Мертва кров

Ольга прокинулася. Очам було важко звикнути до яскравого світла, яке різало очі. Вона застогнала від легкого дискомфорту та роздратування. Через півхвилини вона все ж розплющила очі й з подивом виявила, що в кімнаті темно. Вона підвелася й присіла на краю ліжка. Озирнувшись, вона зрозуміла, що перебуває в однокімнатній квартирі. І судячи з її обстановки, господарем був точно чоловік, ніякої рослинності на підвіконні. Але водночас у кімнаті було все необхідне для людини: застаріла стінка, у крайньому правому кутку під стелею висіла досить непогана плазма. Її босі ноги торкалися м'якого килима. Вікна були великі, і судячи з відблисків зовні, ця квартира знаходилася неподалік від автомобільної дороги. Ольга встала, зробивши кілька кроків у бік вікна, вона відчула запаморочення і почала падати. Міцна рука впіймала її за спину. Дівчина усвідомила, що вона зараз настільки слабка і втомлена, що навіть не злякалася. Адже вона точно знала, що в кімнаті, крім неї, нікого не було

- Не поспішай, ти ще зовсім слабка.

- Бетмен, це ти?

- На жаль, ні, у мене немає вушок, — на обличчі дівчини промайнула усмішка.

- Я оцінила жарт, тобі можна вірити. Скільки я була непритомною?

- Майже три дні. І, на жаль, доведеться ще полежати.

- Це зрозуміло. Я зараз як вата. То хто ж ти такий?

- Поки що не буду тобі багато розповідати, зупинюся на тому, що я людина. Таке пояснення тебе влаштує?

- Ну, хоч це й радує, — хихикнула Ольга. Тоді хоч скажи, хто це був і чого він хотів?

- Його звати Нулзар, він некромант. Саме через нього ти зараз у такому стані, хоча він не бажав тобі зла навмисно.

- Тобто?

- Некроманти маніпулюють життєвою силою, початківці здатні лише передавати свою життєву силу в мертві тіла. Однак є досить могутні некроманти, які використовують життєву силу навколишнього світу. Саме тому ти така виснажена — він використав твою життєву силу проти тебе самої.

- Тоді чому ти, як огірок?

- Мене навчили контролювати свою життєву силу, і вона підвладна виключно мені.

- А я можу навчитися?

- Так, але на це у мене пішло близько п'ятнадцяти років.

- Чорт, довго. Ну а чого хотів цей любитель трупів?

- Це прозвучить як у дешевому фільмі, але, гадаю, йому потрібна була кров цнотливої дівчини, і не звичайної.

- У наш час цнотливість сама по собі вже є «незвичайною», тож навіщо він її шукав на кладовищі? Цнотлива сатаністка?

- Ні, мертву цнотливу дівчину, але вона має загинути не від руки живої істоти. Так, має статися чимало збігів. І це один із компонентів, який їм потрібен.

- Їм? Ти про Червоного дракона? Ти знаєш, де вони?

- Тихіше, тихіше, не напружуйся так, відпочинь поки що, — Іктус лагідно зупинив її. У цю мить уся кімната осяялася зеленим світлом. Воно так сильно різало очі, що Ольга різко відвернулася обличчям до стіни. За кілька миттєвостей сяйво відступило за межі кімнати. Ольга відвернулася від стіни й подивилася на Іктуса, він стояв біля вікна й дивився вдалину. Вона спробувала встати з дивана, але, побачивши, що Іктус її не зупиняє, підвелася й стала за ним. У вікні, з іншої частини міста, піднімався досить великий зелений стовп світла, який зникав у самому небі.

– Що за хрінь?

– Так, і ця хрінь здатна наваляти нам усім, не глядячи.

Азраїл дивився вгору, куди спрямувався потік зла. Його енергія була настільки сильною, що здавалося, ніби він був цілком матеріальним, і він бачив, як цей потік своїми численними спіралями пробиває небесну твердь. Вітер, що виходив від нього, шмагав усе живе. Біля джерела цієї сили стояли двадцять магів, кожен з яких мав ранг не нижчий за адепта. Однак навіть у них ледь вистачало сил просто спрямовувати цей потік у потрібне русло. Треба було визнати, що навіть якби він був серед тих двадцяти, то все одно вони були б не в силах впоратися з такою потужністю. Минулого разу всі намагалися влаштувати це за допомогою ядерного реактора, але наслідки були невтішними, він сам тоді ледь залишився живим. І хоча з ними зараз королева вуду, Азраїл нервував, це було занадто ризиковано.

