Покликані: Спадщина Обраного. Книга 5

— А з чого ви всі вирішили, що Покликаних лише двоє? — голосно спитала дівчина в рожевій сукні.

— Як це могло статись? — тихо шепотіла Хелена. — Я так довго думала, що обраною була Святозара… Поки не зустріла Покликаних…

Дівчина в рожевій сукні м’яко засміялась.

— Ти досі не бачиш лісу за деревами. Ти весь цей час спілкувалась зі справжньою Обраною і так нічого й не зрозуміла.

— Святозара не була Обраною, — спокійно похитала головою дівчина в блакитній сукні. — Вона була дуже світлою людиною, і Віолонія справді дуже полюбила її. Але Обраною потрібно народитись.

Хелена розгублено дивилась на них.

— Святозара була вагітна, — тихо промовила дівчина в рожевій сукні. — Віолонія передала свій дар і всі чарівні здібності ще ненародженій дитині. А Святозару вона обрала саме тому, що лише людина з чистим серцем могла народити таку особливу людину.

Від цих слів у Хелени ніби все всередині обірвалось.

— Ти вбила Обрану, яка ще навіть не народилась. Тому Віолонія й сказала, що ти вбила Обрану. Вона говорила тоді не про Святозару. Тепер розумієш?

Світ перед очима Хелени почав повільно обертатись. Вона міцно притискала сувій Пророцтва до грудей, і її тіло дрібно затремтіло.

— У Святозари мала народитись дівчинка, — м’яко продовжила дівчина в рожевій сукні. — З блакитними очима і довгим світлим волоссям… Яке ім’я вона б їй дала? Може, якесь небесне? Її дитина мала бути схожа на маленького янгола…

Вона трохи підняла очі, ніби задумавшись, а потім усміхнулась й повернулась до подруги:

— Як ти думаєш, як би вона її назвала?

Дівчина в блакитній сукні легенько посміхнулась:

— Ой, ну… Може, Янголіна?

Руки Хелени затремтіли сильніше. У вухах загуло, а перед очима все попливло. Вона ще міцніше притиснула сувій до себе.

— Ти вбила Обрану ще до її народження, — тихо сказала дівчина в рожевій сукні. — Ти замкнула коло, яке вже не розірвати. Через це Обраної насправді не існує. Ти не дала їй навіть шансу з’явитись на світ. Саме тому й народились Покликані. Якби не ти, Віктор і Вікторія були б звичайними людьми. Не з’явилось б й нове закляття. Усе через тебе, через твою заздрість до чужого щастя.

По щоках Хелени тихо котились сльози. Губи її тремтіли, а з грудей виривався глухий стогін.

— Тебе ще щось цікавить? — блиснула блакитними очима дівчина в рожевій сукні. — Чи тепер, після стількох прожитих віків, тобі все зрозуміло?

— У мене лишилось лише одне питання… — тремтячим голосом промовила Хелена. — Покликані знали всю правду з самого початку?

— Звісно, — впевнено відповіла дівчина в блакитній сукні. — Янголіна їм усе розповіла.

Хелена заплющила очі, і сльози покотились ще швидше.

— Ми виконали свою частину угоди, — сказала дівчина в рожевій сукні. — Дали тобі прочитати Пророцтво і розповіли всю правду. Тепер твоя черга.

Хелена ледь чутно прошепотіла:

— Так… Звичайно. Від своїх слів я не відступаюсь.

Хелена зробила крок назад. Заплющила очі й повільно розвела руки в сторони. Сувій вислизнув із її пальців, але не впав на землю. Він тихо піднявся в повітря і застиг у невагомості.

Раптом сувій засяяв чистим білим світлом. Це сяйво ніжно огорнуло тіло Хелени. З її грудей повільно виринуло червоне світло — легке, наче маленька хмаринка. Воно почало м’яко переливатись червоно-золотим сяйвом, ніби дихало.

Хелена тихо зітхнула і непритомна впала на землю.

Дівчата з Білого братства не могли стримати радості. Вони простягли руки до червоної хмаринки, яка виблискувала тисячами маленьких святкових краплинок. Нарешті сила Місячної мавки покинула тіло Хелени й вирвалась на волю. Нарешті вони отримають те, чого так довго чекали, і здобудуть своє Спасіння.

Але хмаринка раптом піднялась вище. Вона почала легко кружляти над їхніми головами, а потім полетіла ще вище — у чисту небесну блакить.

— Ні! — скрикнула дівчина в блакитній сукні. — Цього не може бути… Куди ж воно?

Дівчина в рожевій сукні безсило опустилась на коліна. Вона закрила обличчя руками й гірко, безутішно заплакала.

Місячна мавка не простила їм образи, завданої Вікторії. І ще не скоро вони здобудуть своє Спасіння.