Мертва кров

Дмитро сидів у поліцейському відділку, на нього було накинуто теплу ковдру. Хоч і йому не було холодно, він тремтів. У голові була каша. Він хотів відволіктися від події, озирнутися навколо вже була не погана ідея. Він уперше потрапив до поліції. Незважаючи на те, що сталася така ситуація, тут паніки не було, для цих людей це звична справа. Він перебував у коридорі біля кабінету слідчого, чекаючи своєї черги на допит. Двері до кабінету слідчого відчинилися, з нього вийшов молодий чоловік і повідомив, щоб заходив наступний свідок. Дмитро встав зі стільця і зайшов до кабінету. У ніс вдарив тютюновий дим. У кабінеті було два робочих місця, під дальньою стіною біля вікна сидів чоловік років п'ятдесяти в цивільному одязі, його акуратно покладена шевелюра була абсолютно сива. А ближче до входу в кабінет сиділа вона, та сама поліцейська з пожежі в кінотеатрі. Вона підняла свої очі й щиро здивувалася.

- Ти, знову. Що ж ти так часто потрапляєш у халепу.

- Хотів би я знати, - відповів Дмитро.

- Ви знайомі? - Поцікавився слідчий.

- Не зовсім, він був на пожежі в кінотеатрі.

- Олю, тоді будь добра, допитай ти його, тобі буде простіше з ним налагодити контакт.

- Добре, я допитаю і додому, а то я і так після нічної зміни.

- Ага, допит до мене занесеш, але якщо мене не буде - краще просунь його в дверну щілину кабінету.

- Та я в черговій частині залишу.

- Навіть не думай, бо в тому бермудському трикутнику, вічно щось губиться.

- Гаразд, ходімо малюк, я допитаю тебе в окремій кімнаті.

Робити було нічого, і Дмитро пішов за нею. Дорогою вони зайшли в один кабінет, де сиділа молода жінка. Поліцейська покликала її із собою. Опинившись утрьох, поліцейська представила Дмитру жінку і сказала, що оскільки він неповнолітній, під час допиту повинен бути присутнім або батьки, або дитячий психолог. Дмитро кивнув на знак того, що все розуміє. Записавши в протокол анкетні дані хлопця, Ольга почала ставити запитання.

- Отже, Дмитре, о котрій годині це сталося, приблизно.

- Десь о десятій годині, плюс, мінус п'ятнадцять хвилин.

- Де, це трапилось, у центрі?

- Так, неподалік від заправки МOG.

- Що ж там сталося.

- Я побачив, як дорогою летів на всіх швидкостях, виляючи позашляховик тойота лендкрузер, чорний. Він влетів у заправку, через що, напевно, стався вибух. Я побачив, як із диму і полум'я вилетіло одне палаюче колесо і впало прямо в натовп людей на тротуарі. І я побіг туди.

- Навіщо, що б ти зміг зробити там?

- Я не знаю, просто так вийшло, адреналін захлеснув і ясно мислити не зміг.

- Ти знав загиблу?

- Ні.

- Деякі свідки стверджують, що бачили, як ти схилився і плакав над нею.

- Я не плакав, я був у шоці і не пам'ятаю.

- Ну що ж, у мене більше запитань до тебе немає. Шановний психолог, у вас запитання до свідка є?

- Ні, - відповіла вона тихо.

- Ну, тоді ознайомтеся з протоколом і поставте підписи.

Діма не став вчитуватися в протокол, він вірив Ользі, але не настільки, щоб розповісти про все, він відмовився від ознайомлення і просто поставив підписи в протоколі. Ольга відпустила його, порадивши Дімі відпочити дня три від навчання. Діма погодився і пішов додому.

Дім зустрів хлопця теплими обіймами, з кухні долинав фантастичний запах маминого готування, судячи із запаху, це готувалася смажена картопля. Запах їжі, приготовленої матір'ю, міг змусити забути всі негаразди. Дмитро від самого початку знав, що якщо він і одружується, то його дружина має готувати не гірше за його матір. Він зняв куртку і повісив на вішалку в передпокої, роззувся і швиденько метнувся на кухню.

- Нарешті прийшов, що так довго.

- Та з друзями трохи прогулялися містом, давно нормально після уроків не спілкувалися, - збрехав Дмитро, матері краще не варто про це знати.

- Ну і як усе пройшло.

