Хранителі лісу

То був останній день літа, вже трохи прохолодний. Цього разу він покликав її до власного кокону, де дівчина і лишилася після усіх любощів. Вона вмостилася між його лап, і коли ніжне людське тіло ворушилося, він відчував. Кожною ворсинкою, попри міцний хітиновий панцир. Розслаблена, у безпеці, тут, коло нього. І арахнід нарешті не сам.

Та зрештою то був його дім і його сіті висіли довкола печери, тож коли хтось наблизився до входу, саме Цауберт відчув відвідувача. Його пара була доволі вправною: вона вже вміла плести сітки на дрібних тварин, чудово знала мову лісу, проте він усе ніяк не наважувався дозволити їй поставити власні мітки тут, бо що робитиме дівчина, дізнавшись про небезпеку? Вона не має отрути, тільки павутину, не вміє битися, може одного дня... Але той час ще не настав.

На щастя, ніяких ворогів чи залітних жуків. Це Селін ввічливо торкнулася павутиння, сповіщаючи про своє прибуття. Вельми гостинна жінка, попри те, що павуки, які мають пару, зазвичай не пускають чужих на свою територію.  Вона стала йому другою матір'ю з того самого дня, коли прокляття розкололо життя на "до" та "після", чи то з любові до неї, чи то з поваги як до господарки лісу, колишній ельф ніколи не ігнорував.

Господарка лісу попросила його погледіти за Штерною, поки вона готуватиме лігво до зими. На відміну від печери, нора не мала таких міцних стін, і холод пропускала сильніше, ніж камінь.  Зазвичай з вихованням малюків арахніди справлялися вдвох, кілька разів просили прийти, коли німфочки були ще зовсім малими, а так, щоб обидва батьки пішли на полювання, траплялося рідко. Та можливо, після того випадку з бракон'єрами мати не хотіла лишати дитинча саме а може...

- Приходь. - Вже більш суворо, наказовим тоном, наполягла павучиха. - Може, вона і не потребує більши няньки, але хоче побачити.

Дівчину, що залишилася у лісі - варто було б додати.  Проте, якщо володарка вигадала привід, значить, не хотіла лякати новоспечену мешканку своєї території, це був добрий знак.

Алія погодилася слідувати за ним. Більш того, не треба було її нести чи вказувати шлях. Гілки самі розступалися, комахи тікали, а дівчина так спритно стрибала з каменю на камінь, наче усе життя провела тут. Щоправда, коли вони наблизилися до лігва, хода сповільнилася, а тоді і зовсім завмерла.

- Я відчуваю щось... інакше. Начеб-то не чуже, але і не гостинне. Щось, що наче гуде у моїй голові.

- Попередження. Ти не просто ступила на спільну з іншим арахнідом територію, а наблизилася до його дому, звісно, сіті не залишать це без уваги.

На щастя, Марена на місці не було: вирушив на полювання. Матріарх сімейства виповзла до них, тримаючи недоплетену нитку у руках. Цауберт гадав, пара сховається, стане під захист, може, навіть хотів цього, але дівчина сміливо вийшла вперед, наче і не помічаючи різниці у зрості. Момент вони стояли одна перед одною так, наче могли б побитися за територію. Кожна чекала від іншої нападу, підвоху. Та нарешті молодша схилила голову на знак поваги до старшої. Напруження, що мурахами бігало по шкірі колишньього ельфа, спало. Жінки розберуться і без нього.

- Ліс прийняв тебе, але чи прийняла ти його? Павуча кров не тільки дарує, вона забирає. Цауберт знає, як воно - стати вигнанцем у власному селищі, тож мені дивно бачити, як він обрав таку долю для когось, чиє життя йому не байдуже.

- У мене не було нічого, що можна було б забрати. Він ніколи не казав, що любить, але завжди виловлює жуків довкола печери, огортає шовком, коли прохолодно, цілує, як мені самотньо. - Дівчина так само не сказала про почуття, проте її погляд, лагідний і сяючий, мовив усе за неї. - То вперше хтось, будучи поруч, наповнює моє життя сенсом, а не тільки виправляє власне.

- Та все ж, як захочеш розпочати нове життя, воно лікується. Можна знешкодити дію крові магією, і все стане як колись.

Партнер Алії подивився на старшу павучиху з образою, наче вона зовсім не цінує їхніх почуттів! Співчутливий погляд Селін нагадав: це ти тут проклятий, невиліковний, у неї є інший шлях. Зрештою, жінка знала, за що з ним таке зробили і розуміла, як важко колишньому ловеласу завести тривалі стосунки.

Цю напружену тишу урвала мала Штерна. Залізла на гілку дерева і стрибнула у руки до дівчини. Виявляється, ще пам'ятала. Німфочка почала щось пищати, клацати малими іклами та ластитися до рятівниці, та ж подивилася на матір, на цей раз вже старша схилила голову, даючи дозвіл.

Поки арахніди укріплювали стіни (було б нечемно вплітати туди своє павутиння, тож колишній ельф тільки подавав гілки з листями), малеча бавилася з гостею. Дитинча тягнуло з зап'ятску нитку, пробувало щось зв'язати, питало, де у Алії ті чорні очі-намистинки, як у неї. Показала загоєну лапу, повихвалялася браслетом, що його Цауберт виміняв у торговця і подарував малій два тижні тому. І нарешті, втомившись, залізла на груди, обійнявши ребра крихітними лапками. Дівчина не стала сперечатися: похитувала її, як людське немовля, притискаючи до себе.

- Я це вже відчував... - Прошепотів арахнід, задивившись, як вона заколисує мале павуча. - Тоді, коли вперше побачив її у лісі. Стільки любові дарувати тому, що бракон'єри вважають товаром, а співчутливі люди - монстром. Якби ж то тільки вона тримала на руках моїх німф.

- Твоїх? - Здивувалася володарка лісу. - Ти ж завжди казав, що не гідний мати дітей, що вони проклятими будуть і ненавидитимуть тебе.

- Ні, не з нею. - Впевнено, так само як вона йшла до його павутини, відповів колишній ельф. - Хочу сплести їй найм'якіший кокон, подарувати дітей, відшукати запашних трав і вплести у сорочку, зазирнути до їхніх очей і побачити себе, її, нас. Та знаєш, люди не народжують павучих яєць.

- Та хіба ж вона людина?

Матір забрала своє дитинча так, що Штерна навіть не пискнула. Вона ще раз запевнила, що тепер Алія - частина лісу, тож хай не переймається дозволами чи невдоволенністю Марена. Натхненна цим, дівчина сама попросилася полювати, тож тепер Цауберту довелося чекати у печері і гадати, що ж він сьогодні приготує. То була здобич з двох кроликів та трохи ягід з горіхами - їсти саме лише м'ясо їй швидко набридало.

Тієї ночі партнерка сама прийшла до кокону, стала перед ним, ледь торкнувшись рукою. Він, у свою чергу, схилив голову, поклавши долоню їй на серце - це їхнє місце, вона може не питати. Алія вмостилася між лап, поклавши голову на м'які ворсинки. Сьогодні не в настрої для близькості, та все ще щаслива бути поруч.