Хранителі лісу

Він обирає сплетіння трьох дерев над озером, починає плести каркас. Це не звичайна робота: дуже міцна хоч нитки майже прозорі. Цауберт працює обережно, вкладаючи у них щось, як завжди. Цього разу не приманку для здобичі (бо часом ниті кличуть до себе жуків чи звірів), не позначення власної території, аби чоловік Селін не ставив сіток біля його дому. Поклик, найтонший, унікальний для кожного арахніда. Якщо вона справді захоче, відгукнеться, якщо не готова - відступиться. Колишній ельф може прийняти обидва варіанти, зрештою, дівчина тільки зараз дізналася, що зробила, заплітаючи його нить.

Алія спостерігає, спершу намагаючись відчути оточення, а потім вже те, що у ньому відбувається. Павук певен, що обрав гарне місце: звірі, що зазвичай сюди ходять, вночі не з'являються, гілки розходяться, пропускаючи місячне сяйво, з комах є хіба що світляки, комарі живуть на річці, що ближча до лігва господарки лісу. Трава тут м'ятно-зелена, запашна, не випалена скаженим літнім сонцем, легкий туман здіймається над водою, розвішуючи краплі солодкої роси на першому колі павутиння. Поступово мешканці лісу і самі стають спокійними, більш відкритими у цьому раю.

Нарешті дівчина підходить, проводячись рукою по контуру, залишаючи власну нитку. Він вчуває, як спиною пройшлася тепла хвиля - ніби щось вирвалося з тієї зневіреної чужинки, що прийшла сюди задля порятунку чужого дитинча, втративши страх разом із сенсом життя.  Дещо прекрасне, чого ти зовсім не очікував від когось, хто пройшов через важке життя, власне, і від себе він такого не чекав. Не бігати за ельфійкою, щоб вона йому мантію подарувала, а справді закохатися. Якщо богиня каже, що створивши пару з жінкою маєш їй підкоритися, то нехай,  він готовий втрапити у ці тенета без жодного шансу на порятунок, чого точно не варто казати Марену, бо така поведінка павуку не личить.

Всередині павутиння з'являється сітка. З ниток - її нетривких, та його, більш надійних. Разом вони створюють гарний візерунок, достатньо міцний, щоб трималося. Вона не може дати йому того, що дала Селін, коли навчила виживати, бо те для неї чуже, та ця жінка вдихає дещо інше. Сенс. Нарешті якийсь сенс у цьому проклятому житті!

 Передні лапи притискають Алію до нього, дівчина закидує голову, зазирнувши у очі. У неї тільки одна пара, але він може бачити, що ті листочки (йому вони завжди нагадували вербові за кольором) дивляться саме у чорні намистинки, без остраху. Дівчина непроти, навпаки, є у ній якась лякаюча впевненість. Вона готова бігти вниз пагорбом, не знаючи, що там чекає далі, як той блазень на старих картах ворожки, але зупиняє себе і просить його провести. Коли був час вишивати, гостя навчила його, була майстринею ниток, та тепер не її час показувати.

Арахнід проводиться долонею по сорочці, вичерчуючи контур талії та грудей. Нитка, що він її залишив, тягне одежину за собою, тож за мить вона падає на траву.  Маленький світляк піділтає до них, сівши на ліву грудь, зблиснувши так, немов то її серце заспівало. Дівчина напружується, не відводячи погляду від комахи, проте його рука на плечі розслабляє. Як хранитель лісу каже, що безпечно, то можна не хвилюватися.

Цауберт нахиляється до шиї, цілує, вдихаючи аромат вина, що, здається, став постійним супутником жінки, яка усе життя провела на винокурні. П'янить. Руки спускаються до грудей, стискаючи їх зі спрагою до давно забутих чуттів, передні лапи по-свійськи тягнуть до себе, бажаючи привласнити. Не як річ чи трофей, а як ту, що запропонувала йому свою близкість. Це прийняття.

