Булочки для дракона

Наступного дня Кірен прийшов на роботу із деяким хвилюванням. Треба було якось поговорити з пані Соах, переконати її в тому, що між ним і Вейлором нічого немає, навіть якщо воно і було.

«Сказати, що ми посварилися? – обдумував парубок варіант, який запропонував коханий, поки сам засипав у тістомісильну машину борошно прямо з мішка. – А чи повірить вона? Може придумати щось треба? Причину по якій ми посварилися. Адже вона ж буде питати? Цікавитися? Не знаю… - відвів погляд у сторону. – Чи це точно хороша ідея? А може взагалі нічого не казати? – витрусив залишки з пустого мішка. – Просто «ми більше не разом» і все,» - склав мішок та почав заливати воду зі шлангу, що був під’єднаний до умивальника поряд.

У задні двері голосно постукали. Хлопець глянув туди, виключив воду та пішов перевірити хто ж це до нього прийшов.

То був постачальник. Чоловік напружено привітався, мовчки передав бідон молока на десять літрів, вивантажив пару ящиків із ягодами та яблуками, поклав поряд невеликий мішок з шоколадними стріпсами кілограмів на п’ять, і, майже не дивлячись в очі, протягнув паперову форму для підпису щодо отримання. Кірен оглянув все це, забрав бідон молока у середину й виніс чоловікові гроші. Той поспіхом все порахував, кивнув, отримав підпис і скуто попрощався. Пекар поглянув йому вслід. Після чого заніс інші продукти в комору й спробував молоко.

- Хм, - облизав свої губи. – Добре. Як раз те, що треба, - поніс його до тістомісильної машини і залив пару літрів.

«Який же Вейлор все-таки… - зітхнув парубок, покачавши головою. – Результативний…»

- Певно, як будуть нові проблеми – буду його просити розібратися, - потішно усміхнувся. – Його переговори явно будуть швидшими та дієвішими за мої.

Залишок ранку олень лиш готував. Включив собі радіо, аби не було нудно. Сформував одні булочки, другі, треті, відправив все в пічку, провірив як там хліб у цегляній пічі, підкинув пару дров у вогонь. І постійно пританцьовував, колихаючи своїм тілом, нерозбірливо приспівував тому, що лунало з динаміка на стіні.

Легко так було. На душі, в серці, у рухах. Мішки вже не здавалися важкими, можливі проблеми не лякали, а улюблена справа лиш надихала. Запахи, борошно, навіть легкий безлад на кухні, який ще треба було прибрати між підготовкою партій.

Почулося, як через задні двері заходять, залишають свої речі.

- Пане Коротто! – гукнула пані Соах. – Це я!

- Так-так! – енергійно відповів їй пекар, вже дістаючи одне деко з духовки.

Жінка взяла своє змінне вбрання і пішла до туалету, аби переодягнутися. Коли вона вийшла, а Кірен якраз зайшов на кухню, повернувшись з зали, він обернувся:

- До слова, пані Соах, я б хотів поговорити з вами! – визирнув парубок у коридор.

- Так? – заховала помічниця свої речі до сумки. – Щось трапилося? – подивилася на нього.

Той незручно прочистив горло, подивившись у бік:

- Ну, - вийшов в коридор, - загалом щодо вчорашнього, - пішов до неї.

- Я нічого не знаю, - вмить відвернулася пані. – Ні з ким ви були, ні що ви робили. Це ваше особисте діло, - закрила сумку.

Кірен підняв ніяковий погляд до стелі й покачав головою:

- Пані Соах, будемо відверті: ви прекрасно все знаєте і розумієте, - опустив погляд до неї.

- Це мене не стосується, - повернулася вона до пекаря, не підіймаючи очей. – Я вас попереджала. Ви самі на себе берете відповідальність за все, що ви робите з тим чоловіком. І я себе вплутувати в це не збираюся, - попрямувала до мийки.

- Стривайте… - незручно поклав руки на її плечі та зупинив. – Якраз про це я б і хотів з вами поговорити, - відпустив жінку та відвів погляд у сторону. – Загалом… - ніяково з’єднав долоні, почавши їх м’яти. – Ми з ним більше не разом. Тож не кажіть комусь, що я там з кимось зустрічаюся, - невпевнено поглянув на неї.

- Те саме ви казали мені і вчора, - невдоволено підняла жінка очі до хлопця. – І раніше. Що «у вас з ним нічого немає». Я, - ткнула вона його в груди, - попереджала вас не мати стосунків з драконами, - відштовхнула парубка зі своєї дороги та пішла до мийки. – А бовтати про вас я не збираюся. У вас через цих драконів і так вдосталь проблем буде, - зникла за рогом.

Кірен нерішуче зім’яв пальці, відводячи незгодний погляд у сторону: «Поки що, Вейлор мені тільки хороше привносить. Подарунки, побачення, ще і проблеми вирішує, - насупився. – Не збираюся я завершувати наші стосунки тільки через те, що про нього говорять. Він дуже хороший. І як хлопець, і як чоловік,» - пішов у залу та прибрав з вітрини зав’ялі букети, що повністю втратили свою красу.

Цей день пройшов так само, як і багато попередніх. Приходили покупці, щось замовляли, купляли, їли та йшли. Вейлор, як він і обіцяв – не прийшов. Навіть нового букету не передав і обіду не прислав. Кірен лиш сумно зітхнув, рахуючи хвилини до настання неділі, коли вони знову побачаться.