- О, розмови були настільки жалісливими, що я мало не розплакався.

- Так, сарказм це твоє друге я, у тім так я знаю, що у тебе гарний настрій.

- А де тато?

- Він знову на чергуванні, - розмову перервав дзвін домофона.

- Ти когось чекаєш мамо?

- Ні, знову, напевно, п'яниця якийсь ключ проґавив, не відчиняй, нехай подумає, може потім перестане сьорбати горілку.

Домофон затих, щойно Дмитро зібрався йти до мами, як він знову задзвонив. хлопцеві стало цікаво, чи не простіше було б п'яниці набрати інший номер. Але тут хтось наполегливо дзвонив, немов знав, що вдома господарі є. Дмитру набридло слухати пиликання і він узяв слухавку домофона.

- Так, я слухаю.

- Ну нарешті ти взяв слухавку, я думала, що ти заснув, пролунав материнський голос на іншому кінці. У Дмитра волосся на голові заворушилося. Він хотів було вже відкрити, але вчасно зупинився. Якого біса моя мати дзвонить у домофон, якщо вона могла б зрозуміти, що вдома нікого немає, чому вона не відчинила двері своїм ключем?

- Синку, відчини двері, - промовив жіночий голос на іншому кінці.

- Хто ти? Моя мати вже вдома.

- Про що ти говориш, синку? Це ж я, відчини.

- Чому б тобі самій не відчинити?

- Відчини двері, - голос став грубішим. Дмитро не знав, що це відбувається, але він уже почав думати, що в нього злітає дах нафіг.

- Сама відчини.

- Через балкон зайду, - голос тепер був зовсім не матері, він, чорт забирай, взагалі був не людський. І як взагалі через балкон зібралося воно пройти, його сім’я живе на дев'ятому поверсі. Домофон замовк. У цей момент Дмитро стрімголов кинувся до балкону. Забігши в кімнату він виявив, що двері балкона відчинені. Дмитро миттю підбіг до дверей балкона і з усього маху зачинив двері, але вони не закрилися до кінця. Дмитро побачив, що двері придавили синюшно-білі жіночі пальці з довгими пазурами. У цей момент пролунав пронизливий крик, що віддалено нагадував жіночий. Мабуть цій істоті, або створінню, ким би воно не було, стало боляче, але не настільки, щоб здатися і відступити. Воно волаючи, диким виттям продовжувало лізти в прохід. Дмитро почав з несамовитою люттю налягати на двері та лупити кулаками по жахливих пальцях. Шкіра на пальцях вкривалася ранами та набряками, пролунав крик, що переходить у скиглення, пальці поповзли за двері, двері зачинилися. Як добре, що все інше в будинку замкнене. Дмитра ще трясло, чи то від страху, чи то від припливу адреналіну, але він починав трохи заспокоюватися. Дмитро згадав про матір, він забіг на кухню, де побачив, як мати вже закінчує готування. Він зітхнув із полегшенням, добре, що шум від витяжки і вечері, що готується, приглушував усю ту маячню, яка коїлася біля балкона. Повечерявши, Дмитро вирушив до себе в кімнату, він дуже хотів спати. Однак його не полишали цікаві роздуми: «В твою квартиру щойно намагалася проникнути якась дика шняга, а ти був відносно спокійним, ти не трусився від страху, не заштовхав себе під ліжко чи в дальній куток». Проте, Дмитро все ж таки виснажився та просто впав і вирубився як комп без електрики. Дмитро прокинувся серед ночі, циферблат електронного годинника, що горів зеленню, вказував час - три години і три хвилини ночі. Він хотів встати з ліжка за потребою, але щойно він торкнувся лівою рукою ліжка, як раптом у нього вчепилися мертвою, холодною хваткою жіночі руки: «Знайшовся-а-а-а...»

Дмитро схопився з ліжка як ошпарений, кричачи на весь рот. Він зрозумів, що це був чортів кошмар, і повернув голову в бік дверей до кімнати. На порозі стояла вкрай здивована мати: «Ну треба ж як чітко, навіть будити не довелося. Гаразд синку, сніданок на тебе вже чекає.» Твою ж матір, чортів сон, Дмитро подивився на свою руку і ледве стримався, щоб не закричати. На його руці були чотири шикарні подряпини, на яких була запечена кров. «Мабуть, це був не сон, - Дмитро взявся за голову, - як же я примудрився вирватися га?» Сплеснувши себе долонями по щоках, Дмитро піднявся з ліжка: «Нема чого сидіти з кислою міною, час підбадьоритися і відволіктися». Він вийшов із кімнати й одразу побіг у душ. Тепла вода змивала з голови й тіла всі кошмари, даючи розуму прояснитися. Легко поснідавши, Дмитро схопився за портфель і побіг до виходу, опинившись біля виходу, він почув оклик матері: - синку, сьогодні я йду в ніч, батько буде завтра о третій годині!

