Mater ІІ
Сьогодні мене з дитячого садочку мали відвести до мами на роботу — в магазин — мої виховательки: Надія Григорівна, яка в перший день буття в садочку розкритикувала мою найпершу в житті пластилінову качечку та Марія Макарівна, яка, як виявилось через двадцять років, — є моєю некровною родичкою.
Осінь. Центр міста. Каштани — золоті.
Парк — золотий, фонтан не працює, завжди.
Неочікувано ми звертаємо з головної вулиці у провулок.
Вони вирішили завітати у шинок; кабак; наливайку — як забажаєте — знизити градус напруги, піднявши градус напоїв, піднявши собі настрій.
Я удостоївся пачки чипсів за своє очікування — справжній скарб.
Претензій до них у свої чотири роки я не мав.
Золоті каштани.
Червоні обличчя виховательок пашіють.
Багряні листочки падають.
Вони привели — мами нема.
Правдами і неправдами вона вирвалась з рабства на мої пошуки.
Повернулась. Ми знайшлись.
Тепер я знову чекаю... до двадцять третьої години... без чипсів.
І ми підемо разом і звідси.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!