Покликані: Спадщина Обраного. Книга 5

Сонце вже схилилось до заходу.

Стефан знову переглянув увесь свій одяг, вагаючись із вибором. На це пішов цілий день, а він все ще вагався. Йому хотілось виглядати перед Янголіною бездоганно.

Подумки він постійно повертався до миті, коли нарешті зустріне її. Що він їй скаже? Головне — не бовкнути чогось зайвого чи безглуздого та не зруйнувати цей момент.

Він уявляв, як хотів би бути поруч, навіть обійняти її, хоча знав, що цього не станеться. Найважливіше — зберігати спокій та не дозволити своїм почуттям налякати її.

Хлопець перевів погляд до вікна. За склом уже зустрічали світ сутінки. Небо втрачало синь, переходило в сіро-фіолетове, а потім у глибокий оксамитовий темрявий, де перші зірки тільки-но починали пробиватись, ще слабкі, ще невпевнені.

Він посміхнувся — тихо, сам до себе, майже непомітно.

Ще трішки. Ще зовсім небагато часу — і він знову побачить її. Знову побачить ті блакитні очі, які так легко, так безжально зводять його з розуму.

Його думки розвіяв тихий шкребіт. Хлопець повільно підняв очі.

Під стелею, у самому кутку, звисав чорний кажан. Його червоні очі блищали в напівтемряві. Він не зводив погляду з хлопця, немов намагаючись прочитати кожну думку. Кожен рух Стефана здавався для нього важливим, а тиша в кімнаті наче наповнилась напругою, що зависла в повітрі.

Стефан лише опустив погляд, зберігаючи спокій. Він відвернувся до кажана спиною та швидко почав одягати джинси.

Коли він намагався якнайшвидше застебнути штани, ніжний жіночий дотик торкнувся його спини.

— Куди збираєшся? — солодко прошепотіла Агонія.

Хлопець мовчав. Відійшовши від неї, він схопив першу під руку футболку та швидко накинув її на себе.

Вже за мить Агонія стояла прямо перед ним, її погляд був спокійний, але водночас непідвладний будь-якому контролю.

— Виглядаєш дуже стильно, — посміхнулась дівчина.

— Дякую, — сухо буркнув хлопець, переводячи погляд на годинник, що висів на стіні.

Агонія посміхалась, помічаючи, як він помітно хвилюється.

— У тебе ще купа часу, — продовжила вона з легкою усмішкою. — Не запізнишся на побачення до своєї блондиночки.

Стефан знову промовчав. Він опустив погляд на розкидані речі, роздумуючи, чи не слід змінити чорну футболку на білу. Янголіна точно буде в білому, їй буде приємно, якщо вони будуть в одному кольорі.

Як тільки хлопець нахилився до потрібної футболки, Агонія легко перехопила його руку. Він розгублено підвів погляд.

Дівчина виблискувала своїми яскравими білими очима та ніжно посміхалась.

— Знаю, що ти мариш нею, — прошепотіла вона. — Але ще один раз… ще один неймовірний секс між нами — і тобі стане легше. Можеш знову кричати її ім’я, коли будеш кінчати в мене. Я не проти. Що ти на це скажеш?

Вона взяла його долоню — м’яко, майже лагідно — і поклала собі на груди. А коли вона обвела свої губи рожевим язичком та підморгнула йому, хлопець не витримав. Він відсохнув руку й миттю пішов у коридор, чуючи, як Агонія заливається сміхом.

***

Стефан йшов темними вуличними провулками, сяючи від посмішки. Навіть Агонія не могла зіпсувати йому настрій цієї ночі.

Скоро він побачить Янголіну, і нічого іншого вже не мало значення. Він впевнено крокував до ярмарку, а посмішка на його обличчі тільки розширювалась.

Раптом попереду промайнула темна тінь.

Стефан зупинився та підняв очі до неба — сьогодні сяяв молодий місяць. Перевертнів боятись не варто. До того ж Вікторія не порушувала угоди з вовками про мирне співіснування, проте гнітюча атмосфера навколо не давала йому спокою та змушувала насторожитись.

— Привіт, Стефане, — почувся знайомий голос позаду.

