Некромант. Книга третя. Віч-на-віч з ворогом.

Пролітаючи над величезним хвойним лісом, я помітив грунтову дорогу, що ниткою перетинала лісовий масив. Вона проходила через велику галявину, на якій стояла самотня хатинка. Придивившись, я зрозумів, що це була одинока корчма. Поряд із нею була побудована конов'язь, крита соломою. Там вже було прив'язано кілька коней. Поруч із корчмою була розташована парочка сараїв, а трохи далі була зорана земля під грядки, огороджена плетеним парканом.

Я витяг із кишені золоту монетку і легенько підкинув її на долоні. Вона випадково залишилася у мене, коли я віддав гроші урюпінському градоначальнику. А ось тепер у мене з'явилася можливість по-людськи перекусити, нікуди не поспішаючи. Я почав знижуватися і хвацько посадив грифона неподалік від хатинки, з іншого боку від конов'язі, щоб не злякати коней. Повідець грифона недбало накинув на плетений тин поруч із глиняними глечиками, які там сушились.

У самій корчмі було кілька довгих столів, за якими сиділо дві компанії по п'ять осіб. Це були похмурі мужики в легких шкіряних обладунках з римськими мечами на поясі. Коли я зайшов, вони замовкли і похмуро подивилися на мене. Ігноруючи їхні настирливі погляди я пройшов до барної стійки, за якою стояв товстий корчмар, з могутньою бичачою шиєю та пудовими кулаками. Він був одягнений у шкіряний фартух.

- Що-небудь перекусити, - сказав я йому і поклав перед ним золоту монету.

- У мене здачі не буде, - сказав напружено корчмар.

- Залиш її собі, - відповів я і додав: - Коня мого годувати не треба, він не голодний.

Корчмар одразу повеселішав, спритно змахнув монету зі столу і запропонував:

- У нас є гречана каша з м'ясом, а із випивки є холодне пиво з льоху, відмінне вино з південних країв і найміцніший самогон із добірного пшеничного зерна.

- Кашу та пиво, - коротко відповів я.

Я вже доїв величезну порцію, яку приніс мені корчмар, і повільно почав смакувати холодне пиво. Інші відвідувачі їли мовчки і скоса кидали на мене дивні погляди. Один із воїнів неквапливо встав із-за столу і пішов із корчми. Мене трохи дратувала увага місцевих завсідників, але гарна їжа і випивка привели мене у чудовий настрій. Зараз доп'ю пиво, сяду на грифона і полечу далі. За моїх міркувань я вже подолав більшу частину шляху.

Несподівано до корчми зайшов воїн, величезного зросту зі шрамом на лиці. Він був на голову вище за всіх людей, що знаходилися тут. Його шрам проходив через все обличчя і перетинав ліве око, яке вже нічого не бачило. Двері воїн відчинив ударом ноги. За ним слідував його напарник, який вийшов звідси раніше.

- Дивись, Вирвиок, це він, - сказав другий першому і показав на мене пальцем.

Вони неквапливо підійшли до мого столу і нахабно вмостилися за нього без мого дозволу. Воїн зі шрамом сів на лаву поруч зі мною, а його друг якраз навпроти мене. Я поки що ніяк не реагував. Решта відвідувачів, всі як по команді, встали і теж підійшли до нашого столу. Я мовчки продовжував пити пиво.

- Я бачу в тебе водяться грошики, - сказав мені Вирвиок.

- Не бідую, - відповів я.

- А може, пригостиш випивкою чесну компанію, - сказав криво посміхаючись Вирвиок і обвів усіх присутніх рукою.

- Ні, - відповів я і твердо подивився в його єдине око, а потім додав: - Я цю чесну компанію вперше бачу, навіщо мені їх пригощати?

Одноокий перестав усміхатися і спитав із легким прищуром:

- А ти, мабуть, маг?

- Маг, - підтвердив я його здогад.

- А чому я не бачу твоєї зброї, маг? - знову запитав Вирвиок.

- Ти погано дивився, воїне. Моя зброя стоїть за корчмою. Варто мені свиснути, і вона тут все на друзки розламає, - відповів я одноокому.

Але моя погроза не налякала цього сміливця. Він, навпаки, наблизився до мене і ніби по-дружньому обійняв за плечі величезною рукою. Від нього йшов сильний запах часнику та перегару.

- А якщо я тобі зуби виб'ю, чим свистітимеш? - тихо, але з натиском, спитав воїн.

Цей тип мені вже набрид, і я не люблю, коли хтось без дозволу лізе в мій особистий простір. Замість відповіді я вдарив ліктем йому в щелепу так, що його зуби посипалися на підлогу. Воїн із закривавленими губами впав під лаву.

