Мертва кров

- Чапля, чапля, скажіть, що у вас там відбувається?

- Боюся, що вашій чаплі більше не доведеться літати.

- Хто зі мною розмовляє? - Тремтячим голосом відповіли з іншого кінця.

- З тобою розмовляє один з учнів цієї школи, ви жалюгідні фанатики посміли погрожувати моїм друзям, я даю вам останню можливість піти звідси живими.

- Тобі нас не залякати, дитя смерті, адже ми смерті не боїмося. Вона зробить нас сильнішими.

- Тоді чому б тобі не сказати, де ви знаходитесь, і я забезпечу вам зустріч з нею.

- Ти не в тому становищі, щоб вимагати від нас чогось, ти тут безсилий. Зв'язок обірвався. Дмитро відкинув рацію вбік. Він подивився вздовж коридору, з дверей кожного класу виходив потік зеленого кольору. Вони всі вели нагору. Поки в будівлі є ці ідіоти, людей з класів краще не випускати, а то ненароком на кулю нарвуться. Він пішов у бік сходів. Хто б міг подумати, що цей останній дзвінок може виявитися справді останнім. Він звернув праворуч і пішов нагору. Глухий стукіт об підлогу відвернув його увагу. Чорт, граната. Добре, що він не встиг піднятися дуже високо, одним стрибком він зіскочив на другий поверх і перекинувся за стіну. Школу струсонуло.

- Чорт, що за дивні фанатики, вони навіть не оголосили своїх вимог. І, чорт забирай, ми навіть не можемо проникнути в школу для проведення операції зі звільнення заручників.

- Та й справді, якийсь невидимий бар'єр не пропускає туди нічого. Ніколи раніше з таким не стикався.

- Що ти тут робиш, Оля? - Округливши очі, запитав досвідчений поліцейський.

- Як це що, Степанич? Сьогодні я в групі швидкого реагування.

- Оце так, пощастило. Все, що ми поки можемо, це не підпускати до будівлі цивільних. Оточення розставлено. Ніколи не бачив нічого подібного. Нам залишається тільки чекати.

Ользі зовсім не подобався такий розклад речей, у будівлі знаходяться звичайні діти, вони налякані до смерті. І нічого не можна було зробити. Вже пробували пробити бар'єр мінометом, але снаряд не тільки не пробив його, бар'єр немов відбив його, і тепер на одну поліцейську машину в дільниці стало менше, добре що патрульні встигли вчасно відбігти. У Олі не виходила з голови та розмова з Жебровським. Те, що зараз відбувається, точно не поясниш раціонально. Нещодавно він їй розповів про чи то культ, чи секту «Чорний дракон». Невже це саме ті, хто нібито тримає мафію в страху? Як же вона ненавиділа безпорадність. Земля здригнулася, з боку школи почувся дзвін скла. Вибух, та що ж там коїться? Хоч би ніхто не постраждав. Раптово з вікна другого поверху школи щось вилетіло і з огидним ляпасом впало перед блокадою. Оля вирішила перевірити, що це, підбігши з кількома поліцейськими до місця падіння предмета, вони тут же різко відвернулися. Одного знудило прямо на місці. Перед ними лежало тіло одного з терористів, складене навпіл у зворотному напрямку, кінцівки були зігнуті в неприродних вигинах.

- Що там коїться, Ольго?

- Цей чоловік схожий на одного з терористів.

- Хто ж це його так, невже хтось здатен чинити там опір?

- Дивно, після вибуху нічого не трапилося. Терористи ніяк на це не відреагували, - замислилася поліцейська.

- Ти хочеш сказати, що вони на щось чекають?

- Цілком можливо, але мене хвилює інше, хто, чорт забирай, із звичайних учнів школи здатен створити з озброєного терориста те, що ми зараз бачимо?

Забігши на третій поверх школи, Дмитро зупинився за входом на коридор, не хотілося одразу отримати на горіхи, він ще не був повністю впевнений у своїх нових здібностях. Притиснувшись спиною до стіни, він повільно визирнув оком. Пронизуючий свист вітру змусив Дмитра заховатися за стіну. Оглянути шкільний коридор йому завадив, пролетівший повз нього, метальний ніж. Неймовірно гостре лезо, один тільки дотик залишив хлопцеві на щоці поріз. З металевим звоном, ніж встромився в дерев’яні двері по саме руків’я: «Дідько, засікли. І що тепер робити?»

- Це ти, онук смерті? Виходь. Більше в тебе кидати кунаї не буду.

- Ага, я що на дурня схожий?

- Ти перший хто зміг ухилитися від мого куная. Якщо я продовжу, то залишуся без зброї.

- Ти хто такий?

- Я Іктус.

- З чого ти вирішив, що я онук смерті?

- Моє лезо торкнулося тебе, ти не повинен зараз розмовляти зі мною. Тому виходь, тобі нема чого боятися.

