Ржах-2026

Худорлявий хлопець в уніформі касира крамниці “Здоров’я” заповнював звітні папери. Годинник на його руці блимнув, повідомивши про початок нової доби. Лампа, яка підсвітлювала касу під номером один, почала прискорено миготіти. Він міцно тріснув по корпусу. Миготіння припинилося, але натомість заблимало освітлення назовні, до того ж у ритмі прискореного пульсу. Погляд не встигав зібрати миготливі кадри в єдину картину, зрозуміло було лише одне: за вікном густішав туман.

Автоматичні двері роз'їхалися з огидним скреготом. І в крамницю ступила постать у роздертому костюмі, яка впевнено ставила одну ногу, а іншу важко підтягувала. Істота дошкандибала до каси, залишаючи за собою слід із сирої землі. Нахилилася й видихнула касиру прямо в обличчя крижаним повітрям зі сморідом гнилі.

— Міізкии...

— М'ясний відділ зачинився о десятій, — викарбував касир монотонним голосом. — Ось тримайте маску, всюди епідемія.

— Моозоок! — очі клієнта забарвилися в червоне, і він простягнув руки до касира, ширше розкриваючи рота.

— Пошукайте в тому морозильнику або візьміть заморожену печінку. Будь ласка, надягніть маску!

Касир повільно перевів погляд із палаючих очей на брудні сліди на підлозі.

— Хоча зачекайте біля каси. Я сам пошукаю, а то мені потім вимивати по всій крамниці.

Касир швидко покрокував до холодильників, клієнт не став чекати біля каси, а пішов за ним. Звісно не так швидко, продовжуючи тягнути ногу. Хлопець вправно дістав заморожену печінку. Та ще один заморожений пакет.

— О, вам пощастило, тут завалялось трошки мізків. У них тільки термін придатності через кілька годин завершиться. Будете брати?

— Мііізкиии! — відповів клієнт.

— Ось і добре!

Хлопець поклав печінку на місце та швидко повернувся до каси з замороженим пакунком. А клієнт розвернувся й поплентався до нього. Дошкандибавши поволі дістав із кишені роздертого піджака пом'яту купюру й поклав її на край каси.

— Шановний, ви маску так і не надягли, — зауважив касир, пробиваючи товар. — Гаразд, сьогодні можна. Керівництво не бачить, тримайте решту.

Покупець повільно намагався зачепити дрібні монети. Пальці в нього не гнулися. Касир терпляче спостерігав за цим видовищем. Клієнт справився з дріб’язком монет та поклав їх в кишеню. Взяв зі стрічки мізки, заморожені до стану каменю, з ніжністю притиснув їх до грудей.

— Дяя-куу-ю... — прохрипів він.

— Приходьте ще, у нас кожну середу знижки на заморозку, — звично викарбував касир.

Клієнт розвернувся й тим самим важким кроком поплентався до виходу. Коли він підійшов до дверей, сенсор руху не спрацював. І він врізався лобом у скло, зупинився на кілька секунд, та продовжив рух і знову врізався у скло.

— Вибачте, у нас сенсор іноді погано спрацьовує. Касир підійшов ближче. Двері відчинилися і клієнт вийшов назовні.

— Ех, треба мити підлогу. А мені ще звіти писати...

Він пішов у підсобку. Дістав відро з водою та швабру з ганчіркою. Повернувся в зал крамниці. Зібрав шматки землі, а потім добряче вимив увесь кахель. Залишилось зовсім трішки, десь три рухи шваброю з чистою ганчіркою. Але він не встиг зробити їх, як автоматичні двері знову забриніли.

До крамниці вбіжала сімейка вовкулак. Було зрозуміло, що перетворення вже почалось, проте ще не добігло остаточного етапу. Попереду біг чолов’яга на двох ногах з пащею вовка. Широкі мускульні плечі були обтягнуті шкіряною курткою. За ним влетіла його кудлата дружина в ніжно-голубому кігурумі з заячими вухами на капюшоні, а їх наздоганяли троє вовченят на чотирьох лапах, які одразу почали гризти стійку з дрібними смаколиками біля каси.

— Гр-р-р! — загарчав голова сімейства, збиваючи рукою стелаж із чипсами. — Нам потрібне сире м'ясо! Багато м'яса! Швидше, поки ми не роздерли цю крамницю на шматки!

