Четверо схиблених у вирі світів

До сяйва за вікном додався яскраво-салатовий колір.

– Вмикаю стабілізатор, – Ленмаріель торкнувся кристала на артефакті – цього разу все спрацювало як треба. – Ну що, друзі! Нас чекають нові світи!

– Нове життя, – тихо промовила Лорі, взявши його за руку.

– Нові досліди, – з хитринкою в голосі промовила Марія.

– Нові поклади металів! – посмішка на обличчі Горіна була воістину хижою.

– Мряу! – підтримав його Комочок.

– Іу! – відповів кажан.

Голем, як завжди, нічого не сказав.

Будинок поринув у зелене сяйво.

… і гепнувся з висоти, з гуркотом завалившись набік.

Усі незакріплені речі (а у вітальні це було майже все, за виключенням столику з Середнім Мозком) посипались на стіну, яка раптово вирішила змінити фах і стати підлогою. Туди ж попадала й уся четвірка дослідників.

Ленмаріель боляче приклався спиною об стіну; Лоріанхейн пощастило трохи більше – вона впала просто на ельфа, трохи пом’якшивши приземлення.

Марія встигла згрупуватись і спружинити руками й ногами, тому не забилась – але зверху на неї падав Горін, і це загрожувало куди серйознішими травмами.

– Ні-ні-ні! – в останню мить дівчинка відкотилась убік, і дворф усією своєю масою врізався в камінь.

В іншому кутку важко бахнувся на стіну голем. Єдиними, хто не постраждав, були кіт і кажан – бо вміли літати.

– Ми з тобою такі близькі, – незграбно пожартував Лен, дивлячись у фіолетові очі ельфійки.

– Дуже смішно, – холодно відповіла Лорі, на обличчі в якої наливався пурпуром чималенький синяк. – Ти мене в око вдарив.

– Я ненавмисне, Вогнику, вибач! Я все зцілю. Давай вибиратися звідси…

– В-вухатий… – прохрипів Горін, повернувши собі здатність дихати, – т-тепер т-твоя мармиза… точно в зоні ризику, – дворф, крекчучи, насилу звівся на ноги. – Ти куди нас закинув, порталіст-шпорталіст недороблений?!

– Ми мали з’явитись на рівній галявині посеред джунглів, – похмуро відповів химеролог, підводячись сам і допомагаючи встати ельфійці. – Мабуть, якась помилка в розрахунках… Але це неможливо! Я тричі перевірив формули…

– Макітру свою перевір, на наявність мізків, – уїдливо промовив дворф. – Давайте вилазити назовні. Глянемо, чи ми хоч до того світу потрапили…

* * *

Світ був безперечно той. Але рівною галявиною у точці прибуття й не пахло.

Довкола були самі джунглі. Кущі та ліани сплітались у химерне павутиння поміж вікових дерев, що змикали угорі свої крони, майже затуляючи ними сонце. Власне, на одне з таких дерев будинок і гепнувся, зламавши верхівку – але основа стовбуру не поступилась міцністю навіть кам’яній брилі.

Лен, Лорі, Горін та Марія стояли й похмуро дивились на перевернутий будинок. Усі четверо були брудні та пом’яті – вибратися з перекинутої набік оселі виявилось задачею з зірочкою.

– Мабуть, – заговорив нарешті ельф, – увімкнення стабілізатора вносить додаткові змінні в портальне закляття. І я їх не врахував… Нас викинуло десь на півтора лі східніше запланованої точки.

– Браво, старший помічник Довбограй! – токсично процідив Горін. – Хто винен і чиї довгі вуха стирчать з цієї історії, ми вже з’ясували. Лишається вирішити, що робити!

– Ну, – зітхнув Лен, – можна, звичайно, перерахувати координати, стрибнути в інший світ, а потім знов сюди – вже у потрібне місце. От тільки будинок так і лишиться… в такому положенні.

– Ні, – рішуче заявила Лорі, – ніяких інших світів, принаймні зараз. До того ж – твій тон, світлячку, натякає, що є й варіант номер два…

– Є, – погодився химеролог. – Зараз розчищаємо тут місце, креслимо схему й проводимо ритуал – комбінований, такий, як ми робили вдома… Ну, тобто, у Дикому Світі. Закликаємо земляних елемів, просимо їх викорчувати дерево, підкопати будинок з одного боку й підважити його з іншого. Тоді оселя стане на сваї, як треба…

– [цензура], – одноголосно відреагували Горін та Марія. І цього разу ніхто навіть не дорікнув малій за лайливе слово.

– О, ні, – простогнала Лорі, узявшись за голову. – Я ж так хотіла нарешті відпочити, виспатись…

– Відпочинеш, кохана, – ельф м’яко обійняв її за плечі. – Приведемо наш будиночок до ладу – і тоді весь час світу буде до наших послуг. Поспішати вже нікуди…

Романтичний момент був безцеремонно перерваний місцевою істотою, що кинулась на них з хащів – голова вовка, тіло вівці і лапи, здається, як у пантери. Невдоволено скривившись, Лен кинув у тварюку блискавкою й попрямував до будинку – по необхідні інгредієнти для ритуалу.