Некромант. Книга третя. Віч-на-віч з ворогом.

Вже повністю розвиднілося. Проте небо було затягнуте хмарами, з яких почав йти зовсім дрібний сніжок. Можливо, він навіть зможе долетіти до землі, так і не розтанувши. Я не відчував холоду і палив магічну енергію для обігріву, навіть не збираючись її економити. Крижаний вітер люто дув мені в обличчя, але я відчував його як освіжаючу прохолоду.

Мій грифон піднявся на висоту двісті метрів, і я із задоволенням дивився на дерева, що пропливали піді мною, дороги, селянські хати, стадо сірих корів, яких гнали на випас. Не встигли ми відлетіти від міста на десять кілометрів, як я побачив несподіване видовище.

На дорозі, яка вела до столиці, розгорівся запеклий бій між загоном тімерійських воїнів, на чолі з двома стихійними магами другого рангу, та величезною людиною. Це був справжній велетень, шість метрів заввишки. Він мав досить пропорційну статуру, за винятком голови. Вона була вдвічі меншою, ніж потрібно для людини такого розміру. Це виглядало дивно, навіть трохи неприємно. Але потім я швидко звик до цієї дисгармонії.

Бій сильно мене зацікавив, і я знизився, щоб краще його роздивитися. Велетень явно мав перевагу. Вогняні Кулі магів не змогли його прикінчити. Вони залишили жахливі опіки, було видно м'ясо, що згоріло до вугілля, але це не зупинило велетня. Одного мага він просто розтоптав, а другого наздогнав і сильним ударом ноги пнув на шістдесят метрів. Залишитися живим після такого удару не зміг би жоден маг другого рангу, навіть якби він був магом життя з розвиненою регенерацією тіла.

Інші воїни тим часом кидали у велета дротики і стріляли з луків та арбалетів. На спині гіганта можна було побачити безліч стріл і пару копій, що стирчали у різні боки. Одна стріла встромилася йому в шию, саме там, де проходила сонна артерія. Після того, як загинув останній маг, всі солдати дружно почали розбігатися, намагаючись добігти до узлісся і сховатись в лісовій гущавині. Велетень у припадку люті наздогнав пару воїнів і швидко прикінчив їх, тупо відірвавши їм голови.

Було видно, як рани на тілі гіганта швидко загоюються. Через невеликий проміжок часу зникли навіть найжахливіші опіки. Він з роздратуванням вирвав стрілу з шиї та один пілум зі спини. Я уважно придивився до цього велетня. Одягу та взуття на ньому не було, за винятком пов'язки на стегнах з грубої тканини. На його руках були важкі кайдани з порваними залізними ланцюгами. Мені він здавався трохи знайомим.

Після короткого роздуму, я посадив свого грифона неподалік від цього дивного гіганта. Він відразу помітив мене, вивернув із землі камінь, що важив понад триста кілограмів, і утримуючи його однією рукою, рішуче попрямував у мій бік. Я холоднокровно стежив за його наближенням. Якщо чесно, мені нічого не загрожувало. Я встигну влучити у велетня зарядом МСТ швидше, ніж він замахнеться каменем. А можу тупо улетіти на грифоні, зірвавшись у небо раніше, ніж камінь долетить до мене. Або можу просто зловити цей камінь голими руками та кинути його назад. Закляття Ляльковик помножене на мою магічну силу і запас мани давало мені фантастичні можливості. Але навіть якби я не мав цього унікального закляття, то камінь я міг би відхилити своїм Магічним Щупом.

Я просто сидів на грифоні та з демонстративною байдужістю стежив за наближенням колоса. На півдорозі він зупинився, трохи примружився і сказав:

- Я тебе знаю, чаклун!

Ось тепер і в мене всі сумніви зникли. Переді мною стояв великий паладин Святозар. Хоча зараз його важко було назвати паладином чи взагалі людиною.

- Ти виглядаєш по-іншому, не так молодо і свіжо, як раніше, ніби постарів? - продовжував говорити Святозар, - чи це твій істинний вигляд? Просто забув з ранку прийняти ванну з крові незайманих дівчат, або як там у вас темних чаклунів заведено?

- Так, щось подібне до цього, - підтримав я його жарт, - запросили на день народження Єлисея Третього, а мої вимоги для виступу прочитати забули. Замість теплої ванни з рожевою пінкою довелося обливатись холодною водою, стоячи босоніж на сирій землі. Варвари, одним словом.

Святозар насупився.

- То це через тебе загальну тривогу оголосили? Що там у столиці сталося? Скільки ти невинних людей занапастив, душогуб?

