Мертва кров

Стояв спекотний сонячний день після низки днів нескінченних злив, що нещадно бомбардували землю й асфальт міста. Волога, що дарує життя всьому, повільно покидала грішну землю, обіцяючи повернутися, залишаючи після себе божественний аромат свіжості. Вдихаючи цей запах, Дмитро повільно прогулювався центральною вулицею міста, на якій вже встигло статися безліч незвичайних подій. Йому вже здавалося, що він немов герой коміксів «Марвел», хоча, скоріше, «ДіСі» — там все якраз так само похмуро, як і тут. Напівзруйнована будівля кінотеатру повільно поверталася до життя, повідомляючи про це місцевим жителям гуркотом відбійних молотків і хмарами будівельного пилу, що здіймалися. Він пройшов далі, але тут же натрапив на ще одне нещасливе для нього місце, перед очима промайнула жахлива і знайома картина. Серце здригнулося. «Давно вона мені не показувалася», — подумав хлопець. Відкинувши негативні думки, він пішов далі, йому хотілося хоч трохи прийти до тями, відчути себе звичайним школярем. Ось тільки йому доводилося постійно відволікатися на випадкових перехожих, які хотіли ближче познайомитися з «юним героєм». Вирішивши, що центр міста — не найвідповідніше місце для усамітнення, він вирішив вирушити до невеликого лісу за містом. Нарешті зелена трава зашелестіла під його легким спортивним взуттям, запах свіжого озону змішався зі свіжістю шелесткого листя. Він неспішно йшов стежкою, яку сам же витоптав. Віддалене дзюрчання вже вловлювалися його слухом, через кілька хвилин його погляду відкрився чистий струмок разом із джерелом. Його все ще дивував сам факт існування такого місця в межах міста, немов оазис у бетонній пустелі. Над струмком схилявся могутній дуб, відкидаючи широку прохолодну тінь, над якою танцювали листя, заманюючи до себе. Діма любив під ним сидіти і так само, як у початкових класах, присів під деревом, спершись на міцний стовбур. Присівши, він замислився про свій сон у лікарняній палаті, що ж це було? Йому дуже хотілося зазирнути в очі тієї красуні, відчути м'якість, яку він відчував, але йому чомусь здавалося, що це була Віра. Якщо це була вона, то чому вона приховувала своє обличчя і так швидко зникла? «Дмитро Герц? - Хлопець різко розплющив очі». Він зрозумів, що несподівано для себе заснув. Над горизонтом, сонце востаннє за цей день оглянуло землю, своїм теплим поглядом. Раптово хлопця накрила хвиля знайомого почуття. «Невже тут когось чекає смерть, — промайнуло в голові хлопця».

- Не турбуйся, Дмитро Герц, це не поклик смерті, це я звертаюся до тебе, - хлопець уже чув цей голос, це був Іктус.

- Чого тобі потрібно?

- Слідуй за знаками.

- Якими ще, у біса, знаками, ти напав на мене, а тепер ще й щось вказуєш? — Роздратовано кикрикнув хлопець.

Дмитро побачив знайомий кунай, що стирчав із дерева за п’ять метрів від нього. Підійшовши до нього, хлопець помітив металевий блиск ще одного. Слід із хлібних крихт. Хлопець пішов слідами з блиску холодного металу. Останній клинок вивів його на галявину, яку освітлювало яскраве місячне світло. «А далі що?! Слідувати вказівкам білок і бурундуків?! — вигукнув Дмитро. Місячне світло почало тьмяніти. Навколо нічного диска, що сяяв сріблом, почала збиратися хмара. Поява хмари насторожила його, так само як не сподобалося йому те, що вона так різко з'явилася на небі, яке ж було абсолютно чистим. На чимале здивування хлопця, хмара почала згущуватися і чорніти, причому дуже швидко. Через хвилину від місячного світла залишилися лише промені, які лише слабо освітлювали обриси незвичайного природного явища. Чорна хмара різко витягнулася вниз до землі, наче клинок. Хлопець ледь встиг відскочити вбік, уникаючи долі бути пронизаним невідомо чим. Згусток пилу і піску злетів у повітря від удару. У місце дотику меча почала перетікати хмара, даючи місяцю знову освітити галявину. Ось тільки хмара не освітлювалася, тепер це було більше схоже на тінь, яка поглинала все світло без залишку. Тінь почала перетворюватися, через секунду перед Дмитром стояв Іктус.