- Зрозумів мам, я побіг!

- Щасливої дороги!

Дмитро відчинив двері та помчав до школи. День був напрочуд сонячним, небо привітно посміхалося ясною синявою. Добігши до воріт школи, він зупинився, вдихнув у себе на повні груди повітря, подумавши: «Ну, після пережитого я вже більше нічому не здивуюся і ніщо мене не засмутить». Увійшовши до школи, Дмитро побачив, що всі чомусь ходять школою в чорному одязі. Спочатку не надавши цьому значення, він пішов до себе в клас. Яке ж було його здивування, коли він прийшов у клас і побачив, що всі теж одягнені в чорне, а деякі дівчата навіть були з заплаканим виглядом.

- Усім привіт.

- Ти чого такий весь різнокольоровий, - підбігла Віка і почала буденну відчитку.

- Чого ти на мене розлютилася з самого ранку, що я такого зробив.

- Ти, що з місяця прилетів, нічого не знаєш.

За спиною Віки одразу з'явився Артем, Дмитро вже очікував, що зараз Віка, як зазвичай, пискне від його ляпаса, але цього разу Артем легенько смикнув її за волосся.

- Ай, що ти робиш, боляче, дурень.

- Сама ти дурепа, Дімка ж учора був у відділенні поліції на допиті.

- От усе ти знаєш, - здивувався Дмитро.

- А як же, я журналістом хочу стати.

- З чого це ти раптом Вікіну дупу проігнорував, на тебе не схоже. Вона ж для тебе як наживка для окуня, от і зараз відтопирила.

- От блін придурки, що ви весь час на моїй дупі сконцентровані, - образилася Віка.

- Та знаєш, щось сьогодні не хочеться, легко скривився Артем.

- Та що всі такі похмурі, поясніть чи що?

- Атонівна померла.

Але ж день такий сонячний, що ж це за лихо таке, вона ж тільки вчора мені казала: «Що Герц, розумна думка в голову вдарила». Він згадав її синюшне обличчя в класі.

- А що з нею стало.

- Кажуть, аневризма.

Дмитро не став розпитувати подробиці, він знав, що скоро сам усе дізнається, а таку цікавість можуть вважати нездоровою, він не хотів ставати журналістом, і всі це знали. Уроки, звісно, скасували, і в школі оголосили жалобу на три дні. Дмитро вирішив знову пройтися центром, сподіваючись, що хоч цього разу ніщо не вибухне і всі залишаться з головами на місці. Він пройшов повз кінотеатр, який нещодавно горів, його територія вже була огороджена високими листами ацинковки з маленькими козирками. Та тут напевно роботи на пів року. І пішов далі. Уже до його носа дійшов запах гарячих пиріжків, хот-догів і шаурми, гул людей у тому місці буденна справа, Дмитро підійшов до центрального ринку. Йому закортіло пройтися по ньому, подивитися ціни, потрібно було чимось себе відволікти. Під час його мандрівки ринком до Дмитра підійшла циганка середніх років на вигляд, з такою собі стандартною пропозицією позолотити ручку в обмін на ворожіння. Дмитро хоч і не вірив у таку нісенітницю, але у світлі нещодавніх подій один раз можна було й ризикнути, раптом щось та й проясниться. Він дав їй червонець і простягнув свої руки. Циганка почала досліджувати його долоні, через кілька секунд хлопець відчув, що її руки почали тремтіти: «Що ти бачиш?» Вона повільно підняла свій погляд, їх погляди перетнулися на мить. Вона широко відкрила рота, з нього по наростанню вирвався несамовитий крик, на обличчі в неї вже відобразилася неймовірна паніка, вона щось почала кричати невідомою мовою, панічно задкуючи назад. «Гей, стій, ти куди?!» - Вона по дорозі збила продавця пиріжків із возом і впала на спину. Дмитро підбіг до неї, - може, в неї стався напад, - подумав він. Коли він подивився їй в очі знову, вона почала просто верещати як свиня перед забоєм, а потім зробила те, від чого Дмитра ледь не знудило, вона своїми руками видерла собі очі. До неї підбігли її родичі. Щось крикнули їй, вона почала їм кричати щось у відповідь, хлопець нічого не міг зрозуміти, але після того, як всі цигани, які прибули до неї, відвернули, свої обличчя, щоб я їх не бачив, я зрозумів, що вона сказала не дивитися мені в очі. Вони швидко потягли її. Усі в шоці і Дмитро в шоці, але затримуватися на ринку він не став і чимдуж побіг додому. Вдома зустріла мати.

