Покликані: Спадщина Обраного. Книга 5

Минуло два тижні

Вікторія, з задоволеним виглядом, відійшла від реєстратури лікарні та тримаючи талончик, направилась на другий поверх до свого лікаря.

Вона була така щаслива. Сьогодні вона нарешті закриє свій лікарняний, а вже завтра зможе повернутись до університету. Вона так сумувала за одногрупниками, за лекціями, за своїми проєктами — за тим життям, яке давало їй надію знову стати повноцінною людиною.

Коли вона майже дійшла до потрібного кабінету, помітила знайоме обличчя молодого чоловіка.

— Вікторіє Миколаївно, невже це ви? — радісно вигукнув він.

— Євгене Олександровичу, рада вас бачити, — посміхнулась дівчина.

Молодий лікар усміхнувся ще ширше, коли вона не лише впізнала його, а й запам’ятала ім’я та по батькові.

— Чому ви прийшли до лікарні? — не втрачаючи посмішки, запитав він. — Знову впали зі сходів?

— Ні, що ви! Я ж обіцяла вам, що буду обачною, — розсміялась Вікторія. — Я застудилась. Ось прийшла закрити лікарняний.

І тут Євген розгубився. Він стояв та милувався цією гарненькою дівчиною. Так захоплено розглядав її, що на щоках Вікторії одразу з’явився легкий рум’янець збентеження, від чого вона стала ще вродливішою.

Вона була вдягнена в чорну спідницю-тюльпан, світлу блузку, верхні ґудзики якої були розстібнуті, відкриваючи її витончену шию. Бежеві чобітки пасували до пальта того ж кольору, яке вона тримала в руках.

Її волосся було зібране у високий вільний хвіст, що додавав образу легкої невимушеності, від чого він захоплювався нею ще більше.

Вікторія зрозуміла, що пауза вже надто затягнулась, тому ввічливо промовила:

— Мені вже час, — посміхнулась вона. — Була дуже рада вас бачити, Євгене Олександровичу. На все добре.

— На все добре… — сумно відповів він уже їй услід.

Коли Вікторія зайшла до кабінету, вона зніяковіла. Минулого разу її оглядала жінка-лікар. Тоді Вікторія відкривала лікарняний: постійно кашляла, а перед очима все пливло. Лікарка була вихованою, чемною та турботливою.

А тепер на неї дивився суворий чоловік років тридцяти, не зводячи з неї погляду. З’ясувалось, що попередня лікарка пішла у відпустку, і тепер Вікторії доведеться мати справу з цим похмурим чоловіком.

Коли він крижаним тоном попросив її зняти блузку, Вікторія насупилась. Вона зовсім не горіла бажанням оголюватися перед незнайомим чоловіком. Але, важко зітхнувши й намагаючись переконати себе, що перед нею насамперед лікар, а не чоловік, Вікторія повільно почала розстібати ґудзики своєї блузки.

Чоловік не зводив погляду з дівчини. Щойно вона зайшла в кабінет, він відчув від неї холодний запах мертвечини, який час від часу змішувався з ароматом весняних квітів. Лікар ніяк не міг зрозуміти, що істота — перед ним.

Вона була вампіром — він відчував це одразу. Якби була ніч, він уже дістав би осиковий кілок та встромив його їй у серце. Та те, що сонячні промені падали на дівчину, а її шкіра не палахкотіла вогнем, лише більше його бентежило.

Вікторія була такою задоволеною, що сьогодні одягла дуже закритий топ. Але коли її погляд зустрів його очі та вона побачила гнів, що палав в них, вона одразу схилила голову та прикрила свою декольте руками.

Це був найогидніший медичний огляд у її житті. Він так грубо стукав стетоскопом по її тілу, що дівчина здригалась. Він майже шарпав її та дивився так, ніби вона була не людиною, а якимось непотребом.

Лікар усе ніяк не міг зрозуміти: її серце б’ється, тіло тепле, вона дихає, а карі очі ще далекі від червоного блиску. Та який сморід мертвої плоті від неї йшов — витримати це було просто неможливо.

