Некромант. Книга третя. Віч-на-віч з ворогом.

Повертаючись додому і проходячи повз кафе, де я розмовляв з Кетрін, я знову відчув на собі чийсь погляд. Він був досить байдужим, пильним, трохи настороженим, але у ньому не було бажання вбити мене.

Я повернув голову і побачив патруль міської варти з п'яти осіб. Стражник, що дивився на мене, щось скомандував усім іншим, і вони негайно попрямували в мій бік, причому дуже швидко, майже бігом. Погане передчуття заворушилось у мене в грудях. Але ховатися від міської варти я не збирався. Діятиму за стандартною схемою, спочатку дізнаюся що їм треба. Догнавши мене стражник представився:

- Патруль міської варти, старший Ієтрік Вільс. Проводимо розшук. У вас є посвідчення особи?

- Олександр Флай, - відповів я і показав їм жетон військового інструктора.

Старший дістав зі свого планшета якусь світлокопію і почав звіряти мою зовнішність із портретом, зображеним на ній. Навіть мені було видно, що намальована людина один в один викапаний я.

- Щось трапилося? - поцікавився я.

- Ми розшукуємо людину яку підозрюють у подвійному вбивстві. Ви схожі на неї, тому вам доведеться поїхати в дільницю та пройти впізнання.

Всі інші стражники обступили мене з усіх боків, тримаючи в руках палиці з шипами. Я відчував їхню напругу.

- Добре, - сказав я, - я не маю заперечень.

Неприємне почуття у грудях ще більше посилилося.

- Ви маг? - запитав мене Ієтрік.

- Так, - відповів я.

- Здайте вашу зброю та всі магічні предмети.

Я віддав стражникам чарівну паличку, тривожний перстень, а також зняв з рук браслети з аметистами. Поки я це робив, один із стражників подав магічний сигнал, натиснувши рукою на амулет, що висить у нього на грудях. Усі мої артефакти були складені у великий паперовий конверт та запечатані восковою печаткою. Відразу на конверті написали його вміст, а старшій і я поставили свої підписи.

Далі ми стояли мовчки. Ієтрік Вільс закурив і запропонував мені тютюн, але я відмовився. Решта стражників були напружені, не зводили з мене насторожених поглядів і не прибирали зброю. За двадцять хвилин до нас під'їхала закрита карета з гратами на маленьких вікнах, запряжена двома кіньми.

Звідти вийшли чоловік і жінка, два стихійні маги другого рангу. Представились агентами служби безпеки. Вони також уважно вивчили мою зовнішність, попросили показати жетон військового інструктора. Я знову активував його, тримаючи у правій руці. Дівчина-маг забрала жетон, ретельно його розглянула, спробувала засвітити, а після невдачі поклала собі в кишеню.

Це було свинство чистої води. Такий предмет мають вилучати лише під опис. Але це її проблеми. Мені не важко буде пригадати це пізніше і у письмовій формі. Мене попросили витягнути вперед руки, а коли я це зробив, маг надів на мене кайданки.

- Це спеціальні антимагічні наручники, - пояснив він. - Не намагайтеся чаклувати, цим ви зробите собі лише гірше.

Я одразу ж перевірив його слова, але дуже обережно. Я вже мав досвід поводження з такими предметами. Порівняно з тими наручниками, які на мене одягали послідовники Царя Мертвих, ці виявились просто іграшковими. Я визначив, що зможу швидко зламати їхню магічну печать, мені навіть не потрібно багато енергії для цього.

Агенти взяли мене під руки та повели до закритої карети. Усадили на тверду дерев'яну лаву і пристебнули до неї мої кайданки. Маг сів поруч зі мною, а магеса навпроти. Карета рушила, і ми поїхали, час від часу дрібно підстрибуючи на недбало покладеній бруківці. Крізь маленькі віконця було дуже погано видно будинки, що пропливали повз нас.

Почуття тривоги поступово посилювалося. Ми вже під'їжджали до діляниці, у цей момент я зрозумів, що на нашій кареті зосереджено дуже багато зайвої уваги. Мені це дуже не сподобалося.

