Постраждалий маг

Зовсім скоро, розпочалася офіційна частина сьогоднішньої зустрічі. Усі випускники повернулися під крило своїх вчителів, які стали обширним півколом, на тому самому кам'яному майданчику. І простежили за діями педагога Великого каменю, який кількома впевненими рухами висунув із найближчої скелі кам'яну плиту зі сходинками, і створив широкий майданчик на кілька людей, де повинна буде проходити сама церемонія. Школи розташувалися в певному порядку. Зліва направо стояли вихованці школи Вічно сяючого сонця, Червоних лілії з тюльпаном, Легкого вітру, Злітаючого журавля з ластівкою, Безкрайньої гладі та Великого каменю. Починати мали з найперших, чиї присутні вчителі, усім своїм складом, вирушили на той постамент вже наступної хвилини.

Решта юнаків і дівчат, із завмиранням серця спостерігали за всім цим процесом. За тим, як діловито й гордо випускники школи Вічно сяючого сонця проходили повз них, роблячи справжнє коло, від свого місця до сходів, які були неподалік від трьох хлопців у металі. Як вони піднімалися, цокаючи кінцями своїх посохів по каменю. Як поверталися обличчями до цього натовпу і спускалися на одне коліно. Як їхні викладачі змахували над своїми учнями руками, розплітаючи їх стрічки. Як у небі з'являлися, практично непомітні, через свою прозорість, скляні окталли. І як вони охоплювали собою ці найрізноманітніші пучки. Після чого, вихованці в золотому, піднімалися з коліна і гордо спускалися сходами, повертаючись на місце своєї школи.

Інші випускники зачаровано відкривали очі й роти, дивлячись на ці симпатичні скляні окталли, які блищали у променях сонця й відбивали яскраві зайчики на землю, оточуючи волосся молодих чарівників.

Але ось, прийшла черга магів Червоних лілії та тюльпана. Їхні вчителі піднялися на те височіння. Учні пішли в змішаному порядку. І вся ця процедура повторилася, даючи тепер насолоджуватися роздивлянням вже дерев'яних окталл, на маківках цих юних випускників.

Після них, до тих самих сходів, попрямували вихованці Легкого вітру, які, минаючи групи інших учнів, майже не торкалися своїми носками землі. Тіла їхні пливли по повітрю, спокійно розвіваючи тканини свого вбрання та волосся, віяла повільно махали в руках, а чисті погляди прямували кудись уперед.

Елар вже минув практично весь свій шлях до сходинок, якими перші його однокласники піднімалися легкими й плавним стрибками, як очі його зустрілися з поглядом Тракоса, який непомітно йому підморгнув. Юнак відвів від нього незацікавлений погляд у бік. Приятель, у металі, вже провів його очима до найпершої сходинки, як відчув на своєму обличчі свіжий і солодко пахнучий вітер, який зачепив своїм подувом і решту його однокласників.

"Хм, - зацікавлено втягнув його носом Тракос. - Що це? Не груша. Яблуко? Черешня? Чи квіти якісь?" - таємниче покосився він на Елара, який вже стояв спиною до своїх викладачів і трохи згинав коліна, не маючи наміру ставати хоч одним із них на землю, точно так само, як і його однокласники.

Сіру стрічку розплели. Але не встиг маленький пучок розпастися, зникнувши серед інших локонів, як його проткнули одразу трьома пір'їнами, чиї білі опахала визирали з-за юнацької голови, наче хвостик птаха. Елар вирівнявся на своїх ногах, ще більше почавши піднімати свій гордий ніс, від такої прикраси, і попрямував до інших сходів, щоб спуститися до місця їхньої школи.

Вже половина всіх випускників отримала свої окталли. Вже значна їх частина хвалькувато крутила головою, показуючи решті такі красиві атрибути дорослого життя. Вже так багато магів обмінювалися між собою схвальними поглядами, нахвалюючи зовнішній вигляд один одного, навіть без слів.

Елар спостерігав за всією цією комунікацією відсторонено, але навіть його очі відповідали на мовчазну похвалу, на його адресу, з гідністю і стриманим кивком, сповненим люб'язностей. Однак, не обмінявся юнак такими поглядами з усім своїм оточенням, як відчув, що поділ його омаре щось наполегливо піднімає. Стрімко опустив очі на землю й побачив там округлий кущик якоїсь рослини, що складалася з тоненьких гілочок. Спантеличено відсторонився, продовжуючи спостерігати за її ростом. Дочекався, поки він зупиниться, і, з подивом, розрізнив на кінчиках цих витончених гілочок тендітні кульки білих квітів. Швидко підняв голову над своїми однокласниками і зустрівся очима з Тракосом, запитуючи поглядом, чи не його це рук справа. Той зі світлою усмішкою кивнув.

"Такі гарні, - спритно повернувся до квітів Елар. - Милі, - нахилився до них і жваво зірвав кілька гілок. - І стебла жорсткі, - задумливо потер він їх між пальців. - Хм," - невимушено вирівнявся юнак і змахнув рукою, відправляючи ці суцвіття в повітря. Гілки самі собою злетіли й кількома стрімкими рухами проткнули собою його маленький пучок, роблячи цю просту зачіску в рази ошатнішою, для сьогоднішнього дня. Покосився в бік Тракоса, поманив його потоком вітру й покрасувався перед ним своєю оздобленою зачіскою. Поблизу виріс цілий квітник із білосніжних кал.

"Хм, - поблажливо покосився на них Елар. - Їх-то, я точно в свою зачіску додавати не буду, - легким рухом обдув рослини вітерцем і поніс цей ненав'язливий запах до свого знайомого, яких їх для нього виростив. - Квіти дарує, грушами солодкими годує... - загадково покосився він на Тракоса, розмірено махаючи на себе віялом. - Точно залицяється..."

А випускники школи Великого каменю лиш відчули на собі приємний подув вітру, наповнений запахом квітів.

