Леді Хаос

Це відбувалось знову і знову, ніби він потрапив в зачаровану петлю часу, яка змушувала переживати одне і те ж саме без жодних, навіть найдрібніших змін, хоча навіть в такому стані Гілеан цілком усвідомлював, що те, що відбувається, не зовсім відповідає справжній реальності. Принаймні такій, якою він її тоді сприймав, і якою зараз пам’ятав.

Дещо, звісно, сходилось. Як і тоді, Едар Блумхейр, вельмишановний король Квітолії, провів їх з Морвейн в окрему кімнату, яка колись слугувала алхімічним і магічним кабінетом, а наразі майже не використовувалась, хоч і була приведена в порядок до такої надзвичайної події. Це можна було б назвати навіть маленьким залом, який не дуже-то й сильно поступався тронному залу Його Величності. Високі стелі, багато вільного простору, широкі вікна. Скоріш за все колись тут було багато столів та полиць із різноманітним приладдям, але ті часи давно минули, залишивши по собі лише порожнечу. Навіть дев’ятикутова новеграма, не стільки намальована, скільки випалена в підлозі, була ледь помітною.

Едар зупинився так, щоб Гілеан і Морвейн опинились саме в центрі, оточені колом під ногами, обличчям одне до одного. Слуга підніс чашу і ніж, тоді як інший тримав курильницю наготові. Його величність виголосив коротку церемоніальну промову, розпочавши ритуал, а потім різонув лезом по руці Гілеана. І в той самий момент, коли цівка крові ковзнула вниз, почались розбіжності. Хоча радше правильніше було б сказати – починався жах. З відносно маленької зміни – замість незначного, але глибокого розрізу чоловік втрачав всю кисть руки – починались інші, значно вагоміші. Після доторку над чашею їх з Морвейн кукси злипались, зростаючись між собою і поглинаючи одна одну, поки чоловік і жінка не опинялись ключицею до ключиці, і відчуття було таке, що процес злиття просто сповільнився, але аж ніяк не зупинився. Незважаючи на паніку і страх перестати існувати, принаймні як окрема особистість із власною волею, в тому варіанті подій Гілеан продовжував спокійно зачитувати клятву (ніби хтось промовляв її за нього, його губами і голосом, як ляльковик керує лялькою), в якій, втім, клявся не в вірності і всьому тому, що стандартно це супроводжувало, а в бажанні відмовитись від себе, стати лише частиною іншого (але не Морвейн, а тієї нової істоти, яка мала утворитись з них двох і відчувалась радше монстром, аніж якоюсь оновленою і незвичайною людиною), ніколи навіть не намагатись звільнитись і стати покірнішим за раба, тихішим за річ. Морвейн ж в цьому видінні була… не зовсім собою. Хоча це відчувалось не настільки чітко, але якби Гілеана спитали, то він охарактеризував би це як одержиму оболонку, сутність в якій як раз і намагалась поглинути двох і утворити з них єдине, ущербне та безсиле.

Але гірше за все, що фізичні відчуття значно поступались ментальним. Навіть під час реального ритуалу Гілеану не сподобалось, ба навіть налякало це відчуття єднання і водночас набуття ніби якогось масивного наросту на тілі, якоїсь кінцівки, яка очікувано буде погано слухатись та постійно боліти й заважати. Але в цьому варіанті «реальності» все було ще гірше. Те саме сприйняття «наросту» вже більше скидалось на розділення однієї шкіри на двох, де зі спини та боків чоловіка виростали руки та ноги його «нареченої», не просто зайві та марні, але чужі, такі, що мали власну, окрему волю та взагалі не піддавались його контролю. Фізично це було страшно, боляче, незручно, дискомфортно, а ще здавалось, що будь-який невдалий, несинхронний рух міг скалічити його внутрішні органи або ж і взагалі розірвати його навпіл, перетворити просто на усвідомлену і безрушну мішанину плоті та кісток. Але психічно… Це було ще страшніше, оскільки ця чуттєва та емоційна частина його особистості, його чоловіча сутність, сприймала те, що відбувалось, як символічний сексуальний акт, як дослівне втілення того самого поетичного «єднання двох половинок в єдину сутність», як еротизовану близькість, на яку його організм реагував припливом крові у відповідні місця. І чим більше Морвейн рухалась «в ньому», тим більше його це заводило. Навіть більше, аніж лякало. Закінчувалось видіння тим, що він схилявся до голови Морвейн, звернутою до нього обличчям, пристрасно цілував її в губи, і поступово цей поцілунок перетворювався в акт пожирання, дуже реалістичного при тому, з хрускотом хрящів носа, з гидким чваканням відірваної плоті, з бризками крові на його шкірі.

В момент максимального напруження, за яким мала б слідувати еякуляція, Гілеан приходив в себе рівно настільки, щоб зрозуміти, що він все ще він, і що його втомлене, розбите, виснажене тіло належить тільки і виключно йому самому, а потім знову впадав в гарячковий транс, і петля (чи навіть зашморг) замикалась, повторюючись знов.

Судячи з усього, це тривало доволі довго, оскільки коли Гілеан прийшов в себе вже на значно більш довгий строк, то зрозумів, що знаходиться в знайомій кімнаті. Це були Сині Апартаменти в «Королівському мисливці», готелі, який від столиці Рійхела, Адевріна, відділяв лише день неспішної подорожі.