- Настав час діяти, потім буде пізно, - підказав мій розум.

За кілька видихів я зламав магічну печать на своїх кайданках. Включив Магічний Зір і швидко оглянув околиці. Але ніде нікого не помітив. Це було цілком очікувано, схоже, таємничі спостерігачі були приховані від мого погляду Вуаллю Темряви.

Але, я помітив дещо інше, більш важливе. На нашому шляху була розташована потужна вогняна печать, насичена великою кількістю магічної енергії. Вона була захована у каналізаційному каналі на глибині трьох метрів та додатково замаскована темним закляттям. Сторонньому магу відчути її було майже неможливо, а от побачити Магічним Зором цілком мені під силу.

- На нас готують напад, - сказав я агентам, - ви повинні зупинити карету.

Вони скоса глянули на мене і проігнорували мої слова. Маг поклав руку на ручку магічної зброї.

- Зупиніть негайно! - сказав я з натиском.

- Замовчіть і поводьтеся пристойно, - підвищила голос магеса.

Їх поведінка була цілком передбачуваною. Вони не мали достатньо інформації для прийняття правильного рішення. А в мене не було часу та бажання посвячувати їх у всі деталі.

Я активував закляття Ляльковик, розірвав на собі кайданки, миттєво схопив агентів під руки і, вибивши головою двері, вивалився назовні. Почуття небезпеки задзвеніло в мені туго натягнутою струною. Я кинув агентів і поставив Щит Темряви, в який одразу ж прилетіло з усіх боків шість Вогняних Куль. Навколо мене розверзлося потужне і жарке вогняне пекло.

Кучер замість того, щоб зупинити карету, як шалений почав шмагати коней, намагаючись від'їхати якомога далі від вогняного вихору. Він розраховував якнайшвидше проїхати ворота в дільницю і опинитися там у безпеці. Коли кінний екіпаж наїхав на вогняну печать - пролунав потужний вибух. Стовп вогню підняв у небо хмару каміння і розірвав карету з кіньми на тисячу шматочків.

- Зараз нас накриє другий залп Вогняних Куль, - зробив завчасне передбачення мій розум.

Я згріб очманілих агентів під пахви, застосував Вуаль Темряви і рвонув крізь полум'я у найближчу арку між будинками. Використовуючи Магічну Концентрацію та Магічний Зір, я зміг вичислити місцеперебування наших ворогів. Дорогою я зробив два постріли МСТ у двох ворожих магів, що були на даху будівлі, де була арка. Забіг в укриття і зробив ще один постріл у нападника, що ховався на протилежній від нас будівлі. Разом: мінус три.

- Демон задери, що відбувається?! - закричав маг.

- На нас напали, - пояснив я.

- Хто? – продовжував кричати агент.

- Якісь маги! - крикнув я йому у відповідь.

Агенти вже більш-менш прийшли до тями і витягли з кобури свою магічну зброю. Я швидко їх оглянув. Пошкоджень у них не було, крім розірваного одягу та кривавих синців від моїх міцних обіймів. Маги притискаючись до стінки, обережно спробували визирнути з нашого укриття, тримаючи зброю напоготові.

Я відчув, як мене відпустила тривога. Бій закінчено. Швидше за все нападники розпочали екстрений відступ. Агенти уважно розглядали поле бою та дахи сусідніх будинків. Я стояв у тіні арки і думав про те, як багато своїх можливостей я встиг засвітити. Мої Стріли Темряви швидше за все ніхто не бачив. Також мої соратники не зрозуміли, що на них була Вуаль Темряви.

У будь-якому випадку служба безпеки знатиме про мою нелюдську силу і швидкість, а також мою можливість миттєво ставити магічний щит без жодних артефактів. Найгірше те, що вони обов'язково зрозуміють, антимагічні кайданки мені не завада. Чи варте того життя двох незнайомих мені людей?

- Олександре, відколи ти перестав цінувати людське життя? - суворо спитала мене моя душа.

Я заспокоївся. Зробив як зробив, і нехай буде що буде. Агенти акуратно оглянули околиці і дійшли висновку, до якого раніше прийшов я, наші вороги вже змилися. Маги повернулися до мене і спрямували на мене свою зброю.

