Matertera I
Років п'ять. Моя тітка, доволі оригінальна жінка, від початку моєї пам'яті й до своєї смерті; тримала циплят. Чорна клітка стояла біля сірого, нефарбованого паркану, що відгороджував армію різнобарвних, різноароматних півоній.
Тепло.
Жовті циплята їли зерно, пищали, пили воду. Серед них — один, також оригінал: неслабкий, але їв неквапливо, тримався подалі від загальної суєти, а очі мав ніби по-людськи задумливі.
Тітка назвала його Інтелігентом. Я весь час про нього перепитував.
Все було добре.
Через пару днів я приходжу й дізнаюся, що якийсь хижак уночі напав на клітку. Інтелігента не стало.
Інтелігенція зникла в тій клітці.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!