Хлопець обернувся та побачив перед собою Квітану, яка повільно виходила з тіні на вуличне світло.

— Доброї ночі, — насторожено відповів він.

— Дуже раді тебе бачити, — пролунало чоловічим голосом з іншого боку.

Стефан насупився, коли помітив, що до нього наближається Ярослав.

— У вас щось термінове? — грізно запитав хлопець. — У мене зараз немає часу, я дуже поспішаю.

— На жаль, розмова дуже серйозна, — посміхнулась Квітанa. — Тому доведеться нам трішки затримати тебе.

— Що вже сталось? — незадоволено вигукнув він.

Стефан морщив ніс, відчуваючи від перевертнів запах вологи, змішаний із гнилістю.

— Ходять чутки, що Вікторія дуже засмучена через те, що не отримала Прощення, — почала Квітана.

— Звичайно засмучена, тут й міркувати не потрібно, — суворо промовив Стефан. — Кожен на її місці спокою б не знаходив. Вона так мріяла знову стати людиною…

— Так, звісно, — тихо мовила Квітана. — Але ця новина тягне за собою багато негативних наслідків.

Стефан мовчав, лише виблискував своїми червоними очима.

— Пророцтво від цього лише наближається. А це означає, що один із кланів загине, — твердо промовив Ярослав. — Проблема в тому, що ніхто не знає, хто з Покликаних є Обраним, а кому судилось загинути.

— Чого вам від мене треба? — вже втрачаючи терпіння, кинув Стефан.

— Насправді з тобою повелись дуже нечесно, — м’яко промовила Квітана. — Тобі вже понад сімсот років, а Вікторія навіть не запропонувала тобі увійти до її близького кола. Хоча ти жодного разу її не підвів.

Вампір не подав знаку, що ці слова зачепили його за живе. Усі інші добре відчували його самотність, яка була його слабкістю, і вміло цим користувались. Агонія маніпулювала ним, граючи на його усамітненні. Тепер ці двоє намагались зачепити його ще сильніше.

Але хлопець проковтнув образу, не подаючи виду, й лише голосно розсміявся.

— Ви так відверто натякаєте мені шпигувати? Це настільки наївно, що в мене навіть слів немає.

— Стефане, послухай, — тихо почав Ярослав. — Нам слід підтримувати одне одного й шукати союзників.

Стефан перевів на нього свої зелені очі та насупив брови.

— Віктор буде стримувати зграю, щоб вона не нападала на вампірів, аби захистити свою сестру. А Вікторія цим лише користуватиметься. Стерва… і як її ще земля носить, — Ярослав уже ледве стримував роздратування.

— Ми лише хочемо сказати, що потрібно розглядати всі можливі варіанти, — поспішила врятувати розмову Квітана.

Стефан ще дужче розсміявся.

— Фартовий варіант ви мені пропонуєте. За вашим судженням, я повинен об’єднатися з бета-парою, яка діє за спиною у зграї? І яка, у разі викриття зради, першою піде на корм розгніваним вовкам? — вже лютував Стефан. — Чудові в мене будуть перспективи, якщо під час вашої страти я стоятиму поруч із вами.

— Зараз події розгортаються так, що мати запасні коаліції нікому не завадить, — впевнено сказала Ярослава. — Чи ти думаєш, що вампіри не будуть будувати свої плани за спиною Вікторії?

Стефан усміхнувся, уявивши, якби ці двоє знали, що й він сам замішаний у власних справах — тоді б розмовляли з ним зовсім інакше.

— Я подумаю над вашою пропозицією, — тихо промовив Стефан. — Але поки нічого не обіцяю.

— Ми впевнені, що згодом зможемо розраховувати один на одного, — посміхнулась Квітана.

Стефан нічого не відповів. Він лише мовчки розвернувся та пішов в інший бік.

Коли його постать зникла за поворотом, Квітана важко зітхнула й перевела погляд на свого хлопця.

— Схоже, з ним нічого не вийде, — задумливо промовила дівчина.

— Так, він дуже скритний. Від такого, як він, ніколи не знаєш, чого очікувати, — погодився Ярослав.