Завтра він буде вже вдома.

Гілеан важко видихнув, і, мабуть, доволі шумно, оскільки вже мить по тому скрипнули двері, і в кімнату обережно увійшов Хобарт. Побачивши, що очі лорда відкриті, він випростався і став поводитись вже більш спокійно та сміливо. На його обличчі з’явився вираз полегшення.

- Мілорде, ви прокинулись?

- Схоже на те, - Гілеан спробував сісти, кривлячись від болю одразу у всьому тілі, і відмахнувся від допомоги підлеглого, так-сяк влаштувавшись на подушках самостійно. Сил на цей простий рух пішло так багато, наче він з-під завалу каменів розміром з пік Арбандейл вибирався, а не з-під м’якенької пухової ковдри. Чоловік відчув, як від нього відгонить потом. Сорочка неприємно липла до тіла. – Леді Евервінд?

- Вона жива, - поспішно відгукнувся Хобарт. – Міледі прийшла до тями раніше вас, сьогодні навіть змогла здолати повноцінний обід. Зараз спить. Вона повністю знесилена, але загроза минулась.

- Загроза?

- Рейні запросив лорда Крентрона оглянути вас обох, - чоловік зробив невеличку паузу, перевіряючи реакцію лорда, а коли жодних змін не відбулось, продовжив дещо сміливіше. – Я не дуже розбираюсь, але з того, що зрозумів, він сказав, що ви двоє дуже виснажені, у вас зламано два ребра, і що ще б трошки і ушкодження внутрішніх органів були б необратні.

-…Ушкодження внутрішніх органів?

Хобарт винувато розвів руками.

- Це щось на алхімічному. Вибачте, мілорде, я не зрозумів.

- Наслідки Алдолуму?

На цей раз чоловікові знадобилось більше часу, щоб відповісти. Зрештою він промовив, відводячи погляд в сторону.

- Леді Евервінд наказала не казати, що це була саме Пекельна Квітка. Сказала, що лікарю буде достатньо знати, що це дуже сильний артефакт, чия дія працює за принципом поширювача проклять. Вона була дуже… категорична з цього приводу. Та і ніби лордові і цього пояснення цілком вистачило.

Гілеан задумливо зіщулився, беручи до уваги щойно почуте.

- Об’єкт?

- Обидва… об’єкти знаходяться в безпеці, в Сховку Бергера. Рейні особисто простежив за розміщенням, а потім сховав ключ.

На цей раз Гілеан кивнув із полегшенням.

- Мілорде, я можу замовити вам їжу до номера? Лорд Крентрон сказав, що окрім безпосереднього лікування вам потрібно багато відпочивати і добре їсти, щоби відновитись після подібного.

Гілеан перевів погляд за вікно. На вулиці панували сутінки, виднілись вогники, вдалині щось рухалось. Ніби здогадавшись, про що він думає, Хобарт одразу ж уточнив.

- Зараз п’ята вечора, мілорде. Кухня все ще працює.

- Тоді замов вечерю, - чоловік на мить змовк, прислухаючись до відчуттів власного тіла. – Щось не дуже важке, можна навіть рідке і дуже тепле. А тим часом підготуй мені ванну.

Він подумав і додав, якось дивно глядячи на Хобарта.

- І запроси до мене пана Барворка. Скажи, що справа невідкладна.

- Добре, мілорде. Щось йому передати?

- Скажи, щоб взяв із собою акт реєстрації шлюбу. І печатку. Потрібно буде підписати та завірити і шлюбний договір.

- Але ж… леді Морвейн… вона зараз…

Гілеан важко зітхнув.

- Її присутність не обов’язкова, та і ми зараз не в тому стані, щоб робити з цього зайву виставу, - чоловік відкинув ковдру і болісно скривився, повільно спускаючи ноги на підлогу. – До того ж, нас ще чекає необхідність дати з цього приводу як мінімум з десяток балів та прийомів, і скоріш за все, без церемоніальної частини не обійдеться.

Хобарт шанобливо вклонився, навіть не намагаючись приховати свій сумнів щодо останніх слів лорда, і мовчки вийшов з кімнати. Майже одразу до лорда донісся його голос, який впевнено і чітко роздавав прислузі відповідні накази.

Дошкандибавши до вікна і знесилено спершись плечем на стіну, зморщившись від болю в ребрах, Гілеан важко зітхнув.

«Цікаво, - раптом подумав він. – А якби у мене таки були ушкоджені внутрішні органи, це б могло стати достатнім виправданням, щоб прогуляти весь цей фарс?»

І одразу ж розчаровано захитав головою. Коли Його Величність дізнається про його шлюб… його не те, що пораненого, його б з могили мертвого викопали, аби тільки поставити перед очі правителя Рійхела.

Подумати тільки, ще нещодавно його дещо смішило, як Морвейн називала їх пригоди в проклятому місті медовим місяцем. «Медовий місяць в пеклі, хах». Але зараз він зрозумів, що вона права. У порівнянні з тим, що чекало їх після повернення в столицю, Тейвен-тара була наче курорт з гарячими джерелами і вправними масажистами.

- І найжахливіше, - негучно промовив він, важко зітхнувши, – що я добровільно вв’язуюсь у все це.

…Його повіка знову сіпнулась.