Леді Хаос

Карета ледь відчутно гойдалась, долаючи широкі дороги Рейхелу. Ритмічно поскрипували ресори, час від часу ззовні доносились приглушені голоси та схропування коней. За вікном злегка порошило, втім сніг встигав розтаяти одразу ж, як тільки вкладався на землю. Всередині ж було тепло і пахло свіжою випічкою.

- До Револіана лишилось кілька годин. Поговоримо? – розслаблено поцікавилась Морвейн, окидаючи веселим поглядом Гілеана, що сидів навпроти.

З моменту тієї приснопам’ятної розмови за сніданком із графом Вайзом у них досі не випадало майже жодної хвилини наодинці. Занадто багато чого довелось готувати, збирати та змінювати останньої миті. Навіть Гілеан, який загалом був готовий до повернення в столицю, не очікував, що це відбудеться настільки швидко. А ще й ця додаткова знов-таки непередбачувана змінна, яку вже і без того було достатньо складно втиху непомітною доставити в столицю, але до того ж яка геть зовсім цієї доставки не бажала, а від того спала наразі в теплому коконі в скрині на даху карети, заглиблена у магічний летаргійний сон. Сон, з якого його все одно потрібно було час від часу діставати, відгодовувати, відхажувати, і знову погружати, попри значний супротив. Знову ж таки, потайки.

Замість відповіді Гілеан перевів на дружину важкий погляд, який вона цілком справедливо розцінила як заохочення до продовження.

- Отже, давай коротко та по суті. По-перше, - вона випростала руку з витягнутими пальцями і зігнула вказівний, - я справді хочу вибачитись за затримку. Присягаюсь, я робила все від мене залежне, щоб встигнути точно у встановлені строки, але… трішки промахнулась.

Вона почекала хоча б якоїсь реакції, але не дочекавшись, просто продовжила далі, зігнувши наступний палець.

- По-друге, вибач, що не можу зараз посвятити тебе у всі подробиці справи з Лео, але, думаю, про найголовніше ти вже здогадався.

- То ти справді вважаєш, що буде достатньо лише доставити його до Двору і виставити всім перед очі, щоб вирішити цю проблему? – скептично перепитав він.

- Звісно не вважаю, - вона знизала плечима. – Але для початку…

- Ти, мабуть, не дуже добре розумієш нашого короля, якщо віриш, що вистачить лише витягти бастарда з тіні на світло, щоб забезпечити його безпеку. Те, що відтепер він не зможе просто позбутись його без зайвого шуму, зовсім не означає, що… Лео одного разу просто не зверне, припустимо, шию випадково під час прогулянки містом. І тисячі очей зможуть підтвердити, що це був просто нещасний випадок, якого ніхто не очікував та не міг спрогнозувати.

- Але…

- І якщо ти зараз хочеш сказати, що демонстрація світові старшого сина Його Величності неодмінно подарує йому могутніх та впливових захисників, то не зможеш спростувати і того, що також кратно збільшиться і кількість тих, хто захоче його позбутись.

- Ні, я хотіла сказати, що відтепер окрім мене у нього будеш ще й ти.

Брови Гілеана здійнялись вгору.

- Я? Сподіваюсь, ти не розраховуєш зараз ані на легатичний зв’язок, ані на той факт, що саме я допомагаю тобі доставити його у столицю? Бо якщо так, то у мене для тебе не дуже втішні новини.

- Я не настільки дурна, щоб здобувати сторонників погрозами та шантажем.

- Не те щоб тобі це було сильно невластиво, - холодно посміхнувся Гілеан. – Втім, згодний. Ти вмієш діяти й інакше. До твого повернення я довго думав над причиною деяких твоїх вчинків. Тих самих, що принесли тобі славу так званої Леді Хаос. Наприклад, що ти взагалі могла не поділити з Таборіусом? Але тепер всі пазли встали на свої місця. Бартер, чи не так? Ти влаштувала той скандал, що зіпсував його репутацію, а натомість отримала прихильність лорда Стрейла, який наразі фактично єдиний, хто справді має достатньо довіри серед благородних родин, щоб провести відповідні тести на батьківство.

