Глава 4. Медовий місяць у пеклі (2)
Тейвен-тара відділяли від навколишнього світу високі кам’яні мури і масивні залізні ворота, які виглядали так, наче в часи розквіту міста його не можливо було взяти наскоком ані з таранами, ані з катапультами, ані з багатотисячною армією. Але то було колись. Наразі ж в стінах зіяли діри, а брама взагалі не зачинялась більше, бо одна стулка ледь висіла на нижніх петлях, погрозливо покосившись вперед і вбік, і залишаючи достатньо простору, щоб між нею та сусідньою проїхала карета чи завантажений широкий віз.
Втім ця легкодоступність була видимістю. Насправді ж проблема крилась скоріш не в тому, щоб зайти, а в тому, щоб не загинути в перші ж хвилини перебування в межах старовинного і колись дуже квітучого і багатого міста. Для цього потрібно було отримати офіційний дозвіл, скріплений печаткою короля, не менш, а можливо навіть більш прадавнім артефактом, наділеним надзвичайними силами.
В теорії.
На практиці ж Гілеан міг пригадати хіба що дві чи три історії – чи радше напівлегенди, напівказки – про тих, кому Тейвен-тара давалась. І так, всі ті герої мали при собі відповідний «дозвіл», втім яка користь з цієї деталі, якщо ти не певен в правдивості всієї події загалом?
- Можливо, мені все ж варто піти з вами, мілорде? – голос Торгвейна висмикнув Гілеана з його глибокого задуму, змусивши повернутись до реальності.
- Ні, нам потрібні коні. І якщо щось піде не так…
Торгвейн кивнув. Всі можливі варіанти, які Гілеан взагалі спромігся спрогнозувати, вони вже обговорили дорогою, продумуючи варіанти вирішення потенційних проблем. І не тільки обговорили, але й приготувались. В заплічній сумці кожного з мандрівників, у зовнішній кишені – лише простягни руку і дотягнешся – було сховано по кілька сигнальних ракет, які мали б допомогти іншим зорієнтуватись і прибути на допомогу, якщо б це стало необхідним. А ще вони мали стати сигналом для Торгвейна рвонути їм на зустріч верхи, якщо вони не встигатимуть дістатись брами в межах встановленого часу. Хоча в дозволі, виписаному королем, часових обмежень не зазначалось, Гілеан і його супутники знали, що постійне перебування на території проклятих міст давалось взнаки дуже і дуже вагомо, як на тілі, так і на розумі, і після трьох днів поспіль вони починають ставати незворотним. Тиждень же перетворював людину на те, з чим геть зовсім не хотілось мати справу. Два… Ну, через два тижні то була вже не людина.
Тому чим швидше, тим краще.
Гілеан окинув швидким поглядом своїх супутників. Торгвейн виглядав насупленим, він явно був невдоволений тим, що залишився осторонь. Рейні зосереджено порпався в сумці. Хобарт невідривно дивився вперед, між стулок брами, ніби намагаючись розгледіти всі проблеми завчасно. Його рука до побіління стискала ремінь заплічника, видаючи напругу чоловіка. І тільки Морвейн виглядала так, наче збиралась на прогулянку в парк, а не в місце, повне жахів та проклять. Ба навіть більше. В момент, коли погляд Гілеана звернувся до неї, жінка як раз вставляла в зачіску маленькі білі квіточки, які знайшла тут же, при дорозі. Здається, вона навіть наспівувала щось собі під ніс. І те, що її голос на мить здався чоловікові мелодійним, зовсім ніяк не прикрашало цю ситуацію.
«Вона взагалі хоч щось сприймає серйозно?»
Непрогнозована, хаотична перемінна. Ось що його дратувало. Гілеан звик покладатись на себе і точно знати, чого очікувати від свого близького оточення, накидувати хоча б орієнтовні плани того, що могло або потенційно мало шанс відбутись. Але як прорахувати щось наперед, якщо він навіть не був впевненим – чи продовжить ця особа поводити себе так само легковажно, чи скине свою маску і виявиться… та біс його зна, можливо боягузкою? А може тим самим членом загону, який своєю необережністю і нерозважливістю активує приховані пастки та наражає інших на небезпеку? Або ж…
Занадто багато «або». І це було в якомусь сенсі навіть гірше, аніж власне непередбачувана небезпека Тейвен-тара.
- Всі готові?
Гілеан прищулився, окидаючи поглядом далеке сонце, яке ще тільки підіймалось до свого зеніту. Заходити на територію проклятого міста ще у вранішніх сутінках було небезпечно, але й затягувати не вартувало, зрештою зимні дні мали набагато коротший світловий проміжок, і це також потрібно було брати до уваги.
Загін зібрався в гурт, ніби неусвідомлено намагаючись триматись якомога ближче одне до одного. Торгвейн коротко озирнувся на стриножених коней, щоб переконатись, що все в порядку, і він може на кілька хвилин відійти, зайти на територію міста разом з іншими, щоб підпасти під дію дозволу. Переконавшись, що всі готові і все в порядку, Гілеан кивнув і першим закрокував вперед, тримаючи на витягнутих руках розгорнутий папір з дозволом і печаткою короля. Скоріш за все, «бачити» зображення місто не могло і достатньо було просто наявності цього документу, але чоловікові здалось, що тут краще перестрахуватись, навіть якщо такі дії не дуже сходились з логікою. Морвейн скосила очі на руки Гілеана, але від посмішки та коментаря утрималась, що було навіть дивним, але втім повністю влаштовувало чоловіка. Зараз його увага концентрувалась на інших проблемах.
