Пролог

... Настане день, й ти сядеш в потрібний поїзд, і він привезе тебе туди, де на тебе давно чекають... NN

Пролог

Тук-тук... Тук-тук... Тук-тук... – Стукають колеса поїзда, що несе мене геть з цього міста. Я лежу на верхній полиці, підібгавши під груди подушку й опустивши на неї підборіддя. В очах застигли сльози, а всередині все стискається від туги та болю.

Сусіди по купе – літня пара – вже полягали спати. Старенька намагалася нагодувати мене духмяними пиріжками з капустою. З ввічливості взяла один, але так й не змогла проковтнути ані шматочка. В горлі застряг клубок.

Я не уявляла, як жити тепер далі, що мені робити. Сьогодні ввечері просто купила квиток на найближчий потяг. Мені було все одно куди їхати, аби якнайдалі звідси, геть з цього міста, з цієї країни!

Якби у мене була можливість, то поїхала б туди, де нікого немає, а може і взагалі в то місто, що не позначене на жодній карті світу. Купуючи квиток у касі залізничного вокзалу нашого невеликого містечка Карасун, що стояв на березі річки Чорна, я запитала квиток в один кінець на найближчий поїзд. Молода чорнява дівчина лише загадково посміхнулася і, більш нічого не спитавши, надрукувала мені квиток та, поклавши переді мною, промовила:

– "Карасун – Дебрен". Вагон – 7, місце – 12, час відправлення – 21:00 з першої колії.

Я навіть не запитала, де цей самий Дебрен знаходиться. Назва була мені незнайома, а куди саме я потраплю – байдуже. Приїду та на місці розберуся. Якщо туди ходить поїзд, значить, там живуть люди. Я віддала їй гроші за проїзд і, закинувши на плечі рюкзак, відправилася на зазначену колію…

...По склу стікають важкі краплі дощу. Проносяться повз дерева, будівлі... В голові роються спогади минулих днів, де все було добре, де я була щасливою. Що буде далі? Що ще приготувала мені лиходійка-доля? Чому мені довелося пережити втрату коханого, що зрадив мене, відібрав все, що я мала?

У мене більше немає нічого. І нікого... Розбите серце, душа розірвана на шматки. Але я все ще дуже сподіваюся на те, що там, у дивному місті Дебрен, я зможу розпочати нове життя. В навушниках грає якась музика, але я не сприймаю слів, лише вдивляюсь в нічне вікно потягу, спостерігаючи за дощовими струмками, що стікають по склу...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.