця по внутрішньому його боці. - Уся в горбах... - неквапливо погладив їх, почасти навіть насолоджуючись цією гладкістю і теплом. - Така ніжна... Щось нагадує мені... - заворожено увійшов чоловік в отвір своїм пальцем, до самої долоні. - Напевно, - втомлено зітхнув воїн, трохи нахиливши голову вбік, неквапливо входячи й виходячи з амулета пальцем, - у мене просто давненько нікого не було, ось я й думаю про це... Лам'є був таким милим, коли я його спокушав... А після нього, жоден юнак не припадає мені до душі. Це ж треба бути таким гарним, щоб про тебе думали, навіть через місяць, після того, як ви провели разом менше доби...? - знехотя подивився він вбік, опустивши руку з медальйоном на ноги. - У нього, в школі, повно витончених юнаків, напевно, він там вже пригледів собі когось гарнішого за мене... А з іншого боку, - зацікавлено насупився, - йому сподобалася моя постать, а в їхній школі я не помітив жодного силача, на якого цей миленький чарівник міг би покласти своє око, - підняв він куточок губ, задоволено усвідомлюючи, що симпатія цього юнака все ще може належати йому. – Але, до його випускного, я все одно повернуся. Хоч подивлюся на нього, - опустив він погляд на амулет. - Проведу, куди він попрямує після школи. Дорогу покажу... І, можливо, навіть спокушу в дорозі на кілька розпусних поцілунків..." - усміхнувся, діставши палець із золотої прикраси.

- Трясця! - злякано підскочив Рапан, побачивши, як внутрішнє кільце медальйона здригнулося.

Навколишні вмить підхопилися з землі, стривожившись таким крикам, посеред ночі, від їхнього охоронця й поводиря.

- Усе гаразд, - заспокійливим жестом розставив свої руки воїн. - Можете лягати назад. Усе добре. Ви в безпеці. Просто мій медальйон мене налякав.

- А ти НАС налякав не мало... - здивовано відгукнувся батько того самого хлопчиська, який учора підвернув свою ногу.

- Перепрошую, - ніяково посміхнувся провідник. - Але те, що ви так швидко підхоплюєтеся - це добре, може бути корисно, за реального нападу монстра. Більше, я ваш сон не потривожу, можете спокійно засинати.

Супроводжувані з незадоволенням оглянули цю людину, яка стривожила їх настільки гучним своїм криком, і почали вкладатися назад. Рапан уважно простежив за всім цим процесом, опустив неспокійний погляд на свій амулет і підняв його за ланцюжок: "Що ти за бісовщина, матір твою...?" - насторожено присів він під деревом і дуже акуратно погладив отвір кільця зовні, не наважуючись заходити всередину пальцем. Те знову легенько здригнулося. Воїн ошелешено округлив очі. Знову погладив - те знову стиснулося, ніби соромлячись цих непримітних дотиків.

"Що це, в біса, таке?" - шоковано почав гладити Рапан цей отвір по колу, відчуваючи, як кільце нерішуче стискається й розслабляється, нагріваючись від такого загравання тільки сильніше.

"Дідько, - неспокійно ковтнув чоловік, зрозумівши, що саме йому це нагадує. - Таке нерішуче й тепле," - зайшов він на одну фалангу всередину, почавши легенько його гладити вперед-назад.

Кільце схвильовано обхопило його ніготь з усіх боків, даючи відчувати своє ніжне тепло і золото, що стало м’якіше. Це не був твердий благородний метал. Це було щось знайоме Рапану - гладке, підатливе і збуджено гаряче.

