Леді Хаос

Кімната в готелі була однією з найкращих, втім навіть так виглядала не дуже вражаюче. Невеличкий простір був занадто перевантажений меблями, ліжко займало більшу частину місця, килими та ковдри хоч і були чистими, але виглядали затертими і дещо зношеними. Втім жоден з них не звернув на це ані крихти уваги.

Гілеан не стільки вклав, скільки викинув зі своїх обіймів Морвейн, яка впала на ліжко, ледь чутно охнувши.

- А я вже була певна, що опинюсь на підлозі одразу ж, як тільки за нами зачиняться двері, - посміхнулась вона, уважно спостерігаючи за чоловіком, який, замість того, щоб піти у власні покої, взяв стілець, та, підставивши його до ліжка, нахабно всівся зверху, втупившись в обличчя дружини.

- Знаю. Відчув, як напружилась, - сухо повідомив він, повністю ігноруючи спробу розрядити атмосферу жартом.

Морвейн почекала, що він скаже щось ще, втім мовчанка лише затягувалась, погіршуючи відчуття й так вже немалого дискомфорту. Тож важко зітхнувши вона здалась перша.

- Добре, добре, ти повністю правий. Не можна бути щирим лише наполовину, та ще й сподіватись, що цього буде досить для встановлення довіри. Тим паче з настільки проникливим чоловіком.

Гілеан залишився незворушним, ніяк не зреагувавши ані на капітуляцію, ані на лестощі. Морвейн знову зітхнула, але на цей раз вже коротко та рішуче.

- Тюлень.

- Артефакт з Тейвен-тари?

- Так, він. Скажи, тобі ніколи не здавалось дивним те, що ви так і не змогли зрозуміти, чим, хто і коли отруїли Його Величність?

Брова Гілеана скептично зігнулась, втім зосереджений погляд підтвердив, що він серйозно задумався над питанням.

- Симптоми передались через легатичний зв’язок? – нарешті, уточнив він.

- Так, - жінка втомлено посміхнулась, ніби справді задоволена гострим розумом свого чоловіка. – Коли я тобі казала, що вже спробувала все, щоб врятувати Лео, і що це наш останній і єдиний шанс – я була цілковито серйозна.

- …Добре, історію про те, як саме ти примудрилась зв’язати цих двох між собою, залишимо на потім. Припустимо, що я тобі повірив.

Морвейн кивнула.

- Втім, все ж дозволю собі маленький ліричний відступ, - хмикнула вона. – Не знаходиш це іронічним?

- Те, що поки ти шукала ліки, щоб врятувати жертву, я здобував засіб, який би мав допомогти отруйнику уникнути наслідків власних дій, і при тому ми діяли, як одна команда? І справді іронічно, - погодився чоловік, на кілька секунд відводячи геть зтяжелілий, похмурий погляд. – То ті трупи в підземеллі?

- Не тільки люди Його Величності, - знову кивнула Морвейн, потім криво всміхнулась. – Втім, і не тільки мої вороги.

- Та пастка, - з розумінням кивнув Гілеан. Отже, він тоді дійсно мав рацію, полювали також і персонально на нього. Не помилився і в тому, що ця жінка мала реальні причини дійсно бажати зберегти його життя.

- Не спитаєш?

- Про те, чому ти тоді майже відмовилась від Алдолуму? – увага чоловіка знов повернулась до його співрозмовниці. В очах промайнуло щось напрочуд недоречно тепле. – Це мені, як раз, зрозуміло. Ба більше, не впевнений, що на твоєму місці не втомився б від цих двох набагато раніше. Втім, ти все ж передумала.

- Так. Лео…

- Хааах. Підозрюю, що ти сподіваєшся привести його до Його Величності не для того, щоб поновити Легатум, - перебив її Гілеан, задумливо розтираючи пальцями напружені складки між бровами. – А отже… я був правий. Тобі потрібна Імператорська Печать, що зберігається в Монтеверні.

Погляд чоловіка знову зупинився на обличчя жінки.

- Справді віриш, що змусиш його зізнатись не тільки при свідках, але й в присутності артефакту? Зазвичай твої дуже… кхм… оригінальні методи спрацьовують, втім цього разу нам потрібно щось справді дієве та робоче. Думаю, можна було б…

- Гілеане, - жінка повільно сіла та повернулась до співрозмовника, обережно взяла його обличчя руками, звернула до себе, зазирнула глибоко в очі. – Припини, будь ласка. Добре? Все, що тобі потрібно знати, так це те, що зілля Оберна дійсно спрацює, і що тюлень насправді зможе позбавити тебе легатичної прив’язки.

Він на мить напружився, не розриваючи зорового контакту, втім доволі швидко розслаблено видихнув.

- …Бо ніхто, окрім тебе, не має знати всього плану цілком, - з розумінням промовив він. – Кожному лише шматок, щоб кого б з нас не вивели з ладу, це не змогло би зруйнувати все. Розумно. Не те щоб мені це подобалось, втім на твоєму місці я вчинив би так само.