- Як уроки пройшли.

- Їх не було, наша класна померла.

- Боже, вона ж тільки вчора в тебе урок вела.

- Так, щось останнім часом наше місто сповнене подій, не знаходиш?

- Ти про ці вибухи?

- Ну так, дивно для маленького містечка.

- Не кажи так, доля кожної живої істоти непередбачувана, до того ж доля одного може впливати на долю іншого або багатьох інших істот. Людина не просто смертна, вона раптово смертна.

- Знайшла кого цитувати, говориш як стара.

- За стару зараз без вух залишишся.

- Спочатку наздожени, бабцю.

- Надерти б тобі дупу, остолоп, та на роботу йти треба. Слухай, їжі на вечерю я тобі приготувала, вона в холодильнику, якщо десь збираєшся, дзвони мені або татові, світло скрізь вимикай і зачиняй вікна та двері, зрозумів?

- Само собою.

- Тоді я пішла, до завтра.

- Щасливої дороги.

Дмитро зачинив за собою двері. «Зараз би піти з пацанами зависнути, там може з новою ципою познайомлюся», - думав Дмитро. «Та ні, краще залишуся, - подумав він, - піду краще я фільмець подивлюся». Дмитро знайшов в інтернеті серіал, який зацікавив його і залип, не встиг отямитися, як на годиннику вже була одинадцята година ночі. «Так, стапе, пора закруглятися, потрібно виспатися», - Дмитро вимкнув комп і почав готуватися до сну. Щойно він почав знімати футболку, як почув, що в дверях щось шкрябає. «Твою дивізію, та що ж це таке», - подумав він.

- Ви, що змовилися всі, що вам від мене треба, що в мені такого особливого машу вать.

- Тобі не боляче?

Знайомий голос обпік слух, хлопець почув його лише одного разу, але він запам'ятав його на все життя.

- Впусти мене, мені потрібно з тобою поговорити.

- Про що мені розмовляти з небіжчицею? - Дмитро зрозумів, що настає справжній абзац, - що це за питання виникають у твоїй голові. Однак він чомусь не злякався, він сам здивувався цьому, та будь-хто інший би вже наклав купу цеглин і трясся в найсвітлішому кутку будинку. Поговорити значить хочеш, - Дмитро морально приготувався і відімкнув замок, а потім різко відчинив двері. На поверсі нікого не було. Він прикрив за собою двері. Хлопець хотів дізнатися від цього створіння зі сну, що ж воно від нього хоче. Добре, що поверхи освітлювалися, Дмитро хоч щось бачив, проте в освітлення була одна особливість, рівні між поверхами зовсім не освітлювалися. Саме з темряви такого рівня знизу він почув важке дихання.

- О, знайшлася пропажа, ти мені, нарешті, скажеш, чого ти хочеш від мене, чи так і будеш мене задовбувати своїми тупими діями?

- Тобі не боляче? - почувся з темряви той самий голос.

- Так красуня, давай виходь, а то розмови не буде.

Після цих слів Дмитро почув тріск і хрускіт, так хрумтять тільки кістки, за хрускотом почулося чвакотіння, немов хтось іде в промоклому взутті. На поверх вийшла вона, або вже воно, бо від тієї дівчини з центру міста мало що залишилося. На Дмитра дивилося створіння з абсолютно білими очима без зіниць, обличчя і фігура були ну точно як у тієї дівчини, ось тільки вона була одягнена в якісь зелені ганчірки і схоже під ними нічого не було, її біле довге волосся було злахмочене. Істота почала повільно наближатися до Дмитра, після кожного кроку було чути хрускіт і чвакання, а за нею залишався кривавий слід.