Його роздуми перервав стукіт підборів. До них наближалася Марія. Навіть у такій напруженій обстановці вона рухалася з грацією кішки. Смарагдова сукня ковзала, ледь торкаючись землі, немов хвилі океану. Відблиски лихого потоку грали на її темній шкірі. Азраїл пішов їй назустріч, бажаючи привітатися, але вона пройшла повз нього, кинувшись до потоку. Азраїл здивовано подивився їй у спину. Але він побачив, як у одного з адептів підкошуються ноги. Вона доторкнулася до плеча молодого мага, і тремтіння в ногах припинилося.

- Усі готові підтримувати потік? - Маги одностайно вигукнули: «Так».

- Пані моя, чи розумно витрачати свої сили? — Запитав Азраїл.

- Не турбуйся, зараз я набагато сильніша, ніж була за життя. А тепер іди до товаришів і зроби потік стабільнішим.

Азраїл вклонився і покірно виконав наказ чаклунки. Увійшовши в коло, він зробив жест руками, і потік став яскравішим та рівномірнішим. Марія ж піднялася на височину перед потоком. Райдужки її очей почали наповнюватися сяйвом потоку. Зробивши глибокий вдих, вона почала читати заклинання дзвінким голосом: «Почуй мій заклик, небо, яви мені свою темну сутність. Звали на людей свій гнів і дай втіленню своєї помсти життя на смерть усьому сущому». Під час читання заклинання її очі почали метати чорні блискавки. Небо відгукнулося гучним гуркотом і виттям, повітря стало важким. З останнім словом заклинання Марія звернула свій погляд у небо і підняла ліву руку з розставленими пальцями, почавши з силою стискати їх у кулак. Коли кулак стиснувся, небо осяяли страшні чорні розряди. Марія різким рухом опустила руку вниз. З оглушливим гуркотом грому, прямо в джерело влучив потужний розряд, джерело закипіло, немов розплавлена магма. У цей момент Азраїл вимовив: «Silentium».

З джерела, немов воно було вкрите плівкою, пробилася велика, за людськими мірками, рука чорного кольору з хитромудрими візерунками червоного кольору. «Всім стояти на місці, не панікувати, ніщо не повинно перервати заклик», — крикнув Азраїл. Рух усередині джерела став шаленим, земля навколо нього здригалася. За першою рукою пробилася друга, і багряно-сірий вміст джерела почав розлітатися в різні боки. Нарешті руки схопили «плівку» і розірвали її. З джерела до пояса вирвалася гуманоїдна істота, дуже потужної статури, вся поверхня її тіла була усіяна дивними візерунками. На голові, з пишним чорним волоссям, височіли два невеликих роги, вуха були загострені. У момент виривання істоти на волю з її широкої пащі вирвався дикий рев, що пробирав до кісток усіх і все. Від цього реву всі маги біля джерела схопилися за вуха і почали один за одним падати. Але ні Марія, ні Азраїл не були стурбовані цим, це була нормальна реакція для магів їхнього рівня. Призив було завершено: «З поверненням, Нахтцеррет»

Невелика порція багряно-червоного вина налилася у келих. Андрій одразу помітив, що офіціант дуже вправний. Горлечко пляшки не торкалося країв келихів, відстань від дна келиха до горлечка становила приблизно двадцять сантиметрів. Наповнивши келихи на одну третину, офіціант поставив пляшку на стіл і пішов.

- Дивно, міг би налити й більше, — саркастично зауважила дівчина, яка сиділа за одним столом з Андрієм навпроти. Її маленький, трохи піднятий носик зморщився.

- У цьому немає нічого дивного, Ксюшо, цей хлопець, який нас обслуговував, цілком гідний працювати в цьому ресторані. Він налив вино за всіма правилами винного етикету.

- Ох, цей етикет, — дівчина закотила очі, — у тих, хто народився в селі, все набагато простіше.

- Але ж етикет вигадали не для того, щоб хизуватися, — Андрій підняв келих, — він для того, щоб… як там у тому жарті? «Щоб розкрити його в самій суті», — дівчина засміялася і теж підняла келих.

- Тоді давай перевіримо, чи воно таке ж смачне, як ти в ліжку? – Офіціант, що стояв неподалік, злегка закашлявся.

- Ой, який зухвалий язичок, когось сьогодні добряче покарають.

- Не можу дочекатися. – Витончені келихи зіткнулися своїми прозорими стінками. З кожним ковтком ставало зрозуміло, чому Бароло вважається, мабуть, найкращим італійським вином. Дотримання правил його подачі дозволило насолодитися витонченістю солодких танінів, ароматами стиглих фруктів і легкими бальзамічними нотами.

- Яке смачненьке, — задоволено посміхнулася Ксенія.

«Навряд чи ти зможеш оцінити всі смакові принади цього вина — на жаль, не кожному це дано». Але він був радий, що їй сподобалося. Раптом Ксенія взяла Андрія за руку й подивилася йому в очі.

