Покликані: Спадщина Обраного. Книга 5

У цей час Віктор заварив свіжий запашний чай. Приємний аромат розійшовся по всій кімнаті. Вікторія розлила чай по чашках і вже почала насолоджуватись приємним напоєм.

Янголіна сиділа в кутку дивана, куди яскраво падало сонце. Її тіло ніжно випромінювало біло-золоте сяйво, а навколо тихо розливався легкий аромат літніх квітів.

Але цю затишну мить раптом порушила Хелена. Вона увірвалась у вітальню, ніби сильний вітер. Від гучного стуку дверей усі підняли голови.

Сяйво Янголіни вмить згасло. Вікторія розгублено поставила чашку з чаєм на журнальний столик, сіла поруч із Янголіною й часто-часто закліпала очима.

— Люба, що з тобою? — стурбовано запитав Віктор, швидко підходячи до Хелени. Він обережно взяв її за плечі та заглянув у її стурбовані очі. — На тобі обличчя немає. Що сталось?

Волосся Хелени було розкуйовджене, обличчя сильно опухло, а очі почервоніли й припухли від довгого плачу. Сльози ще блищали на щоках.

Але Хелена різко вирвалась з його рук і підійшла до дівчат, які сиділи на дивані й розгублено дивились на неї. Вона зупинилась навпроти Янголіни та тремтячим голосом промовила:

— Ти… ти… білий птах, який насправді є Обраною…

Усі затамували подих. Віктор завмер на місці. Очі Янголіни стали ширшими. У кімнаті запанувала глибока тиша.

Раптом Вікторія голосно засміялась, і цей сміх змусив усіх здригнутись.

— Червоний птах нарешті прочитав Пророцтво! — радісно заплескала вона в долоні. — Це неймовірно! Нарешті ця мить настала!

Хелена важко зітхнула. Віктор і Янголіна одночасно повернули до Вікторії сердиті погляди.

— А що ти віддала за це? — тихо запитала Вікторія, уважно дивлячись на Хелену. — Біле Братство не дозволило б тобі просто так прочитати Пророцтво. Ти ж не одна з Покликаних. Що ти віддала? Молодість і красу? Ні, ти досі молода й дуже гарна… То що ж тоді?

Хелена мовчала. Вона насупила брови і ледве стримувалась, щоб не накинутись на Вікторію.

— Не можу повірити! — Вікторія знову голосно розсміялась. — Вона віддала своє безсмертя!

Янголіна здивовано глянула на Хелену. Та стояла нерухомо, лише міцно стиснула губи в тонку лінію. Вікторія все ще сміялась, аж поки Хелена різко не розвернулась й не вибігла з кімнати.

Віктор кинув на сестру сердитий погляд.

— Що ти наробила? — закричав він. — Це ти підбила її піти на цей крок!

— Ні, це не так, — спокійно відповіла Вікторія, уже без сміху. — Я лише трохи підштовхнула. Зовсім трішки.

Віктор кинувся до сестри й уперся руками в спинку дивана з обох боків від її плечей. Дівчина навіть не ворухнулась. Вона впевнено дивилась йому в очі. Вони були дуже близько, дихаючи один одному в обличчя, і сердито дивились один на одного.

— Вона тепер смертна, — раптом усміхнулась Вікторія. — Можеш мені не дякувати.

Вона м’яко поцілувала його в щоку й підморгнула.

— Люблю тебе, брате.

— От стерва! — вигукнув він.

Віктор відірвався від неї й швидко побіг сходами нагору, до Хелени.

А Вікторія, знову заливаючись сміхом, легко підвелась. Вона накинула на плече сумочку й здивовано подивилась на Янголіну, яка мовчки, але дуже сердито дивилась на неї й хитала головою.

— Ой, та не починай… — закотила очі дівчина, дивлячись на білого птаха.

***

Хелена стояла у своїй кімнаті й тихо дивилась у вікно, спостерігаючи, як на подвір’ї Вікторія голосно сперечається з Віктором і Янголіною.

Віктор кричав так сильно, що Хелені навіть не доводилось прислухатись. А Янголіна стояла поруч, склавши руки на грудях, і сердито дивилась на Вікторію.

Нарешті Вікторії набридли їхні повчання. Дівчина не витримала й зірвалась.

— Та дістали ви мене обидва! — закричала вона.

Віктор схопив сестру за руку й сильно потягнув до себе.

— Ми домовлялись: перед тим, як щось робити, спочатку обговорити все втрьох. Ти остання з Покликаних і наймолодша серед нас. Ти не мала права підбурювати Хелену йти на такий крок.

Хелена мимоволі посміхнулась, спостерігаючи, як Віктор захищає її перед сестрою.

Але раптом Вікторія різко вирвала руку й процідила крізь зуби:

— Та пішов ти зі своєю рудою відьмою! Якби вона не наплутала у своєму зіллі й не підсипала мені отруту, через яку я стала повноцінним вампіром, нічого б цього не сталось. І я б не чіпала твою красуню. А раз усе пішло шкереберть, то я буду робити й говорити все, що захочу. І ви мені не вказуватиме.

Посмішка Хелени миттю зникла. Віктор і Янголіна розгублено дивились на Вікторію. Дівчина важко дихала, а її очі палали від люті.

— Второпали, старші Покликані? — ще голосніше крикнула вона.

У цю мить Вікторія підняла очі на вікно другого поверху й зустрілась поглядом з Хеленою. Хелена здригнулась всім тілом і швидко заховалась за штору.

Вікторія більше нічого не сказала. Вона сіла в машину, різко натиснула на газ, і авто з ревом виїхало з подвір’я.

А Віктор і Янголіна лише мовчки дивились їй услід.