Булочки для дракона

Протягом півгодини і по заторах парубки під’їхали до одного провулку, що вів до дому Кірена. Вейлор припаркував авто на узбіччі.

- Нам треба поговорити, - сказав він тихо й серйозно, дивлячись на руль. – Я не зможу більше підвозити тебе додому, - опустив руки на коліна. – Вийди з авто, наче ми не знайомі.

- Я зробив щось не так? – вмить перелякався олень, повернувшись до нього. – Це через мій крик? Я осоромив тебе? Вибач! – схопив парубка за передпліччя.

Вейлор з прихованим болем покосився на Кірена. На цього молодого гарного парубка із пухнастими оленячими рогами, що переливалися на сонці, подібно до оксамиту. На його гарне обличчя, спотворене страхом. На його очі, в яких блищало нерозуміння.

- Нам треба серйозно поговорити про нас, - поклав дракон долоню на теплі руки свого хлопця, які тремтіли. Стиснув їх пальцями, бажаючи заспокоїти, розрадити, надати підтримки. І зняв їх зі свого передпліччя. – На самоті.

Кірен засмучено відсторонився, опускаючи погляд.

- Зайди зараз до мене, - тихо сказав він, наче в пустоту.

- Це погана ідея.

- Я тебе слухаюся на людях, роблю те, що ти хочеш, - ображено шепотів. – То і ти зроби те, що я хочу, - покосився на Вейлора. – Двоповерховий білий дім із виходами з квартир на вулицю. Другий поверх, четвертий номер. Я буду чекати тебе півгодини, - насупився. – Якщо не прийдеш – ти більше небажаний гість в моїй пекарні.

Дракон покосився на нього. Кірен побачив його очі, розвернувся і вийшов з автомобіля. Захлопнув дверцята, ігноруючи існування свого хлопця. Повернувся та пішов до пішохідного переходу.

Вейлор тихо цокнув язиком і злегка покачав головою, не в силах відірвати від нього очей. Серце стукало сильніше. А в голові зріло одне єдине усвідомлення, яке він не хотів відпускати.

Минуло двадцять хвилин. У двері Кірена постукали. Парубок подивився на вихід, полишаючи свої справи. Підійшов у передпокій, подивився у вічко. Відкрив.

- Я за замовленням, - сухо висловився Вейлор.

- Булочна вже зачинена, - у такому самому тоні підігрував Кірен. – Але ваше замовлення в мене тут, - розкрив йому двері та зробив пару кроків всередину.

Дракон увійшов, зачинив за собою.

- Про що ти хотів поговорити? – неспокійно склав олень руки на грудях.

- Вибач мені, я оступився. Багато оступався останнім часом.

Кірен насупився:

- Що це значить? Як це розуміти? – підняв плечі.

- Я поставив тебе під удар. Вибач, - дістав його долоню та огорнув усіма пальцями. – Забувся, - опустив погляд на їх руки. – Перестав бути обачним, обережним, - притиснувся губами до долоні. – Бос нагадав мені, як я маю поводитися…

- Тебе насварив бос, через мене? – занепокоєно став ближче.

- Не через тебе. Ти в цьому не винуватий. Адже ти робив те, про що я просив, - з сумом подивився в очі. – Це моя помилка… Багато помилок. Вибач мені, - торкнувся губами щоки.

- Але що це означає? – не міг зрозуміти Кірен. – Що далі? Нам треба розійтися?

- А ти хочеш розстатися? – вмить напружився Вейлор.

- Ні, - зробив ще крок до нього і опинився так близько, що груди ледь не торкалися одна одної, затискаючи їх руки між собою. – Але поясни мені… - злегка наблизився до вуст, починаючи затишно шепотіти.

Дракон відчув на своїх губах теплий подих. Потай облизнув їх кінчиком язика.

- Оленятко… - дихання його стало глибшим, а погляд повільно опустився до вуст, перед якими було неможливо встояти. - Ми маємо стати обережніше та прихованіше…

- Прихованіше? – тихо уточнив парубок й поклав вільну долоню йому на плече, ближче до шиї.

- Так… - задумливо кивнув, не відриваючи погляду. – Я не зможу більше забирати тебе після роботи. Не зможу водити по ресторанах і кіно. Не… - затримав наступні слова, повністю поринаючи в мрії. – Не… - проковтнув слину.