- Ходімо додому, я трохи зголодніла.

- Чи не могли б ви принести рахунок? – запитав Андрій у офіціанта.

- Одну хвилинку.

Ксенія посміхнулася. Коли офіціант приніс рахунок, вона попросила Андрія зачекати на неї біля машини, їй потрібно було «підправити макіяж». Андрій погодився й оплатив рахунок. Вулиця зустріла хлопця легким, прохолодним вітерцем, який освіжав після вина. Він дістав з кишені пачку сигарет і закурив. До їхнього весілля залишився один тиждень. Він довго вибирав собі дівчину, але міські були або занадто тупі, або зациклені на собі стерви. Хто б міг подумати, що його нареченою виявиться звичайна «селянка». Однак, чи не всі скарби приховані в найглибших глибинах бруду. Все вловлює на льоту, гарна, добра, і найголовніше, чудово готує. Докуривши сигарету, він загасив її об стінку урни і викинув. Андрій вдихнув повітря на повні груди і видихнув: «Так, життя вдалося». Краєм ока він помітив, що навколо нього починає збиратися гурток людей. Звернувши на них увагу, він побачив їхні стурбовані обличчя. Один із чоловіків почав з побоюванням наближатися до нього, роблячи заспокійливий жест рукою.

- У чому справа, друже? — запитав Андрій.

- Це я маю запитати тебе, друже, — відповів той.

- У мене все гаразд. Чому ви так на мене витріщаєтеся?

- Чоловіче, ти це… в дурку не грайся, ніж… опусти.

Раптом Андрій виявив, що його права рука тримає ніж прямо біля його горла: «Що це? Як це рука сама витягла його ніж із кишені? Що, чорт забирай, відбувається?» Він обернувся до входу в ресторан — на виході стояла Ксенія. Її очі розширилися від жаху.

- Андрію? Що ти робиш? – Її очі наповнилися сльозами.

- Я не… — лезо впилося в шию аж до руків'я. Андрій захрипів. Потім його рука мимоволі повернула лезо прямо в шиї. Від болю хотілося кричати, але хлопець лише видав булькаючі звуки. Кров лилася по його руці й з ліктя капала на старовинну бруківку. Різким рухом рука висмикнула ніж із плоті й безвольно повисла. З жахливої рани фонтаном бризнула кров і облила, й без того шоковану, Ксенію. Ніж із дзенькотом впав униз, слідом за ним і повалилося закривавлене тіло чоловіка. Істотний крик дівчини прокотився по всій вулиці, вона кинулася до Андрія, але побачивши порожні, мертві очі, просто впала на нього і голосно заридала. Було чутно, як хтось викликає поліцію і швидку. Істерику дівчини перервав оглушливий дзвін розбитого скла, що долинув з висоти, над ними. З висотної будівлі впало ще троє людей, їхні тіла перетворилися на спотворену кашу. У натовпі почала наростати паніка. Раптово посеред людей пролунав гучний хрускіт. Тіло дівчини зі зламаною шиєю впало на інших людей. Це остаточно всіх добило. Люди в паніці розбіглися хто куди.

- Майстре Азраїле, місцеві ЗМІ вже розтрублюють про масові загибелі в місті. Схоже, все виходить.

- Ще зарано святкувати перемогу, Нулзар. Нахтцеррет має насититися душами своєї першої крові. Поглянь на його спину та руки — його досі тримають ланцюги. — Чудовисько намагалося розірвати ланцюги, але нічого не виходило. Його очі наповнилися червоною люттю, і він видав ще один оглушливий крик. Після його крику місто накрила хвиля несамовитих криків людей, в яких були лише жах і відчай. Над темним джерелом почали кружляти бліді розпливчасті субстанції, в яких можна було розгледіти спотворені обличчя людей із застиглим на них німим криком. Чудовисько зробило глибокий вдих своєю пащею і почало поглинати душі. З кожною поглиненою душею візерунки на тілі чудовиська починали мерехтіти червоним кольором. Ланцюги почали жалібно стогнати металевим скреготом. Нахтцеррет різко рвонув обома руками вгору, ланцюги лопнули з таким звуком, немов пролунав гуркіт грому. Ланцюг на лівій руці чудовиська, наче батіг, прим'яв п'ятьох неуважних упирів. Нарешті, доклавши ще одне зусилля, Нахтцеррет підвівся, розірвавши всі ланцюги на спині. Марія Лаво простягнула руку в бік чудовиська: «До мене, слуго». Монстр вийшов за межі темного джерела, його зріст був величезним, чаклунка була йому не вище коліна. Однак у міру наближення до чаклунки він почав зменшуватися, його риси обличчя стали більш людськими. Зрівнявшись з Марією, Нахтцеррет прихилив перед нею одне коліно і схилив голову: «Володарко».