Булочки для дракона

Попрощалися хлопці тільки через деякий час. Обидва зібралися, попрасували свої сорочки, допомогли один одному зав’язати краватки, поцілувалися на прощання та розійшлися. Кірен викликав собі таксі, а Вейлор пішов вздовж дороги до автомобіля, який залишив на сусідній вулиці. Втомлено відкрив ключем двері, впав на водійське сидіння, захлопнув за собою. Та важко видихнув, з гіркотою у голосі.

«Фліртував»… - опустив він погляд на руль. – «А я його так швидко пробачив, - засмучено відвернувся. – Ані кричав, ані дорікав, - боляче стиснув губи. – Що зі мною сталося? Що сталося з ним? Невже, - зітхнув, що стискалося серце, - я готовий проковтнути навіть таке? Невже готовий пробачити що завгодно…?» – закрив очі руками.

- А що як він ще перед кимось буде хвостом крутити? – зашепотів здавленим голосом. – Що як фліртуватиме? Заграватиме за моєю спиною? – опустив гіркий погляд у сторону.

«Я його все одно пробачу… Все одно не відпущу,» - викривилися його губи у душевному болю.

- Про сумісне життя я думаю, - втупився обличчям в руки. – Про що я думаю взагалі?!

«Що зі мною…? – стиснулося горло, що стало боляче дихати. - Чому так сильно…?» – покачав головою.

Не міг Вейлор віднайти в собі відповіді на ці запитання, не міг спокійно переварити те, що Кірен сказав, як він сам на це все відреагував. Хотілося пурхати від кохання, цілуватися, обійматися, а не думати про все це, не страждати від того, що можна було б назвати справжньою зрадою.

Парубок насилу взяв себе в руки, приховав всі відчуття, заховав душевний біль якнайдалі всередину себе. Завів автомобіль та поїхав додому. Привів себе до ладу, помився, змінив одяг, знову зібрався та поїхав до боса. Його офіс знаходився у п’ятнадцяти хвилинах їзди.

Приїхав Вейлор до нього такий самий, як і завжди: зібраний, стриманий, без жодного натяку в очах на те, що його зараз щось непокоїть. Припаркувався на узбіччі, поряд із знайомими авто, вийшов на тротуар і попрямував до чи не самої звичайної двоповерхової будівлі, яких навколо було безліч. Мовчки кивнув трьом чоловікам в костюмах і капелюхах, що курили біля входу – ті поважно кивнули у відповідь. Зайшов всередину. Швидко піднявся сходами на другий поверх. Стримано привітався з одним драконом, що проходив повз, з іншим. Постукав до одного кабінету та, коли його закликали усередину - зазирнув.

- Вейлоре? – дещо здивувався його появі чоловік середніх років, що без верхнього одягу сидів за столом та робив записи у журнал.

- Так, - попрямував парубок до нього. – Я на пару слів, - протягнув долоню та потиснув йому руку. – Чи немає нових пліток?

- Ні, - вигнув той губи й покачав головою. – Про жінку серед драконів досі нічого не ходить. Це доволі гучна новина, - сів він зручніше. – Тож якби вона виплила в світ – про це говорило би вже все місто, - знизав плечима.

Вейлор коротко хмикнув.

- Про твої зв’язки не ходить нічого конкретного, - продовжив чоловік. – Наші все ще бовтають, але іншим до цього немає ніякого діла.

- Хай так і буде надалі. Якщо бос питатиме – я тут, - кивнув у коридор. - Весь день у його розпорядженні.

- Хм, добре.

На цьому парубок кивнув, розвернувся і вийшов. Зачинив за собою двері:

«Хм… То він не бовтає?» – покосився у сторону.

Звідти якраз йшла невелика компанія в його напрямку.

- О! Вейлоре! – позитивно гукнув один хлопець із білими рогами. – Як щодо бурлеску сьогодні? – підійшов й по-братськи обійняв за шию, повернувшись до інших парубків. – Я чув сьогодні буде Антоніо, - завзято штовхнув парубка у плече.

- Ні, дякую, - стримано зняв Вейлор руку з себе. – Хочу бути вільний, якщо босу щось знадобиться, - смикнув свій комір, приводячи себе у порядок.

