Некромант. Книга третя. Віч-на-віч з ворогом.

Наступного дня мені було призначено повторну атестацію з техніки безпеки. З ранку я помився, поголився, одягнув чистий одяг, нові шкарпетки без дірок, перекусив і в гарному настрої вийшов із дому. Цей настрій у мене був ще з учорашнього вечора. Навіть думка, що хтось хоче моєї смерті, не могла його повністю зіпсувати. Мене не турбувало й те, що я постійно був змушений перевіряти все Магічним Зором у пошуку прихованої небезпеки.

Гільдія алхіміків мала цехи та складські приміщення біля річки, неподалік від нашого порту. Але головна її будівля була розташована в центрі міста поряд із королівським палацом. Це була висока міцна вежа з купою просторих поверхів. Тут знаходилась верхівка гільдії. Біля вежі були збудовані додаткові будівлі, в яких були розташовані лабораторії для навчання, велика та мала зали засідань, лекційні аудиторії та особисті лабораторії алхіміків вищого рангу.

Поруч із вежею стояла довга двоповерхова споруда, що виходила розкішним фасадом на одну з центральних площ нашого міста. Тут був розташований головний вхід у гільдію, і знаходилися лавки, що торгують різними зіллями та еліксирами, а також можна було укласти контракт на постачання будь-якої гільдійської продукції.

Мене попросили почекати в одній із лекційних залів. Коли я туди зайшов, там уже сидів молодий чоловік, обкладений конспектами. Він зосереджено їх читав, наморщивши чоло і підперши голову обома руками. Я привітався з ним. Хлопець механічно відповів мені, не відриваючись від свого заняття, і навіть повністю не усвідомлюючи мою присутність.

Я просканував його магічним зором і визначив, що це стихійний маг третього рангу. Після чого вмостився на вільне місце в протилежному кінці аудиторії і став чекати. Якийсь час ми сиділи мовчки. Я думав про Алісію. Мені здавалося, що навіть зараз я відчуваю невловимий аромат її парфумів. Маг-початківець читав конспекти та час від часу беззвучно ворушив губами.

Нарешті він роздратовано видихнув, відсунув свої товсті зошити, обвів задумливим поглядом аудиторію і помітив мене.

- Теж на перездачу? - спитав він мене, як давнього приятеля.

- Так, - підтвердив я його здогад.

- Кому здаєш? Метру Ковальському? - знову спитав він.

- Ні, Клаудії фон Шиффер.

- Ммм, не пощастило тобі, - з повагою і водночас весело протягнув маг.

Його чомусь тішив цей факт.

- Простіше повіситься, ніж здати що-небудь цій мегері. Я думав у мене проблеми, а в тебе взагалі повна труба, - прокоментував хлопець, посміхаючись.

На якийсь час ми знову замовкли.

- А що будеш здавати? - запитав мій співрозмовник. Йому, напевно, хотілося з кимось поговорити, щоб зняти нервову напругу, яка читалася в його аурі.

- Техніка безпеки, - відповів я.

Маг з повагою похитав головою.

- На який ранг? - спитав він.

- На другий.

Техніка безпеки суттєво відрізняється для третього та другого рангу. Алхіміки другого рангу вже оперують магічною енергією, яка при недбалому використанні може завдати значних пошкоджень. Для вищих рангів вимоги ще більше посилювалися.

Мій співрозмовник уважно оглянув мене.

- Хм, а на вигляд і не скажеш, - задумливо простягнув він, подумав і додав: - Ти, мабуть, темний маг? У вас темних, зовсім інакше відчувається рівень сили. Я зараз взагалі нічого не відчуваю. Та й молодо ти виглядаєш для другого рангу.

Я не став це коментувати.

- Гаразд, удачі тобі, - сказав маг і знову взявся за свої конспекти.

- І тобі удачі, - ввічливо відповів я.

Через деякий час до зали зайшла чергова і попросила мене йти за нею. Ми піднялися на третій поверх і пішли повітряним переходом зі стрілчастими вікнами. Перехід єднав цей будинок з головною вежею алхіміків. Там був розташований кабінет Клаудії фон Шиффер.

Кімната, куди ми зайшли, була мало схожа на кабінет, це швидше були особисті апартаменти. Невелике затишне приміщення декороване гобеленами. Його вікна виходили на головну площу та королівський палац. На підвіконнях стояли горщики з квітами, а по кутках розташовувалися діжки з невеликими пальмами та якимись південними рослинами.

Клаудія фон Шиффер чекала на мене сидячи в кріслі за невеликим столиком. Після того як я привітався, вона запропонувала мені сісти поруч у таке саме крісло.

- Що будете? Чай або каву? - запитала вона.

- Якщо можна, то чай, - відповів я.

- Тоді пригощайтеся, - сказала Клаудія і вказала рукою на стіл.

Там стояв порцеляновий сервіз і різні вази з варенням, медом, шоколадними цукерками, здобними булочками та печивом. Чесно кажучи, я ще жодного разу не складав іспити в таких умовах.

- Це мало схоже на екзамен, - прокоментував я, показавши очима на стіл.