— Дихайте, — вже вкотре промовив лікар.

Вікторія сумлінно виконувала його вказівки, але це починало її дратувати. А він усе ще не випускав зі своїх рук стетоскоп, перевіряючи її дихання та серцебиття.

— Не дихайте, — суворо наказав він.

— Довго ще? — закричала Вікторія. — Я здорова чи зі мною щось не так? Ви ще довго будете мене мучити?

— Можете вдягатись, — буркнув він та сів за свій стіл.

— Навіщо вам потрібен лікарняний? — не підіймаючи очей, спитав він. — Ви працюєте в нічну зміну?

— Ні, я навчаюся в університеті, — спокійно відповіла дівчина, швидко застібаючи блузку.

Він здивовано підняв на неї очі.

— Вчитесь? — перепитав він. — І ким ви станете?

— Археологом, — Вікторія не розуміла, до чого цей допит.

У цей час вона застібала останні ґудзики своєї блузки. Лікар знову звернув увагу на її плече — там був великий медичний степлер. Цікаво, що вона могла ховати під ним. Адже, щоб перетворити людину на вампіра, кусають зазвичай у шию, а не в плече.

Дівчина присіла на стілець та мовчки подивилася на нього. Він опустив очі та почав заповнювати довідку для неї, від чого Вікторія з полегшенням видихнула. Нарешті вона скоро покине це місце — бо цей грубіян вже виводив її з себе.

У цю хвилину постукали та в кабінет увійшов Євген.

— Вікторія Миколаївна, ви ще не пішли? — радісно промовив він, коли знову її побачив.

Дівчина нічого не відповіла, лише ввічливо йому посміхнулась.

— Павло Олександровичу, чому ви так довго затримуєте пацієнтку? Виникли якісь ускладнення зі здоров’ям дівчини? — підозріло спитав Євген.

— Ні, Вікторія Миколаївна в нормі, — задумливо проговорив Павло, ставлячи свій підпис.

Він простяг Вікторії довідку та привітно посміхнувся.

— Будьте здорові. Я більше вас не затримую.

Вона схопила довідку та грубо буркнула:

— Дякую.

Дівчина так стрімко попрямувала до дверей, що видавало її нервування.

— До побачення, Вікторія Миколаївна, — сказав Євген дверям, які вже зачинились.

Коли двері гучно гупнули, чоловіки переглянулись один з одним.

— Що ти їй такого зробив, що у неї настрій зіпсувався? — суворо спитав Євген.

У цю хвилину постукали в кабінет та зазирнула нова пацієнтка.

— Можна? — поправляючи окуляри, спитала дівчина.

— Почекайте, не бачите, я зайнятий! — закричав Павло.

Дівчина здригнулася та одразу вийшла.

— Ти що, знайомий із цією Вікторією? — спитав Павло у брата.

— Взагалі дуже б хотів познайомитись блище, — посміхнувся Євген, уже гортаючи її медичну книжку. Його очі пробіглись по даті народження дівчини, її адресі та номеру телефону.

Але старший брат вирвав у нього медичну книжку та суворо спитав:

— Так як ви познайомились? — повторив Павло.

— У жовтні вона була моєю пацієнткою.

— І що сталось?

— Впала зі сходів. Але нічого серйозного. Сильних травм не було — наче в сорочці народилась.

Павло насупився. Його брат не був мисливцем, тому розпізнати вампіра, перевертня чи іншу потойбічну істоту він не міг. З таким даром потрібно народитись.

А от за цією Вікторією доведеться поспостерігати. Вона або якийсь незрозумілий вампір, який не боїться сонця, або водиться з вампірами — тоді від неї так тхне мертвим тілом. Або її вже обрали, і зараз її спокушає ходячий мрець. А це означає, що дівчину потрібно терміново рятувати.

Він ще раз опустив очі на її адресу, записану в медичній книжці та вирішив: сьогодні він прогуляється зі святою водою, сріблом та осиновими кілками біля її будинку.