Некромант. Книга третя. Віч-на-віч з ворогом.

До місця проведення дуелі я приїхав разом з Алісією, яка виявила бажання бути моїм другим секундантом. Я замовив карету ще вчора ввечері, а магеса прискакала на своєму улюбленому коні, якого вона виграла на святі, влаштованому бароном фон Франкінштайном. Ми дочекалися приїзду Маргарити та всі втрьох увійшли до будівлі, де мав відбутися поєдинок.

Тут нас уже чекали Пауль фон Ван, голова офіцерського товариства честі, Мартін Блок, бойовий цілитель з мого батальйону та ще один невідомий мені маг, а також отаман Філіп фон Штраус, який виявив бажання бути присутнім на поєдинку у якості спостерігача.

Осторонь стояли троє дівчат у супроводі двох кавалерів. І я не відразу зрозумів, що це ті самі благородні панянки, одній з яких я облив туніку. Дівчата виглядали трохи напруженими, а молоді хлопці навпроти були зібрані та спокійні. Помітивши, що вони дивляться на мене, я вітав їх легким кивком.

Мій суперник Луцій фон Сапей стояв трохи далі в оточенні своїх товаришів та секундантів. При моєму наближенні разом з Маргаритою фон Пауа та Алісією фон Брейн, один із друзів Луція сказав напівголосно, але так, щоб усі добре його чули:

- Ви подивіться на цього шмаркача, приперся на дуель разом зі своїми няньками.

Його товариші мляво посміхнулися. Ось дивно, про що цей ідіот взагалі думає? Припустимо, у Луція фон Сапея є серйозні причини ризикувати своїм життям. А йому це навіщо? Чи його єдина мета безкарно образити незнайому людину, вважаючи, що йому за це нічого не буде? Ну так, якщо я загину, залишаються ще Алісія та Маргарита, які теж можуть вимагати сатисфакцію за його безглузді жарти.

Втім, магеси не поспішали реагувати на це висловлювання, віддаючи ініціативу до моїх рук. Я неквапом наблизився до групи суперника, зупинився, почекав коли вони всі замовкнуть, а потім сказав, дивлячись жартівнику прямо в обличчя:

- Ти будеш наступним.

Я не ставив собі за мету залякати когось і не вкладав темряву у свій голос, тому жартівник не перестав посміхатися, але веселість з його очей різко зникла. Я розвернувся і пішов вітати своїх товаришів по службі, та інших присутніх.

Незабаром ми розпочали підготовку до дуелі. За традицією Пауль фон Ван запитав, чи не бажають сторони відійти і зробити спробу примирення. Я знизав плечима, не думаю, що Луцій раптово відмовиться від своїх задумів. Він лише зневажливо хмикнув і сказав:

- Ніколи.

Далі нас попросили позбавитися всіх магічних предметів. Я витяг з-за пояса чарівну паличку, відчепив браслети з кристалами мани, стягнув з пальця перстень із тривожним закляттям. Мій суперник зняв кулон із якимось закляттям життя. Більше він не мав жодних магічних предметів. Після цього нас ретельно оглянув невідомий мені маг.

У Луція фон Сапея було неприродно бліде обличчя, яке не виражало жодної емоції, зіниці були маленькими немов гудзики, а погляд нелюдськи пильним. Іноді в його рухах проскакувала раптова стрімкість, яка одразу змінювалася навмисною плавністю.

Не треба бути алхіміком, щоб здогадатися: фракієць накачався по самі гланди всілякими магічними зіллями та еліксирами. Ну-ну, думав я, проти справжньої магії це все дитячі забавки.

Маг-арбітр не виявив прихованих амулетів та перейшов до огляду зброї. Я продемонстрував йому свій незвичайний меч із вузьким лезом і складним ефесом. Іншої зброї у мене не було. У мого суперника за основну зброю був спис для ближнього бою і невеликий щит, за допоміжну - довгий кинджал, який кріпився на широкому шкіряному поясі. Лезо списа та кинджала були змащені швидкодійною отрутою.

Окрім зброї фракієць мав при собі повний захисний обладунок. Шкіряний римський нагрудник, посилений металевими пластинами, на руках і ногах шкіряний наруч та поножі, так само посилені металом. Штани мій суперник не шанував, а замість них він був одягнений у бойову спідницю зі шкіряних смуг до колін, які не сковували його рухів.

На голову Луцій одягнув фракійський шолом із витягнутим нагору верхом, на яке був прироблений ще й кінський хвіст. В передній частині шолома була срібна маска у вигляді людського обличчя. Під її лівим оком красувалася витончена діамантова сльозинка. Очі маски були закриті дрібною металевою сіткою.

Після того як високий фракієць надів свій шолом, він став на три голови вище за мене. Я не втримався і глянув на його взуття. Підозрюючи, що на ньому одягнені чоботи з високим підбором. Але ні, там були звичайні сандалі.