Пройшов четвер, п’ятниця, субота. Вечором суботи, наче за розкладом, за пару хвилин до закриття, в пекарню зайшов серйозний чоловік у гарному костюмі та капелюсі. Замовив пару булочок, що залишилися, каву з собою. Кірен поклав на дно пакету із випічкою конверт з грошима. Зробив каву, протягнув все чоловікові. Той розплатився двома купюрами між яких була схована записка. Пекар віддав здачу й відпустив чоловіка. А коли він пішов, поспіхом розкрив записку.

«Чекаю тебе у неділю в мотелі «Мости» на вул. Товарній 23. Об 14:00.»

Кірен аж підскочив від радості, притиснувши записку до серця: «Нарешті побачимося!»

Прокинувся він наступного ранку приблизно о сьомій. Добре виспався, поснідав, зібрався та вийшов на вулицю. Придбав собі газету, посидів у парку, читаючи недільні новини і задумався над тим, чим же йому зайнятися, допоки не прийшов час довгоочікуваного побачення. Вирішив сходити до бані – тієї самої, де він був минулого тижня, яку йому порекомендував Вейлор.

Приїхав, переодягнувся, скупався в теплому душі без мила, обтерся рушником та сів у передбанник із чашкою зеленого чаю, звикаючи до спеки, а через десяток хвилин зайшов до самої бані. Чоловіків там сиділо зараз біля десятка. Одні просто відпочивали, насолоджуючись парою, інші балакали, впершись руками в свої коліна, а парочка лежала на лавках, поки їх били віниками. Кірен усім їм кивнув, зайняв вільне місце на нижній лавці та потиснув руки своїм сусідам, приєднався до світської розмови.

Виходив і знову заходив він до бані декілька разів. Пив чай, їв фрукти, обливався водою і пірнав у купелі. Завзято обмазував своє тіло маскою з медом та травами, просив аби його побили віником. Парився хлопець так захоплено, що коли банні процедури добігли кінця і він приляг на ліжак в кімнаті відпочинку, аби відпочити перед масажем, він майже одразу заснув. Тож обслуговуючий персонал буквально будив Кірена, аби він пішов до кабінету масажиста, ліг на кушетку і, щойно процедура почалася, знову заснув.

Кірен навіть не пам’ятав що конкретно йому масажували і як довго це відбувалося. Наче тільки зайшов до кабінету, приліг, а тут його вже будять й кажуть, що процедура завершена. Хлопець лиш сів і мляво протер своє обличчя руками, слухаючи все це. Подивився на масажистку, на двері, на годинник на стіні.

- Дідько! – вмить збадьорився, підскочивши на ноги. – Ох… - розслаблено похитнувся, відчуваючи яке ж його тіло зараз м’яке, тепле, наче сонне желе, яке не хочеться турбувати. – Вже пів на другу… - мляво протер обличчя руками. – Мені треба йти… - поплентався до дверей, човгаючи ногами.

Насилу помився, змиваючи з себе всі лікувальні масла, намагаючись не заснути під теплою водою ще один раз.

- Мм… - обтирав він себе розслабленими долонями. – Вейлоре… - провів рукою по шиї.

І настрій якось підіймався від думок про цього хлопця. Ставало ще тепліше у тілі, ще лінивіше, млосніше.

- Ох… - ліг Кірен плечем на стінку, заплющуючи очі.

«Візьми мене…» - жадано прикусив нижню губу. – «Візьми як ти можеш…» - огорнув себе руками, наче його долонями. – «Покажи, як ти хочеш оволодіти мною…!» - розслаблено посміхнувся, відчуваючи, як член підіймається.

- Тихо, - ніяково прикрив його руками. – Не тут, - поспіхом озирнувся, перевіряючи чи не чує його хтось.

«Треба швидше їхати до нього,» - заховав сором’язливий погляд і прискорив миття.

Обтерся рушником, всіма силами намагаючись не думати про Вейлора та його тіло, губи, руки, роги до яких хотілося пригорнутися всією душею. Швидко одягнувся, причесався, поправив свій зовнішній вигляд і вискочив на вулицю. Схопив таксі.

Вейлор, натомість, чекав його у підготовленому номері мотелю і вже починав непокоїтися. Що з Кіреном, де він, чому запізнюється. Грала романтична музика з вінілового програвача у в кутку. Попід стінами стояли запалені свічки, чий спокійний вогонь освічував ледь не повністю темну кімнату. Були розкидані пелюстки троянд. Остигали страви на столі.

Вейлор нервово подивився на годинник на зап’ясті. Кірен спізнювався вже на півгодини. Поспіхом глянув на двері. На пляшку вина. Налив собі келих. В номер повільно постукали.

«Кірене,» - схвильовано покинув він всі свої справи й кинувся до дверей, відчинив.

- Привіт… - особливо розслаблено протягнув йому олень й кокетливо підморгнув.

- Кірене! Боже! – перелякано схопив Вейлор його за плечі та затягнув усередину. – Ти в порядку? – швидко оглянув з рогів до ніг. – Що…?

Та не встиг він підняти обличчя, не встиг отримати відповідей хоч на одне своє запитання, як Кірен пригорнувся до його губ, заліз у рот з язиком і почав пристрасно цілуватися, забуваючи про весь навколишній світ.

«Що?» - заціпенів Вейлор, округливши очі.

- Кірене! – відтягнув парубка від себе. – Що сталося? – подивився в обличчя. – Ти в порядку? Чому ти запізнився?