"Воно пульсує, - заворожено пригальмував воїн, відчувши своєю шкірою легкий і швидкий пульс, наче це чиєсь серце билося. - Не відкусиш мені пальця, якщо я увійду глибше...? - насторожено проник він у кільце другою своєю фалангою і почав неквапливо рухатися на довжину половини пальця, помічаючи, як амулет обхопив його всією своєю пристрастю, нагріваючись і набухаючи ще більше. - Так ось ти для чого створений, біс тебе забирай...? - задумливо протягнув Рапан, краєм ока побачивши, як його власні груди починають підніматися й опускатися, від частого глибокого дихання, спровокованого певного роду думками. - А в тебе можна тільки пальчик засунути? - проник він на всю свою довжину, бажаючи подивитися, чи розтягнеться кільце ближче до долоні. - Мх... - не поспішаючи дістав чоловік цей довгий перст. - Не той варіант для перевірки вибрав... - підставив до схвильовано набряклого кільця великий палець і погладив їм біля самого отвору, ніби не наважуючись зараз увійти. - Покажи мені, ти зможеш розтягнутися не тільки для мого пальця...? - повільно увійшов в амулет до самої основи першої фаланги, із сакральним задоволенням спостерігаючи, як омріяно воно для нього розширюється, відсуваючи всі ці переплетення ліній до зовнішнього краю. - Хм... - задумливо вийшов Рапан. - А два пальці...? - акуратно приклав їх до отвору й обережно проник усередину. - Мм... - крадькома прикусив губу, не відриваючи погляду, від цього розпусного заняття. - Таки ти еластичний... Але чи зможу я увійти в тебе не зовсім пальцями...? - дістав їх. – Давай, спочатку перевіримо на руках...? - доклав до цього місця три середні пальці й повільно ними увійшов, відчуваючи, як же схвильовано починає тремтіти це кільце, у відчутті, як широко його розтягують, готуючи до зовсім іншого об'єкта. - Мм... - із пожадливістю вигнув брови воїн. - Чим тільки я займаюся...? Збираюся наругатися над невідомим для мене медальйоном, подарованим невідомо ким... Але він такий... - дістав руку й грайливо вдарив пальцем по отвору, змусивши його вразливо здригнутися. - Боже мій, я його зґвалтую зараз..." - підняв очі на свої супроводжуваних, тихо піднявся, намагаючись не порушити їхню чуйну готовність до сну, і відійшов до лісу, сховавшись від будь-яких спостерігачів за пишним кущем. Розкрив гульфик, оголив свій збуджений пеніс і нерішуче доклав його до цього отвору, вже наступної миті увійшовши в нього на всю довжину.

"Трясця... - блаженно закотив Рапан очі, спершись рукою на якесь дерево. - Він такий гарячий... - прочинив рота, відчуваючи, як той пульсує і тремтить під його напором. - Дідько... - прикрив повіки, почавши рухати стегнами, притримуючи цю прикрасу долонею. - Це безперечно краще, ніж рукою..."

Сам процес задоволення не зайняв у воїна багато часу. Усе ж таки, молодий чоловік давно вже не відчував на собі чиєїсь ласки, та й попереднє "вивчення" цього амулета його чимало збудило. Тож, повернувся він на місце привалу вже за декілька хвилин, сховавши медальйон, що все ще пульсував від пристрасті, під своєю сорочкою, вважаючи, що після такого розпусного контакту, той заслуговує бути захованим просто біля серця.

Сама ж прикраса, ще не заспокоювалася і не остигала близько півгодини, чим неабияк спантеличувала Рапана, який не розумів, чому амулет продовжує пульсувати і тремтіти, якщо він припинив його чіпати.

На ранок, молодого чоловіка чекав не найприємніший сюрприз - його розбудив дощ, який невідомо як, але просочився до нього крізь густі крони дерев і добряче намочив, втопивши в, невідомо як створеній під ним, калюжі, в той час, як решта попутників лише трохи намокнули, залишаючись на височині. Спантеличено насупившись такому дивацтву, провідник допоміг усім людям зібратися, і вони рушили в дорогу, прикриваючи свої голови, з речами, різного роду тканиною.

Розпрощавшись з усіма супроводжуваними в новому місті й отримавши за свою роботу кілька золотих монет, Рапан, під таким самим дощем, вирушив у першу-ліпшу лазню, бажаючи добре відмитися й відіпратися від крові, бруду, поту й пилу, які налипли на ньому, за останні кілька днів. Крім того, потрібно було поголитися, після чого, вже можна було йти кудись за обідом і на заточування мечів із кинджалами.

- Фух... - втомлено видихнув воїн, знімаючи з себе, в роздягальні, всю зброю і верхню куртку. - Ватник до самої основи промок... Як так узагалі? - покосився він в маленьке віконце, з якого в приміщення зайшли яскраві промені сонця. - Та що за я не знаю...?! - безсило й невдоволено відвернувся молодий чоловік, продовживши роздягатися.

"Тільки-но зайшов під дах і дощ одразу закінчився. Сволота," - зняв підлатник і позбувся сорочки, оголивши для себе тріснутий медальйон на грудях.

- Гей! - злякано схопив він його, одразу ж почавши оглядати пошкодження, яке поширювалося від краю до самого центру, не доходячи до внутрішнього кільця.

"Невже, через дощ?" - стривожено витер Рапан з нього краплі мокрими й набряклими від води пальцями.