Груди його почали здійматися сильніше. Розслаблені повіки майже заплющили очі. А кінчики пальців схвильовано пульсували, від гарячої крові всередині.

Кинувся до вуст Кірена, бажаючи поцілувати їх більше за все на світі.

- Гей! – вмить відсунувся той й поклав палець на його губи, зупиняючи даний порив. – Не «що»? – очікував продовження мови.

- Га? – розсіяно подивився дракон в очі.

- Не «що»? – ще раз повторив олень. – Що ми ще не зможемо робити?

- На самоті ми можемо робити все що завгодно, - розслаблено посміхнувся Вейлор. – А на публіці треба стати стриманішими. Наче ми просто знайомі. Навіть не друзі. Ти – пекар, а я просто люблю твою випічку. Не більше.

- То… Ми більше не зможемо гуляти разом? – засмутився.

- Ні, - сумно визнав той. – Ані гуляти, ані ходити кудись разом. Тільки зустрічатися в твоїй пекарні, коли я купуватиму солоденьке. І на самоті, - притиснув його руку до губ, дивлячись в очі.

- Але як тоді ми будемо ходити на побачення? – занепокоєно відступив, опустивши обличчя. – Якщо ані кіно, ані кафе більше не можна? – відвернув голову.

- Воно-то можна, - незручно зізнався Вейлор. – Але це дуже ризиковано. Особливо зараз. Коли я отримав догану від боса…

Кірен злякано повернувся до нього:

- Догану? То бос дійсно насварив тебе?

- Скоріше попередив, - відвів погляд у сторону. – Кірене, - важко зітхнув він, - через те, ким я є, наші стосунки не можуть бути такими, як у нормальних звичайних людей, - повернувся до хлопця. – Ми маємо ховатися заради твоєї власної безпеки. І приходити мені сюди було помилкою, - вказав очима на квартиру. – Адже за нами могли простежити та дізнатися де ти живеш. Я більше ніколи не прийду сюди, - співчутливо подивився на нього. – Хоча дізнатися де ти живеш не так і важко, - зітхнув, відвертаючи погляд. – Адже ти кожного дня повертаєшся додому. Однак все одно. Те, що я прийшов сюди – небезпечно. Як і тобі приходити до мене. Наш зв’язок стає надто очевидним і це проблема, - покосився на хлопця. – Тебе можуть використати, аби дістати мене.

Кірен опустив обличчя. Між ними повисла тиша на пару секунд.

- Як ти уявляв собі наші стосунки в таких умовах? – знизав олень плечима. – Чим ти думав, коли починав загравати зі мною? – підняв очі до нього.

- Не завжди головою я думав, - чесно визнав Вейлор, опускаючи погляд. – Але я не хочу припиняти наших стосунків. З кожним новим днем я поступово приходжу до думки, що зовсім цього не хочу, - покачав головою.

- Ти мені також подобаєшся, - ніяково заховав Кірен очі і з’єднав свої долоні. – Але що буде далі? Як нам будувати все це далі, якщо я… - стиснув губи. – Якщо це так небезпечно?

- Якщо я пообіцяю подбати про твою безпеку, - підняв обличчя, - а ти пообіцяєш дотримуватися правил, про які я тобі говорив… Наші стосунки стають можливими, - ступив до нього та взяв за руки, піднявши їх на рівень грудей. – Вони не будуть такими, як в інших, не будуть відкритими і гучними. Це тихе приховане щастя тільки для тебе і мене, - скромно поцілував в щоку.

- Із постійним ризиком, що зі мною щось станеться… - занепокоєно опустив Кірен плечі.

- Залиш це мені. Я подбаю про прихованість, подбаю про безпеку. Якщо ти пообіцяєш мені одне: дотримуватися правил будь-якою ціною. Грати роль, що я просто твій постійний покупець у булочній. Регулярно платити. Ставитися до драконів із повагою. Особливо до мене на людях. На самоті ти можеш висказати мені все, що в тебе на душі. Але на людях - жодного несхвального тону, крику і навіть поглядів. В очах оточуючих я маю залишатися безперечним авторитетом.