Той лиш ліниво зморщився на ці запитання. Покосився на відчиненні двері. Захлопнув їх ногою та повернувся до Вейлора:

- Я в бані був… - розслаблено похитнувся. – Трошки засидівся… - мляво посміхнувся. – А ти тут як…? – огорнув руками з усіх сторін і почав наступати, від чого той занепокоєно задкував.

- В бані? – потроху заспокоювався дракон. – Тобто все в порядку?

- Сумував за мною…? – хтиво усміхнувся, одними очами показуючи про що він зараз думає.

- Хах, Кірене… - незручно посміхнувся той.

- А я – сумував, - ствердно відповів олень на власне запитання, жваво присів, схопив його стегна, притиснув до себе, піднявся й поніс кудись.

- Кірене! – ошелешено схопився Вейлор за плечі. – Постав мене!

- Хаха! Ні! – пройшов він декілька метрів й кинув парубка поперек ліжка, стрімко заліз зверху. – Нікуди тебе не відпущу! – припав до шиї із пристрасним поцілунком.

Дракон очі випучив, відчуваючи, як в його стегно впирається щось збуджене і тверде. Як його пестять, стискають, як на ньому лежать.

- К-Кірене, - напружено поклав руки на плечі й відсторонив. – А романтичний обід? – кивнув у сторону столу.

- Ти голодний? – наївно посміхнувся той.

- Ну… - неоднозначно повів плечем. – Я тільки зранку поснідав. І тебе чекав.

- Хах, ну йти тоді, - перекотився з нього на бік.

- Я швидко, - поспіхом вказав на нього. – Не це, не забувай своїх намірів, - погрозив пальцем та зіскочив з ліжка, побіг до столу.

Кірен лиш посміявся.

Вейлор навіть не сідав за стіл. Схопив вилку з ножом прямо так. Розломив свою рибу, почав запихувати в себе цілими шматками, проковтувати майже не жуючи. Швидко налив вина, аби проштовхнути їжу, що застрягла в горлі. Відпив, обернувся й поперхнувся.

Кірен вже знімав свій жилет, відкидаючи його до подушок. Піджак лежав осторонь. Туфлі покинуті біля ліжка.

- Дідько, - відкашлявся Вейлор. – Оленятко, не спіши. Не починай без мене, - повернувся до їжі і запхнув собі до рота трохи хлібу, запив вином.

З’їв половину рибини, частину гарніру, шматок хліба й залпом осушив келих вина. Голосно видихнув. Повернувся до Кірена.

- То що…? – загадково лежав олень поперек ліжка, будучи тільки в високих чорних шкарпетках, синіх трусах-шортах і білій майці з ґудзиками на лямках. – Наївся?

Вейлор повільно витер свої губи серветкою, не в силах відірвати погляду від хлопця.

- Потрібен десерт, - кинув він серветку на стіл і рішуче пішов до Кірена.

- Хм, - зацікавлено посміхнувся парубок, спостерігаючи за цією ходою.

Дракон скинув свій піджак на підлогу, не відводячи очей, послабив й викинув краватку, опустився одним коліном на матрац. Олень піднявся на зустріч і жадано пригорнувся до його губ, починаючи жваво розстібати ґудзики на жилеті.

- Мх, мх, - заплющив Вейлор очі, швидко заражаючись цим бажанням.

Скинув свої туфлі, швидко розстебнув нижні ґудзики, зняв жилет та кинув його кудись в бік.

- Хм, - задоволено посміхнувся Кірен, не припиняючи цілуватися. – Роздягнешся для мене? – почав стрімко розстібати пасок.

- Тільки для тебе, оленятко, - відповів із ніжним поспіхом і взявся за ґудзики на сорочці. – Тільки для тебе.

Той тихо посміявся.

- Візьмеш мене? – сакрально прошепотів Кірен, розпускаючи пасок.

- О так… - зачаровано кивнув Вейлор.

- Покажеш мені, як ти мене хочеш? – розстебнув ґудзик і ширинку. – Покажеш? – стрімко сунувся до Вейлора й захопив долонею його член, що підіймався.

- О боже…! - з трепетом протягнув той, зупинивши навіть руки, що розстібали сорочку. – Як же я хочу тебе… - нахилив голову в бік, починаючи глибоко і гаряче дихати.

- Жадаєш? – пригорнувся до вуха. – Думаєш про мене по вечорах?

- Ох… Та я про тебе завжди думаю… - линув до шиї губами, але Кірен відсторонився.

- «Завжди»? – приємно посміявся. - То ти кохаєш мене? - зацікавився.

- Може і так, - задоволено знизав плечем. – Думаю я про тебе явно більше, аніж про інших, - швидко розстебнув сорочку, поспіхом зняв її, викинув в бік й опустив брюки, встав на ноги, аби вони впали на підлогу.

- Хіхі, - відсторонився Кірен, ніяково прикриваючи губи пальцями.

- А тепер йди сюди, - завзято заліз Вейлор до нього. – Оленятко моє… - хтиво облизнувся, вкладаючи парубка поперек ліжка, аби роги звисали за краєм. – Зручно тобі, красень? – ліг зверху, змусивши чутливі органи притиснутися один до одного. – Рогам не боляче?

- Ні, все в порядку, - посміхався у відповідь із червоними щоками. – Одне тільки турбує, - театрально образився, викотивши губу.

- Що? – занепокоївся рум’яний Вейлор.

- Мій хлопець мене не цілує… - потроху йорзав під ним, що органи терлися.

