Хранителі лісу

Він сам захотів, щоб у його домі жила людина, але це виявилося непросто.  Часом Цауберт прокидався посерд ночі, від звуків дихання, від шелесту плащу. Він рвучко вистрибував з кокону і повз до виходу, аби напасти, отруїти, вбити чужака! І тільки потім згадував, як сам привів її у власну оселю. Зупинявся, нависаючи над нею, волосся на лапках ставало дибки. А якщо наступного разу не втримається, забудеться? Чому б йому просто не припинити це: поговорити, отримати відповіді на усі запитання?

Колись такий варіант і справді здавався найпростішим. Він народився у племені ельфів - диваків, що здавна живуть у матріархальному суспільстві. Проте хлопчик з перших днів життя був тим, кого матері ласкаво називали "хюбше". Ім'я отримав відповідне: чарівливий, а може, зачарований.

До чоловіків ставилися зневажливо, суворо, але він завжди міг прослизнути на збіговиська дівчат, заговорити зуби навіть найтрадиційнішій ельфійці, змусити її танути. Цауберт робив те єдине, що вимагалося у суспільстві від чоловіка: був красивим і милував собою усіх жінок.

З людськими було ще простіше. Для них ельфи були чимось величним, неосяжним, до того ж, вони не вважали протилежну стать нижчою расою. Цауберт не поспішав з одруженням, хоча саме воно забезпечило б йому подальше життя. Живучи при своїй матері, він нерідко тікав з дому, проводячи вечори у компанії людських мандрівниць. З ними можна було бути нахабнішим, відвертішим, з ельфійками завжди треба було знати міру.

Його пробачали. Родина і старійшини дивилися на усе крізь пальці, бо красивий, тому що шкода псувати таке личико, таку гарну шкіру батогами! Проте, усе має свої межі. 

Це було свято відродження, найважливіше для усього народу. Поки решта ельфів молилася у храмі, під ним, залишившись насамоті, верховна жриця направляла усі молитви, тільки вона знала, як підійти до самої Великої і прошепотіти їй на вухо. У метушні підготовки двері лишилися прочиненими, він увійшов туди, куди чоловікам заборонялося, цікавість то страшна сила.

Стіни підземелля були прикрашені чорними агатами, що поблискували, мов міріади очей, приміщення наповнював аромат жасмину - улюбленої квітки богині. Побачивши його, жриця дістала ніж, аби покарати чужинця, а він зробив те єдине, на що був здатен чоловік, аби врятувати життя - розв'язав пасок і скинув мантію, ставши перед господинею на коліна.

Його тіло було ідеальним, занадто. Не втримавшись, ельфійка звеліла йому підвестися. Вона зробила надріз на животі, скуштувавши краплини крові прямісінько з леза, після чого очі святої спалахнули від збудження. Відкинувши його до стіни, жінка почала цілувати, грубо, впиваючись в уста мов вампір. Вона хапала його, гладила рел'єф м'язів, наче оцінюючи, перед тим, як дозволити. Нарешті і з себе зняла одяг, за що ельф був змушений дякувати, бо це означало: він житиме.

Вони злягалися прямо на вівтарі, він лежав під нею, мов жертва на заклання. Коли усе скінчилося, жриця відпустила, Цауберт, поспішно вдягаючи мантію, прошмигнув назад до храму: і цього разу його краса врятувала.

Але варто було переступити поріг, як у центрі з'явилася сама богиня. Вона насварила служницю, звелівши сестрам вбити її за зраду, а от чоловіка... Чоловіка чекала кара, гірша за смерть.

- Чоловіки - то нікчемні створіння, даровані лиш для того, аби мої доньки могли продовжити свій рід. Я дала вам лиш одну-єдину силу - красу, аби ви мали хоч якусь цінність після зачаття. Проте, навіть це ти використав задля власної вигоди, хотів керувати, через хитрість, маніпуляції, проте лідерство - не чоловіча справа. Більше ти не дуритимеш голови жінок своїм милим личком!

Арахнідами народжувалися, так, як Селін або Марен, проте вони мали звичайні вуха а він - загострені. Люди вірили: це якийсь інший вид, ельфи знали - прокляття, зневага від самої богині. Його неможна вбивати, бо муки Цауберта скінчаться лише тоді, коли Вона зажадає.

Звісно, тепер він відчув найстрашнішу для гарної істоти річ: що буває, коли краса твоя зів'яне. Ельфи не те що не робили виключень для нього, тепер вони з ним навіть не віталися. Він покинув селище і шукав собі нового життя, та кого б не зустрів, усі вважали його чудовиськом. Жодне волосся, навіть біле, як місячне сяйво, не зробить прекрасним павука, вкритого хітином та шерстю, ніякі слова не долетять до вух, коли ти думаєш лиш про те, як втекти від монстра.

Подружжя, що володіло цим лісом, дозволило йому лишитися, навчило, прихистило. Звісно, тут він був на другому місці, підкорявся володарці, втім, як і належало чоловікові. Кращого життя годі було і шукати, тож Цауберт зосередився на роботі, намагаючись не думати про своє прокляття.

Та ж ось перед ним лежала юна дівчина. Спала на листі, вкритому павутинням: він сам зробив їй ліжко вчора. Нащо було мучити її життям проклятого у лісі, просто спитай і відпусти... Та часи, коли він міг отримати відповідь за гарні очі давно вже минули.

- І все ж, вона не сахається від мене. Може, я і наважуся на розмову. За день чи два... - Обіцяв собі арахнід.

Але настуного дня у лігві з'явився третій.