Мертва кров

«Як завжди запізнюється, мабуть вся в важливих справах», - подумав літній чоловік, сідаючи в старе, але досить м’яке крісло, перед яким стояв стіл з червоного дерева. На столі була шахова дошка із поставленими на ній фігурами, перед старим чоловіком були білі. З боку чорних фігур стояло таке ж м’яке крісло, щоправда воно було вільним. Вогонь в каміні повільно поглинав поданну йому на вечерю деревину, при цьому потріскучи, ніби хвалив розкішну страву. На чорних фігурах грали відблиски язиків полум’я, надаючи їм ілюзію бойового азарту. Чоловік подивився на свій кишеньковий годинник, вже було дев’ять годин вечора, дізнавшись котра година, він легко вздихнув, зачинивши кришку годинника. Він подивився на гравіювання кришки годинника «На вічну пам’ять». Раптом чоловік відчув як по ногам пройшов холодок, який, як не дивно для звичайної людини, викликав у нього солодкі почуття. Вогонь в каміні посилився, холодок почав рухатися в бік вільного крісла.

- Ну нарешті ти з'явилася, - у кріслі з'явилася вона, та на яку так сильно чекав старий. Вона була одягнена в чорний балахон, настільки чорний, що світло від язиків полум'я тонуло в ньому. Обличчя прикривав капюшон. Руки її лежали на підлокітниках крісла, з рукавів було видно ніжні жіночі руки з білосніжною шкірою.

- Вибач за запізнення, сам знаєш, я зайнята жінка.

- Можеш не виправдовуватися, я знаю, як ти любиш затягувати інтригу, - у відповідь дідусеві вдалося своїми очима вихопити з тіні капюшона легку посмішку на губах.

- Ти як завжди ввічливий, будь-яка жінка біля тебе буде щаслива.

- Тоді може, просто скасуєш цю партію і будеш вічно щасливою, - з легким докором подивився на неї старий.

- Михайле, ти ж прекрасно знаєш, що це неможливо, ця партія якраз і є мій шанс на вічне щасливе життя, але це щасливе життя повністю залежить від тебе.

- У такому разі давай приступимо до справи, - і старий зробив хід своїм пішаком.

- Який рішучий, ти такий самий як і завжди, - жінка у відповідь походила своїм пішаком, - варто тільки згадати яке тобі дали прізвисько на війні, - старий пирснув та видав короткий, легковажний смішок.

- Ой та кинь ти згадувати його, на мене варто подивитися так маячня якась.

- Зовнішність завжди оманлива, як і смерть, вона може забрати, а може й залишити.

- Може не будеш говорити про себе в третій особі, Морано, - пішак старого забрав чорного коня, - ось і перший крок на шляху до твого щастя.

- Не так швидко, дорогенький, - білосніжна рука Морани потягнулася до королеви, яка стояла на краю шахового поля бою, зробивши хід по діагоналі, вона забрала пішака.

- Шах. Що ж ти тепер будеш робити?

- Я просто приберу короля, - ця дія поставила королеву противника під удар, - шах це ще не перемога.

- Ну треба ж, я тепер навіть не можу забрати твою фігуру, ти чудовий суперник.

- То ти помітила пастку для королеви?

- Звичайно помітила, ось тільки це ж подвійна пастка, чи не так?

- Вірно, твоя королева приречена, - точно позаду королеви перебував король супротивника, ця обставина не давала змоги королеві зрушити з місця.

- У такому разі я не віддам її за просто так, - Морана забрала туру своєю королевою, яку одразу ж було вбито слоном старого. Морана відразу зробила хід своїм другим конем, поставивши під удар королеву старого.

- Що, тепер мене копіюєш? - саркастично зігнувши свою брову, запитав старий.

- Ні, я просто зібралася забрати того, за ким прийшла.

- Тоді я просто приберу свою королеву з лінії атаки.

- Михайле, а куди ти зібрався її прибрати, для неї вже немає шляху назад, і врахуй мій кінь не перебуває під ударом твоєї приреченої королеви.

- Ну що ж, чому бути, того не минути, - старий зробив хід турою через усю дошку в самі глибини ворожої території. Морана, не вагаючись, забрала королеву старого. Старий же зробив хід слоном у правий кут дошки ближче до ворожої території.

- Ось і настало твоє щастя, Морана, шах і мат, - слон поставив під удар короля Морани, от тільки втекти з лінії атаки було неможливо, король стояв між конем і турою Морани, хід короля вперед застерігав білий кінь, а от відступ назад блокувала тура, що сором'язливо стоїть у куточку ворожої території.

- Твоя тактика справді приголомшлива, от тільки це кінець, - Морана клацнула своїми витонченими, білими пальцями лівої руки. Фігури на шахівниці спалахнули яскравим полум'ям. Білі фігури стали чорними, а чорні стали білими. Різкий звук кашлю пролунав у кімнаті, дошка обагрилася кров'ю старого.

- Як?... Що це щойно було? - Морана піднялася з крісла і присіла перед старим. Очі старого зустрілися з бездонними, чорними очима, які ховалися під капюшоном. Вона піднесла свою руку до обличчя старого і ніжно тильним боком пальців витерла цівку крові біля його губ.

- Це доля, Михайле, смерть неминуча, і з нею торгуватися марно. Не хвилюйся, наші нащадки теж із часом до нас приєднаються.

- Вічно ти чиниш по-своєму, ти головне за нашим онуком доглянь.

- Не хвилюйся, дорогий, йому я приділю особливу увагу.