На відміну від мого суперника, я не мав обладунку. На мені була надіта проста льняна сорочка, комір і манжети якої були прикрашені простеньким візерунком, вишиті червоною та чорною ниткою. Це був подарунок Алісії, і він дуже подобався мені своєю нехитрою красою. Вишиванка була заправлена в чорні, не надто широкі шаровари та підперезана матер'яним поясом. На ногах у мене були зручні шкіряні мокасини.

Напевно, я не справляв жодного враження стоячи поруч із високим важкоозброєним фракійцем. Команда суперника зневажливо посміхалася і опускала якісь жарти на мою адресу, але так, щоб ніхто сторонній їх вже не чув. Інші присутні дивилися на мене трохи розгублено. Лише Луцій фон Сапей був максимально зібраний і серйозний, він ніяк не реагував на мій зовнішній вигляд.

У центрі зали знаходилася кругла арена, збудована нижче основного рівня на два метри. Вона мала земляну основу, а її стіну було викладено з каменю. З обох боків туди вели круті сходи. Ми з фракійцем підтвердили свою готовність і пішли кожен до свого входу. Дуель почнеться відразу, коли ми вийдемо на арену.

Першим спустився Луцій, а я трохи запізнився, бо не дуже поспішав. Як тільки мої ноги торкнулися арени, фракієць рушив мені назустріч. Він йшов напівзігнувшись, прикрившись щитом і виставивши вперед вістря списа. Його хода була м'якою та пружною, і сповнена прихованою енергією. Було видно, як переливаються рельєфні м'язи на руках і ногах, налиті кров'ю та силою. Він нагадував хижого тигра, який крадеться перед блискавичним стрибком.

Йому на зустріч йшов я, звичайним своїм кроком, ні швидко і не надто повільно, та не ухиляючись убік по колу. Як тільки я наблизився на відстань удару списом, фракієць миттєво його завдав, зі швидкістю що випереджала кидок кобри. Але це було марно. Використовуючи закляття Ляльковик та Магічну Концентрацію я міг рухатися на два порядки швидше. Моє головне завдання було не показати зайвого, чим потрібно для перемоги.

Я ступив назустріч удару і в останню мить трохи одвернув корпус, пропускаючи отруєне лезо списа в сантиметрі від своєї сорочки. Одночасно з цим я викинув уперед праву руку зі шпагою, завдаючи прямого удару у шию противнику, якраз між його шоломом та обладунком.

Луцій фон Сапей випустив спис і затис горло руками. Кривавий струмок потік крізь його пальці, на його обладунках і став рясно зрошувати тверду землю. Втрачаючи свідомість фракієць бухнувся на коліна.

Поєдинок було завершено. Я розвернувся спиною до переможеного ворога і мовчки кивнув нашому цілителеві Мартіну Блоку, який не зволікаючи стрибнув на арену і кинувся надавати першу допомогу моєму супернику. Мартін хороший лікар, думаю, йому цілком під силу врятувати фракійця.

Вийшовши з арени я одразу попрямував до групи підтримки Луція, вони були ще приголомшені, не до кінця усвідомлюючи, що бій вже закінчено. Нічого особливого я не планував, просто хотів зробити ще один виклик. Жартівник зустрівся зі мною поглядом і відразу ж змінився в лиці. Чим ближче я підходив, тим більше він бліднув. Коли я наблизився до нього впритул, обличчя жартівника стало таке саме безкровне, як і обличчя Луція до початку нашого поєдинку.

Він проковтнув слину, опустив голову і хрипким, трохи тремтячим голосом сказав:

- Метре Олександре, я приношу вам свої вибачення. Хвилювання за мого товариша затьмарило мій розум, і я не цілком усвідомлював, що за нісенітницю я несу. Ще раз прошу, прийміть мої щирі вибачення.

Ага, так він знає як мене звуть, мовчки здивувався я і відповів після невеликої паузи:

- Добре, ваші вибачення прийнято.

Після чого розвернувся та пішов збирати свої речі. Коли ми з моїми магесами покинули зал для поєдинків, Алісія задумливо сказала:

- Ви вмієте здивувати, Олександре. У вас не зовсім звичний удар, я б навіть сказала, що він трохи кострубатий, але водночас дуже швидкий і спритний. Це один із найкращих ударів, які я бачила у поєдинках на шпагах.

Я промовчав, бо не дуже розумів, що їй відповісти. Алісія зробила паузу, а потім ще додала:

- Перемогти абсолютного чемпіона Фракії, завдавши лише одного удару, використовуючи шпагу проти списа та щита, ця дуель без сумніву увійде до п'ятірки найкращих за рейтингом "Військового вісника".

Слухаючи її коментар, я непомітно скривився. Здається, я все-таки сильно перестарався.