- Ми повинні доставити вас у дільницю, - сказала дівчина, - ви підете з нами.

- Добре, але спочатку поверніть мені мій жетон, - сказав я і простяг руку.

Дівчина продовжувала напружено цілитись у мене.

- Ваші дії, це перевищення службових повноважень, і після того, як я напишу на вас скаргу, ви, напевно, про них пошкодуєте, - спокійно пояснив я.

Вона ще трохи постояла, а потім дістала жетон військового інструктора та віддала мені.

У ділянці мені надали окрему камеру, де я просидів понад чотири години. Більшість часу я просто спав, лежачи на вузькому ліжку. Цього разу ніхто не надягав на мене спеціальні наручники, що є серйозним порушенням під час ув'язнення магів. Раптом я зараз створю Вогненну Кулю чи ще щось більш вбивче?

Можливо, агенти служби безпеки врахували те, що я прийшов сюди добровільно, а може, вважали вже марним надягати на мене антимагічні кайданки. Ну, або найпростіший варіант: тупо забули. Нарешті мене відвели до кабінету, де на мене вже чекала Міла Вільнева.

- Вітаю вас, Олександре, - сказала вона, - з вас знято усі звинувачення.

Он як, я уважно подивився на Мілу і уточнив:

- А в чому саме мене звинувачували?

- У вбивстві подружжя похилого віку, яке проживало в особняку за адресою Римська 19, - пояснила Міла і додала: - Вам дуже пощастило, що у вас є алібі. Я точно знаю, що в цей час ви перебували в іншому особняку та вбивали інших людей.

Хм... Очевидно, вона говорить про мій напад на будинок работоргівців. Я трохи задумався, а потім запитав:

- А з якого дива мене взагалі підозрювали у вбивстві літньої пари?

Якийсь час Міла мовчала, збираючись з думками, а потім почала пояснювати:

- Імовірно, всю цю операцію спланував тімерійський Орден Покарання. Вони вбили власників особняка та інсценували пограбування. Наша слідча група допитала двох свідків, які представилися їхніми хатніми робітниками та дали опис грабіжника. Він точно відповідає вашій зовнішності.

- Чому ви їм повірили, а не запідозрили їх самих у вбивстві? - знову спитав я.

- Злочин був скоєний за допомогою темного закляття, а свідки були звичайними людьми. До речі, як з'ясувалося пізніше, цих свідків реально не існує. Літня пара ніколи не мала хатніх робітників.

Міла зробила паузу і продовжила:

- Далі, сьогодні до служби безпеки надійшов лист, у якому говорилося, що хтось бачив людину, схожу на грабіжника, біля вашого будинку. Туди вислали патруль із портретом підозрюваного, і вони затримали вас.

Зрозуміло, я здогадувався про щось подібне. Міла продовжила свою розповідь:

- Очевидно, Орден Покарання планував напасти на вас по дорозі в дільницю. Вони розраховували, що в антимагічних наручниках, без зброї та артефактів, ви будете повністю беззахисні. Решту ви вже знаєте.

Я трохи подумав, а потім знову спитав:

- Міла, а яка у вас посада?

- Навіщо це вам? - здивувалася дівчина.

- Просто цікавлюсь.

- Скажімо так, я головна куди пошлють, а мій бос особисто сама Єлизавета фон Стронг.

Ну гаразд, ця відповідь мене повністю влаштовує. Я питав із чистої цікавості. Ми ще трохи помовчали.

- Якщо у вас немає більше питань, тоді ось ваші речі, і ви можете бути вільні, - сказала Міла.

Вона простягла мені розкритий паперовий конверт. Я дістав звідти магічну паличку та браслети з кристалами-накопичувачами.

- Тут був ще перстень, - зауважив я.

- Цей перстень має належати таємному раднику, а не військовому інструктору, - пояснила Міла. - Він залишився у вас через наш недогляд, а зараз ми його вилучили.

Я знизав плечима. Добре. Мені загалом було байдуже.