Хранителі лісу

Спровадивши напористого гостя Цауберт був змучений, не фізично, морально. Та все ж павук навідав господарку, аби передати частину грошей, як було домовлено, і до того дізнатися про здоров'я дитинча. У печері був лише Марсен - сірий арахнід, чиї верхні очі були червоними, не чорними, як у більшості сородичів. Він прийшов з далеких засніжених гір, хотів вполювати собі щось, звернувся до володарки найближчої павутини, та дозволила йому залишитися... І жили вони так вже десь століття. Лише кілька років тому ця пара наважилася завести дітей, тепер навіть дурень розумів, до чого була така обережність.

- Лапа Штерни зрослася, трохи відрізняється від решти, але достатньо рівна, щоб на неї можна було стати. Повірити не можу, що бракон'єри пробралися до нашого лігва, і ще важче віриться: одну вони залишили.

- Скажу Алії, що німфочка здорова, вона буде рада почути.

- Ця людска погань, вона все ще у нашому лісі?! - Вирячившись на сородича, спитав сірий. - Невже мало того, що ці людиська накоїли? Я б навіть проводити їх через наші території не став, не те щоб лишати тут, так близько... Дати ще одну нагоду вбити.

- Та вона ж і врятувала твою дочку, ризикуючи собою. Ти гадаєш, усе це було задля того, щоб знову напасти, без зброї, без знання місцевості?

- Вона вивчає, передає інформацію, бракон'єрам потрібне здорове дитинча, тому вони і залишили, а ця була одна з них. Селін не дозволила вбивати, але і залишати не дозволяла. Позбудься її, негайно!

Горе заслало очі батька пеленою. Він не знав про походження Цауберта. Та не могла ж їхня гостя бути заодно з викрадачами тому що... Арахнід знову згадав їхню першу зустріч, як вона тримала на руках поранене павученя. Він все ще не міг сказати, чому, але не могла.

Повернувшись до лігва, той сказав Алії, що німфочка одужує. Дівчина навіть висловила бажання побачити малу, та арахнід відмахнувся від такої ідеї: її батько проти спілкування з людьми, хай гостя зрозуміє. 

- Звісно, що розумію, я їй не мати. - Трохи лукавлячи, бо вона все ж сподівалася побачити маленьку, здалася мандрівниця. - Почекаю ще десь тиждень, щоб точно знати, що усе гаразд а тоді... Відведи мене у найвіддаленіший кут лісу, подалі від тієї дороги, біля якої мене зустрів. Я хотіла звершити найбільшу мандрівку у своєму житті, певна, ти знаєш шлях.

Цауберт відказав, що знає, та у будь-якому разі зараз спека у зеніті, треба перечекати, бо як тільки вона покине тінь дерев далі йти не зможе. Дівчина погодилася і повернулася до власних справ, тим часом він вмостився на своїх нитках під стелею і знову повернувся до тих божевільних думок.

Арахнід все ще не знав, що так сильно тяжіє до неї, чому це він вирішив ніби у них - хах - може вийти. Та навіть як щось можливо, діяти треба швидко, бо скоро вже гостя піде і тоді він ніколи не дізнається, чого варте було те бажання.

Тож наступного дня павук відправився на полювання. Звісно, він міг і мав їсти нормальну їжу, але окрім того м'ясо, багато м'яса, щоб павутина була міцною. Ловити тварин було важче, а от жуки... Ті просто летіли у його тенета, значно дурніші ніж олені чи кабани. До того ж, тут комахи водилися більші, ніж у звичайних лісах. За день Цауберт наловив величенький кокон і приніс його додому. Здобич, яку він не віддасть навіть господарці, впала до ніг потенційної пари. Селін вчила підлеглого усьому, у тому числі, як показати свою прихильність. Якщо ти даєш своє комусь іншому, той дорогий тобі.

Алія подивилася на кокон з підозрою. Хотіла вже щось спитати, та тут з прорізу почали вилазити жуки. Спочатку були хрущі розміром з кулак, що виблискували фіолетово-зеленим хітином, мов дорогоцінне каміння. Вони хрустіли та злітали, россаджуючись стелею як невідомі небесні світила.  Тоді м'якотілки, з-під чорних крил яких виднілося червоне тільце, як аристократи, що прийшли вклонитися, вони поповзли землею. І нарешті найбільша гордість - велитенський, розміром з кабана, жук-олень, розірвавши павутиння, виліз на світ. Роги такого могли запросто відтяпати лапу, чи навіть руку, але Цауберт впорався з ним, чи це не значило, що арахнід - найкращій мисливець?

Та схоже, гостя була іншої думки. Почувши перше дзижчання вона мало не закричала, а побачивши останнього жука зблідла в одну мить і майнула у інший край печери. Дівчина заскочила на стіл, так прудко, як навіть він своїми лапами не міг, і, затуливши обличчя руками, видала крик, панічний, від якого усі ті створіння повибігали з печери. Це... пройшло трохи не так, як він собі уявляв.

Після того випадку дівчина у його бік навіть не дивилася. Усе робила мовчки і тільки тоді, коли його не було в печері. Повертаючись, Цауберт знаходив порожнє ліжко. Нитки казали: вона пройшлася недалеко і сидить десь за його помешканням, та навряд говорити з нею була гарна ідея.

І тоді він вирішив вибачитися, теж по-своєму. Вибрав місце біля її ліжка і почав плести. Неймовірна тонка нитка, що її можна було розірвати подихом, він вплітав у неї крила барвистих метеликів, сушені пелюстки та запашні трави, ніяких жуків. Тонка робота захопила з головою, так що він пропустив полювання. То було велике полотно, своєрідна мозаїка, вона казала набагато більше, ніж слова.

- Цауберте, ти тут що цілий день сидиш? - Він вже давно не чув її голосу і встиг за ним скучити.

- Захопився... - Все ще не наважуючись подивитися на дівчину, відповів павук. - Пробач, я зробив те неподумавши. З мого боку було такою дурнею виявляти увагу до людини. Нащо я приставав до тебе зі своїми залицяннями?

- Залицяннями?! Ти приніс у печеру купу жуків! Знаю, це твоя природа, ти це їж. - Вона зловила на собі здивований погляд. - Ага, я ж розумію, що там у тих коконах. Та все ж у мене інсектофобія, я боюся навіть крихітних комах, а ось таке...

- Боїшся комах, та не сахаєшся павуків.

- Це інше. - Відмахнулася Алія. - Вони... ти... не так вже й моторошно. Пробач, я мала б тобі сказати, бо це сталося б рано чи пізно.

- Я запам'ятаю. - М'яко сказав Цауберт. - А ця павутина, тут немає нічого живого, це тобі дарунок, щоб спалося легше.

Дівчина всміхнулася, підійшла до нього, поклавши руку на передню лапу. Долоня пройшлася нею, зачіпаючи ворсинки, лагідно, ніжно, швидкоплинно. Вона не знала їхньої мови, але тільки що сказала "дякую".