- Мені тільки позавчора тебе подарували... - засмучено опустив він плечі. - А я вже тебе зламав... - сумно зітхнув.

"Ти ж магічний, - покрутив його провідник у своїх руках, перевіряючи, чи немає ще якихось пошкоджень. - Треба розпитати в місцевих, де тут продаються амулети. Можливо, мені там допоможуть тебе полагодити... - поклав його собі на груди і заспокійливо пригладив. - Не буду тебе тут залишати. Чи мало що. Не хочу, щоб ти зламався ще більше..." - опустив погляд на свої ноги і присів на лавку, почавши знімати чоботи, що промокли до нитки.

Позбувшись усього свого одягу і віддавши його на прання, молодий чоловік вирушив до купальні, особливо дбайливо притримуючи свій медальйон, зовсім не бажаючи, щоб він ще раз тріснув, від надто високої, чи надто низької температури.

Провівши в цьому комплексі кілька годин, зумівши тут відмитися, поголитися і непогано пообідати, молодик отримав назад увесь свій випраний і вже сухий одяг, заплатив і запитав на виході, куди він може звернутися з приводу поламаного магічного медальйона. Чоловік назвав йому крамницю такого собі Тірса і навіть пояснив відвідувачеві, як до неї можна дійти. Рапан на це вдячно кивнув і покинув лазню, попрямувавши точно за названою для нього адресою. От тільки не встиг він оминути й половини вулиці, як з неба знову почав капати дощ.

- Ти що, знущаєшся наді мною, чи що? - вичерпно подивився він на величезну хмару, яка затулила сонце саме в цей момент. - Не погода, - похмуро поспішив воїн до тієї крамниці, - а маги в кості грають, - перестрибнув велику калюжу, що утворилася посеред дороги.

До необхідної крамнички, Рапан прибіг вже під справжньою зливою, знову промокнувши, мало не до нитки. "Дякую, що хоч не град," - невдоволено ступив він на поріг, породивши дзвін дзвіночка над дверима.

- Непоганий на вулиці дощ, - задумливо відгукнувся продавець, що ховався за стійкою, яка доходила покупцю до самих грудей.

- Це вже точно, - струсив той із себе краплі й попрямував до чоловіка, роздивляючись дорогою розвішані й розставлені по всьому приміщенню різні амулети, зроблені з каміння, металів, пір'я і дерева з глиною.

- Чим можу допомогти? - визирнули до відвідувача два допитливих ока.

- У мене магічний медальйон тріснув, - неприємно відгукнувся Рапан, розстебнув верхні ґудзики куртки з підлатником і зняв із шиї прикрасу, поклавши її на стіл між ними. - Зможете полагодити?

- М, - з цікавістю оглянув це золото продавець і опустив свій погляд на розкладені перед ним інструменти.

- Зможете полагодити?- неспокійно перепитав воїн.

- Ну зачекайте ж, - з усмішкою дістав той онор, що мав вигляд чорного ювелірного монокля із золотим обрамленням. - Мені треба спочатку оглянути цей амулет, - приставив прилад до ока, затиснувши його м'язами обличчя, і швидко пробігся поглядом по тріснувшому виробу. - Угу... - задумливо взяв він великий пінцет із м'якими хапальними елементами і взяв ними медальйон, опустивши його вже на свій стіл, почавши уважно оглядати.

Відвідувач, в цей час, почав роздивлятися саме приміщення. Стіни з прилавками були заповнені найрізноманітнішими амулетами, відокремлюючись один від одного підписаними секціями: для удачі, для привертання грошей, любові, збільшення сили... Різноманітність речей, які тут продавали, і справді вражала. Деякі були схожі на підвіски, деякі - на каблучки, а деякі й зовсім можна було просто покласти в кишеню і забути, не боячись, що вони помнуться або зіпсуються, як те саме пір'я, яке, варто було б, усе ж таки, підвішувати десь ззовні своїх речей і одягу.

Крім самих амулетів, на самому видному місці були розвішані й невеличкі білі стяги, із зображеними на них різними символами: жовте сяюче сонце, квітуча червона лілія з червоним тюльпаном, блакитні журавель із піднятими до голови крилами та направлена догори ластівка, зелений паросток із двома листочками, який ледве вийшов із землі, пухнаста парасолька кульбаби, та перлина у своїй черепашці. Воїн сам собою кивнув на ці малюнки:

- Це магічні школи?

- М? - підняв до нього погляд продавець і глянув куди він дивиться. - Так. Школа Вічно сяючого сонця до нас найближча, тож її виставлено першою, а далі за спаданням.