На майданчику, для вручення окталли, тим часом, перебували учні Злітаючих журавля й ластівки, з гордістю приймаючи на своєму волоссі ці важкуваті й золоті прикраси, що обхоплювали пучки їхнього волосся, абсолютно з усіх боків.

Свою окталлу отримав і Лам'є, з певною незручністю спустившись перед учителями на коліно й відчувши, як вже наступної хвилини, вони зняли з нього таку рідну стрічку. Оголили для всіх цей величезний пучок, який юнак усіма силами намагався зробити якомога меншим, і вдягли на нього золоту окталлу, позначаючи, тим самим, що він повністю опанував своїми силами й повною мірою може їх контролювати, що було деяким перебільшенням його особистих умінь. Нехай, заняття із золотим журавлем і пішли випускникові на користь, за допомогою Рапана, його душевна рівновага набула стабільності, проте, Лам'є все ще не був у своєму мистецтві таким же вправним, як його вчителі, котрі могли пропускати через листок дерева свій електричний струм хоч цілу годину. У той час, як у нього самого, він починав шипіти і в'янути вже через 8 секунд.

Після шкіл Злітаючих журавля та ластівки, до церемонії вручення окталли, приступили учні Безкрайньої гладі, яким вчителі міняли їхні сині стрічки на білі подвійні шпильки, виготовлені з крейди. Настільки нетипова прикраса, навіть здивувала учнів інших шкіл, повз яких вони проходили, повертаючись на своє місце. Але найбільше інтересу, все одно, залишалося саме до вихованців Великого каменю, які мали отримати свої нечисленні окталли вже зовсім скоро.

Ще не чекаючи, поки з тієї кам'яної плити спуститься останній випускник Безкрайньої гладі, єдиний тут учитель Великого каменю підійшов до своїх вихованців й неголосно їм почав:

- Нагадую, що серед учнів присутній безсмертний. Але, якщо в нього трапиться імпульс - я притягну його надлишок на себе. Будьте впевненими і стійкими.

- Ми будемо, вчителю, - прошепотів у відповідь Тракос.

- Як тільки йому вдалося, - тихо й здивовано продовжив інший юнак, - стати безсмертним у такий короткий термін?

- Коли завершите, - подивився на нього педагог, - можеш сам підійти до нього й запитати. Історія там цікава.

- Навіть, мені тепер цікаво стало, - покосився на цей діалог Тракос.

- Зосередьтеся на ініціації, - наполіг старший. - Тримайте в голові свою роль і не відволікайтеся на зайві думки. Вони можуть зачекати.

- Добре, вчителю, - кивнули випускники.

Щойно з узвишшя, для вручення окталл, зійшли викладачі Безкрайньої гладі й приєдналися до своїх учнів, на сходи піднявся чоловік у коричнево-зеленому омаре, ведучи за собою усіх своїх нечисленних вихованців.

Усі юнаки піднялися, розподілилися по кам'яному виступу і повернулися своїми обличчями до численного натовпу, помітивши певну кумедність цього зонування магічних шкіл, коли "холодну" й "теплу" сторони розділяли нейтральні "вітри". Тракос затримав свій погляд на Еларі, який невимушено чекав на вручення його окталли, після якої вони зможуть відійти вбік і домовитися про їхню наступну зустріч. Та потягнувся своєю рукою до маківки. Однокласники, разом із ним, розпустили своє волосся, давши локонам безперешкодно розкрутитися, прикривши їхні сідниці.

"Він такий сильний," - задумливо підсумував Елар, почавши махати на себе віялом трохи швидше. Тракос відчув на собі прохолодний подув вітру, який відніс краї його волосся трохи назад.

Юнаки, в металі, обернулися до свого викладача.

- Пам'ятайте свою роль, - виставив чоловік, перед ними, три тонкі обсидіанові відколи.

- Поглинати, - кивнув Тракос, беручи один.

- Утримувати, - продовжив Каро, беручи наступний.

- Захищати, - завершив Нерул, беручи останній.

- Ініціація починається, - схилив свою голову педагог і, разом з іншими вчителями, провалився під землю, зникнувши так, ніби їх ніколи тут не було.

Його вихованці подивилися один на одного, сміливо видихнули й розвернулися до натовпу випускників своєю спиною, зібрали волосся руками у хвости.

"Ініціація? - спантеличено спостерігав за всім цим Елар. - Якийсь особливий спосіб надягати окталлу?" Однак, якими б не були припущення інших учнів про те, що відбуватиметься далі, ніхто з них не зміг би дійти вірного висновку, якби не знав про нього заздалегідь.

Випускники Великого каменю підставили під свої хвости сколи обсидіану, повернулися до натовпу обличчями, сміливо видихнули й рішуче відрізали своє волосся під самий корінь. Вихованці інших шкіл завмерли, зупинивши навіть дихання. Пролунав гуркіт першого магічного імпульсу, який пішов у землю. Юнаки в металі зціпили губи й виставили перед собою довгі хвости, демонструючи всім іншим, що ж саме вони зараз зробили.

- Тракосе! - злякано вигукнув Елар і впустив своє віяло, миттю закривши свої губи руками.

Почулися крики ще двох імен. Ґрунт затремтів, видаючи все більше і більше гуркоту.. Піднявся швидкий вітер.

- Ні! Стійте! - вискочив уперед випускник Злітаючого журавля, з чиєї руки сама собою зірвалася блискавка, прилетівши своїм кінцем в металевий обладунок одного з парубків.

- Аа! - скривився Каро, приймаючи на себе цей удар.

- Що ти робиш?! - закричали збоку на грозового мага.

- АА! - завищав той. - Я не хотів!

У повітрі здійнялися неприборкані потоки вітру одразу кількох напрямків, що гуділи і шуміли, носячись туди-сюди без зупинки. Пролунав гучний хлопок, який змусив багатьох закрити свої вуха.

- Ааа! - закричав хтось, здригаючи під собою землю.