- Одразу хочу зазначити, що я тоді не навмисно зірвала перуку з коханки Таборіуса. Я взагалі не знала, що вона лиса… чи що вона чоловік.

Втім Гілеан проігнорував цю спробу розрядити атмосферу дурнуватим жартом. На його щоках проступили жовна.

- Втім наразі немає нічого, що ти змогла би запропонувати мені. Мій борг перед тобою за допомогу в проклятому місті оплачено навіть з лишком. За іншим же… Твоя обіцянка захистити мене нивелюється, по-перше, тим, що ти навпаки, наражаєш мене на ще більшу небезпеку, а по-друге тим, що тобі чисто фізично, при всьому бажанні, не вдасться захистити нас обох. Тож давай на цьому і розійдемось. В якості останньої послуги я допомогу тобі доставити… Лео в столицю, а далі вже ти сама.

- То це все?

- А чого ти очікувала? – Гілеан нарешті важко зітхнув, відводячи погляд за вікно карети. - Знаєш, я підозрював, що справа може бути в дитині, і навіть в дитині Його Величності. Але… це вже занадто. Навіть для мене. І якщо ти думаєш, що я буду просто стояти в стороні і мовчки спостерігати за тим, як ти намагаєшся допомогти цьому бастардові зійти на трон…

- Я не хочу, щоб він займав трон. Чи навіть ставав спадкоємним принцем, - перебила його Морвейн. – Я просто хочу, щоб він вижив. І я готова зробити задля цього все, що доведеться.

- І пожертвувати всім і всіма, якщо доведеться? – з гіркою іронією перепитав Гілеан, знову глядячи на жінку.

- …Так.

Ця відповідь змусила чоловіка знову стиснути щелепи.

- Як мило. То не буду заважати вашому щирому, взірцевому коханню.

- Але разом із тим я буду робити все від мене залежне і щодо того, щоб не допустити цього.

- Роби як знаєш, але не вплутуй мене в ці справи. Я вже і без того отримав від цього небажаного альянсу більше, аніж хотів би, - знову відвернувся він.

Морвейн помовчала, не зводячи з нього важкого погляду. Потім схилила голову на бік і неприємно посміхнулась.

- Дозволь спитати – ти ж пам’ятаєш умови нашого шлюбного контракту, чи не так?

- О, то тепер ти все ж вдаєшся до шантажу? Так, я пам’ятаю, що найближчі пів року не зможу з тобою розвестись і відібрати право на печатку роду Леворіан. Також я пам’ятаю і те, як легковажно надав тобі доступ до Монтеверну. Але чи не вважаєш ти, що я можу скористатись іншими способами обійти це обмеження?

- Ти цього не зробиш.

- Чому? Бо твоя страта може коштувати мені життя? Знаєш, те, що я не відчув твоїх поранень через наш легатичний зв’язок, наштовхнуло мене на деякі ідеї щодо…

- Не тому, - перебила його Морвейн.

- Хах? Тоді чому ж ні? Якщо мені, звісно, дозволено спитати.

- Тому ще це ти, Гілеане Леворіан.

- Що? Боги, тільки не починай щось на тему сумління чи почуттів чи навіть банального…

Гілеан різко запнувся, коли руки Морвейн охопили його голову, а її серйозне зосереджене обличчя наблизилось до його власного.

- Ти найблагородніший, найчесніший та найрозумніший чоловік з тих, кого мені доводилось знати за все моє життя, Гілеане. І я більш ніш впевнена, що якщо ти і підеш на крайній крок, то тільки тоді, коли іншого виходу не буде. А я зроблю все, щоб ти не опинився в подібній ситуації. Присягаюсь власним життям. А якщо тобі цього мало – то і життям Лео.