Леді Хаос

Морвейн в черговий раз випростала руку вперед і над її звернутою доверху долонею замерехтів сигіл роду Леворіан – знак, схожий на символічно зображеного ворона із чорного срібла. Точніше літера, яка з часом, якщо протримати печатку активованою, все більше і більше трансформувалась у образ птаха.

Вона робила це в п’яте.

Можливо навіть всьоме.

Гілеан втомлено потер очі вказівним та великим пальцем.

- Не награлась ще?

- Нє-а, - радісним тоном відгукнулась жінка. – Не будь букою, дай насолодитись моментом.

- Ми будемо вдома вже менше, аніж через три години, там, у своїх покоях, зможеш хоч всю ніч цим гратися.

- Якщо всю ніч гратися, то я б віддала перевагу іншій штуці, приналежній роду Леворіан.

Погляд Морвейн ковзнув десь в район штанів Гілеана, але він не зреагував. І не тільки тому, що подібні жарти його мало хвилювали. Тут же скоріше зіграло те, що леді Евервінд (тобто Леворіан, звісно) була жвава хіба що тільки на словах. На ділі ж вони обидва не сиділи навіть, а лежали на сидіннях карети, напівживі від втоми, втрати сил і наслідків дій пастки та Алдолуму. Гілеан був настільки виснажений, що якби Морвейн все ж напала на нього з тим самим мотивом, він би навіть супротив чинити не став, хіба що може просто подумки молився про те, щоб його хтось випадково вбив в процесі. Хоча, направду, зараз і сам процес цілком зміг би його прикінчити.

- …вдома.

- Ти щось сказала?

- Ні, - тон Морвейн дещо змінився, ставши більш холодним. Вона нарешті вронила руку та широко і зі смаком позіхнула, а потім взагалі повернулась до чоловіка спиною, ніби влаштовуючись до сну.

Гілеан прикрив очі. Він все ще не міг згадати, що саме плавало десь в найтемніших глибинах його пам’яті відносно Леді Хаос, однак вже міг скласти про цю жінку своє власне враження. Нікуди правди діти, ця думка була здебільшого компліментарною, хоча навіть це не скасовувало того факту, що подекуди вона його дійсно дуже бісила. Але наразі зі всього обсягу доступної інформації його увага сама собою сконцентрувалась лише на кількох моментах.

«Вдома»

Він згадав, як під час тієї битви з ногастою потворою в Тейвен-тара остаточно впевнився в тому, що Морвейн звикла діяти самостійно, бути одиначкою.

Вона була ексцентричною. Вона звикла діяти самостійно, злегка ризикуючи своїм життям. Вона шукала від нього захисту. Слово «дім» викликало у неї якусь емоційну реакцію.

Всі ці частинки мозаїки все ще не створювали повноцінної і зрозумілої картинки, втім все ж дозволяли зробити певні висновки. Наприклад, Гілеан був впевнений, що у Морвейн немає родини, або вони цілковито розірвали свої стосунки (що, в принципі, одне і те ж). І навряд чи є коханий. Ще він подумав, що ця жінка і справді перебувала в загрозливому становищі, раз вирішила зайти так далеко і так багато поставити на кін. Вона явно була аристократкою із дуже, навіть підозріло широкими і унікальними зв’язками, але в це коло не входив Його Величність. Як вона тоді там казала? «Мені байдуже, що з ним буде. Хай хоч кров’ю захлинеться у всіх на виду. Ваші з ним справи - це ваші з ним справи. Вмішуватись, допомагати чи заважати вам я не планую.»

Бажання співчувати самотності Морвейн якось швидко підупало. Останній спогад змусив Гілеана замислитись над тим, чи не приніс він цим шлюбом зайві неприємності Його Величності. Тоді його думки концентрувались на інших, більш нагальних питаннях, але тепер чоловіка охопила досада. І на чорта він поспішив підписати той довбаний шлюбний контракт? Варто було спочатку дізнатись, що відбувалось між цими двома.

Він важко зітхнув.