Зблизька брама виявилась ще більш масивною та навіть велетенською, ніби будувалась зовсім не для людей. Посічені і стерті камені, вкриті сріблястим від паморозі мохом, виглядали так, наче пережили більше подій, аніж здатна вмістити історія всіх королівств, а отвір для ключа був настільки великим, що сама відмичка мала б бути не меншою за передпліччя доволі масивного і високорослого Хобарта, який височів над далеко не мініатюрним Гілеаном на півтори голови. Під ногами ж…
Це сталось дуже раптово. Тільки мить тому Гілеан чітко бачив розбиту від часу і примх погоди кам’яну кладу, іржаві вставки брами, товстий шар пилу, зрідка притрушеного старим, сохлим листям; відчував прохолоду на шкірі; вловлював кислуватий металевий запах, що відлунював сирістю, - як от все змінилось. Повітря завмерло, ніби замурувавши в янтарі будь-який подих вітерцю. Кладка під ногами очистилась від найдрібніших ознак життя, що вирувало по ту сторону огорожі, всього в одному кроці звідси. Світло примеркло, як пропущене крізь запилену лінзу, зате з’явились більш густі і рухливі тіні, які виглядали геть зовсім неприродно. Змінились і запахи, настирливо забиваючись в ніс смородом старовинної гробниці. Всі ці зміни супроводжувались чітким фізичним відчуттям, яке прокотилось хвилею по тілу. Як ніби Гілеан проломив собою дуже тонку кірку м’якого і сухого льоду, неприємного і навіть огидного. Стало значно холодніше, і від того він одразу ж відчув, що папір в його руках нагрівся понад норму. Ще трішки, і його можна було б використовувати замість грілки в ліжко.
І знову зміни відбулись лише через мить. Неприємні відчуття пригасли, хоч і не щезли повністю, а жар в руках перетворився на просто приємне тепло. Відступила і напруга, яку Гілеан помітив тільки тоді, коли вона спала.
Місто прийняло їх.
Щоб переконатись в цьому, він озирнувся на своїх супутників. Хобарт, Торгвейн і Рейні по одну руку від нього були напружені і насторожені, однак нічого не вказувало на те, що з ними щось не так. Морвейн же з іншої сторони… вона ледь помітно світилась. Спочатку Гілеан не повірив своїм очам. Потім йому здалось, що, можливо, щось з її одягом, чи, мабуть, якийсь артефакт, але ні… Сяяла навіть кожна волосинка в її не дуже довгій синій косі. Не надто яскраво, не впадаючи в очі, але все ж… Він ніколи до того не бачив нічого подібного. Це було… навіть в чомусь красиво, але водночас змусило Гілеана знову напружитись. Щось йшло не так. Щось знову випало з його розрахунків, і це йому дуже і дуже не подобалось.
- Щось не так? – спокійно поцікавилась жінка, вловлюючи його погляд.
- Сяяння, - пояснив він. – Не відсвічуй.
- Оу, як мило! То я сяю в твоїх очах? – одразу ж перемкнулась на свій бісячий манір жінка, але перш, ніж Гілеан встиг їй відповісти, краєм ока чоловік вловив дещо розгублені погляди інших своїх супутників. Схоже вони, на відміну від нього, нічого такого не вбачали.
«Тоді, можливо, це… наслідок Легатуму?»
Чисто технічно це було можливим. Легатичний зв’язок був магічним, і в такому місці як це цілком природно міг якось проявляти себе, як, наприклад, до того нагрівся папір з дозволом на ньому.
Відтепер це варто враховувати. Ще й це.
Проігнорувавши дещо ніякову атмосферу, яка виникла після цього обміну фразами, Гілеан повернувся до Торгвейна, перетнувся з ним поглядами. Той з розумінням кивнув, а потім, нічого не кажучи, розвернувся і попрямував на вихід з міста, щоб повернутись вже за хвилину. Нічого не відбулось. Нічого не завадило йому ані спокійно вийти, ані знову увійти, хоча дозволу в руках чоловіка не було. Переконавшись в цьому, Торгвейн коротко схилився перед своїм лордом, а потім жестом руки зобразив бажання божого благословення в пригодах, які мали б очікувати загін. Тепер вже надовго полишив територію міста.
Відчуваючи певний неспокій, в тому числі і через розставання з надійною людиною перед майбутніми випробуваннями, Гілеан знову повернувся в сторону міста… щоб побачити далеку спину Морвейн, яка вже впевненим, широким кроком прямувала до руїн будівлі попереду них, по ту сторону вхідного плацу.
- А бодай тобі, - роздратовано пробурчав чоловік і поспішив слідом, не помітивши співчутливих поглядів своїх підлеглих.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!