- То я маю в усьому слухатися тебе? – неприємно відвернув парубок обличчя.

- На людях – так. На самоті – ні, - усміхнувся. – На самоті Я буду тебе слухатися. Але ти нікому не кажи про це, - несерйозно погрозив пальцем. – Все-таки я дракон. І якщо підуть чутки про те, що дракон служить якомусь дуже милому оленятку, мій авторитет похитнеться, що може викликати дуже багато проблем, - поцілував хлопця у щоку.

- То мені навіть казати нікому не можна про те, що в мене є хлопець? – сумно подивився на Вейлора.

- На даний момент краще говори, що в тебе нікого немає, - невесело визнав. – Особливо зараз треба зробити вигляд, що ми ледь не чужинці один одному і нам абсолютно все одно, що відбувається з іншим, - поцілував руку.

- Але ж це неправда…

- Так. Неправда. Але це неправда, яка може врятувати нашу безпеку. Потім, як все вляжеться, можеш говорити, що в тебе хтось є, але хто саме – не кажи. Просто «загадковий хлопець, який готовий весь світ кинути до твоїх ніг», - ніжно усміхнувся.

- «Весь світ»? – із долею скепсису повторив Кірен.

- Ти не віриш мені? – злегка підняв той брови.

- Ти би знав скільки хлопців обіцяли мені «весь світ», який завершувався на проханні купити мені тістомісилку.

- Ти мене ображаєш… - знітився дракон. – Порівнюєш мене із якимись скупими хлопцями, які нічого не досягли за своє життя.

- А ти чогось досяг?

- Звичайно, - насупився Вейлор. – Як ти думаєш, який в мене статус, якщо я можу говорити із босом і навіть просити в нього пільги для тебе? А коли я роблю помилку, то він не одразу карає мене, а попереджає, аби я став обачнішим. Я не остання людина в своєму клані. Тож так, я досягнув доволі багато.

- Як на мене, - насупився Кірен, - ти забагато патякаєш, як для того, кому треба тримати язик за зубами, аби я нічого про тебе не знав. І особливо про твій клан і твою роль у ньому, - ткнув його пальцем в груди.

Вейлор аж брови підняв:

- Ні, ну я тобі кажу: я цих стосунків точно розривати не хочу, - смикнув парубка до себе, та схопив в міцні обійми. – Хлопець розумніший за мене, - жадібно оглядав його обличчя, наче дорогоцінну прикрасу, - ще і вродливий наче янгол, - кинувся до губ.

- Хах, Вейлоре! – ніяково увернувся він від поцілунка.

- Подарую тобі весь світ, - ствердно казав той, розціловуючи щоку. - Скажи з чого ти хочеш почати.

- Хах, подарунки? – покосився на нього.

- Що хочеш. Хоч ще одну пекарню. Але для цього знадобиться трохи часу, - усміхнувся.

- Мм… - підняв Кірен задумливий погляд до стелі.

- Що? – припинив Вейлор поцілунки, з нетерпінням очікуючи на перше бажання.

- Хочу… - нешвидко почав олень. – Романтичну вечерю при свічках… - опустив цікавий погляд на дракона. – Із квітами, смачними стравами. Так, аби було гарно і тільки ми вдвох.

- Ох, моє оленятко забажало простої романтики, - взяв його руку та почав швидко розціловувати. – Буде тобі гарна вечеря.

- Як у ресторані… - продовжував Кірен, спостерігаючи за всім цим.

- Але не у ресторані, - подивився в очі. – Я все влаштую. Пелюстки троянд, свічки, вечеря.

Той ніяково посміявся, прикривши пальцями губи.

- Будемо тільки ми удвох. Ти. І я, - міцно притиснув його долоню до губ.

- Хочу бачити твої роги, - кивнув Кірен на капелюх, продовжуючи озвучувати свої бажання.

- На вечері?

- Зараз, - задоволено примружився.

Вейлор вмить зняв капелюха і кинув його на лавку у передпокої.

- Хм… - загадково протягнув олень, оглядаючи ці блакитно-білі відростки, що несильно підіймалися над волоссям.

- А можу Я побачити твій хвостик? – жадібно прошепотів дракон, глянувши в очі.