Морвейн м’яко посміхнулась і прибрала руки, втім пози не змінила й продовжила заглядати в обличчя чоловіка.

- Моя пропозиція була щира. Ти дійсно можеш вийти з гри прямо зараз. Тепер ти знаєш все про те, як позбутись впливу Легатуму.

- І пропустити всі веселощі? – знову вигнувши брову, перепитав він. Його губи розтяглися в посмішці лише на мить, а потім все обличчя раптом посерйознішало і спохмурніло. – До того ж я не можу дозволити вам, пройдисвітам, вільно шаритись моїм Монтеверном. І вже особливо тому… красунчику.

Він мотнув головую кудись в сторону виходу з кімнати, невдоволено схрестивши руки на грудях.

- Красунчику? – не стримавшись, Морвейн хіхікнула. – Боже мій, Гілеане, то мені таки слід хвилюватись?

- Ну знаєш, - чоловік знизав плечима, - я тут зрозумів, що насправді ніколи не замислювався над тим, чи справді я віддаю перевагу лише жінкам.

Морвейн в голос розсміялась, і Леворіан підтримав її щирою широкою посмішкою. Залишки напруги, що ще залишались між ними двома, нарешті випарилась.

- Дозволиш ще одне питання?

- Звісно, давай, - погодилась жінка, втомлено відкидаючись на ліжко та запрокидуючи руки в різні сторони.

- Ти з самого початку знала, що легатичний зв’язок можна зруйнувати?

- Хм, - Морвейн задумливо підібгала губи. – Якщо чесно, то ні. Ба більше, я навіть була впевнена, що всі чутки про це - лише міф.

Вона фиркнула.

- Особливо коли побачила того… тюленя. Ніколи б не подумала, що настільки кумедні речі можуть викликати стільки скепсису.

- А якби тюлень не подіяв?

Їх погляди знову перетнулись. Гілеан все ще сидів на стільці, схрестивши руки на грудях, і здавався оманливо спокійним.

- Тоді я завагалась би не тільки в підземеллі. Хоча здогадуюсь, що ти зараз не про Лео, чи не так? – очі Морвейн на мить спалахнули хижими веселощами. – Що ж, відповідаючи на твоє питання, яке, до речі, вже явно не «одне», скажу чесно і як є. Навіть точно знаючи, що Легатум навічно, я все одно вчинила б так само, не вагаючись ані секунди.

Відвернувшись від Леворіана, жінка заплющила очі і продовжила, намагаючись зробити так, щоб її голос не збивався і не звучав схвильовано.

- І навіть якби всієї цієї ситуації взагалі не було б, підозрюю, що я надумала б ще сотні інших причин, щоб змусити тебе одружитись зі мною.

Вона раптом відчула, як матрац біля її лівого, а потім правого вуха дещо прогнувся, піддаючись новій вазі. Коли ж розплющила очі, то побачила обличчя, що нависло над її власним. Темні очі здавались бездонними криницями, сповненими містичної та звабної темряви. Повні вуста вигинались в ледь помітній посмішці.

- Тому що я – Гілеан Леворіан, найблагородніший, найчесніший та найрозумніший чоловік з тих, кого тобі доводилось знати за все твоє життя? – піддражнюючи, запитав він. Від цього низького голосу, сповненого хриплуватих ноток, дихання Морвейн збилось.

- А ще збіса красивий, нахабний, зарозумілий та норовитий.

- Ти ба, ще одне відкриття дня, - хмикнув чоловік. – Виявляється, мені подобається, коли мені лестять.

І перш ніж Морвейн встигла відповісти, він скинув голову, щоб вже через мить, одне за одним, вхопити руками обидва її зап’ястка, переносячи вагу на них. Знову впіймав її погляд.

- А тепер слухай мене уважно, Морвейн Евервінд, герцогине Леворіан, леді Монтеверну, бо я скажу це лише раз. Навіть якщо ти зараз не щира зі мною і це знову твої маніпуляції – мені байдуже. Ти належиш мені так само, як я належу тобі. Це не обговорюється. І най бережуть тебе Боги від навіть спроби здихатись мене коханцями, розлученням, інтригами чи бодай тим самим проклятим тюленем. Я доступно висловився?

- Не пошкодуєш? – з викликом поцікавилась Морвейн, нахабно посміхаючись чоловікові в обличчя.

- Повір мені, цю стадію я вже подолав, - іронічно фиркнув він, все ще утримуючи її погляд в полоні свого. – І навіть усвідомлюючи, що віднині й до скону спокійне життя мені вже не світить, я все одно не відступлюсь. То якою буде ваша позитивна відповідь, міледі?

- Повністю та безповоротно згодна, мілорде, - але перш ніж його губи торкнулись її власних, жінка відвернула обличчя, уникаючи поцілунку. А коли чоловік відсторонився, знов заглянула в його обличчя. – Втім лише на умовах повної та безумовної взаємності.

Гілеан хмикнув.

- Цк-цк-цк, бідося Оберн… Але що поробиш, раз вже ти так наполягаєш…

- …Та до біса Оберна!

- До біса! – навіть цілуючи її, Гілеан все ще посміхався.