Велика кам'яна плита під всіма випускниками тремтіла. У небо здіймався грім, імпульси і крики магів, які втратили свою душевну рівновагу. Лам'є боязко відходив від усього цього вбік. Закриваючи свої очі і вуха, швидко схвильовано дихаючи, він намагався просто відволіктися, прийти в норму, впоратися з усім цим і не втратити свого нестійкого спокою.

"Їх ахор не у волоссі, - тараторив він сам собі. - Їх ахор не у волоссі..."

Але інші цього не знали. Для них, ця непередбачувана "стрижка" була подібна до смерті, позбавлення мага всієї його магії, яку вони самі з таким трепетом і гордістю плекали всі ці десять років.

- Ааа! - схопився хтось із грозових магів за свою голову, в той час, як блискавки самі собою почали бити з золотої окталли.

Випускники Великого каменю побачили це. Випустили з рук своє волосся і сильніше стиснули зуби, притягуючи всі ці електричні розряди до землі. Випускницю Злітаючої ластівки оточили її власні блискавки, прямуючи з прикраси на волоссі, прямо до ніг, до ґрунту, зникаючи в ньому, без залишку. Пролунав ще один гучний хлопок у небі, що був магічним імпульсом когось із Легкого вітру.

Вихованці Червоних лілії з тюльпаном хапалися за свої голови й роняли металеві посохи на землю, доки камінь, під їхніми ногами, розжарювався до червоного, навіть білого стану, розпечуючи поблизу абсолютно всю землю та спалюючи всі рослини. У повітря здіймався запах горілого, мара від жару і незбагненна температура, біля якої неможливо було стояти.

Школа Вічно сяючого сонця обрушила на поверхню ґрунту свої палючі промені, які пропалювали собою все, чого вони могли торкатися - камінь, рослини, одяг інших учнів. З їхніх окталл виривалося сліпуче світло, здатне когось позбавити зору на все його життя.

Всюди розносився гуркіт, що здригав землю, як з її поверхні, так і з її глибин. Підземні води прийшли в справжнє хвилювання. Імпульси Безкрайньої гладі несли невидимі річки в усі можливі сторони, провокуючи появу гейзерів, зсувів і справжніх землетрусів.

Один із випускників Великого каменю похитнувся. Однокласники глянули на нього. Ще кілька магічних імпульсів пішло в землю. У нього з носа пішла кров.

- Трясця! - болісно впав на коліно Нерул, відчувши на собі силу ще пари випускників.

Чиясь блискавка пробрала до кісток Каро, змусивши його впасти в таку саму позу. Тракос залишався стояти, зціпивши кулаки і зуби, роблячи вигляд, що його органи не розривають на частини ці десятки імпульсів, які посилають у землю одразу стільки магів.

- Перед ким ти вихваляєшся? - роздратовано покосився на нього Каро. - Опустися на коліно - легше стане.

- Було б вам перед ким красуватися... - болісно прошипів той.

- У тебе зараз очі лопнуть, придурку...

У повітрі рознісся оглушливий хлопок, врізавшись своєю звуковою хвилею в гору.

- Мх! - впав на коліно Тракос.

- Чванько... - висловився на його адресу Каро.

- Зате, який стійкий...

Співрозмовник відвів погляд на натовп, який божеволів від шоку, щосили кричав, хапався за голову і раз по раз породжував магічні імпульси, відчутна частина яких йшла у землю.

- Почнемо поглинання? - тихо запропонував Каро.

- Якщо нас самих зараз не розірве, - струснув головою Нерул, намагаючись прийти у себе.

- Безсмертного я не відчув, - пройшовся той очима по всіх випускниках.

- З такою відстрочкою, - продовжив Тракос, - імпульс у нього не станеться...

- Тоді, - повільно видихнув крайній, з іншого боку, - можемо почати.

- Раз... - почав відлік Каро. - Два... Три...

Уся трійця зосереджено прикрила повіки, укладаючи на камінь долоні, і повільно видихнула. Разом із наступним їхнім вдихом, до землі почало притягувати все світло, жар, блискавки й неприборканий вітер, що носився десь угорі. Усі вони спрямовувалися у величезну кам'яну плиту під ногами решти шкіл. Навколо здійнялися клуби пилу, закрутився вихор із багатьох вітрів, у який почали бити електричні розряди "журавлів" і "ластівок". Посеред смерчу спалахнуло полум'я, яке піднялося своїми палючими язиками до самого неба. Вирвалася з надр землі вода. Пробили цей вихор сліпучі промені.

- Дідько... - струснув головою Тракос, відчуваючи, як і в нього з носа починає витікати кров. - Сильні...

Однокласники йому нічого не відповіли, вважаючи за краще зосередитися на поглинанні всіх цих імпульсів, на посиленні своєї стійкості, на перебудові ахора, який би міг увесь цей натиск витримати.

Гуркіт магічних імпульсів почав розноситися рідше. Душевна рівновага деяких випускників поступово поверталася до норми. А кількість сил, які відправлялися в цей контрольований смерч, з кожним новим вдихом юнаків з Великого каменю ставала дедалі меншою і меншою.

Першим, вдалося повернути своє самовладання учням Безкрайньої гладі. Другим - Вічно сяючому сонцю. Далі – Злітаючим журавлю та ластівці. Передостаннім - Червоним лілії з тюльпаном. І тільки неприборкані вітри зовсім не хотіли йти в землю, повертаючи собі колишній спокій. Їхній об'єднаний вихор кружляв, затягуючи в себе весь навколишній пил і пісок, забарвлюючись у брудно-коричневий колір. Але минуло кілька хвилин, перш ніж затихати почав і він, поступово стаючи меншим, світлішим і повільнішим. Якоїсь миті розірвався й останній виток смерчу, розкинувши дрібні частинки піску по найближчій окрузі.