- Хто ж ти така?

- Тобі не боляче?

- Та що ти як заїжджена платівка? Поповни свій альбом новими хітами мови, і приходь!

Істота перетнулася поглядом із хлопцем, вона дивилася йому просто в очі. Її обличчя спотворила гримаса гніву. Вона загарчала і зашипіла як дика кішка перед бійкою. Вона блискавично зірвалася з місця, випустивши зі своїх пальців чорні кігті, досить довгі й гострі. Він ледве встиг пригнутися, щоб кігті не влаштували на його обличчі ігрове поле в хрестики й нулики. Ухилившись, Дмитро плечем протаранив груди істоти. Вона відскочила і зашипіла, знову замахнулася на нього рукою, прагнучи завдати бокового удару. Хлопець супроводив її удар своєю рукою, відвівши його вбік, водночас заходячи їй за спину: «Чорт забирай, як це в мене вийшло?» У цей момент Дмитро побачив, що спини у цього створіння й нема, на її місці було видно всі внутрішні органи, які були оголені від самої шиї до попереку. Хлопець зрозумів, що він має справу з мавкою: «Дивно, чому вона тут?» І він знав, що потрібно робити, любить він усіляку містику читати, але для цього йому доведеться повернутися у квартиру. Мавка розвернулася і знову накинулася на нього, Дмитро зустрів її прямим ударом ноги в обличчя. Мавка від удару впала на бетонну підлогу. Скориставшись цією можливістю, хлопець швидко відчинив двері і вбіг до квартири, встигнувши зачинити двері. З того боку дверей почувся крик і моторошне виття. «Як будь-яка нечиста сила, мавка не може проникнути в житло без дозволу господаря, але мені потрібно покласти цьому край», - Дмитро пробіг у кухню і дістав із шафи святу воду, яку принесла мама з церкви на Великдень, потім він зняв зі своєї шиї срібний хрест і вмочив його у воду. Відчинивши двері, хлопець не виявив нікого: «Чорт, знову ці містичні фокуси. Як би я був гарненьким чортеням де б я дівся?» Дмитро рвучко озирнувся на кут під стелею. Там і була вона, сиділа як павук у засідці, її коси витягнулися довжелезними лозами та вхопили Дмитра за ноги. Хлопець впав та за кілька обертових моментів полетів у стіну. Сильний удар спиною об стніну вибив з його легень повітря, він хапав ротом повітря. Найголшовніше, що банка зі святою водою вціліла. Дмитро швидко відкрив банку та виплеснув усю святу води на мавку, вона впала і почала звиватися. Її шкіру наче облили окропом, почала пузиритися та шкварчати. Дмитро, отямившись від удару повністю, підвівся та притулив хрест до чола створіння. Мавка зі страшним ревом чинила опір, звивалася як гадюка, але зрештою затихла. І почала ставати якоюсь нематеріальною, колір шкіри почав ставати нормальним, та й дірка в спині затягнулася. Тепер перед ним була та сама дівчина. Спрацювало, мавками стають ті, хто не був хрещений за життя. Вона розплющила очі, вони були нормальні, зеленого кольору.

- Тобі не боляче? - Запитав Дмитро, - більше так не падай.

- Не буду, - усміхнулася дівчина. І почала підноситься.

- Як тебе хоч звуть.

- Віра, а тебе Дмитро звуть, дякую тобі.

Ласкавий промінь сонця заглянув у вікно, настирливо почав лоскотати повіки сплячого хлопця. Його обличчя спотворила гримаса людини, яка явно не хотіла вставати з ліжка. До сонячного лоскоту приєднався спів птахів, який витягнув хлопця з ніжних обіймів сну. Розплющивши очі Дмитро виявив себе у своїй кімнаті. На годиннику було без десятої десять. «Блін, - подумав він, - що вчора було?» Він відчув раптовий прилив сил і вирішив, що пора вставати. Застеливши ліжко, він пішов у кухню і поставив чайник. Синє полум'я камфорки прийняло у свої гарячі обійми металеве тіло чайника, це нагадало йому про стосунки із сучасною вередливою дівчиною, доглядаєш її, зігріваєш, а вона як почне вередувати, і ти розумієш, що якщо не припинити ці обійми - бути біді. Поки вода грілася Хлопець пішов у ванну. Взявся чистити зуби. Під час чищення зубів Дмитро дивився на своє відображення, яке повторювало кожен його рух. Він побачив, що зник його срібний хрестик. І тут Дмитро згадав як здолав мавку: «Чорт і все-таки де хрестик?» Він висунув щітку з рота і нахилився щоб очистити рот від м'ятної піни. Набравши в рот води, Дмитро знову подивився в дзеркало. «Привіт», - він так і застиг із повним ротом води. Із дзеркала в нього за спиною на нього дивилася Віра, вона підняла свою руку, на якій бовтався його хрестик із ланцюжком: «Це твоє?» Потужний струмінь води змішаний із піною вирвався гейзером з рота Дмитра та розбився об дзеркало. Після цього ванна заповнилася криком, цей крик був радше криком несподіванки, ніж жаху. На превеликий подив Віра теж завищала. Дмитро вискочив із ванної кімнати немов ошпарений.