Хлопчина припинив вимивати підлогу. Міцно стиснув держак швабри. Потім повільно перевів погляд з розкиданих пачок чипсів на вологі відбитки лап, які сімейство вже встигло залишити на щойно вимитому кахлі.

— По-перше, — спокійно мовив касир, підіймаючи вгору вказівний палець, — по вимитому не ходити. Я тільки-но затер.

— Що?! Як ти смієш вказувати мені? Альфа-самцю?! Вожаку зграї?! — вищирився той, наближаючись. — Зараз дізнаємося, хто тут головний!

— По-друге, — хлопець не поворухнувся, — ваші діти зараз гризуть батончики зі штрих-кодами, які я ще не встиг завести у базу. Якщо вони їх проковтнуть з обгорткою, я змушу вас платити за цілу коробку.

— Йой, там же арахіс, а у малого алергія! — сплеснула лапами вовчиця-мати, відтягуючи найменше вовченя від стелажа, двоє інших продовжили жувати. — Любий, давай вже швидше завершимо похід. Ти ж обіцяв, що ми хутко забіжемо і підемо додому... нагадую, що дітям завтра до школи!

Голова сімейства розгублено закліпав очима, перезиркуючись то на дружину, то на неприступного касира зі шваброю, то на вовченят, які вже дожовували батончики і переходили до чипсів.

— По-третє, вдягніть їх, будь ласка, — сказав він даючи маски з логотипом крамниці.

— То... м'ясо є? — вже значно тихіше запитав він, надягаючи маску на пащу.

— У м’ясному відділі із свіжого залишились тільки фарш зі свинини та курячі стегенця, — зітхнув касир, повертаючись до прибирання. — А більше асортименту можна глянути в холодильниках. А... і... протріть лапи об килимок на вході, будь ласка.

Вовкулака повернувся до входу та ретельно витер лапи об килимок. Та пройшов вглиб крамниці, де забрав все, що побачив м’ясного, заглянув у холодильник захопив заморожену печінку. Пройшов на касу вивалив на стрічку. Дружина додала гору косметичних засобів. На німе питання чоловіка відповіла:

— Після повні волосся полізе, а я хочу бути гарною!

— Ти завжди гарна!

— Так, тому що всім цим постійно користуюсь, — закінчила розмову вовчиха.

— Гаразд.

— З вас сім тисяч триста дев’яносто три гривні, двадцять п’ять копіїок. Як будете платити? Готівкою чи картою?

Покупець обстукав себе лапами з пазурами та зі шкіряних штанів дістав телефон.

— Картою.

— Дякую за покупку! Завжди раді нашим клієнтам.

Двері розсунулися і сімейна зграя моментом покинула крамницю. Але саме в той час залетіла відьма на мітлі. На льоту підхопила моркву зі скриньки з овочами і спробувала її на смак.

— Шановна! — суворо вигукнув касир у мікрофон гучного зв'язку. — Користуватися особистим транспортом в залі крамниці заборонено. Вживати товар до оплати, також заборонено правилами торгової мережі “Здоров’я”!

— Я свою мітелку ззовні не залишу. І що ти мені пропонуєш, хлопче? Як там тебе звати?

Вона підлетіла до касира і прочитала бейджик:

— Старший касир Олександр!

— Рад нашому діалогу, шановна. Ви можете залишити свій транспорт біля каси, де я за нею пригляну. Або взяти її в руки та ходити з нею по крамниці.

Відьма злізла з мітли. Протримала її в одній руці переклала в іншу. Замислилася.

— Слухай сюди, старший касир Олександре! Залишаю біля тебе моє дитятко, якщо загубиш, прокляну до сьомого коліна. Зрозумів?

— Так, рад вам допомогти, — спокійно відповів хлопець, — вдягніть, будь ласка, маску.

Відьма взяла запропоновану маску яку вдягнула на обличчя. Поставила мітлу біля каси номер один та взявши кошик для покупок пішла вглиб крамниці. Двері супермаркету розсунулися з важким зітханням. В дверях стояв блідий високий чоловік у бездоганному смокінгу та шовковому плащі з багряною підкладкою. В руках він тримав живого чорного кота. Двері спробували закритися, але зі скреготом знову відчинились. Коли це відбулося тричі касир сказав:

— Доброї ночі, шановний, ви не стійте в дверях. Проходьте!

— Дякую!

