Леді Хаос

Біль ніби розривав тіло на шматки, просякнувши кожну частинку тіла. Крізь чоловіка ніби пропустили промінь сили, призначений скоріше для того, щоб сповнити чистою руйнівною магією цілий палац, але проти очікування розум не затьмарився, а на якусь мить став прозоро чистим, ніби все зайве просто вигоріло, залишивши тільки відчуття тут і зараз. І це тут і зараз майже одразу сформувалось у щось нове.

Замість «я» Гілеан відчув чітке і невідворотне, нездоланне «ми». Не він і хтось ще, а вони, дещо цілісне, різнорідне, але разом із тим настільки замішане одне в одному, що навіть розрізнити де чиє було б неможливим, не кажучи вже про розділення. Лише якась частка чоловіка розуміла, що другою часткою цього нового «ми» могла бути Морвейн (в його голові це ім’я не спливло, тільки більше навіть відчуття, а не знання: «вона»), але наразі це сплавлення воєдино ніби прибрало між ними всі кордони, не тільки фізичні, але й психічні, кордони двох окремих особистостей, створивши єдину, в тім все ж двоїсту. Я в момент, коли Гілеан максимально усвідомив цю двоїстість, в його свідомості спливло ще одне відчуття – єднання фізичне. Вже потім, коли він обмірковував те, що сталось, найближчим схожим відчуттям було, мабуть, досягнення максимального оргазму – як тіла, так і свідомості, коли ти вже не поділяєш тіла, а відчуваєш щось більше, щось піднесене над фізичністю, щось схоже на єднання душ на піці насолоди.

Як не дивно, попри біль Гілеан відчував зараз і її. Насолоду. Це було відчуття, яке поєднувало в собі водночас екстаз, відчуття захищеності і розуміння, відчуття повного прийняття його, як особистості і сутності, відчуття чистоти та відданості, відчуття свободи і відсутності всіх обмежень. Але в той момент, коли чоловік дійшов до піка цього відчуття – хвиля відійшла, відкотилась назад, залишивши лише слабкість, шок та розгублене приголомшення.

Фізичні відчуття повертались поступово. Спочатку він відчув, що лежить на чомусь пружному і м’якому водночас. Потім прийшло тепло. За цим, як не дивно, з’явилось усвідомлення легкого сексуального збудження і напруги. І тільки потім він усвідомив, що його очі закриті, а рот, навпаки, привідкритий, а вуста притиснуті до інших. Відчувся злегкий порух, і чужі зуби злегка заділи його нижню губу, нарешті приводячи Гілеана до тями повністю.

Він відкрив очі і одночасним рухом подався на бік і вниз, перекачуючись з тіла жінки, на якому лежав, на землю поруч із нею. Якийсь час вони просто мовчки лежали одне біля одного, ледь торкаючись шкірою пальців рук.

З волосся і шкіри Гілеана валив пар, чітко видимий на фоні темно-сірого неба, затягнутого густими хмарами.

Чоловік вдихнув і видихнув, ніби переконуючись, що живий. Холод навалювався на нього одночасно зі всіх сторін, разом із виснаженням і відчуттям реальності світу навколо і себе в ньому.

З неба почав падати сніжок. Дрібний, наче пил, і поки що не дуже густий.

Гілеан повільно повернув голову в бік, поглянувши жінку, що лежала поруч із ним, незворушна і безмовна, із закритими очима. Її синє волосся здавалось наче зблідлим і позбавленим життя, як і побіліла шкіра, втім за паром і по ледь помітним ворушінням грудей Гілеан зрозумів, що Морвейн жива.

Він з полегшенням видихнув.

- …Мілорде?!

Голос Рейні доносився наче здалеку і звучав так, ніби чоловік гукає його вже далеко не вперше. Замість відповіді Гілеан ледь підняв в гору руку, даючи знак, що можна вилізати з ями наверх, а потім важко зронив її назад, на тверду холодну землю. Сил не залишилось зовсім, навіть на незначні рухи. Втім він все ж змусив себе допомоги Рейні і Хобарту підняти його під руки з землі і навіть в’яло кивав у відповідь на запитання.

Так, він живий. Так, леді теж жива. Так, треба забиратись звідси. Так, краще повернутись назад до тунелів, аніж шукати прихистку десь в цих будинках поруч. Ні, місію не припинено. Так, він має ще полежати, щоб набратись сил і вирішити, як діяти далі.