- Це легко підправити, - линув до рожевих вуст.

Сплелися парубки у взаємному бажанні, забуваючи про весь навколишній світ. Кірен огорнув руками його плечі, шию, стиснув пальцями волосся на потилиці, почав гратися із рогами, обмацуючи їх з усіх сторін. А руки Вейлора пройшлися по грудях, ребрах, узялися за талію. Стегна ж почали розслаблено рухатися вперед і назад, доставляючи задоволення обом.

- Ох… - млосно стогнав олень, забуваючи власне ім’я. – Вейлоре… Вейлоре… - дужче притиснув його до себе, не в силах насититися.

- Оленятко, - розсунув коліном його ноги й протягнув долоні до краю матрацу. – Оленяточко… - сильніше натиснув собою, починаючи розтягувати кожен можливий рух.

Повільно угору і вниз, угору і вниз, що майка задиралася, а труси повільно сповзали, вже даючи виглядати кінчикам в окремі моменти.

- О…! – жадано відвернув Кірен обличчя. – Вейлоре…! – підвернув свої стегна, починаючи потроху рухатися разом із ним.

- Хочу тебе, - пробурмотів той, опускаючись носом до шиї. – Бажаю, - поцілував. – Обожнюю… - голосно вдихнув аромат його шкіри: - Боже…! Як же ти пахнеш! – міцніше обійняв й заплющив очі, потроху збільшуючи темп.

- Мені в бані так багато всякого дали, - розслаблено посміхнувся, опускаючи руки. – Чим я себе обмазував… - огорнув його за ребра і потерся скронею об скроню.

- Ох, я б тебе обмазав… - покачав він головою. – Так би обмазав…! – стиснув міцніше, ще сильніше натискаючи стегнами на пах.

- Вейлоре! – впився пальцями йому в спину. – Я думав про тебе тоді! Хотів тебе! Аби ти це зробив зі мною!

- Дідько… - видихав жаром на шию, відчуваючи знемогу від надмірного бажання. – Як же я хочу тебе… - опустив долоню й млосно оголив їх органи, обхопив обидва рукою.

- Вейлоре! – шоковано відсторонив Кірен його груди від себе, змушуючи зупинитися, подивився униз.

Вони дивилися на нього. Тверді, збуджені, притиснуті один до одного, наче щось рідне, неймовірно близьке. І вологе. З отворів сочилася липка прозора рідина, що огортала кінчики, що робила їх ще гарячішими, яскравішими, шукаючими бажання.

- Що? – мляво відгукнувся дракон, чиї груди помітно розширялися при диханні, чий рот не закривався від внутрішнього жару, а повіки не мали сил піднятися від розслаблення.

Кірен стрімко глянув йому в очі, відчуваючи, як щоки з шиєю буквально горять від жару.

- Поцілуй мене, - чітко попросив він коханого.

- Хоч всі поцілунки на світі… - опустився парубок до губ. – Хоч цілу вічність тільки з тобою… - заплющив очі й віддався цьому поцілунку, всьому Кірену без жодного залишку.

Язики їх спліталися у розслабленому танці, вуста огортали і відпускали один одного наче споконвічні коханці. Парубки цілувалися, забували себе. Відчували жар та знемогу, від якої нікуди не могли подітися, але і яку не хотіли кидати.

Кірен огорнув його тіло долонями, пригортаючи сильніше до себе. Скерував губами до шиї.

- Ах! – вразливо сіпнувся олень, коли Вейлор почав пестити губами особливо чутливу ділянку. – Дракончику… - потаємно зашепотів, згинаючи коліна. – Я хочу тебе, - стиснув очі й злегка штовхнув стегнами руку, що притискала їх органи один до одного.

Вейлор посунувся ногами ближче, влігся на Кірені зручніше й продовжив рухати стегнами, змушуючи члени тертися один об одного у руці.

- Кхм, кхм, кхм… - тихо реагував олень на ці рухи.

- Дідько… - у палючій знемозі прошепотів дракон. – Ти спеціально? – сильніше штовхнув.

- Що? – спантеличено покосився на нього й закинув ноги на стегна, насолоджуючись кожною секундою процесу.

- Дідько… - впав Вейлор, зупинивши будь-які рухи, та покачав головою, намагаючись прийти до тями.

- Дракончику, ти в порядку? – занепокоївся олень.

- Ні, - вирівнявся і витер обличчя руками. – Мене зараз розірве від того, як я хочу тебе, - іронічно усміхнувся, глянувши на нього.

Кірен лежав під ним абсолютно розслаблений, червоний, вкритий крапельками поту, що блищали в напівтемряві, та збуджений. Повністю готовий до будь-чого. Стирчали його соски, злегка просвічуючись через майку, що була задерта вище пупка. Сильно здіймалися і розширялися груди. Лунало збуджене дихання. Пульсувало серце в усьому тілі. Розпатлане волосся на голові, а в блискучих очах – ласкава посмішка, що належала Вейлору.

- То може нехай нас розірве разом? – заманливо знизав Кірен плечем.

- Думаєш? – зацікавлено дивився дракон йому в очі.

- А хіба ти цього не хочеш? – плавно взяв парубка за долоні, проникнув поміж його пальців своїми і витягнув їх руки до своїх рогів.

Вейлор поволі ліг на нього, не відриваючи розслабленого погляду від обличчя.

- Продовжиш? – зробив олень рух стегнами.

