Хранителі лісу

Діти отримали імена з ельфійських, бо матір не дуже хотіла згадувати людей з власного села. Лурія, Мансена та Шентера - батько запевняв, що вони значать "ніч", "вечірня зоря" та "свята". Вони часто засинали на спині арахніда, але часом і до неї підходили. Малятам було незвично бачити перед собою іншу істоту та відчувати що вона - рідна. Втім, бували дні, коли Цауберт йшов на полювання, тоді саме Алія сиділа з ними.

То були не немовлята людей, тож з перших днів дочки повзали і досліджували печеру. Вони вже вміли говорити нитками, виказуючи власні потреби, та зовсім не розуміли зворотніх сигналів. Діти залазили на стіни, граючись, чим дуже лякали старшу, бо ж вона не могла їх дістати, тільки спіймати, а падали малі часто, бо лапки ще не звикли тримати рівновагу. Вони самі підходили до неї, коли хотіли їсти, і турбуватися про те, що забудеш їх погодувати, взагалі не варто було.

У свої дні Цауберт міг навчити дітей павучим справам. Може, не плести нитки, але хоча б розуміти їх, збиратися у купку, якщо буде небезпека, показував, як користуватися ще м'якими кігтями, аби вони у майбутньому себе не поранили. А що мати могла їм дати? Хіба тільки розповідати історій тим, хто не розуміє слів. За місяць щастя змінилося почуттям непотрібності. Вона гадала, німфочки поєднають пару, та як виявилося стали ще однією згадкою про різні природи двох партнерів.

Ближче до кінця осені Мансена - найсміливіша з них - почала вилазити з печери, за кілька днів і інші потягнулися до світла та невідомого світу. Арахнід сказав, їм буде краще на якійсь галявині, аби малі привчалися слухати навколишній світ. "То лише до весни, - обіцяв павук, - тоді я знайду нам нове житло".

Алія вийшла погуляти з дітьми, згадуючи, як бавилася зі Штерною. Чужа німфа прив'язалася до неї, і взагалі, вони чудово ладнали, то у чому зараз була проблема? Вона МОГЛА дати щось павучатам, точно могла, та чогось з іншими виходило а з власними - ні.

- Може, я нікудишня матір, це якесь прокляття, про яке мені ніхто не сказав? - Питала сама себе нещасна.

Вона і не помітила, як затремтіли невидімі нитки, навіть недосвідчені павучата те відчули. Трава зминалася, гілки шелестіли, пташки замовкли. Щось наближалося до їхньої галявини, те, чого не можна було побачити. Звісно, воно дасть про себе знати, та вже тоді, коли буде запізно.

Дівчата зібралися до купки, не маючи сміливості пискнути. Шентера зачепила невидиму нитку і ледь чутно повідомила маму "підійди".

Дівчина підняла голову, насилу відірвавшись від власних роздумів. Доволі розумні малята не тікали з галявини, вивчаючи її лапками, у чому мати не могла допомогти. Та ось вони з'юрмилися, озираючись довкола. Що то їх так налякало?

Вона зрозуміла, варто було лише подивитися на світ арахнідів. То була одна мить. За цей час Алія відчула, як духовне павутиння тримає нападників, на секунду ставши фізичним. Вона видала якийсь звук, якого сама від себе не чекала, що був дуже схожий на мову павуків. Зрозумівши наказ, дочки розбіглися як раз вчасно, аби не втрапити у руки незваних гостей, що вибігли на галявину. 

То були жінки у чорних каптурах, серед них - один чоловік, усього троє. Чужинці прийшли самі, без провідника, вже недобрий знак, а причандалля, що вони принесли з собою, казало саме за себе, навіть якщо ти не розбиралася у механізмах.

Бракон'єри.

У Алії не було часу думати, чи кликати на допомогу, не було нагоди запитати себе як і що робити. Перед очима випливли розповіді арахнідів. Німфочок продають алхімікам на зілля, які роблять з сушених павучат, хто слабне у дорозі, того просто викидають. Саме так і станеться з її дітьми, як вона чогось не вдіє!