- А чого вчать магів зі школи з червоною лілією? - допитливо повернувся він до чоловіка, пригадавши, як вчителі Лам'є згадували її, коли оцінювали нові сили свого учня.

- Вогняним наукам, здебільшого, - кивнув йому господар крамниці. - Як і в школі Червоного тюльпана - тільки в ній навчають дівчат. Школа Вічно сяючого сонця - спеціалізується на світлі, Злітаючого журавля і ластівки - на грозових науках, Великого каменю - на землі та вирощуванні, Легкого вітру - на вітрі, а Безкрайньої гладі - на вченні про воду.

- А ось школа Злітаючого журавля... - завуальовано почав Рапан, поклавши на стійку руки, з бажанням знову спробувати удачі. - А як до неї можна передати лист?

- На жаль, - знизав той плечима, - але в цю школу неможливо проникнути сторонній людині. Точно так само, як і в школу Злітаючої ластівки. Тільки, якщо хтось із учителів або старших учнів вас зустріне і проведе всередину. Але навіть тоді, це може бути небезпечним. Усе ж, туди відбирають дітей зі здібностями до породження блискавки, а в дитячому віці, вони не завжди можуть її контролювати, - знову знизав плечима і продовжив роздивлятися амулет.

Відвідувач на все це прикро підібгав губи, вкотре чуючи одну й ту саму відповідь.

Зачекавши деякий час, поки Тірс вдосталь надивиться на цей медальйон, підмічаючи для себе різні деталі його суті, Рапан нарешті почув вердикт.

- Ну, що я можу вам сказати... - задумливо видихнув чоловік. - Цей амулет створений доволі сильним магом, має на собі вісім сегментів зі своїми властивостями (в одному з яких з’явилася тріщина), і торкатися до нього може тільки той, кого він вважає своїм власником. Полагодити його може тільки його творець.

- Тільки його творець? – стривожився Рапан. - Але я не знаю, хто мені його подарував. Може, на ньому видно? - заглянув за стійку.

Власник крамниці непримітно знизав плечима:

- Просто сильний маг. Ані імені, ані знака школи. Є магічний слід, але він мені не знайомий - це точно не хтось із моїх знайомих.

- А якої сили маг? - все не вгамовувався воїн. - Дуже сильний чи не дуже?

- Досить сильний, - задумливо кивнув той, розглядаючи магічну силу, якою був просякнутий медальйон.

- Ну, волосся в нього може бути до колін?

- Безумовно, - кивнув чарівник і уважно вдивився в жовті потоки енергії на прикрасі. - Але до щиколоток його ахор не доходить. Можливо, десь між колінами і серединою гомілки.

"Напевно, Лам'є став трохи сильнішим за цей місяць," - тямущо кивнув Рапан.

- А що за вісім секцій? - продовжив відвідувач. - Та й... - ніяково підібгав губи. - Уночі... Цей амулет поводився... Ну, як живий можна сказати... Там у нього отвір по центру, він...

- Це портал, - кивнув відвідувачеві Тірс, вказавши пальцем на внутрішнє кільце. - Це вухо безпосередньо пов'язане з творцем.

- ЦЕ - ВУХО?! - ошелешено скрикнув Рапан, схопившись за голову, надто добре пам'ятаючи, що він робив із цією штукою цієї ночі.

- Ну, наразі так, - підтвердив продавець. - Творець, якщо він зараз нічим не зайнятий, скоріш за все, слухає нашу розмову, однак, цей портал може й змінювати своє призначення. Якщо вам надіслала цей амулет жінка, то вона могла внести в цей отвір трохи інший сенс.

- Хах... - ніяково посміхнувся воїн, частково заспокоюючись, від усіх цих слів про "зміну призначення".

- Будьте з ним ніжнішими в будь-якому разі. Усе, що ви зробите з цим порталом - безпосередньо позначиться на творцеві амулета.

- Усі почуття і погладжування теж? - невпевнено протер своє обличчя Рапан, зрештою прикривши долонею підборіддя з губами.

- Так, - однозначно кивнув маг. - Не знаю, як до ваших погладжувань поставиться творець чи творчиня цього амулета, але я б не рекомендував вам використовувати його в сексуальному плані серед дня. Все ж таки, це може бути дуже ніяково для іншої сторони.

- А ось ви казали "вісім секцій і в одній із них тріщина"... - схвильовано спостерігав за всім цим відвідувач. - Що за секції взагалі? І через що з'явилася тріщина? Я міг сам його випадково зламати?