Випускники шкіл стривожено переглянулися між собою. Вихованці Легкого вітру всі були пом'яті й забруднені, випробувавши на самих собі характер брудного вихору, створеного з подувів одне одного. Одяг Червоних лілії з тюльпаном, Злітаючих журавля з ластівкою і Вічно сяючого сонця був місцями пропалений вогнями, блискавками і світлом. А Безкрайня гладь уся промокла, просочившись не тільки гейзерами, які вирвалися з-під землі, а й тим брудом, що утворився з піску, який прилетів з вихору і налип на їхніх одежах. Усі подивилися на всіх. Однак, найбільшої уваги все одно були удостоєні саме ті три маги, які пошарпані, обпалені вогнями й блискавками, у бруді й крові, яка пішла з носа, та з відрізаним волоссям, продовжували стояти на одному коліні в місці, де всім іншим зовсім недавно вручили їх дорогоцінні окталли.

- Оце вихор був... - тихо висловився Нерул, очманіло дивлячись на камінь перед собою.

- Добре я з "вітерцями" подружився... - не менш шоковано відповів на це Тракос.

- І хто подумати міг, що саме вітер буде заспокоїти найскладніше...? - повільно моргнув Каро. - Гей, - загальмовано повернувся він до Тракоса: - Молодець. Добре ти прив'язав до себе того приятеля, раз він вибухнув таким смерчем на твоє волосся.

- Та ми просто спілкувалися, - втомлено дихав той.

В Елара серце, від таких слів, зупинилося.

- Ця ініціація точно може вважатися нами пройденою, - відвернувся Каро до місця, де нещодавно закручувався вихор. - З таким-то...

- Ти збрехав мені! - вибухнув гучний крик Елара, який відправив в обличчя Тракоса порив крижаного вітру. - Усі твої слова! - стиснув він кулак до болю. - БРЕХНЯ! - рознеслося луною по окрузі.

Навколишні миттю зацікавилися цими розбірками.

- Що? - розгублено зморщився від вітру приятель, подивившись у бік, звідки долинав голос.

- БРЕХУН! - розлюченою звуковою хвилею прилетіло в нього від Елара. - МЕРЗОТНИК! - підняв він над собою руки, закрутив долоні й наступної ж секунди обрушив на Тракоса свистячий вітер, який мав знести його з ніг і припечатати до скелі, не залишаючи жодної можливості поворухнутися.

Трійця в металі прикрила свої очі руками, намагаючись захиститися від тих гострих піщинок, які в крижаному пориві намагалися розтерзати їхні обличчя в кров. Тракос насилу піднявся на ноги.

- ЗБРЕХАВ МЕНІ! - продовжував гучно кричати розпатланий і брудний Елар. - ВСІ! ТВОЇ! СЛОВА!

Раптово, із землі, навколо юнака, вирвалися чотири кам'яні плити, які стрімко захопили мага в кам'яний намет, без будь-якої щілини для повітря чи світла.

- Що? - розгублено завмер Елар, опинившись у темряві. - Що? - поклав він руки на тверді стіни з усіх боків. - Що? - швидко покрутив головою, у пошуку виходу. - Що це? - з прискореним диханням почав бити навколо себе камінь кулаками. - ЩО ЦЕ?! - у паніці штовхнув він одну стіну плечем, а потім другу, третю. - ПУСТІТЬ МЕНЕ! – відчайдушно заволав Елар, почавши дряпати нігтями стіни, у відчутті, як йому стає нічим дихати.

Інші учні Легкого вітру, побачивши, що одного з них замкнули прямо серед кам'яних плит, одразу ж підбігли до нього і почали злякано бити по камінню, застосовувати заклинання і шукати вихід, слабке місце, через яке вони могли б визволити свого однокласника.

- Замкнути когось із Легкого вітру?! - приголомшено повернувся Каро до Тракоса. - Та він там задихнеться зараз!

- Знаю, - категорично відгукнувся той і провалився під землю, вже наступної секунди виринувши з-під ніг Елара.

- АААА! - несамовито кричав той, розбиваючи свої пальці в кров, відчайдушно намагаючись звільнитися.

- Тихіше, - стурбованно розвернув його до себе Тракос, міцно обійняв і стрімко пішов із ним під землю.

Кам'яні плити жваво зникли в ґрунті. А випускники Легкого вітру, в жаху завмерли, не зрозумівши, куди подівся їхній однокласник.

Тракос виринув на верхівці якоїсь гори й одразу ж випустив свого друга, якого підхопили потоки вітру, віднесли трохи вперед і підняли над ґрунтом, змушуючи всі шари сірого вбрання розправитися.

- МЕРЗОТНИК! - розлючено замахнувся Елар долонею і обрушив на свого знайомого свистячий порив крижаного вітру, від якого той прикрився рукою. - Скільки слів мені говорив! Грушами годував! Квіти вирощував! І ВСЕ ЦЕ ТІЛЬКИ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ "ПРИВ'ЯЗАТИ" МЕНЕ ДО СЕБЕ?! - породив він звукову хвилю, що розійшлася по горах луною. - ЩОБ У МЕНЕ МАГІЧНИЙ ІМПУЛЬС СИЛЬНІШИЙ БУВ?! Я кілька разів перепитував тебе, чи справді тобі потрібен саме Я, а не якийсь інший вітер! Якийсь інший маг! І ТИ ПОСТІЙНО ВІДПОВІДАВ СТВЕРДНО! - болісно закричав юнак на все горло. - ТИ БРЕХАВ МЕНІ! ПРЯМО В ОБЛИЧЧЯ! Ще й ахор свій відрізав, - глянув він на ті коротенькі волосинки, які тріпав вітер. - МЕНІ боляче зробив! СОБІ! І ЗАРАДИ ЧОГО?! - стиснув маг кулаки. - ОБМАНЩИК!

Тракос глянув на нього, крізь свої пальці.

- БРЕХУН! - продовжував кричати Елар.

