Некромант. Книга третя. Віч-на-віч з ворогом.

Нічна темрява поволі опустилася на землю. На вулицях міста спалахнули магічні ліхтарі. Їхнє світло проникало через моє вікно і частково освітлювало темну кімнату. Я лежав і думав про Алісію. На душі в мене було моторошно.

Нарешті, я зрозумів одну важливу річ, це почуття викликане не лише нашою розмовою. У мене дуже погані передчуття щодо самої Алісії. Я активував слідче закляття, щоб дізнатися де зараз знаходиться моя дівчина. Цю магічну мітку я поставив їй після нашого повернення з Тімерії.

Дуже якісна робота. Найтонше темне закляття, яке ніхто не зможе виявити, ні сама Алісія, ні її дід архімаг Флавіус фон Брейн, та ніхто інший. Я був у цьому абсолютно певний. Крім того, моє закляття мало витримати величезну магічну міць Алісії та не зруйнуватися від впливу сильних струмів її енергії.

Я ніколи раніше не користувався цим закляттям. Воно було так, про всяк випадок. Після пошуків Алісії у Тімерії, я не хотів втрачати її знову. Зараз я зрозумів, цей час настав. Магеса знаходилася десь у районі річкового порту. Досить передбачувано. Ймовірно, нап'ється в якійсь корчмі і знову влаштує бійку з усіма охочими. Не запалюючи світло, я встав з ліжка і почав збиратися.

Через деякий час я сидів на даху будівлі, розташованої поряд із таверною, де розважалася Алісія. На мені була Вуаль Темряви, і можна було не хвилюватися, що якийсь випадковий роззява помітить мій темний силует на тлі нічного неба.

Алісія була вже неабияк п'яна, але сьогодні її розваги йшли за іншою програмою. За її столиком сидів юнак, добре одягнений, з аристократичною блідістю на обличчі. Він щось казав сп'янілій Алісії, а вона звабливо посміхалася йому. Я все чудово бачив не лише Магічним Зором, а й через широкі вікна корчми.

У тому, що Алісія прийшла сюди, була моя провина, а в тому, як вона зараз поводиться, була виключно заслуга цього хмиря. Її провини тут нема. У мене в цьому не було жодних сумнівів.

Крім мене тут був ще один спостерігач. Він стояв у проміжку між двома будинками, ховаючись у тіні, і дивився у зал корчми через велике вікно.

Досить швидко я зміг його впізнати. Це був кадет Михайло Громов, безневинна жертва краси та підступності Алісії, а можливо навіть у всьому винна. Ось такий любовний трикутник, чи можливо це вже інша фігура?

Можна було б тупо зайти в корчму і розібратися з цим підозрілим типом, якому так мило посміхалася Алісія. Проте в залі було дуже багато людей, а я не люблю зайвої уваги. Крім того, Михайло Громов спеціально вів спостереження за цією веселою парочкою. Я терпляче чекав, поки ситуація якось зміниться.

Та й дочекався. З таверни вийшла пара друзів, що були трохи на підпитку. Очевидно, вони збиралися відлити, але їм було ліньки йти до спеціального закладу, тому вони завернули за ріг корчми і натрапили на кадета Мішу.

- Дивись, там хтось є, - сказав перший приятель.

- Гей, ти чого там ховаєшся? - спитав другий трохи згодом.

- Я не ховаюся, - відповів кадет і спробував піти геть.

- Стривай! - сказав перший приятель і схопив Михайла за руку, коли той проходив мимо.

Кадет зупинився і подивився п'яному чоловікові прямо в очі.

- Ти чого вирячився? - сказав мужик із погрозою в голосі. - Говори, що ти тут робиш? Вистежуєш геть п'яних, щоб потім обчистити їхні кишені?

- Таким не займаюся, - похмуро відповів Михайло і висмикнув руку.

Ця дія розлютила чоловіка, який одразу завдав різкого удару в підборіддя кадету. Було видно, що гуляка має гарний досвід вуличних бійок. Від удару Михайла повело, і він упав на землю. Чоловік швидко підскочив до хлопця, який намагався підвестися, і завдав ще одного удару, ногою в голову.

Думаю, настав час втрутитися. Я зіскочив на землю і розвіяв Вуаль Темряви.

- Стій! - крикнув я задирам.

Гуляки здивовано обернулися і глянули на мене.

- Ти дивися, тут їх ціла банда, - сказав агресивний тип своєму приятелю і додав, вказавши на Михайла, - послідкуй за ним, поки я розберуся з його дружком.

Він рішуче пішов у мій бік. Наблизившись у притул, згріб мене міцною рукою за відвороти сорочки і потягнув на себе, а другу руку хвацько відвів для удару. Попри те, що він був злегка на підпитку, всі його дії були чіткими та злагодженими.

Звичайно, вдарити мене він не зміг. Одночасно з його рухом я поклав долоню йому на підборіддя і сильно штовхнув уперед. Чоловік втратив рівновагу і вдарився головою об стіну. Від потужного удару він знепритомнів, сповз по стіні будинку і сів на землю, схиливши голову на груди. Магічним Зором я визначив, що у нього буде добряча гематома на потилиці, але череп залишився цілим. Буде жити.

