Nota І
Критика жива і критика метрва. Поки маю лише свою та метртву. Кожен текст — густа невловима маса, яка намагається сховатися чи втікти. Чому я пишу саме так — не знаю. Поки бачу ці концентрати — ловлю і описую.
Мабуть, ремісник, який просто любить свою справу і вміє це робити, до останнього подиху, як, наприклад, були мої рідні. На автоматизмі.
Можна приплести слова "обов'язок", "місію", але, ні, звісно, ні. В цьому контексті — воно звучить негідно та вульгарно.
Пишучи й зараз я не знаю, куди прямує моя думка, мої слова — воно ллється саме, бачу, хіба, на два-три слова вперед. Письмо інтуїтивне, але чомусь потік заковується у герметичний релікварій своїми ж "незнаючими" руками.
Чи вистачить мене на інші форми та слова — тут знають лише руки та моє внутрішнє. Воно все прямо не говорить зі мною, але дає відчуття впевненрості, тільки не зараз. Воно чесне, якби воно бухо хибою, я би це знав, відчував би біль. Суперечити єству — біль. А так — знаю, що правдиве.
Не треба зупиняти те, на що я не маю права. Треба рухатись туди, куди кличе ця вимога.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!