- Хочеш цього? – поволі обійняв коханого за шию.

Кірен дрібно кивнув:

- Марив про твої руки на собі.

- Ти навіть не уявляєш собі про що марив я… - попрямував до його губ.

- Про щось непристойне? – потішно усміхнувся, слідкуючи поглядом за вустами, що наближалися.

- І не тільки, - заманливо поцілував із посмішкою.

- Розкажеш мені? – поцілував у відповідь.

- Можливо потім, - почав рухати стегнами, доставляючи задоволення обом.

- Мх! – чутливо відреагував Кірен на перший рух. – Мх, мх, мх, - видихав він через ніс від наступних.

- А може, - опустив Вейлор задоволене обличчя до вуха, - я це навіть колись зроблю. І тоді я точно не буду тебе попереджати про це, - пригорнувся до шиї губами та опустив руку до невиразної талії, за яку міцно обійняв.

- Ах, ах, ах… - відкрив олень рот, закочуючи очі від насолоди. – Вейлоре… Мені цікаво…! Ах! – кинувся до нього й міцно обійняв руками та ногами. – Розкажи…! – млосно простогнав.

- Це дещо офіційне, - взявся долонею за їх органи і трохи прискорився. – Не думай зараз про це, - струснув головою, намагаючись тримати себе при тямі. – Я зроблю через декілька місяців! - стрімко притиснувся до шиї й засмоктав, даючи волю своєму бажанню.

- Аа! – пристрасно заволав той. – Вейлоре! Візьми мене! – штовхнув ногами до себе. – Візьми!

«Дідько. Ти мене з розуму зводиш,» - прискорив руку, що тримала найчутливіше в обох.

Як у двері стрімко й голосно постукали, руйнуючи абсолютно всю атмосферу. Кірен перелякано заціпенів, затримавши навіть дихання. А Вейлор зупинився і повільно вирівнявся, стискаючи зуби. Зустрівся поглядом із занепокоєними очами оленя. Стукіт повторився.

- Та кому там що треба?! – розлючено подивився дракон на двері. – Кого, сука, принесло?! – зіскочив на підлогу, натягнув труси, ховаючи в них ерегований член, який вже пульсував від бажання, і пішов до виходу.

Кірен схвильовано натягнув і свої труси, опустив майку. Сповз на край ліжка, сів та підібрав брюки Вейлора, якими прикрив пах. Занепокоєно подивився до дверей.

Дракон розкрив їх так сильно, що вони аж вдарилися у стіну, рознісши по кімнаті страшний гуркіт.

- Що треба?! – обурено заволав Вейлор на двох статних і спантеличених чоловіків в капелюхах – тих самих, які перервали їх побачення минулого тижня. – Я зайнятий зараз! – показав він у номер. – Не видно?! В мене вихідний!

Ті навіть розгубилися, бачачи все це: розлюченого Вейлора у нижній білизні зі стояком, хлопця з оленячими рогами, що занепокоєно визирав до дверей.

- Бос просить, - якось ніяково і тихо повідомив один з них.

- Просить прямо зараз, - додав другий. – Без затримок.

- Божее! – роздратовано заволав Вейлор, підіймаючи погляд до неба. – Якого біса йому треба у неділю?! – захлопнув двері прямо перед їх носом.

Ті сконфужено перезирнулися між собою.

- Мені потрібно йти, - рішуче попрямував Вейлор до Кірена і різко вирвав брюки з його рук.

Олень злякано зіпнувся.

- Прямо зараз? – занепокоєно зазирав йому в очі.

- Так, - не дивлячись на нього одягався дракон. – Я поняття не маю якого чорта я йому зараз потрібен, - підібрав сорочку. – Всі мої справи можна вирішити в будні дні, - застібав ґудзики.

- Може так йому і скажеш?

- Ага, - заправив поділ у штани та застебнув ремінь, брюки. - Отак прийду і скажу: «Босе, а не пішов би ти до сраки по неділях?» - знущально виставив руки в сторони.

Кірен опустив погляд від такого тону.

- Він мені кулю в лоба пустить, - різко випрямив комір Вейлор. - Допоможеш? – підняв краватку і обернув її навколо шиї, підійшов до хлопця.

- Так, звісно… - поступово піднявся на ноги, все ще м’які від збудження, та почав розмірено зав’язувати.

Але вже за пару секунд дракон роздратовано ляснув його по руках, що той сіпнувся. Відійшов, відвернувся та аби-як швидко все зав’язав. Олень заховав своє викривлене обличчя, відчуваючи, як стає боляче в грудях. Як жар пристрасті перетворюється на розпечену голку, що ранить. Як викривляються губи, брови, як в горлі оселяється неприємний клубок, що заважає дихати і говорити.

- Чекати мене немає сенсу, - пішов Вейлор за жилетом і надягнув його. – Сам не знаю чи повернуся сьогодні додому, - застебнув всі ґудзики. – Розважся чимось. Відпочинь, - підібрав піджак, швидко надягнув, дістав гаманець та відрахував з нього вісім купюр. – На розваги, - кинув їх на край ліжка.

Повернув гаманець у внутрішню кишеню, почав взуватися. Коли вирівнявся, Кірен потягнувся до нього за поцілунком на прощання. За ласкою, за парою останніх ніжних слів, які б могли завершити їх побачення, яке так раптово перервалося. Але Вейлор відвернувся, ніби не помічаючи всього цього. І пішов до виходу:

- Бувай, - сухо кинув він на прощання й гучно захлопнув за собою двері.

