Учень дощу ІІ

Минув тиждень і до Хаола взагалі більше ніхто без діла не підходив, не говорив, не дивився на нього і гидував знаходитися поряд. Їсти він почав один, займаючи вільний стіл в кутку їдальні. Під час пар не виділявся. Сидів на задній парті та мовчав. Тренувався, як виходило. Накази виконував настільки гарно, аби його не сварили.

Хаол робив базовий мінімум, аби до нього не було претензій. Куди не треба — не ліз, що не треба — не питав. Мовчки слухався і кивав.

Хоч він і думав, що все відносно добре, але оточуючі, особливо хлопці, з кожним новим днем косилися на нього все більш невдоволено. Сморід Хаола слідував за ним усюди: в їдальню, роздягальню, на полігон, але більш за все він ширився спальнею, де не було такої гарної вентиляції, як в інших місцях.

Сусіди по ліжках спали накриваючи свої голови подушками, затикаючи ніздрі ватою. Хтось клав біля себе пучок пахучих трав, хтось ховався під ковдрою. Але незмінним залишалося одне — на ранок усі починали кашляти від застійного запаху поту, який накопичився за всю ніч.

Гране починав дивитися на Хаола все менш поблажливо, чим більше той ігнорував його заклики помитися. Проте чарівник все одно нічого не робив, ніби цих прохань взагалі не було.

Йшов один день, другий, третій. В якийсь момент хлопцям урвався терпець.

— В тебе ще трохи і воші заведуться! — кричав Гране на Хаола в коридорі, під час того, як інші повз них йшли до роздягальні, аби відвідати душову, після довгого дня. — Від тебе несе так, що дихати нема чим!

Деякі зупинялися, аби подивитися до чого призведе ця розмова. Хтось плекав надію на те, що Хаола нарешті переконають помитися. Хтось закликав помити його силою.

— То… Певно… — тихо відповідав чарівник, не підіймаючи голови.

— Скільки разів я казав тобі помитися?! — непохитно стояв Гране над ним. — Поруч із тобою стояти неможливо! Від тебе тхне, як від роти солдат!

— Вибачте, я…

— Мені вже отут твоє «вибачте»! — показав він рукою біля горла. — Піди і помийся прямо зараз! — вказав у сторону роздягальні.

Хаол боягузливо стиснувся, зовсім не бажаючи знову зустрічатися із тією картиною, що і в перший раз.

— Ну?! — закричав Гране.

— Потім, — узяв він себе за руку. — Я помиюся сьогодні… — невпевнено кивнув, зовсім не бажаючи злити майбутнього паладина ще більше.

— Ні! Ти помиєшся зараз! — схопив він його за зап’ясток та потяг до роздягальні.

— Гране? — стривожено підняв Хаол очі. — Гране, — почав опиратися.

— Від тебе смороду на цілий батальйон! — обернувся той і смикнув за собою.

— Я потім помиюся! Відпусти! — намагався віддерти його руку від своєї.

— Мене задовбало твоє «потім»! Я не збираюся і сьогодні спати поруч із таким смородом! — притяг до роздягальні та штовхнув усередину.

Хаол розгублено озирнувся. Навколо знаходилося безліч напівоголених хлопців, що тільки збиралися до душу, або вже виходили з нього, прикриваючи стегна рушниками. І майже усі вони подивилися на Хаола із питанням в очах. В чарівника від такої уваги серце пропустило удар, а сам він зблід, наче сніг.

— Ти помиєшся зараз! — лютував Гране, вказавши пальцем собі під ноги.

— Потім! — у паніці глянув Хаол на нього. — Я помиюся сьогодні! Обіцяю! — взявся за край сорочки, утримуючи його внизу.

— Ні! Зараз!

— Я…! Я…!

— Бери мочалку, мило і мийся! — вказав на двері спільної душової.

— Я…! — у відчаї зморщився.

Коліна його підкосилися і зіткнулися одне з одним, аби не впасти. Постава згорбилася. В очах зібралися сльози.

— Ти знущаєшся?! — ще більше розгнівався Гране, бачачи, як його намагаються розжалобити.

— Я… Я… — шморгнув Хаол носом, відчувши, як тіло вкрили сироти, а весь він почав тремтіти.

— Ха! — усміхнувся хтось зі сторони. — Наче дівчисько, що в чоловічу роздягальню перший раз попало!

Приміщенням прокотився сміх, від якого Хаол зігнувся ще більше, опускаючи обличчя донизу. Його жирні пасма сповзли на чоло і скроні. Крізь сорочку проглядався хребет. А на шиї ззаду можна було побачити червоне висипання, що вкривало всю спину.

— Я помиюся… — тихесенько прошепотів Хаол, всіма силами намагаючись не заплакати.

— То йди мийся! — тиснув Гране. — Твій сморід вже і командирів злить!

— Потім… — зморщився він. — Я потім помиюся…

— Ніяких «потім»! — розкрив той шафку, схопив мило з мочалкою та жбурнув в Хаола, від чого той здригнувся. — Узяв в зуби і пішов! — вказав на двері душової.