Вся його чесна компанія відразу оголила мечі й тут же впала слідом за ватажком. Їх вразило моє закляття Погляд Василіска. Пощастило тільки Вирвиоку, він у цей час порався під столом, напевно збирав свої зуби, і не бачив моїх очей. Я підвівся з-за столу, неквапливо обійшов його і сильним ударом ноги в голову лишив свідомості цього недобитка.

Корчмар вже цілився в мене з арбалета, але побачив мій погляд, відразу підняв його вістрям вгору і прибрав руку зі спускового гачка. Він повільно поклав зброю назад під прилавок.

- Хто ці люди? - спитав я у корчмаря спокійним тоном.

- Ну так, усім тут відомо, хто ці люди, - розгубився корчмар.

- Я не місцевий і не знаю їх.

Поки корчмар думав, я повернувся на місце і знову взяв кухоль із пивом. Воно було надто гарним, щоб кинути його через цих забіяк.

- Це люди з банди Солов'я-розбійника. Вони тут як друга влада. Усі їх бояться, ніхто нічого вдіяти з ними не може. Навіть наш князь уже не в змозі з ними тягатись.

- Навіть князь? - здивовано перепитав я.

- Ем, його предки були тут суверенними володарями, а потім агресивні сусіди потихеньку відібрали майже всю їхню землю. У нинішнього князя залишилося тільки одне маленьке містечко та купа сіл навколо. Зараз землі в нього не більше, ніж у якогось барона. А після того, як ці краї завоював король Тімерії, справи у нашого князя зовсім погано йдуть.

Я допив пиво і вже збирався йти. Корчмар продовжував свою розповідь:

- Від цих бандитів зовсім життя немає, спочатку князь з усіх бере податі, а потім Соловей-розбійник, чи навпаки, спочатку Соловей, а потім князь. Тільки князь частину грошей віддає до королівської казни, а Соловей ні з ким не ділитися. Тому людей в нього більше і озброєні вони краще. Князя рятує дерев'яний частокіл міста і кращий бойовий вишкіл у його дружини.

Корчмар помітив, що я допив пиво, і тут же налив мені ще один кухоль. Пиво справді було гарним, смачним та холодним.

- А тебе ці гади не чіпають? - спитав я і вказав на людей, що лежали на підлозі.

- Попереднього корчмаря повісили на власних кишках. Начебто він не хотів наливати їм у борг, а може виторгом не хотів ділитися. Цілий рік тут корчми не було, а потім Соловей-розбійник сам повісив цих свавільників. З того часу розбійники корчмаря не чіпають.

Другий кухоль пішов ще швидше ніж перший, я почав відчувати легкий хміль.

- Я відразу здогадався, чому ви тут, як тільки побачив вашого грифона з бригади швидкого реагування, - раптом сказав корчмар.

- І чому ж я тут? - нейтрально запитав я у корчмаря.

Він знову розгубився.

- Ем... Ну так, два дні тому Соловей-розбійник викрав дружину та дочку князя, і надіслав князю виклик на магічну дуель. Він хоче помститися за смерть свого побратима. Дав князеві час сьогодні до обіду, а якщо він не з'явиться, Соловей повісить його рідних. Ось тому ви й тут… - туманно закінчив корчмар.

- Думаєте, князь відмовиться від дуелі? - запитав я з легким інтересом.

- А який сенс йому битися? Все одно програє, окрім дружини та дочки, ще й життя своє загубить, - відповів корчмар.

Хміль притупив мої почуття. Я допив пиво та пішов на вихід. Яка мені була справа до цих розбірок місцевих бандитів? Раптом біля самого виходу я почув голос моєї душі.

- Бійся байдужих, - сказала вона, - з їхньої мовчазної згоди відбувається все зло в цьому світі.

Я повільно обернувся і глянув у вічі корчмареві, він злякано проковтнув.

- Ну і де шукати лігво цього Солов'я-розбійника? - запитав я.

- Із таким конем, як у вас, проблем не буде. Потрібно летіти строго на південь. Там серед лісу знаходиться кам'яний пагорб із печерою. Це і є табір розбійників.

Корчмар зробив паузу і продовжив:

- Тільки ви бережіть себе, бригаднику. Цей Соловей сильніший за вас буде.

- І наскільки ж він сильний? - уточнив я.

- У магії темряви у нього другий ранг, а в стихійної магії перший буде. А може, вже вищий, хто знає? - відповів корчмар.

- Дякую за пиво та інформацію, - сказав я і вийшов.