- Це малоймовірно, - опустив той погляд до медальйона. - У вашого подарунка, насправді, досить багато функцій: він може ставити щит, притягувати удачу...

- Ну так, по сьогоднішньому дощу, я це особливо помічаю, - неоднозначно кивнув воїн.

- Тримати в чистоті й порядку, - продовжив перераховувати Тірс, - приносити відчуття ситості. Це функціональні сегменти, які виконують якусь певну функцію. Але оскільки це "особистісний" амулет - той, який пов'язаний із вами і творцем безпосередньо, то тут є також сегменти, на яких тримається ваш зв'язок: довіра, турбота, прихильність, надія. Тріщина якраз з'явилася в сегменті довіри і зайшла своїми променями на надію.

"Я б теж перестав довіряти, після того, як тебе швидко використали для свого власного задоволення і забули," - підмітив у думках Рапан.

- Надію? - перепитав відвідувач, віднявши долоню від рота. - Але в чому полягає ця надія?

Чарівник лише знизав плечима:

- Тільки творець знає, на що саме надію він сюди вклав. Можливо, надію на те, що ви здогадаєтеся, хто ж вам це надіслав, можливо, щось інше, - поклав медальйон на стійку перед молодим чоловіком. – Оскільки, тріщина зайшла на сегмент надії з "довіри", то, можливо, це пов'язано саме з тією подією, що породила порушення до вас довіри. Згадайте, що ви робили з цим амулетом останнім часом, через що довіра творця до вас могла зруйнуватися. Найімовірніше, коли ви відродите довіру - то й амулет сам собою полагодиться.

- Хех... - невпевнено спотворив усмішку Рапан, дивлячись на цю золоту прикрасу. - Відновити довіру буде не так просто... А от, - незадоволено нахилився він до медальйона, почавши говорити прямо в кільце по центру, - якби хтось мені щось пояснив, що це за подарунок і хто мені його подарував, то нічого б ні в кого не тріснуло. Ти так не думаєш? М?

Продавець спостерігав за цією комунікацією стривожено та мовчки, лише сподіваючись на те, що власник цього амулета буде м'якшим і нової тріщини, на ньому, все ж не з'явиться.

- Ще й удача твоя сьогодні не працює, - продовжував висловлюватися Рапан. - Прокинувся під дощем і в калюжі. Зайшов у лазню - дощ закінчився, а коли вийшов - як із відра полило! Я тут мокрий із голови до ніг! – топнув він своїм чоботом, відчуваючи як у ньому хлюпає вода. - Хочеш, щоб я захворів? Я точно не такий стійкий до застуди, як деякі, які себе одним помахом руки лікувати можуть!

Оточення швидкоплинно залило білим світлом, за яким почувся гуркіт неба та зливи, яка ставала все сильнішою.

- Гроза справді розійшлася не на жарт... - задумливо подивився на хмару продавець і застиг.

Швидко перевів погляд на золотий амулет, глянув на небо і стривожено піднявся.

- Вдача... - невдоволено бурчав відвідувач, надягаючи прикрасу на шию. - Не працює твоя удача... - взяв він медальйон і опустив його в простір між тілом і вологою сорочкою.

- Не висловлювалися б ви так, на адресу творця цього амулета, - обережно висловився чоловік, подивившись на воїна, якого безперервно вкривало світло блискавок, що почали бити одна за одною, майже щосекунди, розносячи довкола жахливий гуркіт грому. - Все ж, він і так зараз у дуже поганому настрої...

- Звичайно, - ствердно кивнув воїн, почавши застібати ватник. - Після такого-то тону. "Удачу" він мені притягує. Угу. От тільки не сьогодні, - подивився на вулицю.

- Ця гроза породжена творцем амулета... - ніяково скривився Тірс.

- Що? - спантеличено насупився йому Рапан.

- Магічна сила на вашому амулеті й на цій хмарі - одна й та сама... - дістав з ока онор. - Можливо, ви б сказали кілька ласкавих слів у той портал? Усе ж таки, настрій цього мага дуже складно назвати зараз гарним... - повернувся він до вікон, з жахом спостерігаючи такі часті спалахи блискавок. - Цілком можливо, що й під дощ ви сьогодні потрапляли не просто так...

- Хочете сказати, мене карали за те, що я зруйнував довіру до себе?