Олень сіпнувся всім тілом, ніби щойно гупнули не дверима, а його власним серцем, яке всього пару хвилин тому було повністю відкрито для Вейлора і показувало йому всю свою любов.

Губи почали тремтіти. Клубок в горлі стискати так сильно, що ставало боляче. Саме серце – пекти.

Погляд метнувся до грошей. Зі смутком глянув на двері.

«То я просто хлопчик для ліжка?» - надломилося щось усередині.

Сльоза випала з ока. Друга. Третя. Кірен відвернувся і просто розплакався, закривши обличчя руками.

Здригалося його тіло від схлипів. Рот намагався хапати повітря. Душа боліла, а голова просто не розуміла як все це пояснити. Чому Вейлор був такий грубий? Чому дав по руках? Чому не поцілував на прощання? Чому по-людськи не завершив побачення? Хай хоча б так, як минулого разу. Так, вони посварилися, але ж він заспокоїв, все пояснив. А зараз… Просто нагрубив, розвернувся і пішов, не дивлячись в очі.

- Пішов до свого боса…! – тихо ридав Кірен. – На свою чортову роботу! – впав на край ліжка. – Чому він мене так кинув? Хіба…? – ривками хапав повітря. – Хіба ж я б не відпустив? Хіба ж я б не зрозумів, що йому треба піти? – безсило обійняв себе, повернувся і впав боком на матрац. – А він тільки нагрубив… - стиснувся в клубок. – Поцілувати мене – це не довго… Це зовсім швидко!!! – закрив обличчя руками і заволав на весь голос від болю.

«Він мене кинув, наче використав, як шльондру!»

Лилися сльози трохи менше години, перш ніж Кірену стало легше.

- Сволота, - безсило буркнув хлопець у бік.

Витер свої щоки, очі, шморгнув носом та повільно піднявся. Не було більше настрою ані для чого. Прокинувся він сьогодні повний натхнення і бажання зустрітися з Вейлором, а після побачення настільки розбитий, ніби його собаки роздерли.

Мляво озирнувся. Зупинив погляд на грошах:

- Віддам йому за першої нагоди, - неприємно відвернувся і встав.

Почав одягатися, відчуваючи навіть якусь огиду від того, що він так бажав цього хлопця, так кинувся на нього при зустрічі, так швидко роздягнувся, пустив його в саму душу. Куди той плюнув, не подивившись навіть в очі.

Привів свій зовнішній вигляд до ладу. Виключив програвач, не бажаючи зараз чути жодної романтичної музики, що нагадувала б про це недолуге побачення. Поглянув на стіл із «романтичним» обідом. Відкрив вікно, загасив свічки, сів та поїв. Опісля забрав гроші та пішов.

Вирішив повернутися до банного комплексу, відпочити, забутися після всього цього. Як в спогадах промайнув образ, від якого серце забажало близькості, теплих обіймів. Кому можна було б віддати всю свою ласку, накопичену для Вейлора. Комусь такому ж, як і сам Кірен, рідному, схожому, хто зможе зрозуміти, як ніхто інший. Тому самому спортивному чоловіку, на чиїй голові росли оленячі роги в оксамиті…

«Цікаво, - відвів Кірен сумний погляд у сторону, - а він буде там зараз? Може… Познайомлюсь?» - почав шукати очами таксі.

Добрався він до бані протягом півгодини. Скупався, змиваючи з себе будь-яке нагадування про Вейлора, обмотав стегна рушником. І вийшов у передбанник, в купальні. Озирнувся, вишукуючи когось конкретного.

Серце йойкнуло, а погляд вмить зупинився. По басейну розмірено пропливали дуже знайомі оленячі роги.

«Так,» - поспіхом оглянув Кірен себе і причепурився. Поправив зачіску, рушник, помацав роги, ніби вони можуть бути якось «не в порядку». Рішуче видихнув та, натягнувши привітну посмішку, пішов до басейну.

Це дійсно був той самий чоловік, може на пару років старший за самого Кірена. Із гарною спортивною фігурою, так само абсолютно голий, від чого парубок потішно усміхнувся, прикривши губи рукою. Та з гіллястими рогами, вкритими коротким пушком.

- Кхм-кхм, - прочистив хлопець горло, стаючи на край басейну. – Гей, із рогами! – привітно помахав йому.

Чоловік спантеличено зупинився, повернувся до нього й розширив очі від здивування, утримуючи себе руками на воді.

- Вітаю! – показав Кірен йому долоню.

- Оленячі роги? – не втримався той від запитання.

- Хаха, так. А у вас? – кивнув на нього.

- Те саме, - посміхнувся.

- Ви тут кожної неділі плаваєте в цей час?

- Щось на кшталт того. А що? Ви слідкуєте за мною? – жартома примружився чоловік.

- Хах, поки що, тільки спостерігаю, - грайливо примружився Кірен у відповідь.

- Хм, - посміхнувся очима. – Хочете поплавати разом?

- Залюбки! – зняв рушник, під яким більше нічого не було, відкинув його на стілець поблизу і опустився на край басейну.

Чоловік поплив на зустріч.

- До слова, - сказав він, - я Норол.

- А я, - пірнув хлопець у воду, - Кірен, - дружньо посміхнувся й протягнув долоню.

- Не бачив вас тут раніше, - зі здивуванням потиснув той руку.

- Я тільки другий тиждень сюди приходжу. І як вдало знову на вас потрапив, - поплив вперед, затримавши зацікавлений погляд на його очах.