- Якого біса ти тут робиш!!!

- Чого ти так розлютився, хіба так вітають дівчину?

- Дівчину? Та ти апріорі не повинна бути тут, я ж тобі вчора допоміг піднестися в небо.

- Що ти несеш? Рано мені ще підноситися.

- Дурепа, на руку свою подивися, - Віра подивилася на свою руку, вона була напівпрозорою, як і слід було очікувати, вона знову закричала, а потім різко замовкла, - я навіть непритомніти не можу.

- Звісно не можеш... ти ж тепер не людина.

Їхню розмову перервав свист чайника, Дмитро підійшов до нього і вимкнув. «Що ж це коїться, вона просто не може бути тут, і чому саме до мене вона прийшла?» - Із цим сумбуром запитань у своїй голові він почав робити собі каву.

- Можеш і мені зробити, будь ласка?

Дмитро не став їй казати, що оскільки вона привид, то їжі та пиття не потребує, і навряд чи в неї вийде зробити хоча б один ковток. Він розумів, що вона все таки дівчина, і повинна сама прийняти себе такою яка вона є, нехай хоча б зараз вона відчує себе живою.

- Звичайно, без проблем.

За кілька миттєвостей вони обидва сиділи за столом, і перед кожним була чашка напою, що бадьорить. Зробивши перший ковток хлопець запитав: «Що ти пам'ятаєш після того, як піднеслася?»

- Нічого, я тільки пам'ятаю, як лежала в тебе на руках перед тим, як піднестися, більше я нічого не пам'ятаю, у мене залишилося лише тільки відчуття, що я щось забула зробити, щось важливе.

- Привид це завжди душа з незавершеною справою, але ти ж піднялася, я на власні очі бачив.

- А чому я взагалі мала відійти в інший світ? Я не пам'ятаю, щоб я чимось хворіла або мене вбив хтось.

- Звідки мені знати? Я лише всього раз тебе... живою бачив. Він не міг їй розповісти, поки вона в такому стані, він не міг їй сказати, що вона загинула такою дурною і безглуздою смертю. «Людина не просто смертна, вона раптово смертна». Смерть не така вже й страшна, якщо ти віддав своє життя за когось важливого у своєму житті або за вірну справу. Але така смерть, на думку Дмитра, була найжахливішими тортурами для людської душі. Віра потягнулася рукою до своєї чашки, проте пальці дівчини лише пройшли крізь тонке вушко. Вона зробила ще кілька спроб, але вони закінчилися тим самим, що й перша. Вона опустила руки, тихо схлипнула, її плечі здригалися. На підлогу впала одна крапля, дві, три. Дмитро підійшов до неї і поклав легко руку на плече, бажаючи хоч якось її втішити. Стоп, я поклав їй руку на плече, я доторкнувся до неї, вона плаче, наскільки він знав, то до привида доторкнутися неможливо, вона повинна пройти крізь неї. І те, як вона плаче, створити звук для примари не проблема, але її сльози, вони справжні. Хлопець відчув, що до його руки на плечі в дівчини доторкнулися, рука Віри прикрила його руку зверху.

- Тепло, вона така тепла, обійми мене, я так хочу відчути тепло. Віра встала і кинулася йому на груди. Він прийняв її у свої обійми, погладжував її золотисте довге волосся, а Віра тихо плакала гіркими сльозами. Дмитро звернув свій погляд у вікно, де виднілося синє небо: «Господи, що ж сталося з цією бідною, чистою душею?»