- Хм, ні! – грайливо розвернувся парубок і пішов вглиб квартири. – Рано ще. Ми зовсім не в таких стосунках, - зняв свого піджака, відкривши для його очей свій невеликий пухнастий хвостик, здиблений догори, що визирав з маленького отвору у брюках.

Вейлор прилипнув до нього поглядом, наче до самої дивовижної речі на світі.

- Милий хвостик… - тихо прокоментував він ніби крізь сон.

Рука сама потягнулася до тильної сторони шиї, відчуваючи, що в передпокої стає спекотно. Як той хвостик зненацька смикнувся і розпушився, подібно до кролячого. У Вейлора йойкнуло серце.

Кірен зайшов в одну з кімнат, зникнувши з поля зору:

- Залишишся на чай? – запитав він абсолютно буденно.

- Чай? – підняв дракон погляд до рівня обличчя. – Тільки якщо недовго. Я і так в тебе вже цілу вічність.

- Ну ж бо… - протягнув хлопець із якоюсь образою в голосі. – Залишся хоча б на одну чашку, - вийшов до коридору, від чого Вейлор застиг.

Серце його стало стукати швидше. Щоки червоніти дужче. А очі не могли навіть кліпнути.

Кірен прямував до нього без піджаку, без жилету, без краватки. В одних тільки брюках та білій сорочці, крізь яку можна було розгледіти обриси майки. Зломи і складки тканини в ліктях, біля пахв. Та два розстебнутих ґудзика. Ті самі два верхніх ґудзика за якими мала би ховатися ямка між ключиць, що зараз показувала себе чи не у всій красі.

Олень нешвидко наблизився до парубка, який закляк, поклав долоні на його плечі і почав повільно знімати піджак:

- Який чай ти полюбляєш? – запитав він особливо м’яким тоном.

Шкірою Вейлора пробігла величезна хвиля сиріт, що підняли дибки волосся на голові. Проковтнув слину:

- Га? – розсіяно перепитав, наче не почув запитання. – Не знаю, - дістав свої руки з рукавів, не в силах відвести погляду від Кірена. – Є зелений? – послабив краватку на шиї.

- Зараз знайду, - лагідно посміхнувся та одягнув його піджак на плічка, повісив на гачок для одягу. – Ходімо, - узяв свого гостя за руку і нешвидко повів за собою до однієї з кімнат.

Це виявилася невелика кухня. Вздовж правої стіни розміщалися кухонні поверхні, шафи та плита. Одразу біля дверей тихо гудів холодильник. А під лівою стіною, майже біля вікна, що було навпроти входу, стояв стіл з двома засунутими під нього стільцями. Жодного декору, квітів чи ще якихось прикрас, які сповіщали б про те, що в цьому приміщенні хтось живе і готує.

Кірен відпустив Вейлора, поставив чайник на плиту та ввімкнув вогонь. Як відчув біля своїх ребер долоні, які пройшлися ними наче змії, огорнули живіт і з’єдналися. До спини притиснулися груди, в яких сильно стукало серце. А на плече прилягли головою.

- Хах, втомився? – покосився олень на гостя.

Той іронічно посміхнувся його яскравим очам:

- Хочеш помінятися ролями?

- Був би не проти, - неоднозначно кивнув. – Цілий день на ногах.

- Хах. Так не гарно з мого боку, - відступив дракон, розвернув парубка, пригорнув до себе та обійняв, даючи можливість лягти на плече. – Прийшов у гості, так ще і спираюся на господаря тілом.

- Нумо краще сядемо, - злегка посміхнувся Кірен, витягнувши долоню до стільців під столом.

- Добре, - сильно стиснув Вейлор хлопця, знехотя відпустив та «провів» до столу, що був в кроці від них.

Відсунув стілець, допомагаючи Кірену сісти. Зайняв місце навпроти. І майже одразу взяв його долоню обома, починаючи захоплено цілувати.

Олень спостерігав за цим із ніжною посмішкою. Ласкаво торкався пальцями рук, що стискали з усіх боків. Непомітно гладив, пестив. Доторкнувся до губ, підборіддя. Ковзнув на щоку. Піднявся, притягнув його до себе, витягнувся на зустріч та пригорнувся до вуст, забуваючи про весь зовнішній світ.