— Потім… — не стримав чарівник та почав хникати. — Я потім помиюся…

«Коли всі підуть…»

— Та скільки вже можна панькатися з ним?! — обурився Ахон, що спостерігав за цією сценою. — Він не мився вже тижні зо три! Якщо за цей час до нього так і не дійшло, що треба поважати своїх товаришів по службі, то пора навчити його! — підійшов, схопив Хаола за комір ззаду і силою потяг до душу. — Зокрема і користуватися милом! — рішуче крокував із ним повз хлопців, що милися.

— Що?! — перелякався і розгубився Хаол, помічаючи голі тіла. — Відпусти! — схопився за руку Ахона та намагався віддерти її від своєї сорочки.

— Я тобі не мамця, а ти — не немовля! — кинув його Ахон до пустого відсіку. — Але видно доведеться помити тебе силою, якщо сам ти не можеш! — схопив за край сорочки, збираючись зняти її.

— НІ! — заволав Хаол не своїм голосом і взявся за його руки, намагаючись зупинити. — Стій! Не треба!

— Та чого ти кричиш так? — зморщився Гране, який прийшов із милом та мочалкою. — Ми тебе не ґвалтувати зібралися.

Але той не звертав уваги на ці слова. Єдине, що він зараз бачив — це великі м’язисті руки, які намагалися роздягнути його проти власної волі. Хаол трусився, вкривався сиротами, відходив до стін, та все одно не міг перебороти Ахона, що був значно сильнішим за нього.

— Відпустіть! — у паніці галасував він, впиваючись пальцями в долоні, від чого ті ставали білими. — Не чіпайте! Годі!

— Та що ти опираєшся так? — віддер Гране його руки від приятеля, підняв догори та допоміг зняти сорочку.

Хаол завищав, ніби йому ножа в тіло загнали.

— ГОДІ! — забився він в кут і прикрився руками. — Благаю! Стійте! — зігнувся він, починаючи відчайдушно ридати. — Не треба…! Прошу…! Відпустіть…!

— Та чого ти так ревеш? — не міг зрозуміти Гране, опустився на навпочіпки і почав знімати його взуття.

— НІ!!! — втиснувся Хаол до стін, не даючи зробити із собою хоч щось. — Відпустіть! Ні! Не треба! Прошу!

— Що за реакція? — зморщився Ахон. — Ми не вбиваємо тебе, аби так кричати, — повісив його сорочку на гачок зліва. — Навіть не б’ємо.

— Відпустіть…! — здригався і задихався він від схлипів. — Я прошу…! — відвернув обличчя, поклавши скроню на стіну.

— Ти брудним не підеш! — суворо висловився Ахон, схопив його, аби відтягти від стіни, як сіпнувся і відпустив. — Дідько! — струснув руками і глянув на них, не розуміючи, що це було. — Ти вже такий брудний, що в тебе шкіра щипається! — обурено глянув він на нього, узяв за плечі та силою, крізь супротив і неприємне поколювання, віддер його від стіни.

Взяв у міцні обійми разом з руками, аби не виривався. Кивнув до Гране. Той почав знову знімати взуття.

Хаол волав, крутився, пручався, ридав та благав, аби його відпустили, але коли з нього почали стягувати штани він заволав так голосно, що в Ахона вуха заклало. Гране ледь не оглух. А всі інші перезирнулися, думаючи, що з нього зараз шкіру по живому знімають.

— Чого ти так верещиш?! — гнівно закричав Ахон йому на вухо і струснув, намагаючись привести до тями. — Заспокойся! Ми тебе не вбиваємо!

— Годі вести себе, як мала дитина! — обурено вирівнявся Гране, із його штанами в руці, та дав ляпаса, аби він протверезів.

Хаол вронив голову, не розуміючи за що з ним так.

— Не галасуй так, ніби ми робимо із тобою щось жорстоке, — спантеличився Гране, повісив штани на гачок і включив воду, яка теплими потоками облила всіх трьох.

Він взяв мило, мочалку і почав терти Хаолу груди, намагаючись змити з них ледь не місячний шар поту.

«Ні, — здригнувся чарівник від його доторку до себе. — Не треба,» — зморщився, намагаючись втекти від чужих рук.

Хаол стиснувся в грудку, бажаючи перестати відчувати, як його торкаються з усіх сторін. Як Ахол обіймає його, не даючи зробити жодного руху. Як Гране миє і гладить шкіру мочалкою, роблячи це де йому заманеться. І як зростає огида Хаола до самого себе.

«Чому…?» — відчайдушно плакав він, відчуваючи, що знову втратив владу над своїм тілом.

З ним робили що самі хотіли. Його не слухали. На пручання не зважали. А як не слухався — силою підкоряли.

«Як не магічною, так фізичною,» — рюмсав Хаол, намагаючись не звертати увагу на те, що робили Гране з Ахоном у цей момент.

Не звертати уваги, не дивитися, не відчувати. Підкоритися, заціпеніти і це швидше закінчиться.