Той опустив свої очі на гострий пік гори, на якому вони стояли, глянув на друга, який висів у повітрі, стрімко ступив до нього, схопив за руку, притягнув до себе і притулився до його губ своїми. Приятель різко відштовхнув його і вліпив сильного ляпаса, рознісши по окрузі оглушливий хлопок:

- МЕРЗОТНИК!

Тракос опустив винуватий погляд на землю:

- Вибач, - поклав він долоню на вдарену щоку. - Я не брехав тоді. Просто...

- Просто що?! - гнівно відірвався Елар від землі, зависнувши в повітрі. - Вирішив побавитися зі мною?! Пожартувати?! Ти думаєш, це смішно?! Такі слова мені говорити! Пригощати! Квіти під моїми ногами вирощувати! А ПОТІМ ЗАХОПЛЮВАТИ В КАМ'ЯНИЙ КОРОБ! - підвищив він свій голос.

- Вибач, я хотів тебе обмежити від інших...

- Обмежити від інших?! - ошелешено повторив юнак. - А що ти ще захочеш зі мною зробити?! Ще кудись замкнути?! Зупинити?! Позбавити повітря і свободи?!

- Вибач мені... - похнюпив той голову.

- Ще й ахор собі відрізав! - болісно кивнув він на його коротку зачіску. - Весь у крові! Бруді!

Тракос засмучено поглянув на свій зовнішній вигляд:

- Так відбувається ініціація... - махнув він на себе долонею і очистив обладунок з обличчям, приводячи їх до ладу. - Магію я не втратив, - підняв хлопець очі до приятеля. - Я все ще можу нею користуватися.

Елар дивився на нього, немов брила льоду - обдаючи крижаним морозом, навіть через погляд.

- Вибач, - опустив Тракос своє обличчя. - Я... Більше не буду тебе чіпати, - відвернувся, відходячи на крок. - Я не хотів, щоб усе так вийшло. Ти мені справді сподобався... - похнюпив він голову. - І, - важко видихнув. - Гаразд. Просто пробач, - повернувся він до приятеля потилицею і провалився під землю, наступної миті з'явившись на тому самому майданчику, де решті вручали окталли.

На місці його зникнення, стрімко виросло велике дерево, обхопивши своїм потужним корінням увесь пік. Розпустило листя, показало квіти й дало визріти точно таким самим солодким і соковитим грушам, якими зовсім недавно об'їдався Елар. Чарівник, у сірому, оглянув цю рослину з неприязню. Відвернувся і махнув на себе рукою, приводячи весь свій зовнішній вигляд до ладу. Призвав до себе віяло, яке залишалося лежати там, де він його впустив, ще на самому початку цієї "дикої ініціації". І оглянув гірський пейзаж. Тракос переніс його відчутно далі, ніж той спочатку подумав.

- Козел, - невдоволено прошипів Елар. - Пригощає, квіти дарує, такими евфемізмами говорить, а потім... - роздратовано покосився він на дерево. - Не може бути в нас магічна сила настільки схожих кольорів, - подивився юнак вбік, нарешті отримавши в руку забруднене віяло, яке летіло до нього, розсікаючи повітря. - Інакше б, він зі мною так не чинив, - змахнув аксесуаром і миттю очистив його від будь-якого бруду. - Ще й ініціація якась варварська, - глянув на дерево поруч. - Що за ініціація взагалі має бути, щоб провокувати в усіх інших магічні імпульси? Вони своїх учнів ховають, то й іншим магам таку практику прищепити хочуть? - рішуче підійшов маг до рослини й голосно постукав по її корі. - Гей! Іди сюди! Не закінчили ми ще стосунки з'ясовувати! Утік, - тихо продовжив він крізь зуби, - як я не знаю хто. А про таку стійкість мені заливав, про таку твердість вдачі... - почав повільно махати на себе віялом. - Варто було одного ляпаса дати, як пішов, навіть жодного аргументу на свій захист не сказавши, - за кілька метрів за його спиною, із землі виріс стурбований Тракос. - Який був сенс у твоїх вибаченнях, якщо все, тобою сказане, ти визнаєш, як брехню?

- Це не була брехня, - засмучено відповів приятель і попрямував до нього. - Просто ти був таким злим, що... Ай! - спіткнувся він об корінь і полетів на Елара, в останню мить встигнувши впертися руками в дерево, по боках свого друга.

Юнак у сірому, швидко повернувся до нього, побачив усю цю ситуацію і стрімко вислизнув з-під його ліктя, швидко зайшовши за дерев’яний стовбур:

- Під ноги дивитися треба.

- І не заперечиш, - вирівнявся Тракос, подивившись приятелеві вслід.

- "Злий"... Ти міг використати хоч щось на своє виправдання, а не просто повторювати "пробач мене", - невдоволено виглянув з-за рослини Елар.

- Вибач, - винувато підняв той плечі. - Але твої аргументи були відчутно сильнішими. Проти них, у мене не було жодного шансу...

- Отже, я мав рацію? - обурено насупився хлопець. - Усі твої слова були брехнею?

- Ні... - пішов до нього Тракос.

- А як тоді? - попрямував від нього приятель, оминаючи дерево.

- Ти мені справді сподобався... І говорив я всі ті слова щиро... - йшов той за ним.

- "Але"...?

- Яке "але"? - спантеличено насупився Тракос. - Немає ніякого "але". Ти мені справді сподобався. І весело мені було з тобою.

- Тоді, чому твій однокласник сказав, що ти молодець, раз "прив'язав" мене до себе? - стрімко розвернувся Елар і зіткнувся з ним, грізно подивившись прямо в очі.

Приятель тяжко видихнув:

- Загалом, процедура ініціації включає в себе такий аспект, як налагодження комунікації між різними магами. Це необхідно, щоб у вас імпульси були сильнішими, коли ми відрізаємо собі волосся...

- Питання тільки навіщо ви його собі відрізаєте, - гордо відвернувся парубок і пішов навколо дерева далі.