Його приятель миттєво дістав ножа з кишені. Я відчув, як у мені розгорається злість. Ну давай, подумки підбадьорив я його, нападай, розірву як ганчірку. Але, взявши до уваги, що другий приятель не брав участі в бійці, вголос сказав зовсім інше:

- Ти можеш просто піти.

Ми дивилися один одному у вічі. Нарешті він відповів:

- Я тебе знаю, ти молодший брат того здорованя, який побив Фреда Бочку. Мені не потрібні неприємності, я йду.

Чоловік сховав свій ніж і пішов повз мене на вихід із глухого кута.

- Гей! - гукнув я його. - Ти забув свого друга.

Гуляка обернувся і подивився на тіло, що сиділо непритомне.

- Він мені не друг, максимум приятель, і від нього завжди одні проблеми. Як тільки вип'є, одразу шукає кому б дати у морду. Хай посидить, подумає, може, розумнішим стане, - сказав мужик і звалив.

Я підійшов до Михайла, який сидів на землі і тримав рукою своє підборіддя.

- З тобою все гаразд? - спитав я і простяг руку хлопцеві, щоб допомогти йому встати.

Михайло відмахнувся від моєї допомоги і хитаючись підвівся на ноги. Він мовчки рушив на вихід із глухого кута, тримаючись за стінку будинку. Проходячи повз вікно, він махнув рукою в бік Алісії, що сиділа в залі, і сказав:

- Можеш забирати її, вона мені не потрібна.

Ага, прямо царський подарунок із панського плеча. Дочекавшись коли Михайло піде, я знову накинув Вуаль Темряви і продовжив стежити за моєю дівчиною та її новим приятелем. Незабаром вони піднялися з-за столу, але замість того, щоб вийти на вулицю, почали підійматися сходами на другий поверх, де знаходилися кімнати для приїжджих.

Зрозумівши за допомогою Магічного Зору, куди вони прямують, я обійшов будинок корчми, застрибнув на підвіконня, Магічним Щупом зсунув клямку і відчинив вікно. Молодий хлопець вже вкладав Алісію на ліжко, легко цілуючи її в шию. В цей момент дівчина побачила мене, коли я заходив через вікно.

- Олександре, що ви тут робите? - здивовано спитала вона. Мені здалося, що вона навіть трохи протверезіла.

- Рятую ваше життя, - серйозно відповів я.

В цей момент її приятель обернувся і подивився на мене. Я повністю був закритий через некрозв'язок, і ця вища нежить, що прикидалася молодим хлопцем, не могла відрізнити мене від звичайних людей. Одну мить ми дивилися один на одного, і я відчував могильний холод у його погляді. А потім він несподівано зник. Тільки запалені свічки затремтіли і згасли від раптового пориву вітру.

- Тисяча демонів! - здивовано вигукнула Алісія і остаточно протверезіла, - що це було?

- Це був вампір, - сказав я і швидко додав, - мушу вас залишити.

Вампір зник лише для Алісії. Але я добре бачив, як він застосував закляття Вуалі Темряви, і непомітною тінню блискавично вислизнув у вікно. Зараз я відчував його лише завдяки некрозв'язку. На величезній швидкості він віддалявся геть від нашої таверни.

Під здивований погляд Алісії я скочив на підвіконня, а з нього перестрибнув на дах сусіднього будинку. А потім активував Вуаль Темряви та стрибаючи по дахах, погнався за вампіром. Він мчав швидше за стрілу, випущену з важкого арбалета, а я впевнено його наздоганяв. Гарне закляття Ляльковик, шкода тільки що дуже ненажерливе. Кристал аметиста в моєму браслеті перегрівся і лопнув дрібними осколками.

Жаль, що Стріла Темряви марна проти цієї тварюки. Хоча, чому марна? Я зробив постріл, і згусток темної енергії вразив вищу нежить. На мить вона втратила координацію і замість чергового стрибка влетіла в стіну багатоповерхової будівлі, впала головою на землю, але одразу схопилася на ноги. Та я вже був поряд.

- Стій! - наказав я йому, використовуючи свій некрозв'язок.

Вампір одразу ж завмер, а потім усміхнувся своєю поганою посмішкою, так що стало видно його нелюдські ікла.

- Ти ще не володар, - вагомо сказав він, скалячись.

Його погляд став настільки моторошним, що я відчув, як мурашки біжать по моїй спині. Обличчя вампіра втратило всяку подібність із людським, воно стало схоже на застиглий образ смерті. Живий мрець докладаючи неймовірних зусиль, подолав мою волю і зробив крок мені на зустріч.

Так, час з ним кінчати, подумав я і почав процес його умертвіння. Вища нежить не хотіла вмирати вдруге і щосили чинила опір моїй волі. Це було набагато важче, ніж упокоїти Деваврату Грізного. Холодні краплі поту потекли по моєму чолу.

Вампір почав страшно вити. Я напружив свою волю до краю і, нарешті, дотиснув його, витративши на це лише кілька миттєвостей вічності. Неживе тіло впало на землю. Я швидко підхопив його та застрибнув на дах будинку, побоюючись, що сюди прибіжать цікаві роззяви. Кинув тіло вампіра за великий димар з купою труб. Далі про нього можна не турбуватися. Вранці сонячне проміння вижене темряву з мертвих останків, і його труп остаточно перетвориться на порох.