- Цілком можливо... - підібгав він губи. - Але так само, дощ може бути і проявом печалі мага зі школи Злітаючого журавля або ластівки. Якщо ви вчора образили творця цього амулета - він цілком міг засмутитися до такого стану, що несвідомо викликати дощ. Його б міг до вас вітром пригнати й хтось інший, використавши дощову хмару неподалік, але таку страшну грозу здатний зробити тільки хтось зі школи Злітаючих журавля чи ластівки.

- Це на мене злі, виходить? - подивився той на чорне небо, яке тут і там було вкрите блискавками, що постійно били в різних місцях.

- Це гроза божевілля... - схвильовано оглядав маг хмару. - Якщо це й від злоби, то від такої, від якої втрачається всякий контроль. Але, якби то був гнів, то бив би він просто сюди, - підійшов він до вікна й подивився в обидва боки вулиці, перевіряючи, чи не виходить від чогось світла пожежі, після влучання такої блискавки. - Усе ж таки, з цим амулетом, його творець знає ваше точне розташування і за бажання, може спрямувати блискавку просто через мій дах, - підняв погляд на стелю. - А він б'є навіть не близько від нас. Це не злість... Найімовірніше, - звернув він погляд до неба, - це біль або печаль.

Раптово, будь-які спалахи блискавок почали припинятися, грім затихати, а сама хмара поступово розсіюватися, стаючи світлішою.

- Знайшли... - з полегшенням зітхнув Тірс.

- Знайшли? - спантеличено подивився на нього відвідувач.

- Творця вашого амулета, - глянув на нього продавець. - Мабуть, у нього трапився магічний криз - вихід із душевної рівноваги, через який і почалася така гроза. Але зараз його, мабуть, хтось заспокоїв, повернувши в норму. Якби це було справжнє божевілля - хмара так швидко не розсіялася б, - розвернувся і пішов до свого місця.

- А цей... - провів його поглядом Рапан. - Магічний ось цей стан, це щось на кшталт імпульсу?

- Ні, магічний імпульс дуже короткочасний, - сів той у крісло. - Це раптова розрядка накопичених сил. Маленьких дітей можна до магічного імпульсу простим переляком довести. А криз - це стан більш довготривалий, під час якого, маг втрачає контроль над своїми силами, під впливом різних чинників, зокрема, й через втрату душевної рівноваги. Чим маг сильніший, - неспокійно подивився чарівник у вікно, - тим його кризи страшніші. Але зазвичай, у тих, хто перейшов "рубіж невразливості" вже не буває кризів. Усе ж, це дуже гострий стан, який потребує зовнішнього втручання, щоб повернути мага в норму. Творець вашого амулета або не зміг навчитися, за стільки років поліпшення своїх навичок того, як потрібно протистояти кризам, або ж, у нього сталося настільки сильне порушення душевного спокою, що він просто не зміг його витримати. У будь-якому разі, будьте з ним м'якше, - повернув Тірс свій погляд до воїна. - Мабуть, він переживає зараз не найстабільніший період у своєму житті, раз його можна довести до магічного кризу, - подивився на небо, яке вже значно посвітлішало, почавши випускати на землю лише дрібний дощ.

Рапан ніяково опустив погляд, стиснувши свої губи:

"Він, мабуть, ще не звикся зі своїми новими силами, а тут я так із ним учора вчинив, наговорив зараз усякого... - подивився на вулицю. - Зрозуміло, чому він настільки сильно засмутився..."

- Я вибачуся сьогодні перед ним за все це, - озвучив свої думки воїн. - Дякую вам, що розповіли про амулет і про школи, - глянув він на продавця. - Скільки я винен?

- За що? Я ж не полагодив цю тріщину, - знизав плечима чоловік. - Краще йдіть і поверніть до себе довіру творця цього амулета. Це буде моєю найкращою порадою, в цій ситуації.

- Дякую, - ще раз кивнув йому Рапан і пішов до дверей, зовсім скоро вийшовши на зовсім розкислу ґрунтову дорогу, якою можна було переміщатися, лише стрибаючи поміж калюжами та струмками.

Лам'є, у цей час, спустошено лежав на своєму ліжку в обгорілому вбранні, пропаленоу в кількох місцях, і чув якісь слова своїх учителів, продовжуючи пускати сльози, над усім тим, що сказав йому Рапан.

***

Тг група по магу, де є свіжі новини, можна його обговорити, дізнатися новини про друк та придбати мерч (брелоки і стікери) - Постраждалий маг (https://t.me/injured_mag)

Тг канал по моїй творчості загалом - Пишу слеш-драми (https://t.me/nemchenko_writter)