Дівчина кинулася за тією, що була найближче до неї і погналася за Мансеною. Крихітка добре знала, де поставлені сіті, там вона пролізла швидко, перебиаючи лапками - батько навчив - а мисливиця заплуталася, та все ще рвалася за здобиччю. Недовго думаючи, матір накинула на неї власну павутину - вже так само міцну, як у решти арахнідів, чи то від страху, чи то від часу, проведеного з нитками. Алія рвучко потягла ворогиню до себе, та пручалася, та не могла вирватися. Звісно, хранителька лісу не мала отрути, проте змогла зачепити гілку і швидким рухом повісити ту на дереві, більше вона не нападе.

Павученятко, відчувши смерть мисливиці, затряслося, нажахане цим новим відчуттям у павутині. Так, Цауерт не полював поруч із дітьми, тож їм важко було зрозуміти. Вона поглянула на матір як на зовсім іншу істоту, та все ж поповзла до неї і залізла на спину, обхопивши лапами. Тепер Алія мала позаду невеликий живий рюкзачок. Торкаючись старшої, німфа заспокоїлася.

"Я захищала тебе." - Мовили ниті, торкаючись голівки крихітки.

"Так.Дякую, мамо." - Вперше дівчина почула повноцінну відповідь у павутині. Її дочка тільки що сказала перші слова мовою павуків. І це вона навчила.

Друга загнала Лурію подалі від галявини, ближче до того місця, де тварини помирали. Там було багато чужих сіток, що попереджали Алію про володіння Селін, проте зараз на те було начхати. Матір вслухалася у них, як у свої, ігноруючи поклик небезпеки. Вона чула. Так, дуже добре чула, як рухається ельфійка, і як крихітна німфочка залізла під дерево, шукаючи захисту.

Чужинка впевнено йшла за нею, мов теж відчувала слід, але раптом сигнал пішов з іншого місця. Гілка хруснула там, де не ступала лапа, вітер дмухнув у той бік, відводячи від схованки. Довіряючи своїм чуттям, гостровуха обрала іншу стежину, де їй на голову звалилася величезна павучиха.

- Іди! - Крикнула господарка лісу помітивши, як Алія притискає до грудей друге павученя. - З тими, хто забрав моїх дітей, я сама поквитаюся.

Дівчина бігла якнайдалі від того місця, чуючи несамовитий крик відчаю, останню оду життя. Малі ледь не плакали, здригаючись від того жаху. Не просто смерть, а жахлива і болюча розправа, воно лякало навіть дорослу, не те що молодших.

"Вас не зачепить, я про це потурбуюся." - Впевнено сказала вона на мові ниток.

І діти доволі швидко заспокоїлися, повірили їй. Вони ніколи не робили відмінностей між тим, хто може дати захист, ніколи не відрікалися від одного, на користь іншого. Тепер Алія розуміла. То були не його, їхні павучата.

Нарешті матір повернулася на галявину, куди і Шентера приповзла, шукаючи її. Поки дівчинка виповзла на видноту, аби привернути увагу захисниці, її помітив нападник, і вже націлився сіткою з гарпуном. Алія розуміла, що як зараз не піде з тими двома, він схопить усіх трьох, що тією треба пожертвувати, аби врятувати решту, та не змогла прийняти такого рішення. Вже ніколи не пробачить собі, коли щось станеться з її дітьми.

Скинувши Лурію та Мансену у траву, хранителька лісу кинулася під сітку, що вже летіла. Вона відштовхнула молодшу, проте сама натрапила на один з гачків. Той боляче увіп'явся під ребро, а кляте мотуззя обійняло, прилипло, зате зникло дещо інше. "Дітовбивця". Більше це прізвисько, дане чоловіком, не мало над нею влади.

Мисливець підійшов до здобичі. Зупинився. На мить здалося, що той жалкує, може, обмірковує щось, та то була лише залітна думка. Зрештою, він, як казали нитки, мав план. І варіант наштовхнутися на Алію теж був частиною варіантів.

- Та все ж прокляв, потвора недоторкана! - Голос, він був знайомим, наче чула вона його десь у лісі. - О, Повелителько, та звільни ж цю душу від страждань!

З-під каптура вибилося пасмо яскраво-рудого волосся. Фойріг дістав з кишені річ, схожу на металеву зірку з шипом у центрі. Зазвичай той не торкався жінок без їхньої згоди, та зараз, схоже, загорівся ідеєю очищення. Як він врятує душу, то богиня пробачить його, повене до родини, нарешті поневіряння по чужих ліжках лишаться позаду. Ці його думки можна було побачити в очах.

Алія виставила руку, намагаючись захиститися.

Проте ельф виявився спринішим.