- Безпосередньо відрізання ніяк на нас не впливає, - стурбовано поспішив за ним друг. - Але для ініціації, необхідно випробувати на собі силу десятків імпульсів. А викликати їх дуже просто стрижкою. Ви ж неймовірно дорожите своїм волоссям, бо в ньому міститься ваш ахор. От і реакція на його відрізання у вас відповідна, - підняв він очі за Еларом, який стрибнув у крону дерева.

- Варварство, - категорично відгукнувся той.

- Можливо, для тебе це так і є, але для нас, - узявся хлопець за нижні гілки й підняв себе до листя, - це необхідність.

- І в чому ж вона полягає? - невдоволено дивився на нього приятель, сидячи на гілці вище.

- Призначення магів Великого каменю, - поліз до нього Тракос, - не в тому, щоб зрошувати поля або...

- "Бороздити небеса"? - роздратовано видав Елар, різко махнувши на себе віялом і породивши холодний вітер, який похитнув усю їхню грушу.

- А що поганого в тому, щоб борознити небеса? - підняв той погляд на нього. - Літаєте, створюєте вітри... – заліз він до приятеля і присів із ним на одну гілку. - Мені здавалося, що вам подобається це, - уперся рукою в кору, за дружньою спиною. – Борознити… Небеса.

- От тільки не тоді, - прикрив свої губи віялом юнак, - коли про це відгукуються зі зневагою, - відштовхнувся він від свого місця й пересів на іншу гілку неподалік.

- Я не нехтую вашою роллю. Вона просто відрізняється від нашої. І доволі суттєво.

- І в чому ж полягає ваша?

- Там кілька аспектів, але головним чином вона спрямована на магів, а не на людей, як у решти.

- І для цього потрібно провокувати у всіх випускників магічні імпульси? - обурено насупився Елар.

- Частково. Це потрібно, щоб посилити нашу стійкість, щоб нас не розірвало в майбутньому, - знизав плечима Тракос. - Роль магів Великого каменю полягає в поглинанні зайвих магічних сил. Уся ця енергія, яка йде в землю, насправді, нікуди не зникає. Вона поглинається найближчим магом Великого каменю, який її перетворює і з безпечною концентрацією відпускає назовні. Якби цього не було - всі ці магічні імпульси, які відправляються в землю, руйнували б усе навколо. Створювали б проломи в землі, обвалювали б будівлі... Навіть ваші імпульси, - кивнув він на приятеля, - частково поглинаються горами. Усі ці хлопки, звукові хвилі...

- Ви могли померти, від такої кількості магічних імпульсів, які спровокували своєю "стрижкою".

Знайомий знизав плечима:

- Імовірно. До випуску, доживають тільки найсильніші. І тим паче, було б дуже прикро не скористатися такою можливістю поспілкуватися з тобою довше.

- Розмова зі мною, - відвернувся Елар, повільно махаючи на себе віялом, - могла бути останньою, в твоєму житті.

- І все ж, я віддав перевагу їй, ніж спілкуванню з усіма іншими випускниками. Чи можу я, - трохи нахилився до нього Тракос, піднімаючи куточок губ, - використати цей аргумент на захист правдивості своїх слів до тебе?

- Можеш, - сухо висловився той і мимоліт покосився на нього. – Але, якщо не у волоссі, - відвів погляд і піднявся в повітря, розправивши всі свої одежі, - то де знаходиться ваш ахор? – відштовхнувся він від кори і попрямував до іншої гілки.

- У всіх магів Великого каменю, - підвівся приятель, відчувши, як йому в спину наполегливо дує вітер, - ахор один на всіх, - простежив він очима за своїм знайомим.

- Один на всіх? - пригальмував той в одному місці.

- Так, - поліз до нього юнак, у металі. - Земля. Будь-який камінь, дерево або будівля, яка торкається ґрунту, передають нам його силу.

- Через це ви боїтеся втратити відчуття опори? - попрямував Елар до іншої гілки.

- Частина сил зберігається і в наших тілах. Якщо нас відірвати від землі, - проліз той між гілок, - ми не перестанемо бути магами. Наш ахор працює трохи інакше, ніж ваш, - потягнувся він до приятеля і майже схопив край його сірого омаре, яке знову віддалилося. - Оскільки він спільний на всіх, то й правила в нього інші, - спритно проліз хлопець під гілкою. - Відрізання волосся ніяк на наші сили не впливає.

- Хм, - обігнув юнак кілька гілок, прямуючи далі. - Отже, довжина вашого волосся ніяк не пов'язана з магічними силами? – кинув він на Тракоса швидкоплинний погляд.

- Ні, - посміхнувся той, сприймаючи їхню біганину за якусь гру. - Це просто волосся, - поквапився за приятелем.

- А я вже подумати встиг, що ти сильніший за мене... - несерйозно закотив очі Елар.

- Сильніший за такий вітер? - задоволено примружився приятель. - Такий буйний, холодний й поривчастий?

- Ця скеля не знає спокою у своїх висловлюваннях, - змахнув рукою маг і породив висхідні потоки вітру, під чиїм впливом заворушилось все листя груші.

- А хіба цьому вітру не приємні її промови? - парирував Тракос.

- А скеля хоче, щоб її постійно обдували холодні вітри?

- А хіба це не приємно буде для скелі? До того ж, навіщо їй "вітри"? Хіба їй не вистачить одного?

Елар кинув погляд у його бік, прискорюючи свій крок по гілках.

- Такого сильного... - зацікавлено продовжував хлопець у металі, поспішаючи за ним. - Поривчастого... Холодного...

- Морозний вітер... - відсторонено почав другий.

- ...пестить піки тільки найвищих гір... - захоплено завершив Тракос.

- Снігу б на тебе намести, - кинув чарівник, вислизаючи прямо з-під рук.

- Хочеш накрити мене товстою білою ковдрою, приховуючи від інших...? Але, чи не розтануть кучугури, під дією тепла...? - зацікавлено посміхнувся той.