Високий чоловік витонченою ходою підійшов до каси. Відпустив кота на підлогу та пронизуюче глянув на хлопця. Зазвичай від такого погляду у нормальних людей зупинялося серце. Касир же виглядав розслабленим, ну може трохи зусередженим, тому що заповнював графік з прибирання приміщення.

— Смертний... — чоловік додав у голос темряви для людей у таких випадках здавалося, що звук лунав з глибини древнього склепу. — Я відчуваю, як у твоїх жилах пульсує гарячий, соковитий...

— Маску надягніть, — перебив касир, навіть не підводячи очей від графіку. — У нас зона підвищеного епідеміологічного ризику. І плащ застібніть, з вас туман летить на свіжу випічку.

Чоловік на мить застиг, кліпаючи червоними очима. Він роздратовано розправив білу маску з логотипом супермаркету, подивився на неї з відразою. Трохи подумав та потягнувся до кишені і дістав чорну шовкову маску з багряною підкладкою в стиль свого плаща. Елегантно почепив її.

— Як ти смієш вказувати мені?! Я мілорд! Володар Тіней! — чоловік вищирив довгі, гострі ікла, проте через маску нічого не було видно. — Тебе ще не народили, як я вже шість століть пив кров королів та князів!

— Мілорде, розумію, що у вас, вже кілька століть, не було нормального харчування. Але у мене зміна закінчується о сьомій ранку, і скоро прийде Клавдія Назарівна. І якщо у мене не будуть всі папери для передачі готові, то вона мене того, — хлопець провів пальцем по шиї і відтягнув маску показуючи висунутий язик. — Ну ви зрозуміли! В неї вже розпланований вічний жах для мене.

Чоловік пригадав, що Клавдія славиться на весь район, як катівниця найвищого розряду. Працює так, що живі заздрять мертвим. Тут з глибини зали прокотилося:

— Няяяуууу!

— А, це мене Нявчик кличе, якщо вам звіти писати треба ви пишіть, а я піду.

— Угу! — відповів касир не підіймаючи голови.

Чоловік з котом швидко повернулися. Блідий випромінював велич тримаючи в руках купюру в двісті гривень, на стрічку він вже поклав пляшку з червоною рідиною. Кіт заскочив з пакетом у зубах. Касир відсканував пляшку та витягнувши пакет з пащі кота.

— Так, “Субпродукти” та “Третя група крові, збагачена залізом”. З вас двісті п'ятдесят гривень.

— Що за грабіж у повню?! Які-такі двісті п'ятдесят?! — блідий аж побілив та відсахнувся назад, втрачаючи при цьому увесь свій величний лоск. — Минулого тижня такий самий набір коштував сто вісімдесят! Це що за мародерство?! Тоді я вас...

Касир спокійно показав на табличку де був знак “Заборона кусати персонал”.

— Я буду жалітися! Дайте мені книгу скарг.

— Шановний, акція закінчилася в неділю, треба було брати оптом. Але якщо бажаєте, книга скарг лежить біля входу. Так що, будете брати?

— Та за такі гроші я краще піду на вулицю і сам когось найду!

— Ваша справа, ідіть, — потиснув плечима касир. — Тільки надворі вже шоста ранку. Сонце вийде десь через двадцять хвилин. Зараз не багато людей гуляє. Тож, поки знайдете кого вкусити, скоріш за все перетворитеся на купку попелу. Доречі, в нас зараз є крем з високим захистом та парасольки від сонця. Все зі знижкою сімдесят відсотків. Вам цікава така пропозиція?

Худорлявий чоловік подивився у вікно, за яким уже почало сіріти небо, і важко зітхнув. Поважність володаря темряви остаточно розвіялася, коли він залицяльськи звернувся до чорного кота:

— Нявчику, тут така справа... В тебе буде на карті двісті п’ятдесят гривень, а я тобі в маєтку віддам... Золотом?

Кіт клипнув очима.

— Пробивайте, оплата карткою.

Коли термінал засвітився показуючи суму, кіт підійшов та потерся об нього. Гроші списалися і покупка пройшла.

— Дякую, ось ваш чек! Приходьте ще!

Чоловік з котом вийшли з крамниці та розчинись в тумані. Біля каси вже стояла господарка мітли. Вона виклала на стрічку пачку солі, сірники й кілограмовий пакет із замороженими жаб’ячими лапками.

— Ото вже котяча мафія! У них грошей більше ніж у нас і як вони верифікацію проходять?