- Та ну! Які можуть бути справи у неділю вечором? Всі розплатилися ще вчора! Ти мені відмовляєш у кабаре вже який тиждень поспіль! Невже, - вдавився іронічним смішком, - тобі твій хлопець забороняє?

- Він мені не бос, - жорстко відповів Вейлор. – Не хочу витрачати час на інших хлопців, - розвернувся та пішов у сторону, де стояв диванчик під стіною.

- Оо! – завзято протягнув другий парубок. – То ти його вже так об’їздив, що конячку міняти не хочеш? – почав скакати навколо себе, розкручуючи над головою невидиме ласо. - Приборкав дикого оленя? Хахаха!

Вейлор без жодних слів розвернувся й вломив йому кулаком по щелепі, що того аж до стіни понесло.

- Ще раз про мого хлопця рот відкриєш, - загарчав Вейлор, - зубів не дорахуєшся!

- Гей! Гей! – виставив білорогий руки до нього. – Спокійно, - став між ними.

- Своїх шльондр так обговорюйте! – бризкав він слиною на того парубка. – А мого хлопця не чіпайте!

- Воу, - виставив той долоні у вибаченнях, все ще погойдуючись.

- Спокійно, - намагався заспокоїти Вейлора дракон із білими рогами. – Це всього лиш жарт. Не сприймай його так серйозно.

- Думай про кого жартуєш! – подивився Вейлор йому в очі так, що жили стигнули від жаху.

- Вибач, - у шоці не розумів такого галасу той, хто все це казав. – Вибач.

- Хоч одне слово про Кірена, - показав Вейлор на кожного, стиснувши зуби. – Я вам переламаю не тільки язики, - розвернувся й гнівно пішов до дивану.

Парубки з насторогою перезирнулися.

Пройшло не більше п’яти хвилин, перш ніж бос визвав Вейлора до себе. Той увійшов до кабінету все ще на взводі. Зачинив за собою двері. Зупинився за пару кроків від них. Склав руки за спиною, направивши погляд далеко вперед. Бос, із білими рогами в подряпинах, мовчки оглянув його з голови до ніг.

- Що це за галас був у коридорі? – суворо запитав він підлеглого. – Ти влаштував бійку? – кивнув в сторону.

- Один з хлопців відпустив похабний коментар про мого хлопця, - чітко відповів той.

- Боже… - втомлено відвернувся дракон. – Знову той олень... Вейлоре, - подивився на нього, стримуючи роздратування, - ти розумієш, що він став твоєю слабкістю? Варто смикнути за одну нитку і ти заведешся! – махнув в бік.

- То я мав промовчати? – суворо подивився парубок в очі. – Мовчки слухати, як вони обговорюють мого хлопця, як якусь шльондру?

Чоловік важко зітхнув, не знаючи що сказати на все це:

- Добре, що ти захищаєш його честь, але якщо це завадить ділу... В справах мені потрібна твоя голова, а не серце! – загрозливо припіднявся. - Ти зрозумів мене?

- Я себе контролюю, - жорстко подивився він вдалечінь.

- На ділі це доведеш, - сів і взяв ручку до рук. - До слова, що ти тут робиш? Я тебе не викликав.

- Сьогодні я весь до ваших послуг, босе, - прийняв особливо відповідальний і зібраний вигляд.

- Хм, - стримано оглянув Вейлора. - Минулої неділі мені передали, що ти зовсім не зрадів моєму наказу.

- Я мав компанію у момент, коли прийшли хлопці. Саме вирвалося.

- Той пекар?

- Так.

- Ти з ним вже кожної неділі в один і той самий час. І вже втрачаєш голову через нього.

- Схоже на те, босе. Босе, я хочу попросити у вас пару хлопців без рогів, що вміють зламувати замки і шукати деякі речі. На три дні. Маленьке діло, коли вам буде зручно. Хочу пересвідчитися, що моєму хлопцю можна довіряти. Що він вміє мовчати.

- Хм. А якщо не можна?

- Я поставлю крапку.

- Хм, - відклав ручку у сторону. – Добре, - склав руки перед собою. – Але тримай себе під контролем. Я не хочу втратити таку людину через дурість.

Вейлор чітко кивнув.