- Тепла? - перепитав Елар. - Усе ж таки, ти - вулкан?

- Ні, кров у мене не вогняна. Однак, зараз піднімається теплий вітерець... - задоволено примружився Тракос.

- Висхідні потоки завжди тепліші за низхідні, - скрився той за стовбуром дерева.

- Хм... - заінтриговано замислився хлопець. - Скільки вже разів мене обдували твої висхідні потоки...?

- Ти рахував?

- Таке не хочеться рахувати, - стрімко минув він кілька гілок. - Таким хочеться насолоджуватися.

Усе дерево пронизав порив сильного вітру, що здіймався від коренів до його верхівки.

- Ох, - тихо здивувався приятель у металі й зупинився, сильніше вхопившись за гілку, яка похитнулася, - а вітерець уже піднімає в повітря пісок. Ще трохи і мене закрутить у своєму вихорі, - повернувся в інший бік, бачачи, як друг зник за стовбуром.

Елар стрімко з'явився з-за дерева, швидко переступаючи гілками, у своєму майоріючому вбранні, дивлячись назад. Тракос хитро цьому посміхнувся і швидко перегородив знайомому шлях своїм тілом. Той врізався в нього, на всій своїй швидкості, поваливши їх обох на гілки.

- Хах... - незграбно протягнув хлопець у металі, розвалившись на двох товстих гілках, як на сидінні зі спинкою.

Приятель стояв над ним, розширивши від подиву очі, міцно тримаючи його плече і впираючись між ніг коліном. Рука його схвильовано і швидко почала махати віялом. Знизу здійнявся свистячий порив вітру, від якого весь одяг і волосся Елара миттю злетіли в повітря, трохи відкриваючи його ключиці. Із землі почулися кілька глухих бухів, від груш, що впали. Тракос, від усього цього, проковтнув слину.

- Ще кілька разів так... - невпевнено усміхнувся він юнакові у сірому. - І на моїй горі надує новий пагорб...

- Чи точно пагорб? - рішуче наблизився той до його обличчя, починаючи махати віялом ще швидше.

- Ти хочеш здійняти справжню бурю... - схвильовано відчув Тракос, як вітер знизу стає сильнішим.

- Бурю, смерч, тайфун... - однозначно говорив йому Елар. - Хіба ця скеля не виявляла мені своєї стійкості до такої погоди? Хіба не бажала, щоб її обдували холодні вітри?

- Бажала, виявляла, - згідно кивнув хлопець.

- У такому разі, чого ж вона хвилюється?

- Бажає доторкнутися до вітру, а не тільки дивитися на нього.

Приятель холодно вирівнявся, пройшовшись поблажливим поглядом по цьому юнакові під собою:

- Вітер оцінив дари цієї скелі. І грою з нею насолодився. Але чи готова скеля в один день стати каньйоном? - стрімко закрив він віяло і впав долонями на вбрані в метал плечі, придавивши знайомого всім тілом до гілок. - Вітер мінливий. Сьогодні він холодний і зухвалий, завтра - м'який і поступливий. Сьогодні він терзає тебе власним піском, завтра - дбайливо обдуває квіти. ТИ г...

Тракос не дослухав. Він підвівся і притулився до його губ своїми. Знизу здійнявся свистячий крижаний вітер, захитавши все дерево, з якого посипалися на землю груші.

- Яка зухвала скеля, - жваво притиснув Елар друга до гілок. - Вітер ще договорити не встиг, а вона вже витягується зі своєю відповіддю.

- Вітер підняв пісок і каміння, - натхненно заговорив йому той. - Скеля не може чинити опір цьому вихору.

- Хочеш сказати, - поблажливо продовжив приятель, - що я сильніший за тебе?

- У небі - точно.

- Хм, - невимушено видав Елар, як несподівано, погляд його попрямував кудись убік, а вітер затих.

- Щось сталося? - занепокоївся Тракос такою різкою зміною погоди.

- Тихо, - розкрив той віяло і накрив ним дружній рот.

- Це через поцілунок? - пошепки продовжив друг.

Другий несхвально подивився на нього і натиснув аксесуаром на губи сильніше. Приятель стривожено замовк. Обидва повернулися в бік, куди раніше подивився Елар.

Деякий час, вони вичікували, навіть не дуже зрозуміло чого саме. Але ось, Тракос почув чийсь віддалений голос, після слів якого, друг у сірому невдоволено і протяжно видихнув через ніс.

- Як тільки вони знайшли нас? - роздратовано прошипів Елар. - Пам'ять на пейзажі загострилася, раз помітили, що тут нове дерево виросло?

Юнак у металі неспокійно глянув на свого друга. Той опустив до нього свій погляд:

- До нас мої однокласники летять.

- Вони дуже схвилювалися, коли я "викрав" тебе... - ніяково підняв плече нижній.

- Уміння прилітати у "найвдаліший" момент, у них у крові закладено, - невтішно покосився в їхній бік Елар, прибираючи з приятельських губ віяло.

- А ти хочеш зі мною ще трохи часу провести? - мило посміхнувся Тракос.

- Компанія твоєї скелі, - прихильно подивився на нього той, - припала мені до душі.

- Висхідні потоки вітру раз по раз охоплювали її пік... - задоволено протягнув хлопець.

- Ось тільки зараз, цим потокам заважатимуть інші вітри, - невдоволено відвернувся юнак до компанії, яка наближалася до них.

- А знову викрасти тебе, я не наважуся, - зітхнув Тракос.

- Ще раз у кам'яний короб замкнеш, - гнівно покосився на нього Елар, - отримаєш ляпаса ще сильнішого, за минулий.

- Той ляск, напевно, навіть вчителі чули. Ех... Такий поривчастий вітер на мене налетів... - повільно оглянув він друга. - Що аж із ніг збив.

- Не помітив я в твоїх очах досади, коли це сталося, - поблажливо підмітив юнак у сірому.

