Вирване, спалене і пережоване.

Поети постійно торочать про осінь як про найбільш продуктивну пору року і я туди ж: замизгав цими осінніми образами весь свій благенький самвидат. Та справжнє моє творче становлення пройшло не якоїсь-там сопливої осені, а суворої харківської зими.

Я тоді прокидався о десятій ранку і одразу ж спускався на перший поверх гуртожитку в магазин по сигарету марки LM Loft Blue, що продавалася поштучно. На це регулярно позичав у сусіда А дві гривні зі скарбнички, в якій він збирав собі на Subaru Impreza.

Піднявшись з магазину нагору, я виходив на кухню, де завше сидів у такий час сусід В і пив чай зі своєї легендарної півлітрової банки. Ми з ним перекидалися фразами: «Життя лайно», «Воістину лайно», – і я йшов у душ приводити себе до ладу, адже МакДак, був занадто солідною організацією, для того, щоб витримати мій вранішній зовнішній вигляд з усіма супутніми йому особливостями по типу неголеності і мішків під очима.

Тоді я зацікавився Семенком. Зацікавився не на жарт. Його візитівку, його кредо – «Місто» – я міг цитувати за будь-якої нагоди. Коли їхав другим тролейбусом на роботу, то виходив, зазвичай, не на станції метро «Університет», що ближче, а на зупинці біля Сумського ринку, що дещо раніше, щоб шпацірувати до роботи довше, читати місто, та викарбовувати кроком кожен його склад по бруківці:

Осте сте

бі бо

бу

візники — люди

трамваї — люди

автомобілібілі

бігорух рухобіги

рухливобіги

berceus кару

селі

елі

лілі

пути велетні

диму сталь

палять

пах

пахка

пахітоска

дим синій

чорний ди

м

пускають

бензин

чаду благать

кохать кахикать

життєдать

життєрух

життєбе-

нзин

авто

трам

О, ці ранкові прогулянки до роботи неабияк піднімали мені настрій, особливо, якщо врахувати те, що місце, де я працював було для мене символом консюмеризму і сучасного міщанства. Багато з того, що я тоді писав торкалося цих тем і багато чого я позичив саме у Семенка.Часом доходило до того, що я вигадував якийсь рядок, що здавався мені дуже вдалим, і тільки згодом помічав, що цей рядок є майже прямою цитатою з його віршів.

Чи кров’ю рясніють легені?

Чи велика надбавка?

Чи прозорою ниттю зіткана

ранкова пустка прилавка?

Чи той – на зупинці навпроти,

чи він взмозі второпати зміст?!

Я – тут,

безнадійний невротик,

а він

– ворог,

антагоніст.

І втома зі смутком, загравши,

Зіниці гвинтя́ть у спіралі.

Я – праведник, грішником впавший

в гієну міської моралі.

Хитаються сонячні смужки,

Скигливі гальма машин.

Чи я зможу пройти самотужки

абсолюти самотніх вершин?

Холодні сидіння зупинки

Сідниці

зморозили б

всім.

наро-боту-спішу́на-дванадцяту!

11:47