Касир знизав плечима та швидко просканував викладений товар.

— З вас п’ятсот сімдесят дві гривні.

— Ого, як все подорожчало! — видихнула вона.

— Можете відмовитись від ніжок, тоді буде сімдесят дві гривні.

— Голубчику, а чого це вони такі дорогі?

— Імпортні! З Франції завезені.

— А що, в Україні вже жаби закінчилися?

— Жаби є, а спеціалістів по відлову немає. Ну так що, залишаємо чи скасовуємо?

— Олександре, а прийми до оплати це зілля! — сказала вона наскільки змогла ніжно-скрипучим голосом та не втримавшись зашлася зловісним сміхом. — Воно принесе тобі багатство або... кохання! Все що забажаєш!!!

— Як будете розраховуватися ? Готівкою чи карткою, — монотонно відказав касир. — Зілля до касового обліку не приймаються. У нас минулого тижня один уже намагався намальованими талісманами розрахуватися. А потім Клавдія Назарівна всю зміну оштрафувала.

— От халера! — сикнула відьма, дістаючи з глибин своєї мантії засмальцьований гаманець. — Все залишай. Скануй мою картку крамниці з фірмовими знижками, і не кажи, що в мене замало балів за минулий місяць.

— Так, дякую, тепер з вас сто три гривні, вісімдесят копійок. Картка чи готівка?

— Готівка, без здачі.

Вона з того ж гаманця витягнула сто чотири гривні та протягнула їх касиру. Він відрахував двадцять копійок.

— Залиш собі на чай, Хлопче, — сказала та сівши на мітлу вилетіла з крамниці.

— Дякую! Приємного польоту! — прокричав касир та скинув гроші до копілки. Він перевірив всі папери, які заповнював, начебто все було охайно і добре. Подивився на підлогу, вона була достатньо чистою. Взяв ганчірку та протер касову стрічку й почав мріяти про те скоро закінчиться зміна і він ляже в своє ліжко, як раптом двері зі скрипом відчинилися.

До крамниці бадьорою ходою зайшла дівчина в масці. На ній було рожеве худі. На голові була укладена зачіска і зроблений повний макіяж. На руках ніжний манікюр. У хлопця все охололо всередені. Волосся на потилиці встало дибом.

— Так, чого це я, — здивувався він своії реакції, — Напевно то все скріпучі двері, треба написати заявку, на їх ремонт.

— Доброго ранку! — дзвінко сказала вона. — Порадьте, будь ласка, яка випічка найсвіжіша? Вибачте, не треба випічки. Забула, що відсьогодні на кетодієті. У вас є м’ясо? Риба? Яйця?..

На кожне питання касир хитав головою. Сподіваючись, що клієнтка піде в іншу крамницю.

— Як так? — клієнтка здивовано закліпала очима, — гаразд, сама щось пошукаю.

Хлопець проводив дівчину поглядом та сів заповнювати заявки на відсутні товари. Зглитнув слину, яка застрягла в горлі. Подивився на годинник без десяти хвилин сім. Якщо вона буде довго обирати, то в сім його вже не буде і її обслугує інша каса.

— Ну що ж, м’яса у вас дійсно немає, тільки пусті полички. А яйця та риба є, а ще я знайшла оливкову олію і авокадо...

Олександр підскочив від неочікуваності так, що виронив ручку і вона кудись закотилась. Він повільно відступив на пів кроку назад. Очі тримав на дівчині яка тараторила без зупину, а руками шарив, за що можно вхопитися. Намацавши сканер для штрих-кодів, виставив перед собою немов пістолет.

“Відчуваю, вона принесе мені біду. Але як? Що в ній такого небезпечного? Може вона надто жива і бадьора для шостої ранку? Може тому що зайшла одразу в масці?”, — думки розпирали голову касира, а руки вже відпрацьованою технікою сканували товар.

— З вас... триста дев’яносто п'ять гривень, — тремтячим голосом вимовив він.

— Гаразд, — дівчина висипала з маленької сумочці на термінал цілу купу монет номіналом одна, дві гривні. — Розбила копілку... заради здорового життя...

Касир подивився на цю купу монет, розсипану прямо по касі, слухаючи її щебет він відчув, як по спині виступив холодний піт. Все стало на свої місця. Скоро прийде Клавдія Назарівна, а він не встигне вчасно підготуватися...