Коли Кірен відвернувся, рушаючи далі, Норол ніяково здригнувся від сиріт. Поглянув на хвилі, крізь які було видно тіло парубка.

- Ох, у вас навіть оленячий хвіст є…

- Хочете помацати? – загадково обернувся той, зупиняючись в парі метрів від нього.

- Уф… - вражено надув щоки, не в силах відвести погляду з того місця, де той був зараз. – Яка пропозиція… Заманлива…

Кірен лиш посміхнувся, повернувся спиною до чоловіка і поплив далі. Норол підняв очі до його потилиці й попрямував слідом.

Весь залишок дня Кірен провів у купальнях в компанії Норола. Вони разом плавали, спілкувалися, пірнали і відпочивали, випиваючи чай. Опісля зайшли в найближче кафе на вечерю.

Парубку здалася ця компанія напрочуд приємною, особливо в порівнянні із Вейлором, який його кинув. Та і Норол, здавалося, гарно провів час.

Наступної зустрічі олені не планували. Лиш обмінялися домашніми номерами і Кірен вручив візитку своєї пекарні, до якої радо запрошував.

Наступного дня парубок прокинувся в поганому настрої. Вейлора навіть бачити не хотілося. Ані чути про нього. Ані згадувати.

Умився спросоння, пішов на кухню, аби почати готувати сніданок. Як у вхідні двері швидко постукали. Кірен заціпенів, відчуваючи, як холод пробігся по спині.

- Третя ранку… - напружено покосився він на вихід. – Кому я потрібен у цей час?

В двері знову постукали. Але на цей раз тихіше, обережніше, ніби питаючи «а є хтось вдома?» Кірен з острахом озирнувся. Швидко стрибнув до кухні, схопив кухонний ніж, визирнув до коридору і обережно підійшов до дверей. Тихенько постукали. Олень визирнув у «вічко». От тільки на вулиці було так темно, що взагалі нічого не видно.

- Хто там?! – грізно крикнув Кірен невідомому гостю. – Я озброєний!

- Це я, - якось тихо і незручно відгукнувся Вейлор.

Олень опустив погляд. В серці закололо від болю. Губи скривилися. А в горлі оселився клубок.

- Що тобі треба? – непривітно запитав він голосом, який здригнувся.

- Може впустиш…? Я хочу поговорити.

- Аби ти і моїми дверима хлопав?!

Вейлор відвів сумний погляд у сторону:

- Кірене, - опустив він очі, - я прийшов просити пробачення. Впусти. Я не можу вільно говорити на вулиці, - незручно озирнувся.

- Ти сам казав, що приходити до мене – погана ідея, - вороже насупився той. – Сам намагався скоріше піти. Ти хочеш поставити мене під удар? Скомпрометувати?

- Я тут зараз один… Мене ніхто не бачив.

- Тоді чого ти не можеш говорити вільно?! Га?! Може таки не один?! Скільки вас там?! – направив ніж на двері.

Дракон похнюпив голову:

- Я прийшов зараз тільки аби просити в тебе вибачення особисто… Коли ми прощалися, я поводив себе грубо. Наказ боса так розлютив мене, що я перестав себе контролювати, - підняв погляд, який почав повзати по даху, підбираючи наступні слова. – І я не придумав нічого кращого, аніж поводити себе так, як я повів… - опустив обличчя. – Я не мав зриватися на тебе. Але і повернутися до романтичного настрою в той момент я вже не міг.

Кірен безсило опустив ніж, розуміючи, що в його серця немає захисту від цього хлопця. Опустився плечем на двері, підняв знедолені очі до стелі, не розуміючи взагалі нічого в своєму житті.

- Я завинив перед тобою. Вибач, - витримав дракон паузу. – Я вдарив тебе по руках, саркастично нагрубив, відвернувся, коли ти хотів мене поцілувати… Але в той момент я вже не міг бути самим собою, - впав головою на двері. – Просто… Робота. І лють.

Кірен опустив очі:

- Це було важливе завдання? – спитав він буденно.

- Взагалі ні. Але і не прийти я не міг, - відвів Вейлор погляд у сторону. – Я розумію, що бос робить. І я ніяк не можу повпливати на це.

- І що ж він робить?

- Випробовує мою вірність. Чи зраджу я клан заради тебе.

- Не зрадиш, - відвернув обличчя.

- Не зраджу, - зітхнув. - Але бос хоче перевірити це особисто. Кірене, вибач мені, - почав тихо бити головою об двері. – Я не хочу сваритися. Не хочу, аби дракони стали між нами.

- Хм, - іронічно смикнувся його куточок губ догори. – Кажеш так, ніби готовий зламати всю систему, аби тільки ми були разом.

- Зламати її неможливо, - ліг скронею на двері. – Тільки підлаштуватися. Я придумаю, як влаштувати наше побачення, аби нам ніхто не завадив. Я обіцяю тобі, що зроблю це.

Кірен опустив зажурений погляд:

- Вейлоре… - повільно кліпнув він. – Я плакав.

- Плакав? – занепокоєно підняв очі до дверей.

- Через тебе, - відвернувся.

- Сильно?

- Так, - похнюпив голову. – Ти розбив мені серце.

- Дідько… - у безвиході підняв дракон погляд до криші. – Я не придумав, що робити з розбитим серцем. Я тільки на сварку підготувався…

- «Підготувався»? – покосився в його бік.