Клаудія посміхнулася і відповіла:

- Спочатку я хотіла влаштувати вам жорсткий іспит. Прогнати вас за всіма вимогами техніки безпеки. А доки ви мені його не здасте, зупинити вашу ліцензію на випуск алхімічної продукції. Але потім передумала. Ви ж, напевно, все знаєте?

Поки вона говорила, я вже налив собі чай з красиво прикрашеного заварника і розмішував цукор маленькою срібною ложечкою. Ось тобі й перше запитання, Олександре, подумав я і про себе посміхнувся. Якщо правильно не відповісти, то іспит можна не скласти вже прямо зараз.

- Звичайно, я все знаю, - відповів я, дивлячись прямо в очі Клаудії.

- Ну, я так і припускала, - сказала вона, посміхаючись, - тому вирішила з вами просто поговорити.

Ми пили чай і насолоджувалися ласощами. Клаудія фон Шиффер дочекалася, коли я доїм булочку з медом і запитала:

- Скажіть, Олександре, що за вибух стався біля вашого будинку?

Ага, якщо я зараз почну їй щось пояснювати, то мені доведеться розповісти і все інше. А навіщо мені це треба?

- У мене є домовленість зі службою безпеки. Згідно з якою я маю всім говорити, що вибухнули мої феєрверки, - сказав я і замовк.

Клаудія ще деякий час чекала на продовження, але швидко зрозуміла, що його не буде.

- Ну добре, - сказала вона, - але ви темний маг, звідки у вас тоді феєрверки? Це звучить трохи безглуздо.

- Не я це вигадав, - сказав я і знизав плечима.

- А навіщо ви погодилися? Чим вони змогли вас притиснути? Адже вас навіть понизили в ранзі алхіміка, - здивовано спитала Клаудія.

Це питання також можна ігнорувати, але я не хотів бути зовсім грубим і тому відповів:

- Нічим. Нещодавно я отримав магічну травму, яка дуже обмежила мене у використанні магії. Я навіть думав зовсім піти з гільдії. Проте зараз я зміг трохи відновити свої здібності. Другий ранг це те, на що я дійсно заслуговую.

- Що за травма, як це сталося? - перепитала магеса.

- Прошу вибачити мені, Клаудію, але я не хочу говорити про це, - твердо заявив я.

Ми знову почали пити чай.

- А я вас чудово пам'ятаю, - несподівано сказала магеса, - рівно двадцять років тому ви складали мені іспит на третій ранг алхіміка. А через три роки здали на другий. За цей час ви зовсім не змінились. У нашу першу зустріч я ще здивувалася, чи не занадто рано давати вам звання алхіміка. Але зараз, що більш дивно, після стільки років ви теж не змінилися.

Ну, і що їй сказати?

- Я вас теж добре пам'ятаю, Клаудію. Ви також зовсім не змінилися за ці роки.

- Авжеж, тоді я здалася вам старою каргою і зараз така ж, - розсміялася Клаудія.

- Ні, ви виглядаєте так само молодо, як і двадцять років тому, - щиро відповів я.

- Ви мені дуже лестите, Олександре. Я користуюсь багатьма засобами для збереження молодості, але я чудово бачу, як роки беруть своє, - сумно сказала Клаудія.

Гадки не маю, що їй казати на це. Магеса пильно дивилася на мене. Я взяв чашку зі столу і зробив ковток чаю.

- Скажіть чесно, Олександре, ви винайшли еліксир вічної молодості? - спитала Клаудія фон Шиффер із деякою напругою у голосі.

- Ні.

- Але ж ви працюєте над цим?

- У мене нічого немає, окрім ідеї.

Бачачи напружений погляд магеси, я продовжив, тут мені було нічого приховувати:

- Гадаю, треба з'єднати ману життя для регенерації тканин, і ману смерті для умертвіння зайвої плоті.

Клаудія фон Шиффер перестала дивитись на мене і задумливо потерла рукою своє перенісся.

- Це ідея зовсім ненова, багато хто намагався над нею працювати, - пояснила вона, - але такі еліксири дають добрий результат лише для темних магів, які досить безболісно переносять вплив мани смерті. Чим сильніший маг, тим кращий результат.

Вона задумалася про щось, а потім запитала:

- Олександре, яким був ваш реальний рівень сили до отримання магічної травми?

Ну от, на це питання я зовсім не хотів відповідати правду, але брехати теж не люблю. Крім того, треба брехати правдоподібно, а не будь-що. Я вирішив мовчати.

- Можете нічого мені не говорити, - сказала Клаудія, - ми дали вам звання алхіміка першого рангу, а його неможливо заслужити без відповідної магічної сили.

Магеса зробила невелику паузу, пильно дивлячись на мене, а потім продовжила:

- У свій час ви займалися виготовленням еліксиру Нічного Зору. Я перевірила записи у журналі приходу продукції на склад гільдії. Кількість вашого еліксиру відповідає можливостям алхіміка першого рангу, але деякі дати говорять про магічну силу вищого рангу.

Ого, та вона серйозно мною цікавиться, а я, виходить, припустився тупих помилок у своїй конспірації. Я сумно покивав підтверджуючи її слова, а потім подивився в очі Клаудії і сказав:

- Я більше не маю таких можливостей.