Некромант. Книга третя. Віч-на-віч з ворогом.

Мені було ліньки возиться з ключами, намагаючись зрозуміти який саме підходить до конкретних дверей. За моїм знаком Айгор вибивав корпусом будь-які двері, немов тараном. Усі присутні дивилися з німим подивом та деяким побоюванням на потужні удари мого брата. Ну, а що тут такого, думав я. Величезний мужик виявився ще й фантастично сильним. Така собі неочікуваність.

У підвалі у двох камерах знайшлися полонені дівчата. В одній з них Дейв упізнав свою племінницю Христину. Він одразу накинув ковдру поверх її роздертої сукні, і ми вивели її на вулицю. Продавці із зеленого фургона підігнали його ближче і запропонували звільненим дівчатам посидіти там серед гарних квітів та налили їм легкого вина.

Далі командувати парадом стала Міла Вільнева, за її вказівкою агенти служби безпеки почали обшукувати всі кімнати маєтку у пошуках будь-яких доказів, зачіпок та підозрілих документів. Цілителі надали першу допомогу постраждалим, і міська охорона почала вантажити їх у закритий фургон, а в інший фургон стали пакувати мертвих.

Христина розслабилася від випитого вина і почала розповідати мені та Дейву, що з нею сталося. Поруч із нами ненав'язливо сиділа Міла Вільнева і теж слухала розповідь дівчини.

- Вчора, коли я вже розвезла все молоко, до мене підійшов симпатичний молодий хлопець та подарував квіти. Сказав, що я маю граний вигляд, і він хотів би зараз пообідати зі мною. Він був такий галантний і милий, що я відразу погодилася. А тим більше мені вже самій хотілося чогось перекусити.

Христина зробила паузу, промочила горло з глиняного кухля, в якому було налито вино, і продовжила:

- Ми весело балакали ні про що і багато сміялися. Але, раптово, Кріс побачив друга, що кудись йшов, і покликав його. Друг розповів, що він дуже поспішає, бо його бабусі потрібні ліки. Кріс зібрався піти разом з ним.

Христина замовкла, видно було, що якась думка їй дуже не приємна.

- Я не хотіла розлучатися з Крісом, а ще хотіла допомогти хворій бабусі, і запропонувала підвезти моїх знайомих на своїй двоколці. Це було б швидше, ніж йти пішки. Ми всі разом поїхали, але замість аптеки приїхали до цього особняка. Друг Кріса сказав, що все гаразд і тут йому продадуть потрібні ліки. Нічого не підозрюючи, я зайшла всередину.

Христина ще раз зробила паузу та рішуче допила вино.

- Коли ми зайшли всередину, поведінка молодих людей різко змінилася. Вони стали грубими та вульгарними. Стали мене лапати та говорити, що я дурепа і шльондра, раз погодилася приїхати незрозуміло куди із першими стрічними. Коли я спробувала піти, мене кілька разів ударили по обличчю і сказали, щоб я сиділа тихо і не рипалася. Мені стало страшно. Вони погрожували ножем і змусили мене повністю роздягнутися.

На цих словах Дейв люто зітхнув.

- Що ще ця сволота робила з тобою? - спитав він сильно стискаючи кулаки, так що зблідли кісточки.

Обличчя Христини стало геть червоним.

- Нічого! - швидко відповіла вона. - Вони безсоромно оглянули мене і сказали, що я буду хорошим товаром. Це було так принизливо.

Не знаю як Дейву, але навіть мені було зрозуміло, що вона багато чого не розповідає. Я підвівся зі свого місця і вийшов із зеленого фургона. В особняку було дуже багатолюдно, і я почав розмірковувати про те, що мені вже час йти, далі розберуться без мене.

Слідом за мною вийшла Міла. Переконавшись, що нас ніхто не чує, вона сказала мені:

- Олександре, ця операція була під особистим контролем Єлизавети.

Я повернувся до неї і почав уважно її слухати.

- Ми стежили за будинком, намагаючись вирахувати якомога більше людей залучених до работоргівлі. А ви ні з ким не порадившись, вдерлися до будинку та зірвали нам усю операцію.

Міла Вільнева пильно подивилася в мої очі і продовжила:

- Я наполегливо рекомендую вам, перш ніж брати штурмом чийсь будинок, спробувати розв'язувати проблему законними шляхами. Або у вас будуть дуже великі неприємності.

- Стоп! - перервав я дівчину.

Секунду я дивився в її очі, а потім спитав:

- Тобто, ви чудово знали про те, що в будинку перебувають полонені, і з них знущаються, але нічого не робили?

Мила трохи прикусила губу.

- Ні, цього ми не знали! Агенти заступили на чергування лише сьогодні вранці.

- У такому разі будьте вдячні мені, що я зробив за вас вашу роботу, і дав вам законний спосіб потрапити сюди.

В останні слова я доклав краплю темряви. Що б їй стало трохи боязко. Чого це вона надумала вчити мене жити? Ну от, тепер точно настав час валити звідси. Я повернувся до Міли спиною і пішов у своїх справах.

Насамкінець я попросив Дейва відійти зі мною дещо вбік.

- Ось, - я простяг йому жменю срібла, - невелика компенсація сім'ї вашій племінниці за втрачену двоколку і коня.

- Ні, я не можу прийняти це, - відповів Дейв, - ви й так дуже допомогли нам.

Я взяв його руку і силоміць поклав туди монети.

- Не варто відмовлятися, це лише гроші, а вони в мене є.

Після чого забрав Айгора і остаточно пішов з цього особняка.