Часу обмаль, цей тип його просто так не пропустить, а сидіння в укритті результату не принесе. Набравшись рішучості, Дмитро вийшов з укриття. Ножі в нього дійсно не полетіли. В кінці коридору стояла висока фігура одягнута в білий короткий плащ, під плащем він був одягнутий у щось схоже на легку чорну броню. Та найбільше Дмитра здивувало інше, очі невідомого були зав’язані червоною пов’язкою.

- Ти сліпий?

- Я б так не сказав.

Хлопець ледве встиг ухилитися, як Іктус встромив довгий кинжал в підлогу, де щойно стояв Дмитро, другий кинжал окреслив дугу, з низу догори, нанісши хлопцю рану на грудях. Різкий біль змусив його відступити, хлопець не на жарт здивувався, навіть запанікував.

- Отже, ти бачиш.

- Я знаю, ти бажаєш пройти нагору, однак, я не можу тобі це дозволити.

- Що це за потоки що виходять з класних кімнат? - Здивувався Дмитро

- Потоки життєвої сили.

- Ви зібралися вбити всіх людей в школі?

- Це вже залежить від них.

Навколо хлопця почало згущуватися повітря, перетворюючись на чорні тіні. Від плечей вони почали переплітатися з руками, переходячи в долоні.

- Іктусе, двічі повторювати не буду, геть з дороги.

- Ти ж чудово розумієш, що це неможливо.

У відповідь, Дмитро стрімголов кинувся на Іктуса. У виставлених перед собою руками були чорні ножі, що створилися з тіней. Метал заспівав в шкільному коридорі, заливаючи все довкола симфонією гостроти та швидкості. Асасин та випускник школи, схрестивши клинки, опинилися обличчям до обличчя. Леза від обопільного тиску стікали своєю іскряною кров’ю.

- Маю виказати свою повагу онукові смерті, у тебе вперше в руках така зброя, а ти так впевнено почуваєш себе під час поєдинку зі мною.

- Не замовляй мені мізки, Іктусе, своїми компліментами.

Удар ногою, який Дмитро хотів завдати по гомілці супротивника, був заблокований ногою-жертвою. Іктус відскочив від нього, засунувши руки під плащ. З-під плаща руки вже з’явилися з кинджалами, по одному на кожну проміжну частину між пальцями. Вони були негайно кинуті в бік супротивника. Відскочивши з лінії атаки, Дмитро не отримав жодного порізу.

- Де-хто казав, що не буде кидати в мене кинжалами.

- Моє завдання — не пропустити тебе на верхній поверх і хто сказав, що я цілився в тебе?

Хлопець виявив, що всі кинджали були встромлені в підлогу навколо нього. Вони вибухнули. Підлога зникла з-під ніг хлопця, і він з криком подиву та розчарування впав на другий поверх. З боку сходів також пролунав вибух, хлопцеві не потрібно було пояснювати, що шлях на третій поверх був знищений. Що за хлопець, захопився про себе Дмитро, він усе прорахував ще до початку поєдинку.

- Дімка, це ти? Що відбувається?

- Віко? — Дмитро підбіг до дверей свого класу, біля якого так вдало приземлився.

- Ти в нормі?

- Зі мною все добре, а ви там як?

- Ніхто не поранений, але всі відчувають незрозумілу слабкість.

- Зараз я вас витягну.

Темне лезо перерізало печатку, і двері відчинилися; хлопець побіг коридором, розрізаючи печатки чорним лезом. За кілька хвилин в’язні були звільнені.

- Слухайте мене всі, терористів у будівлі більше немає, швидше виходьте звідси через парадний вхід.

- А як же ти? Чому не біжиш з нами? - схвилювалася Віка.

- Ви біжіть, а я наздожену. Швидше. — Артем схопив Віку за руку й потягнув за собою до виходу.

Дмитро не мав наміру залишати все без відповіді і мав дістатися на дах будь-що-будь. Підбігши до руїн сходів на третій поверх, хлопець, орудуючи своїми чорними мечами наче льодорубами, піднявся по стіні на рівень третього поверху. Відштовхнувшись ногами від стіни, він стрибнув. Приземлення було не найвдалішим, зате він був на третьому поверсі. Пробігаючи коридором, хлопець заглядав у кожен кабінет, а в кінці з полегшенням зрозумів, що цей поверх порожній. Металеві двері, що вели на дах, відчинилися від удару ногою. Дмитро побачив кілька людей у багряних балахонах. У одного з них у руках була велика сфера яскраво-зеленого кольору. Серед них був також і Іктус.

- А ну стривайте, фанатики, що це все означає, хто ви такі?

- Ти ще дізнаєшся, що до чого, носій волі смерті, - промовив один із невідомих, - а зараз будь ласкавий, йди собі.

Іктус кинув щось на землю, і очі хлопця осяяло різке й яскраве світло. За мить він опинився на даху школи наодинці зі своїми запитаннями, на які не було відповідей.