- Це я душогуб? - перепитав я з подивом і глянув на тіло солдата з відірваною головою.

- Під час шаленого бою всяке вбивство вважається за військову доблесть, - вагомо сказав велет.

Я уважно подивився на Святозара, ні він не жартує і справді так думає. Добре, я його думку зрозумів.

- Гадаю, чоловік двісті, - серйозно відповів я, - у мене не було можливості всіх рахувати. А скільки серед них було безневинних, хай тепер боги розбираються.

Святозар міцніше стис камінь і недовірливо перепитав:

- Двісті? А чи не брешеш ти часом? Кажуть, повністю втрачено зв'язок зі столичним гарнізоном. Там було щонайменше шість тисяч людей. Крім того, рано вранці до столиці увійшла добірна тисяча карателів Єлисея Третього і дві тисячі важких вершників. Тепер з ними теж не можуть зв'язатися.

Я глянув на сонце, затягнуте хмарами і відповів:

- До обіду, а може трохи довше, до вечора, моє чаклунство розвіється, і тоді знайдуться всі твої карателі та інші вершники, і будуть вони майже всі живі та майже здорові. А поки в місто краще не потикатися, толку від цього не буде.

Святозар уважно дивився на мене і нарешті відкинув убік камінь.

- Добре, чаклун. А від мене чого тобі треба?

Я знизав плечима, справді, що мені від нього треба?

- Можу допомогти тобі, паладин, - сказав я.

- Мені? - здивувався Святозар, - чим ти зможеш допомогти?

- У тебе на спині, під сьомим хребцем, захований цікавий амулет. Я можу знищити його.

Велетень напружено замовк, він люто сопів, стискаючи і розтискаючи величезні кулаки. Не треба було бути генієм, щоб зрозуміти, моя пропозиція потрапила у самісеньке яблучко.

- Що ти вимагатимеш за це? - запитав Святозар.

- Нічого, я зроблю це за дарма.

- Так не буває, - підозріло примружився велетень.

- Це у вас у Тімерії так не буває, - іронічно сказав я. - Тут безоплатно, напевно, тільки сир у мишоловці. А якщо якусь людину гуманістом назвеш, то одразу отримаєш від неї по морді, за таку образу.

- Давай без жартів, чаклун, - розлютився Святозар, - чому ти збираєшся мені допомогти?

Мда… Тяжкий випадок, що за дикі люди тут живуть?

- Якийсь час я і сам ходив у кайданах, - сказав я і вказав на руки велетня, - співчуття мені не чуже. Крім того, мене дуже потішить думка про те, скільки часу витратить тімерійське командування заганяючи тебе назад у клітку.

- Не заженуть, - люто сказав Свяотозар і додав: - добре я згоден.

- Тоді лягай на землю і повернися до мене спиною.

Велетень завмер і знову недовірливо подивився на мене.

- Серйозно? - здивовано перепитав я. - Я міг убити тебе ще в Єлисейграді, причому двічі. А що зараз тобі втрачати, окрім своїх ланцюгів?

Святозар з побоюванням вклав на землю своє величезне тіло і повернувся до мене спиною. Я зліз із грифона і неквапливо підійшов до нього. Мій Магічний Щуп легко проходить крізь всі предмети, незалежно від їх щільності. Перешкодою є лише магічна енергія і, отже, аура живої істоти, наповнена маною. Чим більше енергії, тим важче. Вся аура Святозара була сповнена світлою маною. Вона постійно вивергалася з астрального каналу, з кожним його фізичним видихом.

Я зробив зі свого Магічного Щупа тонку голку і миттєво пропалив нею ауру велетня, разом із його плоттю. Дістав щупом до амулета і зруйнував його чарівну печать коротким магічним імпульсом. Святозар трохи смикнувся від болю.

- Готово, - сказав я йому.

Велетень простяг руку, намацав потрібне місце і двома гігантськими нігтями видер звідти пошкоджений амулет, разом зі шкірою, м'ясом і кров'ю. Рана на його спині відразу почала затягуватися, а за хвилину там нічого не залишилося.

Колишній паладин сів на землю і, підібгавши під себе ноги, почав здивовано розглядати артефакт.

- Ти зробив це, чаклун, - з повагою сказав Святозар. - Я двічі намагався вирвати його, але двічі втрачав свідомість від болю.

Він пальцями розчавив магічну річ і зневажливо викинув її геть. Потім велетень глянув на мене і стомлено спитав:

- Ти зробив це безоплатно, але я хочу тобі віддячити. Чого ти хочеш?

Гаразд, якщо людина відчуває себе зобов'язаною і хоче позбутися цього, я можу їй допомогти.