Вейлор застигнув, даючи відчувати тільки, як серце стукає в його тілі, відбивається пульсом в губах. Пару секунд він не дихав, не кліпав. Здавалося, що повністю заціпенів.

Повільно обійняв вуста Кірена своїми, опустив свої повіки. Той відповів тим самим. Вейлор знову поцілував. А олень нахилив голову, залізаючи до рота коханого язиком. Той глибоко вдихнув, починаючи цілуватися без пауз.

Губи їх повільно кохалися одна з одною, язики спліталися в романтичному танці, а серце поступово ставало все швидшим.

Вейлор поклав долоню на щоку коханого, притягуючи його ближче до себе. Та стіл заважав. Було незручно. Ноги після роботи боліли. Кірен вийшов з-за стола, заволікаючи із собою дракона. Але той обійняв свого оленя, не відриваючись від розслабленого поцілунку, та посадив його на стіл. Розсунув коліна, даючи собі дорогу. Обійняв за талію, витягнувся до солодких губ.

- Вейлоре, - поспіхом прошепотів той і поклав долоні парубку на плечі, обійняв за шию, притягуючи ближче.

Їх вуста не зупинялися, язики не бажали відпускати один одного. Ставало спекотніше. Серце билося швидше. Повітря залишалося менше.

- Вейлоре, - хутчіше прошепотів Кірен, стиснув його дужче руками, закинув коліно на стегно і жадано притягнув до себе.

- Так, оленятко, - посунув хлопця на самий край.

Торкнулися один одного пахом. Стегна оленя вмить відскочили назад, а коліна спробували стиснутися, та присутність Вейлора між ними заважала. Поклав долоні на його груди, почав відштовхувати.

- Га…? – розгублено відлипнув рум’яний дракон від пристрасних губ і подивився в очі із запитанням.

Кірен заховав погляд, починаючи червоніти сильніше. Долоні соромно накрили пах, бажаючи чи то захистити від дотиків, чи то приховати щось від інших очей.

Вейлор мляво насупився всьому цьому, не опускаючи погляду нижче грудей. Підняв одну з його долонь, яка не чинила жодного опору, і почав розслаблено цілувати з усіх можливих боків. Кісточки, пальці, сама долонь та лінії на ній.

Кірен нерішуче покосився на нього:

- Вейлоре, - запитав він тихо, наче уточнюючи: - ти вважаєш мене розпусним…?

- Га? – підняв він зачарований погляд до очей. – Ні… - гладив його долонею свої щоки, цілував шкіру, вдихав запах. – Ти дуже чемний і стриманий хлопець. Скільки в нас вже було побачень? – злегка посміхнувся. – Хіба можна назвати тебе розпусним? - задоволено витягнувся до обличчя та поцілував у щоку.

- Але ми так відверто цілуємося… - соромно заховав обличчя. – Хоча вперше поцілувалися тільки чотири дні назад. Це точно не швидко? – відвів погляд у сторону. – Я не виглядаю непристойним?

- Я б сказав, що нас просто тягне один до одного, - сперся на стіл по боках його стегон, витягуючись обличчям до парубка. – Але ти точно не розпусний. Може навіть трохи пуритан, - по-доброму усміхнувся.

- Гей! – обурено повернувся і хлопнув Вейлора по плечу. – Хіба я схожий на ханжу?

- Хах! Зараз ти схожий на дуже злого оленятка, який переймається своєю честю в моїх очах! Але ні, - взяв його руку та поцілував, дивлячись в очі, - ти точно не виглядаєш розпусним. Все добре.

Кірен з недовірою оглянув дракона, не знаючи, чи варто вірити його словам.

- А ось ти, - показав олень на нього, - розпусний. Трошки, - ніяково притихнув і заховав обличчя.

- Хіба що трошки, - задоволено і розслаблено посміхнувся Вейлор. – Важко не мати різних думок, коли поряд таке гарне оленятко ходить, - поцілував парубка в щоку.

Той покосився на нього:

- І які ж в тебе думки?

- А не скажу. Раптом подумаєш, що я розпутник, - розплився в усмішці. – Не хочу виглядати непристойним в твоїх очах. В мене і так вад немало, а тут ще і розпусником стану, - тихо посміявся.