Дівчина повертається до нього, бо ті обійми не сталеві, торкається губами його власних,  розстібаючи гудзики на фіолетовій мантії. Як і вчувається у ній дещиця страху, то зараз вона цілком заглухла, сповита його власним бажанням. Тепла рука Алії торкається оголених грудей. Як давно жінки не чіпали його, навіть за руку не брали... Та для неї він усе ще той хюбше - дарунок долі, прекрасний ельф, що винен у власній красі, спокусник і просто той, з ким хочеться розділити ніч.

Тканина падає на траву, майже безшумно. Його власна пов'язка злітає у озеро, так само як її білизна, та хіба це так турбує? Поламавши той повільний танець, бо інстинкти кажуть своє, павук штовхає дівчину на павутиння. Вона лежить, розкинувши руки та ноги, мружачись від прохолоди повітря. Шкіра вкрита мурашками та краплями роси, що звабливо стікають усіма принадами, щоки розпащілися, губи трохи відкриті.

Інший арахнід поняття б не мав, що з нею робити, та він пам'ятає. Жінка... з жінкою не можна поспішати, бо коли вона не отримає задоволення, то буде твій перший і останній раз. Цауберт схиляється перед нею, так, як не кланявся навіть богині, владно хапає за стегна, аби вона не порушила його залицянь, злизує росу з лобкової кістки. Людські дівчата, на відміну від ельфійських, волосся не люблять, це трохи незвично, та як виявилося, так навіть більше подобається.

Язик досліджує вигин стегон та заглибину між ногами, відчуваючи не тільки природу лісу, але і її власну. Те бажання змащує її мов мед, що стікає сотами, і тепер вже він примружується, насолоджуючись, поринаючи усе глибше, неквапливо. До того їхня розмова була лише у нитках, проте тепер тишу розриває стогін. Тихий, ледь вловимий, тоді гучніше, гучніше, поки нерозбірливі слова не збираються в одне - його власне ім'я. Це єдине, що вона може зараз згадати.

Якби могла, Алія б закинула ноги йому на плечі, та зоставшись на павутині вона може тільки стиснути їх, несильно, виказуючи власне бажання продовжити його залицяння. Якщо вже опинився у такій пастці... Що ж, є тільки один шлях змусити дівчину тебе відпустити.

Треба знати усі ті місця, що викликають задоволення. Вести від одного до іншого, кожному приділяючи увагу, і нарешті зупинитися біля входу у святе місце, трохи натиснувши... Що ж, вона розслабилася, видавши останній стогін, але тіло, тільки що отримавши оргазм, просить більшого, та й він вже не хоче зволікати.

Руки знову на її грудях, хижі ікла блищать від забороненого меду - не кожен чоловік може добитися такого від жінки, а який може, без дружини не лишиться, так казала мати. Зараз вже його черга показати свою силу, тож він входить у неї, навалившись усією павучою частиною, від чого сітка ледь не порвалася. Але витримала. Не тільки його зусиллями, але ї її бажанням, волею, що зміцнила недосконале павутиння юної проклятої особини.

Він цілує її, а може, кусає, важко бути ніжним в одному місці і шаленим в іншому. Нитки наливаються задоволенням, чи то власним, чи то партнерки. Все ще на павутині, не здатна обійняти, дівчина притискається до нього, вкусивши ключицю - одне з тих місць, де немає хітину.

Арахнід не відсторонюється, дозволяючи парнерці відчути гірку кров і ритм, що струменить венами. "Твоє, твоє, не заберуть", каже він рухом, що ослаблює нитки, зрештою, коли руки звільняються і обіймають його, стає набагато зручніше.

Їм здається, що минула ціла вічність в обіймах срібного павутиння, але місяць ще навіть не у зеніті. Втім, не те щоб когось це засмутило - обом вистачило, ну а ніч... Добре, що ще не пройшла. Вже звільнена з сітки, дівчина лежить на траві, притискаючись до його грудей, він знову обіймає передніми лапами, навіть не помічаючи. Тонкі нитки залишаються на тілах від доторків пальців. Ці сліди змиє перше ж купання, здмухне легкий вітерець, воно немає ніякого сенсу, лише інстинкт. Прадавній, як сам народ ткачів долі.

Ти вплітаєш себе у моє життя.

То я впліту тебе у своє.