Як би неприємно це не було, йому вартувало визнати, що це – саме його помилка. Втома, бажання розібратись зі всім якомога швидше були настільки ж хріновим виправданням, як і рішення привезти Морвейн в свій дім як повноправну господарку, а не зачухану дворняжку з біс його знає яким походженням і репутацією. Тим паче, що прямо зараз вона як ніколи ідеально відповідала цьому описові: куртка розсічена щупом монстра одразу в кількох місцях, на штанах з’явились плями, які вже ніхто і ніколи не випере, волосся хоч і було вимито і вичесано в гостинці, укладене в просту звичайну косу виглядало недбало і занадто по-простецьки. Якби вона в такому вигляді – та ще й тим паче в такому стані – прийшла до дверей його маєтку, то максимум, на що змогла б розраховувати, так це на співчутливі погляди прислуги і тарілку підігрітих залишків їжі з господарського столу.

«Вона їде без речей. Треба запросити швачок, - відсторонено подумав Гілеан, а потім злегка хлопнув себе долонею по лобі. – Про що це ти зараз думаєш? Зберись вже!»

Хоча зрештою, ці думки теж були по-своєму важливі, адже віднині леді стала офіційною частиною родини Леворіан, і її вигляд, слова та вчинки будуть дуже суттєво відбиватись на репутації родини. З іншої ж сторони тут і зараз, змучений і в кареті, він все одно не зможе дізнатись нічого нового про можливий конфлікт між королем Рійхелу та леді Евервінд. Отже, змінити пріоритети і справді було логічним рішенням.

Давши собі офіційний дозвіл на роздуми, Гілеан з неочікуваним для самого себе завзяттям став уявляти сукні різних кольорів та фасонів, які могли б водночас справити враження на столичне суспільство, і підійти самій Морвейн, вдало підкреслити її оригінальну особистість (але без фанатизму, звісно!). Щось таке, що змогло би підкреслити її красу і його статус. Щось, що викликало б заздрість і привертало увагу (звісно ж лише тому, що до тих, хто на виду, ворогам добратись значно складніше). Щось, що оголювало б її плечі, окреслювало б звивини, давало б рукам вільно ковзати поверхнею тканини…

…Сукні на десятій він міцно заснув.

***

До Адевріна, столиці Рійхела, вони дістались вже пізно у вечорі, що дозволило на законних заставах відмовити у відвідинах ввічливості навіть близьким сусідам, які ЗВІСНО Ж вже знали про раптовий і геть зовсім неочікуваний шлюб лорда Леворіана. Коли висока металева брама з ледь чутним скрипом зачинилась за ними, відрізаючи територію маєтка від зовнішнього світу, Гілеан зітхнув з полегшенням. Морвейн же, яка нарешті змогла всістись нормально, а не як втомлений босяк на післяобідньому ринку, виглядала геть зовсім не зацікавленою. Ані в столиці, ані в людях, ані навіть в місці, яке від вчора мало б стати і її домом, її зоною відповідальності.

Це дещо заділо Гілеана, хоча він не подав знаку і навіть сам розцінив як надмірну чутливість, якій однозначно немає жодного місця в цих суто ділових стосунках.

А між тим звертати увагу було на що. Вдень Фейрдолл виглядав велично та справляв глибоке враження. Широкі поля гармонійно переходили в доглянуті ліси, сповнені ягід, жолудів, білок, зайців і навіть істот крупніших і зазвичай дикіших. Чим ближче до самого власне маєтку, тим більше впорядкованості з’являлось у оточенні, але водночас очевидного переходу від лісу до штучно створеного саду не відчувалось. Радше здавалось, що наближаючись до людського житла, рослини і самі ставали більш цивілізованими, отримували чіткішу форму і структурованішу організацію. Навіть землі Фейрдоллу були витвором мистецтва, то що вже казати про сам будинок, що слугував їх серцем. Високий, в три поверхи, і просторий, він являв собою конструкцію, яка справляла враження природного утворення, любовного і шанобливого союзу каменю та дерева, з елегантними завитками даху, великими панорамними вікнами. Темні сірі стіни мов піною на кінчику хвилі були прикрашені білими дерев’яними панелями, які мали на меті покращити ізоляцію в стиках між каменем та чорним дахом, але фактично надавали маєткові вигляду витонченої монументальності, небезпечної краси, доповненою лаконічним розписом і ненав’язливими шачіхоко – кам’яними і дерев’яними істотами, що прикрашали коники дахів і стерегли всі вікна та входи.