- Чого ти хочеш від мене, вороже?

- Я тобі зовсім не ворог.

- Справді? А що це щойно було?

- Привітання.

- Привітання? Та я тобі зараз влаштую вечірнє чаювання під місяцем.

Очі хлопця наповнилися темрявою, він почав наближатися до асасина. Бічний удар хлопця правою рукою був заблокований однією долонею, у цю ж мить він відчув досить сильний удар у праве ребро, а потім поштовх відкинув його на два метри від супротивника. Поштовх був сильним, але Дмитро встояв на ногах і відразу ж підстрибнув у повітря та з розмаху атакував Іктуса ударом ногою зверху, круговим рухом усього тіла. Іктус уникнув удару, опинившись позаду хлопця, використавши енергію обертання, Іктус немов батогом завдав удару зворотним ребром долоні в задню частину шиї Дмитра. У хлопця іскри з очей полетіли, ноги підкосилися, і він кубарем покотився по траві, але відразу ж згрупувався і присів обличчям до супротивника.

- На цей світ чекає велике потрясіння, і ти точно не залишишся осторонь.

- Звісно, це у вас така підготовка — збирати життєві сили у звичайних дітей?

- Ми з тобою на одному боці, хлопче, покажи мені, як ти будеш її відстоювати.

Дмитро кинувся в чергову лобову атаку, завдавши прямого удару ногою, а Іктус, відступивши з лінії атаки, знову опинився за спиною онука смерті, проте хлопець не розгубився і завдав зворотного удару ліктем, але й той був заблокований долонею. Лікоть тут же був закручений руками Іктуса за спину Дмитра в баранячий ріг, видавши хрускіт. Скрикнувши від болю і досади, хлопець спробував вдарити ногою за спину в голову супротивника, але вона вдарила лише нічне повітря. Принаймні лікоть був відпущений, але біль був сильним.

- Твоя особистість зараз — суцільна слабкість, Дмитре. Відкинь усе, тобі нічого не потрібно, тіло не стече кров’ю, якщо крові вже немає.

- Ти з глузду з’їхав? Що ти мені тут моралі читаєш? Ти напав на мене та моїх друзів, і за це ти поплатишся.

- Так, щойно ти мене дістанеш.

Лють охопила хлопця, його руки та ноги перетворилися у хаотичний вихор комбінацій ударів, проте у нього склалося враження, ніби він бореться з тінню: жоден удар не влучив у Іктуса, хоча той поступово відступав. Спина Іктуса торкнулася могутнього дуба. Притиснувши суперника до стіни, хлопець почав подумки тріумфувати.

- Сліпому пора спатоньки!

- Навіть сліпий старий впорається зі сліпою люттю.

З цими словами нищівний удар онука смерті влучив у дерево, від чого в ньому утворилася дірка розміром з кулак, що в неї влетів. Вдруге хлопець отримав по потилиці щосили. Цього разу від зворотного удару ліктем Іктуса. Тепер Дмитро притиснувся до стіни, він заплющив очі. Вуха хлопця вловили за сантиметр від себе вибух і сплеск струмка від дуба, що впав у нього. Хлопець з невпевненістю розплющив очі, пелена люті спала, і на її місце прийшло здивування. Кулак Іктуса був оповитий чорною димкою і віддавав фіолетовим світлом, просвічуючи обриси кисті.

- Ти не завдав удару. Чому?

- Ще раз тобі кажу, ми з тобою на одному боці. Насувається ворог, і тобі треба готуватися.

- Ти хоч поясни, про що ти базікаєш? У мене немає ніяких ворогів.

- Так, це твій заклятий і природний ворог.

Тіло Іктуса стало темним і напівпрозорим, а потім різко зникло в землі, наче він занурився під воду: «Приходь завтра опівночі до моргу центральної міської лікарні».