- Добре, розкажи, як ти докотився до такого життя, і що з тобою сталося? - запитав я.

Святозар деякий час мовчав, йому явно не хотілося нічого казати. Але я його за язик не тягнув, він сам обіцяв. Мені, звичайно, було цікаво, але без цієї історії я зможу спокійно жити далі. Якщо не хоче, то нехай мовчить.

- Коли я програв тобі поєдинок, - нарешті сказав Святозар, - мене заарештувала наша служба безпеки. Вони звинуватили мене в зраді, начебто я спеціально піддався, щоб дати можливість втекти тобі та Алісії. Довгий час мене тримали у в'язниці, не давали ні їсти, ні пити. Мені треба було тікати з самого початку. Але я до останнього сподівався, що вони розберуться. Все це дурниці, мене просто хотіли усунути від можливої боротьби за престол.

Святозар замовк, зібрався з думками і продовжив:

- Потім з'явився цей мутний тип із СБ і зробив пропозицію, від якої я не міг відмовитись. Він сказав, якщо я програв лише тому, що мені не вистачило сил, то вони зможуть зробити мене сильнішим. У мене не було вибору, у разі відмови мене б просто стратили. Ці гади пошкодили моє магічне джерело, я перестав його контролювати і вже більше ніколи не зможу створювати закляття. Тепер моє джерело постійно викидає з астрального тіла всю енергію, що там накопичується. У мене безперервно йде регенерація та зростання м'язових тканин, сухожиль, кісток, внутрішніх органів. Я постійно росту.

Я перебив Святозара і спитав:

- Чим же тебе годували? Що б ти зміг вирости до таких розмірів?

- Чим, чим, сирим буряком, чим ще? - невесело посміхнувся велетень.

Він замовк і перестав усміхатися, а потім продовжив розповідь:

- Найстрашніше, мені зашили цей клятий амулет. З його допомогою вони могли змусити мене відчути пекельний біль. А після цього почали дресувати, як звичайну тупу химеру. Якщо я відмовлявся щось робити, на мене чекало суворе покарання. Їхня мета була створити з мене сліпу зброю, яка беззаперечно виконує будь-які накази. Щоб активувати цей артефакт, був потрібний спеціальний чарівний ключ. Один такий був у мага, який дресував мене. Другий у начальника гарнізону, а третій у того мутного типа, який придумав все це. Зрозуміло, що будь-якої миті вони могли зробити додаткові копії ключів.

Святозар зробив паузу і продовжив:

- Коли почалася загальна тривога, мене вирішили пустити у діло. Переді мною поставили завдання проникнути на територію міста і побачити, що там сталося, розібратися, що трапилося зі столичними військами, чому ніхто не виходить на зв'язок. Наше командування ходило з перекошеними від напруги пиками. Була підозра, що всі люди у столиці вже мертві.

Я знову перебив Святозара:

- Люди сплять, я наклав сонне закляття. Сьогодні вони прокинуться.

- Скільки ж у тебе сили, чаклун? - похмуро запитав колишній паладин.

- Достатньо, тільки ти нікому не кажи, що то був я. Не люблю зайвої слави.

Святозар дивно глянув на мене, а потім сказав:

- Добре, я мовчатиму.

Він ще деякий час дивно дивився, а потім завершив свою розповідь:

- Дорогою до міста маг, який контролював мене, припустився необачності. Я розірвав ланцюги та вбив його, перш ніж він зміг скористатися ключем. Я розчавив його разом із тим артефактом. Далі ти вже, мабуть, сам усе бачив.

- Що плануєш робити після цього? - знову спитав я паладина.

- Не знаю, ще не думав. Може, піду на північ до глухих лісів і житиму там спокійно. А може, піду на південь. Чув там збирається всякий волелюбний народ. Усі ті, хто втік від сваволі влади. Вони збудували свою республіку та зі зброєю в руках захищають свою волю. Самі собі обирають отаманів і не визнають над собою влади ні короля, ні герцога, ні римського імператора.

- Тоді, нехай щастить тобі, - сказав я і пішов назад до грифона.

Коли я вже сів у сідло, Святозар гукнув мене:

- Стій, можеш сказати, де зараз знаходиться Алісія?

Я притримав грифона і після короткої паузи байдуже відповів:

- Бачив її сьогодні у гостьовому будиночку, неподалік від королівського палацу. Але якщо їй вистачило здорового глузду, вона вже давно втекла звідти до всіх демонів.

Вперед, подумки сказав я своїй химері, і ми стрімко злетіли в небо, круто набираючи висоту.