кп-5
31 серпня 2018 року о третій годині ночі я сидів у коридорі другого нейрохірургічного відділення четвертої лікарні невідкладної допомоги міста Харкова і рахував: «Так, у червні, значить, тридцять, у липні – я це точно знаю – тридцять один, у серпні… А, ну зрозуміло! Всього – дев’яносто два!»
Сусід В, не подаючи ознак життя, але, за переконаннями лікарів, життя ще маючи, лежав поряд мене, скрючений у позі ембріона на огорнутому клейонкою ліжку. Шість годин потому він зайшов у 815/1 і спитав, чи не хоче хтось скласти йому компанію у легкій і небентежній прогулянці до супермаркету «Посад». Я згодився, адже мені конче потрібні були того вечора ватні палички, щоб почистити вуха.
Я спершу купив Львіське «Robert Doms» Бельгійське, а він – банку Revo. Потім я купив Львівське «Robert Doms» Віденське, а він – ще банку Revo. Потім я купив банку Revo, а він (незбагненно та факт) – ще банку Revo. Потім нам натовкли пики місцеві гопники.
На другому поверсі четвертої «нєотложкі» пахне бомжами, перегаром та сиклинням. У одній із палат пацієнт гукає Петровича: «Пєтровіч, я жи прасіл ключ на сімнадцать, а ти мнє дайош на чітирнадцать!» Медсестри підбігають до нього, намагаються заспокоїти.
Вийшло так, що сусіду В захотілось у туалет по-маленькому – звичайна справа. Він сходив, проте знайшлися серед сонного житлового кварталу відповідальні громадяни, які вказали нам на нашу ницість і викликали нас на дуель честі, в результаті якої сусід В отримав поранення несумісні зі свідомістю.
Все, що було далі – лірика, та я нею не переймаюсь. Я просто сиджу собі на цій замурзаній клейонці і рахую літні дні. Сусід В на клейонці, тим часом, лежить і теж, мабуть, щось там собі рахує, якщо, звичайно, його цинічна душа ще не відлетіла у далеке нігілістичне ніщо.
– Пєтровіч, блять, на сімнадцать, підар старий, здєсь ґайка на сімнадцать!
«Лінію проводив», – думаю: «але, здається, на останньому сантиметрі загострений олівець зламався о бетонні соти. Взірцева точка В провалилася під геометричну площину, якій належить. Скінчилася комедія, скінчився доморощений Punk`s Not Dead…», – та раптом здригуюсь: «… та ні, лірика це все … а я ж не переймаюсь лірикою. Я просто рахую, собі, тут на замурзаній клейонці, літні дні, бляха, чорти б мене взяли, гівнюка сраного!»
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!