кп-12
Це був харківський Мак, що знаходиться біля входу до станції метро Архітектора Бекетова.
– «Бальшая фрі!»
– «Спасіба!»
– «Пажалуста!»
Я працював здебільшого на касі, у зв’язку з чим мені приходилось комунікувати зі сраними відвідувачами закладу.
– «Гдє мой рол з крівєткамі?!»
– Вибачте, він майже готовий. Наш менеджер саме зараз збирає в легенях все мокротиння, щоб добряче в нього харкнути.
Відвідувачі іноді доводили мене до сказу, але приходилося тримати себе в руках і привітно всім усміхатися, так, наче ти і дійсно радий споглядати їх кислі їбальники.
– «Два біґ-тейсті, адін чікєн-бєкон!»
– «Спасіба!»
Найбільше мене дратувало те, що за протоколом спілкування між працівниками треба було постійно всім і за все дякувати.
– «Ґостью сташніла в жєнскам туалєте, убєрі пажалуста!»
– «Спасіба!»
Праював я, зазвичай, п’ять днів на тиждень по вісім годин. У МакДональдзі слідкували за тим, щоб працівники не переробляли того, що встановлено законом, а якщо хтось переробляє чи працює у нічний час, то отримує з цього додаткові відсотки до заробітної плати.
– «Двє бальших, адна маленькая і діпи!»
– «Спасіба!»
І взагалі, на початок дві тисячі дев’ятнадцятого року члену бригади ресторану в МакДональдзі (тобто звичайному співробітнику як я) платили, з вирахуванням податків, сорок дві з половиною гривні за годину, що для студента було доволі непогано. Саме тому, мабуть, на цій роботі я протримався аж цілих три місяці – рекордний для мене термін.
Зміна моя починалася після обіду і тривала до восьмої-дев’ятої вечора, що цілком мене влаштовувало.
Часом, щоправда, щось у мені давало збій.
Я купляв собі зранку LM Loft Blue поштучно, виходив на кухню покурити, дивився у вікно на засніжені харківські квартали і відчував, як бажання щось робити гасне, гасне, гасне…
На такі випадки я винайшов і впровадив цікаву процедуру: заходив у душ і відкривав кран гарячої води на всю (ті, у кого з гарячою водою в гуртожитку були проблеми не заздріть, а краще порадуйтесь за тих, у кого з цим було все добре) та стояв під струменем окропу, зціпивши зуби і терплячи біль.
Так я мабуть карав себе, не знаю… Може є у цьому щось від мазохізму. Але після такої процедури я завше знаходив в собі сили піти на роботу, більше того цей каральний ритуал надав мені згодом ідею для чи-не єдиного мого вірша, який я можу .
До Вашої блідої,
розписаної ніжністю душі́
Загрубіла свідомість
приходить в ду́ші
Вона витискає з тіла
невимовлені вірші
Оголошує тишу
в порожній туші
Ваші мінливі барви
- мистецької думки міць
- змішалися в цьому храмі
запітнілих кранів
Ви нічого не видасте
(тільки що силоміць)
Ви нікому не скажете
ці слова останні:
Менше холодну!
Більше гарячу!
Спалюй це! Спалюй!
Вагання сплачуй!
Цей сумнів
- ознака слабкої вдачі
Брав за роги бика, а схопив
телячі
Ви розпашілись,
не на жарт осмілівши,
Лишивши свій слід
на брудному кахлі
До біса ці вірші!
Кращі чи гірші,
Яка із них користь
в кімнаті затхлій?
Але немає виправдань
полохливій совісті
Навіжений мозок
шле погані вісті
І допоки Ви певні
та незрівнянно промовисті
Совість потопає
у римі й змісті:
Менше холодну!
Більше гарячу!
Спалюй це! Спалюй!
Вагання сплачуй!
Цей сумнів
- ознака слабкої вдачі
У ду́ші спалахує сонце
- лампочка
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!