- Може, зустрінемося ще раз найближчими днями? - повернувся Тракос до його очей.

- А ти вже хочеш прощатися?

- Твої однокласники мені спокою не дадуть. Та й ти казав, що після вручення окталли, ви збиралися святкувати. У небеса, я за вами не піднімуся, а ти зі мною в підземелля не опустишся. Нам і справді буде краще зараз попрощатися, - потішно посміхнувся вихованець Великого каменю: - Розкажеш своїм однокласникам, що я з тобою нічого не робив і ніяк не кривдив, а то моїм словам вони точно не повірять?

- Хм, - склав віяло Елар і підняв його кінцем приятельське підборіддя. - Не ображав? А хто мене до тієї люті довів? Не сам же по собі, я з глузду з'їхав?

- Ну, - ніяково посміхнувся Тракос, - можеш скаржитися їм поменше? А то мене інші маги десятою дорогою обходити почнуть...

- Яка недалекоглядна скеля. Спочатку недоговорює, замикає в кам'яний короб і тікає, а потім просить нікому про це не розповідати.

- Ну будь ласка, - викотив на нього свої очі приятель.

- Гаразд. Скажу їм, що ти хороший. Але не буду нахвалювати, - легенько вдарив його по носі віялом. - Щоб вони самі не облюбували цю скелю для своїх вітрів.

Тракос ласкаво і з полегшенням усміхнувся.

З боку почувся голосний вигук:

- Еларе! Я чую твій голос! З тобою там усе гаразд?

Юнак у сірому закотив очі:

- Не обов'язково так кричати, - повернувся він до джерела звуку. - Ми тут не глухі.

- Із ким ти там?

- Чого ви прилетіли? - відштовхнувся маг від гілок із другом і здійнявся у повітря, розправивши весь свій одяг.

- Гей, стій, - пошепки схопив його руку Тракос і затримав поруч. – Давай, домовимося про час і місце зустрічі.

Елар подивився на нього:

- Переміщаєшся ти швидко. Давай завтра. Тут і опівдні.

- Добре, - швидко кивнув той і відпустив його, подивився в бік, звідки долинав голос гостей.

Приятель у сірому теж повернувся туди й полетів назустріч однокласникам. Покинув крону дерева, побачивши кількох знайомих у розправленому сірому вбранні, що наближалися до цієї рослини. Помітив, в одного з них, на руках якогось випускника Вічно сяючого сонця.

- А я вже думати почав, - наблизився до них Елар і розкрив своє віяло, почавши ним повільно махати на себе, - що в когось із вас пам'ять на пейзажі загострилася... - оглянув він Акара та перевів погляд на своїх знайомих.

- Ми хвилювалися, - стурбовано заговорив один. - Що з тобою сталося? Що з тобою робив цей нелюд?

- Те, що він маг Великого каменю, ще не робить із нього нелюда, - відповідав той. - У нас виникло... - задумливо покрутив юнак рукою в повітрі. - Непорозуміння. Ми з ним вже все владнали.

- Але з тобою все гаразд? Він тебе на наших очах у кам'яний короб захопив.

- Він вже отримав за цей проступок. Сподіваюся, він більше не чинитиме так з магами Легкого вітру. Помилку він свою зрозумів.

- Аби ще не повторив, - опустив однокласник несхвальний погляд на Тракоса, який зістрибнув із дерева на землю. - Ці випускники Великого каменю...

- Не відгукуйся про них погано, - перебив його думку Елар. - Вони просто інші. Занадто відрізняються від нас. Але зла нам не бажають.

- От би й у діях їхніх це видно було.

Той обернувся на свого приятеля в металі:

- Видно. Просто не для всіх це помітно.

Тракос подивився на всю цю компанію в повітрі, махнув на себе рукою, приводячи весь зовнішній вигляд до ладу, і завів короткі пасма за вуха. В обличчя йому подув свіжий вітерець.

- Ну, - не дивлячись почав Елар своїм однокласникам, - зі мною все гаразд. Летіть, - махнув він від себе. - Я вас наздожену.

- Ми зараз з учителем Сойме, - спантеличено продовжив один із них, спостерігаючи все це, - на піку, біля того майданчика збираємося, - кивнув він у бік, звідки вони прибули. - І збираємося летіти...

- Так, я швидко. Тільки попрощатися, - махнув їм Елар і полетів до свого знайомого в обладунках.

Однокласники здивовано переглянулися між собою. Приятель же наблизився до Тракоса і плавно приземлився перед ним на масивний корінь.

- Зустрінемося завтра? - з легкою посмішкою запитав його випускник Великого каменю.

- Опівдні, на цьому місці, - підтвердив йому вихованець Легкого вітру.

- Ти спізнюватися не будеш, - потішно усміхнувся той.

- Тобі теж не довго потрібно сюди добиратися.

- Тоді...?

Елар ступив до нього, прикрив їхні обличчя віялом і ненав'язливо доторкнувся до його губ своїми.

- Часом, - тихо відсторонився він від Тракоса, - вітри теплішають...

- Скелям ці подуви дуже до душі, - м'яко відгукнувся хлопець.

- У такому разі... Зустрінемося завтра?

- Я буду тебе чекати.

- А я прилечу, - відступив від нього Елар, відштовхнувся від землі й попрямував до своїх однокласників, через декілька метрів обернувшись на нового друга.

Тракос проводжав його поглядом, доки образ цього сірого вбрання не став для нього крапкою на картині пейзажу. Після чого, відступив убік, знаходячи вільне від коріння місце, і провалився під землю, вирушаючи до решти випускників.

___________

Продовження у "Маги та їх стосунки"

Тг група по магу, де є свіжі новини, можна його обговорити, дізнатися новини про друк та придбати мерч (брелоки і стікери) - Постраждалий маг (https://t.me/injured_mag)

Тг канал по моїй творчості загалом - Пишу слеш-драми (https://t.me/nemchenko_writter)