- Я тобі подарунок купив, аби загладити свою провину.

- Подарунок? Який? – вирівнявся.

- Чого б тобі не відкрити і не забрати його?

Кірен відвів погляд у сторону, ніби вагаючись. Зважив декілька «за» і «проти» та все ж вирішив відкрити. Відклав ніж на поличку, протер обличчя руками, аби більше прокинутися, відчинив двері.

На порозі його зустрів пожований життям Вейлор в тому самому костюмі, що і в день. Із темними колами під червоними очима, в пом’ятому одязі та з пишним букетом пахучих червоних троянд, які він обіймав обома руками.

- Це мені? – невиразно здивувався Кірен. – Квіти?

- Не тільки, - передав Вейлор букет і поліз до кишені.

Олень тим часом вдихнув приємний запах троянд. Буквально потонув в ньому на пару секунд.

- Ось, - дістав дракон довгий червоний футляр і розкрив перед коханим, показав йому тонкий браслет з жовтого золота: - Вибач мені.

- М, - невражено відвів олень погляд у сторону, потроху дихаючи запахом квітів.

- Тобі не подобається? – вмить занепокоївся дракон. – Я старався. Вибач. Я… - розгублено закрив браслет.

Кірен покосився на нього. І було щось чарівне в тому, як Вейлор не знав куди себе подіти, які слова підібрати.

- Я не ношу браслети, - спокійно відповів олень. – Через роботу із тістом.

- Ем… - заховав той погляд і футляр. – Я що носиш? – подивився на нього.

- Можу носити ланцюжки на шиї.

- Добре, - чітко опустив очі. – Буде тобі ланцюжок, - вказав на нього пальцем. – Якраз для розбитого серця, - розвернувся і пішов.

- Гей! – покинуто гукнув Кірен у слід. – Ти куди?

- За подарунком, - спантеличено зупинився і обернувся.

- Ти знову?... – зовсім засмучено опустив парубок плечі, а з ними і троянди.

- Що? – перелякався Вейлор та швидко підбіг. – Ні, я тут. Що сталося?

- Я зараз буду знову плакати… - абсолютно нещасно заявив олень. – І якимось ланцюжком ти вже не відкупишся.

- Що таке? Що я зробив? – серйозно не розумів хлопець. – Як мені все виправити? Що зробити?

Кірен гірко стиснув губи, взяв букет в одну руку, схопив парубка за підборіддя, стрімко сунув до себе і поцілував, опустивши повіки.

- Мм! – вражено промугикав дракон, наче тільки зрозумів в чому ж була проблема.

- От, - зі звуком закінчив олень їх поцілунок. – Тепер можеш йти, - сумно кивнув на сходи.

- Ланцюжок, - чітко вказав Вейлор на нього вказівними пальцями і швидко облизав губи.

- Так, - жалібно кивнув. - Обери той, який би міг залікувати моє розбите серце після стількох сліз.

- Сподіваюся вгадаю зі смаком.

- Обери щось просте, але гарне.

- Аби переливалося на світлі і можна було носити щодня. В мене вже є ідеї. Прощальний поцілунок? – витягнув губи до нього.

Кірен коротко поцілував, після чого Вейлор пішов до сходів:

- Бувай, оленятко, - помахав він назад.

- Бувай, - сумно стиснув парубок квіти, проводжаючи коханого поглядом.

Посильний із подарунком прибув до пекарні першим покупцем – щойно Кірен перевернув табличку «Відкрито». Вручив довгий червоний футляр і пішов. Пекар швидко озирнувся, перевіряючи, чи не спостерігає хтось за ним. Сховався у куток за прилавком і відкрив коробочку. Вражена посмішка повільно розтягнулася від одного вуха до іншого, змушуючи очі прищуритися.

- Вау… - погойдав він футляр з боку у бік, спостерігаючи, як переливається плаский золотий ланцюжок «змійка», що більше був схожий на дзеркало чи смужку рідкого металу, аніж на плетіння, виконане людиною.

«Гарно, - дістав Кірен прикрасу і погрався світлом у своїх руках. – Ох, а як сам ланцюжок переливається… Наче водоспад.»

- Хіхі! – підскочив від радості.

Швидко огорнув ним шию, застебнув замочок. Поправив, аби той був ззаду. Побіг до дзеркала на кухні і почав милуватися самим собою:

- Ой, - крутився він перед відображенням. - Ну не хлопець, а красень справжній… - торкався пальцями ланцюжка, не в силах натішитися. – Ой гаарний…! Ой вродлиивий!

«Я оцінив, - схвально кивнув Вейлору, якого поряд не було. – Гарний подарунок,» - торкнувся двома пальцями губ, ніби цілуючи їх, і переніс цей поцілунок на центр ланцюжка.

- Ах…! – аж трясло Кірена від радості. – Муа! – поцілував повітря в напрямку дзеркала, грайливо відвернувся та продовжив енергійно працювати, то і діло пританцьовуючи під радіо.

Вейлор зазирнув за випічкою ближче до полудня. І Кірен ледь не кинувся його цілувати, щойно побачив. Лиш підморгнув та широко усміхнувся, аби дракон точно зрозумів, що образа себе вичерпала.

- Здається булочки сьогодні особливо смачні, - швидко заразився Вейлор цим настроєм.

- Для вас вони точно будуть солодшими за вчорашні! – взяв щипці і грайливо щипнув ними повітря у напрямку цього покупця.

В того аж крила виросли, а серце засяяло, подібно до сонця.