Хаол відвернув голову, намагаючись заспокоїти сам себе. Стиснув повіки, зуби, кулаки. Завмер. Але тіло продовжувало тремтіти, вкриватися сиротами. Виривалися схлипи, які неможливо було задавити. Текли сльози з очей.

«Швидше закінчиться, — примушував він себе заспокоїтися. — Якщо не пручатися — це швидше закінчиться. Швидше,» — обливалася сльозами його душа.

— Мий скоріше, — роздратовано кивнув Ахон до Гране. — В нього якась зараза вже і воно дупа як щипається!

Хаол відвернувся сильніше, не заважаючи хлопцям робити з ним те, що вони хочуть.

Гране стурбовано кивнув і прискорився. Потер руки, живіт, особливо ретельно пройшовся під пахвами. Спустився до ніг, де багато часу приділив стопам, від яких ширився запах навіть зараз. Потім вони розвернули Хаола і помили йому спину, інші частини тіла, від доторків до яких він ще сильніше бився струмом. Але все одно мовчав. Нічого не говорив, не пручався, не рухався. Лиш тихо плакав, бажаючи, аби це якомога скоріше закінчилося.

— Заплющ очі, — сказав Гране, що стояв обличчям до його потилиці.

Відклав мочалку, взяв мило і почав милити Хаолу волосся.

— НІ! — різко смикнувся чарівник, вмить забувши про своє власне заспокоєння. — НЕ ЧІПАЙ! — почав особливо жваво пручатися.

— Гей, — шоковано стиснув Ахон сильніше. — Ти чого?

— Не чіпай! — з усіх сил крутився той, не даючи доторкнутися до волосся.

— Да я просто помию. Не бійся ти так, — здивувався Гране, який бачив, що Хаол вже ніби як вгамувався.

— НЕ ЧІПАЙ! ТІЛЬКИ ВАЙО МОЖНА! І НАСТАВНИКУ! НЕ ТОБІ! — вдарив він ногою назад, аби відігнати від себе.

— Гей, чого такий активний? — відступив той. — Приструни його, — кивнув на Ахона.

— Дійсно, тільки що спокійний був і різко збісився. Заспокойся. Голову тобі помиєм і підеш собі, — розвернув він його, заломив руки за спину і притиснув грудьми до стіни. — Мий, — кивнув до Гране.

Той знизав плечима, розуміючи, що це не сама зручна поза для такого. Але все ж підійшов і знову почав милити волосся.

— Відійди! — крутив Хаол головою. — Не чіпай!

Однак той не слухав. Нехай маг і пручався, виривався, смикався та всіма силами заважав помити своє волосся, руки Гране все одно були в ньому. Вони заплутувалися в пасмах, крутилися по потилиці, маківці, заходили на скроні.

Вони коперсалися у чомусь настільки особистому, інтимному для кожного мага. В Хаола було відчуття, ніби риються в його власній магічній силі. Такій вразливій, слабкій і чутливій. Яка досі не оговталася від відрізання ахору, яка все ще не мала достатньо сил та душевної рівноваги, аби чаклувати.

— Годі! — відчайдушно закричав Хаол. — Не чіпай! Відчепіться! — крутив він головою, намагаючись вирватися хоча б заради ахору, якщо не вдалося зберегти недоторканність тіла.

— Да заспокойся ти. Нічого ми тобі не зробимо, — спантеличено тримав його Ахон.

— Я майже помив, — продовжував Гране. — Не реагуй так, ніби я тобі серце вирізаю.

— Це і Є моє серце! — заволав чарівник. — Не чіпай! — смикнув головою.

Ахон вдавився сміхом:

— Серце у волоссі? Що за маячня?

— Це ти маячня! Відпустіть мене!

— Ого як заговорив, — вразився Ахон і штовхнув його коліном під зад, аби заспокоївся.

— Хаоле, якби ти мився сам, — роздратовано говорив Гране, — ми б тебе зараз і не тримали.

«То я сам винуватий?» — розгубився маг.

— Але ти так кричиш і вириваєшся, що доводиться мити тебе силою. Тож замовкни і годі поводитися, як дитина, — дав легкого ляпаса по скроні.

Хаол завмер. А потім стиснув губи, намагаючись не заплакати, і похнюпив голову.

— Годі… — безсило відхилив він маківку. — Не чіпай ахор…

— Ахори тільки в магів, — суворо нагадав Ахон. — А ти — не маг.

Чарівник із болем стиснув очі, тримаючись з останніх сил, та просто здався. Перестав пручатися, кричати. Відвернув обличчя і випустив з себе гарячі сльози, які стікали по щоках. Тихо схлипував, скуто здригався. Та більше ні про що не просив. Ані відпустити його, ані перестати торкатися. Хаол полишив свої спроби. І будь-яку надію на те, щоб зберегти себе.

Коли хлопці закінчили, він покірно дав змити з себе піну. Відвів погляд, коли його витирали, намагаючись не помічати цього. Одягнувся в чисте і заклякло пішов, не вірячи, що його дійсно відпускають.