Кірен злегка посміхнувся у відповідь:

- То… - задумливо продовжив. – Якщо я буду робити якісь дії, ти не сприйматимеш мене, як непристойного і легкодоступного хлопця?

- Ну, дивлячись які дії. Однак я дійсно сумніваюся, що ти зробиш щось таке, що спровокує в мене подібні думки, - посміхнувся. – Скоріше, я сприйматиму тебе, як дуже сміливого і рішучого, - зацікавлено посунувся до оленя. – А в тебе є бажання зробити щось?

- Поки що, я соромлюсь, - заховав ніяковий погляд.

- Хах, тоді ти точно не непристойний, - поцілував його в щоку. – Зробиш, коли зрозумієш, що будеш готовий.

- Але ти не проти, - червонів Кірен.

- Думаю ні, - посміхнувся дракон.

Чайник закипів вже за півхвилини. Однак Вейлор не зміг затриматися навіть на чашечку чаю – сказав, що перебуває у квартирі Кірена вже надто довго, аби не скомпрометувати їх обох.

- Продовжимо наш приємний вечір завтра, - одягав він свій піджак та капелюх біля дверей. – Я подам тобі знак, що це буде за побачення і де, - поцілував Кірена у щоку.

- Але це не буде чаєм у мене вдома… - сумно проводжав його парубок.

- Твій дім прекрасний, як і сам ти. Але залишатися мені тут небезпечно в першу чергу для тебе.

- Але ти сюди більше ніколи не прийдеш, - зажурено взяв його за передпліччя. – Залишся ще трохи, - потягнув у коридор.

- Оленятко… - втомлено видихнув дракон. – Це небезпечно. Розумієш?

- Я хочу показати тобі щось. Це швидко. Я не зможу показати тобі це не вдома, - потягнув його далі.

Вейлор стримано підняв очі до стелі, не розуміючи, чому Кірен не може прийняти таку просту істину, яку йому намагаються донести.

Парубок притягнув дракона до своєї самої звичайної спальні в темних кольорах.

- Непристойних дій не пропонувати, - безпристрасно висловився гість, дивлячись на заправлене двоспальне ліжко. – Займемося цим в іншому місці, - поправив свої рукави.

Кірен скептично подивився йому в очі, взяв за голову та повернув до іншої стіни.

- Ух ти… - застигнув Вейлор від шоку.

Там практично вся стіна була завішена стендами із оленячими рогами. Розміщеними у порядку зросту, від маленьких «шпильок» до повноцінних дорослих «корон» із розгалуженими «гілками». Підписані цифрами від 12 до 24.

- Це… - розглядав їх дракон.

- Це мої роги, - відповів Кірен, дивлячись на них. – По одній парі на рік. Я зберігаю їх, як пам’ять. З кожним роком вони стають все більші та складніші. Цікаво спостерігати за тим, як вони змінюються. За тим, як зростаю сам я, - ностальгічно зітхнув. – Отож, - рішуче взяв Вейлора за плечі та почав штовхати до дверей. – Тепер йди.

- Гей! А роги? – поспіхом обернувся, крокуючи у коридор. – Я їх навіть не розгледів.

- Хах, то тепер тобі цікаво? А все. Довго пручався.

- Дай хоч порівняти чи ростуть вони в тебе за однією схемою.

- Кожен рік трохи різні, - вивів до передпокою.

- Дай помацати! Які вони на дотик!

- Як непристойно просити про таке, - відкрив замок на дверях. - Мої власні помацаєш, коли вони облізуть, - посміхнувся. – Ці роги завжди при мені.

- Дай хоч на секундочку затриматися, - повернувся, поклав долоню на щоку та пристрасно поцілував. – Ось, - відпустив парубка. – Тепер я готовий йти зі спокійним серцем, - ствердно кивнув.

- Сумуватиму за тобою, - сумно і швидко поцілував в губи.

- Завтра побачимося, - поправив дракон свою краватку. – Обіцяю. Відпочивай, після робочого тижня, - торкнувся вустами щоки, розвернувся та вийшов.

Кірен засмучено зачинив за ним, після чого голосно протяжно зітхнув.