кп-19
...
Але я сміявся. І досі сміюсь.
Слід, мабуть, наголосити, що за освітою я геодезист і це професійне звання покладає на моє тлінне тіло певні професійні зобов’язання. Скоріше за все ніхто з обивателів такого слова раніше не чув і ніхто, хай йому трясця, й гадки не має, що це воно таке, цей геодезист.
А я поясню…
Першої ж ночі у Кривому Розі ми нажерлися до зелених шмарклів і запустили на кухні дрон, що вперіщився у стіну і залишив на ній чіткі сліди від лопатей. Зранку чотирнадцятого липня ми провели нараду. Ми визначили, що кожного вечора Василь буде купляти дві пляшки по нуль сім коньяку Shabo з трьома літрами яблучного соку і ми це добро питимемо, заїдаючи запеченими курячими ніжками та грецьким салатом (без усіляких прикрас це і був наш раціон на весь час відрядження).
Далі ми (а нас було п’ятеро: пан Василь та четверо недолугих студентів) визначили наші трудові обов’язки.
Мені випала честь бути камеральщиком, себто обробляти дані польових вимірів і переводити їх у більш-менш конструктивне щось. Протягом двох місяців з одинадцятої ранку до дев’ятої вечора я проводив весь час за ноутбуком, сидячи, зазвичай, на тому ж дивані, на якому спав.
Кожен день у мене починався з похмілля, а завершувався середньої сили алкогольним сп’янінням та кухонними балачками. Можна було б подумати, що ніхріна я крім бухла у Кривому Розі не бачив, та натомість, я цю просту та коротку думку заперечу: я написав більше десяти тисяч рядків коду, запустив у роботу віддалений сервер і створив, сидячи на тому смердючому дивані, цілісіньку базу геоданих.
Але дещо з’їдало мене ізсередини. Я розривався тоді між наукою, роботою та клятою своєю поезією.
Зараз буде спойлер: клята поезія перемогла.
Пам’ятаю, тоді, наприкінці липня, я вийшов на балкон, закурив класичний синій Winston і погляд мій впав на сірий кут між під’їздами. Я вперіщився у нього і народилися рядки:
«Я сматрю на тєбя уґал і панімаю, что в уґлу» (забута російська мова крізь вічність звучить доволі химерно…)
Тим не менш, я дописав ці рядки згодом через два з половиною роки у якомусь задрипаному хостелі у Кременчуці тоді, коли вже, нарешті, перейшов на українську.
Вкотре, бляха, певен, що ви не смієтесь. А я сміюся. Знову.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!