Вдвох, обережно, Хобарт і Рейні стягнули його вниз першим, дивом не впали, спускаючи земляним завалом, влаштували на плащ, підклавши під голову одну з сумок. Рейні залишився поруч, розводити вогонь та шукати бодай якісь ліки, поки Хобарт повертався за леді Евервінд назовні. Як виявилось, сил чоловіку цілком вистачило на те, щоб всю дорогу нести її на руках, наче дитину. В момент, коли він зістрибував зверху в діру, вправно приземлившись на зігнуті ноги і з обережністю утримавши в майже обіймах несвідоме жіноче тіло, Гілеан напружився, але земля витримала, лише трішки просівши під здвоєною вагою. Хобарт спустився і, дещо завагавшись, поклав Морвейн на землю по ту сторону невеличкого багаття. Їй дісталось одразу кілька ковдр під низ, і ще однією Хобарт накрив жінку зверху, підібгавши краї з турботливістю, якої Гілеан раніше в ньому не помічав.

«А про мене ти так не піклуєшся» - хотів було пожартувати він, проте з пересохлих губ зірвалось лише ледь чутне хрипіння, на яке звернув увагу тільки Рейні, одразу ж запропонувавши лорду водички попити і трішки розгублено повідомивши, що не може зрозуміти, які саме ліки в цьому випадку шукати.

- Що це взагалі було? – розгублено запитав він, ніби і розуміючи, що наразі на це питання йому ніхто не відповість, втім не в силах опанувати свої емоції. – Що нам тепер робити?! Треба забиратись звідси, поки…

- Мілорд заборонив, - обірвав його на половині слова Хобарт. Його інтонації також звучали стурбовано, але тон був скоріш впертий і невблаганний. – Ми маємо зачекати.

- Якщо ти про те, що ми маємо зачекати, поки хтось з них не прийде до тями, то це може бути дуже фігова ідея. А раптом ми зараз втрачаємо дорогоцінні секунди, яких як раз не вистачить на те, щоб врятувати…

- Лорд подає знак, - обірвав Рейні його співрозмовник, і обидва одразу перевели уважні погляди на свого майстра.

- Мілорде, ви щось хочете сказати?

Гілеан почувався настільки виснаженим, що ледь утримувався на межі свідомості. Втім йому вистачило сил, щоб підтвердити – скоріш повільним змигуванням, аніж кивком.

- Ми маємо залишитись тут?

Ще одне підтвердження.

- Але мілорде!... – розуміючи, що в сперечаннях немає сенсу, Рейні важко зітхнув. – Добре, тоді домовимось. Якщо до завтрашнього ранку ви або міледі не прийдете до тями, ми віднесемо вас до виходу.

Завагавшись, Гілеан все ж кивнув.

- Ви знаєте, що там сталось? Яка саме магія спрацювала? Тому що ми не встигли нічого побачити чи почути. Все відбулось миттєво.

Знов невеличка пауза, але Гілеан кивнув.

- Якісь ліки з нашого запасу вам можуть допомогти?

Кивок.

- Добре. Тоді я буду діставати їх по одному, а ви кивніть, коли побачите потрібний, добре?

Це був непоганий план, хоча і розтягнутий у часі. Сподіваючись, що він зможе дотерпіти до того самого варіанту, Гілеан напружився. Але і цього разу доля посміхнулась йому. Склянка з синюватою блискітливою рідиною виявилась всього лише четвертою за чергою. На щастя, зрозумівши, що саме потрібно, далі Рейні діяв вже самостійно. Дістав потрібні інгредієнти для змішування, спішно, втім ретельно зайнявся приготуванням. Гілеан слідкував за ним і його діями, відрубуючись і знову приходячи до тями, і все ж зміг дотягнути до того моменту, поки прохолодні бортики металевого горнятка не торкнулись його вуст. Два ковтки, і світ навколо поринув у суцільну пітьму. Чоловік встигнув лише подумки віддати наказ зайнятись Морвейн. Втім, він достатньо знав обох своїх підлеглих, щоб бути впевненим, що тут вони не схиблять.

…Принаймні, він дуже і дуже хотів в це вірити.

***

Якщо вам сподобалось, ставте лайк, щоб вмотивувати автора писати частіше, та додавайте в бібліотеку, щоб не пропускати оновлення!