Але вночі місцина ставала ще красивішою, ще більше відповідала власній назві. Розвішані на деревах вздовж дороги ліхтарики справляли справді чарівне враження. Іней, який засріблив всі поверхні, включно з листям, що не по сезону все ще трималось за гілки, відбивав це мерехтіння і перетворював його на слід фей, магічний пилок, який ніби парив над предметами, не торкаючись їх. Особняк, що виднівся вдалині, здавався скелею, об яку розбилась і навіки застигла океанська хвиля.

Раніше Гілеан ніколи не відчував це настільки виразно – те, як він насправді пишається своїм будинком, яким красивим та винятковим його вважає. Так, від цілком усвідомлював це, але скоріш як сталий факт, який можна, але не обов’язково брати до уваги. Але те, що Морвейн навіть не захотіла подивитись, куди її везуть, справді його заділо. Саме тому, коли карета нарешті зупинилась, він мовчки вийшов першим, скупо представив нову хазяйку Фейрдоллу і одразу ж попрямував в свій кабінет, розбиратись з найневідкладнішими справами.

Там він і просидів наступні кілька годин, аж поки втома не почала брати над ним верх настільки сильно, що чоловік кілька разів вдарявся головою у руки (і навіть один – об стіл), перш ніж змусити себе попрямувати до спальні.

На щастя, як і завжди все було підготовлено ідеально, саме так, як він і любив. Ліжко розстелене, в кімнаті жодного світла, яке доведеться гасити, повітря прогріто до тієї самої температури, коли комфортно, але не настільки, щоб мати змогу перегрітись під ковдрою. Хоча зазвичай Гілеан не був схильний до подібної поведінки, сьогодні він все ж дозволив собі роздягнутись прямо на ходу, кидаючи одяг під ноги. Не глядячи пірнув під ковдру, потягнувся, повернувся на бік, готуючись плавно поринути в сон, і завмер, відчувши прохолодний дотик до свого стегна, в небезпечній близькості до члена, який зреагував на диво жваво.

- Якого…?

Гілеан відсмикнув край ковдри і майже не здивувався, знайшовши там сонну Морвейн.

- Скажи, будь ласка, якого біса ти тут робиш?

- Могла б спитати у тебе те ж саме, - ліниво відгукнулась вона. – Схоже, тут у нас сталась цікава помилка.

Гілеан видихнув. Лорд привіз дружину, тож логічно, що їх поселили разом. Логічно. Вперше чоловік відчув легку відразу до цього зазвичай привабливого і навіть світоформувального слова.

- По сусідству є ще одна спальня, тобі навіть не доведеться туди йти. Ліжко підготують в лічені хвилини.

- …Сам йди, як тобі треба. Я занадто втомлена, - Морвейн байдуже відвернулась, натягуючи на себе відкинуту ковдру.

Гілеан тихо вилаявся і почав вставати, але здолав лише половину руху, перш ніж знову впасти на подушки. Зрештою, він теж втомився так, що навряд чи зміг би змусити себе знову одягнутись, не кажучи вже про все інше.

«Байдуже», - зрештою вирішив він, прикриваючи очі. Кінець кінцем, що скандального чи поганого могло бути в тому, що чоловік ділить ліжко із своєю законною дружиною?

- Але якщо я завтра дізнаюсь, що ти це навмисно… - напівсонно пробурмотів він, і одразу ж відчув, як прогинається матрац поруч, щось ворушиться під боком. Миттю по тому на його ноги лягло тепле стегно, притискаючи його долу, по грудях пройшлась впевнена рука, ковзаючи вниз.

- Щось не дуже схоже на те, що ти сильно проти, - хмикнула Морвейн. – Чи ти скажеш, що завжди лягаєш спати голяка?

І перш ніж чоловік встиг відповісти, губи жінки зімкнулись на його власних, а її рука – на його члені.